Інтенсифікація виробництва молока та шляхи підвищення її економічної ефективності

     Вважається, що потреба корiв у залiзi становить 50—70 мг, мiдi — 8—12, цинку — 30—50, кобальту — 0,1—0,5, марганцю — 40—60, йоду — 0,8—2,0 мг на 1 кг сухої речовини корму. Встановлено, що мiкроелементи беруть активну участь у обмiнних процесах органiзму, впливають на засвоєння поживних речовин, продуктивнiсть i здоров’я корiв. При годiвлi молочних корiв необхiдно контролювати i регулювати кiлькiсть у рацiонах вiтамiнiв, особливо таких як каротин, вiтамiни Д та Е. Забезпечення рацiонiв вiтамiнами сприяє високiй продуктивностi корiв, отриманню вiтамiнного молока, покращанню вiдтворних функцiй, нормалізацiї обмiну речовин.

     Вважається, що молочнi корови покривають потребу  в каротинi в тому разі, якщо в  рацiонi на 1 кг сухої речовини його припадає 30—55 мг. Вiтамiн Д впливає на засвоєння  мiнеральних речовин, обмiн азоту, вуглеводiв, енергетичний обмiн, а також на нормалiзацiю функцiй травного каналу i печiнки. Потреба корiв у вiтамiнi Д становить 5000—8000 М.О. на 1 кг сухої речовини рацiону. Вiтамiн Е незамінний для забезпечення функцiй органiв розмноження, впливає на обмiн речовин у м’язовiй тканинi. Потреба корiв у вiтамiнi Е становить 30—40 мг на 1 кг сухої речовини рацiону. Отже, нормована, збалансована за фактичним рiвнем продуктивностi, з урахуванням фiзiологiчного стану годiвля молочних тварин є необхiдною умовою виробництва молока.

     Обчислимо витрати кормів на одиницю продукції  та порівняємо їх із зоотехнічними  нормами. 
 

     Таблиця 3.4.

     Витрати кормів на одиницю  продукції та порівняння їх із зоотехнічними  нормами.

   Проаналізувавши таблицю 3.4. можемо зробити висновок, що фактичні затрати на 1 голову у 2010 році зменшились на 5,6 % у порівнянні з 2008 роком. У 2008-2010рр. ми мали перевитрати на виробництві, оскільки наші фактичні затрати кормів на 1 ц є вищими за зоотехнічні норми витрат кормів. 
 

     3.3. Поглиблення спеціалізації  та впровадження комплексної механізації виробництва. 

     Поглиблення спеціалізації і концентрації скотарства, створення міцної кормової бази і забезпечення повноцінної годівлі худоби сприяють впровадженню індустріальних технологій виробництва молока і яловичини. Нині середньодобові прирости маси молодняку великої рогатої худоби не перевищують 700-800 г, а в спеціалізованих відгодівельних господарствах вони досягають 1 кг, при цьому строк вирощування і відгодівлі скорочується зі 28-30 до 18-20 місяців, а жива маса однієї голови при реалізації становить 400-500 кг.

   Розвиток скотарства і рівень його економічної ефективності визначають багато чинників. Проте нині найважливішого значення набуває впровадження досягнень науково-технічного прогресу, які забезпечують інтенсифікацію молочного і м'ясного скотарства та кормовиробництва. На цій основі в багатьох господарствах досягли значного зростання продуктивності скотарства, зниження трудомісткості і собівартості продукції, підвищення рентабельності виробництва молока і яловичини.                                                               

   Залежно від обсягів реалізації продукції, розміщення господарства та виробничих умов тваринницькі ферми, міжгосподарські  підприємства, об'єднання та інші сільськогосподарські формування можуть бути різних виробничих типів. Більшість сільськогосподарських формувань мають молочно-м'ясний або м'ясо-молочний напрямок. Молочне скотарство розвивається в приміській зоні, де висока густота населення і великі потреби в безперервному постачанні незбираного молока  протягом усього року. М'ясне скотарство в Україні поширене в менших масштабах. Воно розвивається при замкнутому виробничому циклі переважно в районах, де є можливість утримувати тварин тривалий період на природних кормових угіддях. Цим умовам більше відповідає Поліська грунтово-кліматична зона.

   Залежно від конкретних умов господарств  та їх виробничої діяльності в одному адміністративному районі вони можуть мати різний напрямок. Доведено, що як у процесі міжгосподарського  кооперування, так і в конкретних підприємствах спеціалізовані ферми з виробництва молока, відгодівлі молодняку  більш ефективні порівняно із змішаними фермами.

   Основою подальшої інтенсифікації молочного  скотарства є поглиблення його спеціалізації.

   У зв'язку з поглибленням спеціалізації, переведенням виробництва продукції на промислову основу у скотарстві склалися такі виробничі

типи  підприємств:

     1. Приміські молочні. Доцільність їх організації полягає в необхідності постійного постачання незбираного молока населенню міст і промислових центрів. Виробництво продукції тут здійснюється на інтенсивній основі і, як правило, у спеціальних комплексах чи фермах з високим рівнем механізації і автоматизації виробничих процесів та прогресивними способами утримання тварин і догляду за ними. Цьому сприяє застосування системи рівномірного одержання приплоду протягом року. В таких господарствах надремонтний та ремонтний молодняк реалізують у 20-денному віці в інші спеціалізовані господарства для подальшого дорощування. Корів у стаді більше 60%. Ремонт і розширення стада здійснюються за рахунок нетелей та корів-первісток, вирощених в інших спеціалізованих господарствах;

     2. Молочно-м'ясного (м'ясо-молочного) напрямку. Розміщені в більш віддалених районах. Їх розвиток поєднується з молочно-консервною промисловістю зони. Оскільки  ці господарства займаються переважно вирощуванням ремонтного, а нерідко і відгодівлею надремонтного молодняку, частка корів у стаді тут не більша 50–60%;

     3. Спеціалізовані з вирощування і відгодівлі худоби м'ясних порід. Такі підприємства доцільно створювати у районах з великими площами природних кормових угідь. Дорощування і відгодівля молодняку здійснюються безпосередньо в господарстві. Доведено, що найвищої ефективності досягають при живій масі молодняку 18-місячного віку 450–500 кг. У цей період тварини найбільш інтенсивно ростуть, більший вихід продукції належної якості, висока віддача кормів. У таких господарствах скотарство ведеться за замкнутим циклом, тобто відтворення стада здійснюється за рахунок ремонтного молодняку, вирощеного безпосередньо в господарстві;

     4. Спеціалізовані з вирощування ремонтного молодняку. Породний молодняк вирощують з 20-денного (або 3–місячного) віку, а в 6–7 міс. тільності реалізують у господарства для ремонту і поповнення стада. Більш доцільно реалізувати корів-первісток після 4 міс. лактації. Комплексну оцінку кожної голови за опрацьованими тестами здійснює спеціальна комісія. Головну увагу звертають на рівень продуктивності тварин. Добовий надій молока від корови має становити не менше 15 кг, або 4500 кг за рік;

     5. Спеціалізовані з дорощування надремонтного молодняку. До цих підприємств, як правило, надходить поголів'я  післямолозивного (20–денного) періоду (загалом до 6 місячного віку) на вирощування і дорощування до 7–8 та 12 міс. Для заключної відгодівлі цей молодняк передають у спеціалізовані підприємства. Вона здійснюється тут на інтенсивній основі. Термін реалізації тварин визначають за їх фізіологічними особливостями.

     Крім  перелічених спеціалізованих підприємств, у розвитку тваринництва важливу роль відіграють також племінні заводи і племінні господарства-репродуктори. На племінних заводах ведеться робота з виведення нових порід тварин, розмноженням яких потім займаються племінні господарства-репродуктори, звідки тварин передають товарним підприємствам для виробництва відповідних видів тваринницької продукції.

   Скотарство  як галузь раціонально поєднується  з рослинництвом, оскільки при цьому  ефективно використовується на корм побічна продукція рільництва. Організаційно  й технологічно воно також пов'язане  з іншими галузями тваринництва, наприклад, із свинарством, оскільки ця галузь не є конкурентом, у ній переважає концентратний тип годівлі, а в скотарстві — силосно-сінажний.

   Важливу роль у розв'язанні проблеми збільшення виробництва продукції скотарства відіграють особисті господарства населення. Поряд із задоволенням особистих потреб значну частину продукції вони можуть виробляти для реалізації на ринку. Позитивним є досвід вирощування тварин в особистих господарствах за договорами з підприємствами. Останні надають корми, особливо концентровані, виділяють кормові угіддя, на яких працівники особистих господарств самостійно заготовляють корми, організують випасання тварин як вільним способом, так і на прив'язі. Ціни на продукцію визначають здебільшого на рівні ринкових. При цьому із загальної суми витрат віднімають вартість кормів, наданих особистим господарствам. Така форма господарювання сприяє більш раціональному використанню трудових ресурсів на селі.

     Інтенсивний розвиток тваринництва і успішне виконання завдань щодо виробництва молока, м’яса, яєць та інших продуктів цієї галузі можливий за умови прискорення науково-технічного прогресу. Це потребує постійного і широкомасштабного здійснення технічного переоснащення виробництва, завершення комплексної механізації на основі використання науково обґрунтованої системи машин.

     Розробка  таких систем передбачає подальший  розвиток виробництва високоякісної  продукції, підвищення продуктивності і покращення умов праці робітників, зайнятих у виробництві, економії матеріальних та енергетичних ресурсів, а також вирішення задач по охороні навколишнього середовища. Таких результатів можна досягти за рахунок:

• впровадження прогресивних технологій і технологічних процесів;
• розробки, виготовлення і поставки комплектів машин та обладнання для всього виробничого циклу, включаючи і засоби механізації допоміжних транспортно-перевантажувальних та інших операцій, а також контролю і управління технологічними процесами;
• переходу від автоматизації окремих операцій і процесів до комплексної — на рівні технологічних ліній, цехів і всього виробництва;
• підвищення технічного рівня, надійності і довговічності технічних засобів, що випускаються їх технологічної універсалізації та уніфікації;
• здійснення реконструкції і технічного переоснащення існуючих підприємств.

     Нині  діюча “Програма виробництва  технологічних комплексів машин  і устаткування для агропромислового комплексу на 1998-2005 роки” включає 510 найменувань технічних засобів  для галузі тваринництва. Сучасне  ж становище є таким, що менше третини фермської техніки, включеної до названої програми, виробляється в Україні, а більше третини машин та обладнання за програмою, що потребують розробки. Вже на період формування програми рівень забезпечення агропромислового комплексу засобами механізації знизився з 60 до 40%.

     Значно  ускладнилося положення підприємств  сільськогосподарського машинобудування. Різке підвищення цін на машини та обладнання призвело до того, що знизився попит на них з боку користувачів, оскільки останні не в змозі оплатити таку високу вартість техніки; більшість заводів затоварились і зупинилися. Розробка нових машин сповільнилася.

     Фінансування  розробок, підготовки і освоєння виробництва  машин і обладнання для тваринництва та кормозаготівлі складає лише до 20% від загальної необхідної суми і в 2,2 рази менше порівняно з рослинництвом.

     Оскільки  для тваринницьких підприємств  не так важливо, чиєю технікою вони будуть користуватись, недостатність  вітчизняного обладнання спричиняє  тенденції до розширення придбання імпортних засобів механізації. Останні надійніші, але й дорожчі. Проте така тенденція — це інвестування закордонного виробництва, яке сприяє саме його розвитку, але в той же час є однією з причин гальмування вітчизняної науки і машинобудівельної промисловості, ставить тваринництво України в залежність від закордонних виробників машин та обладнання.

     До  відзначеного слід додати, що наявний  парк сільськогосподарської техніки  вкрай зношений, більша його частина  відпрацювала нормативні терміни експлуатації і не придатна для подальшого використання.