Методика оцінки ефективності інвестицій у підвищення якості продукції

    1.3. Методика оцінки ефективності  інвестицій у підвищення    якості продукції 

      Під визначенням техніко-економічної  ефективності виробів належить  розуміти їх об’єктивну оцінку  та аналіз для встановлення  мінімальних вимог, які необхідні  для роботи  і виготовлення  виробів, що нормально функціонують, при найменших сумарних затратах  суспільної праці поліпшенні  основних параметрів цих виробів.

    У зв’язку з  новими вимогами, що їх ставлять до вдосконалення господарського механізму, виникла потреба в  перегляді деяких положень оцінювання економічної ефективності виробів.

    Об’єктивно  обґрунтованим є народногосподарський підхід до такої оцінки, який базується  на єдиному критерії економічної  ефективності, погодженим із ним показниках і відповідних до цього критерію умовах економічної ефективності. Цей  підхід схематично можна зобразити  так (рис.1.3): 

        
 
 
 

      Рис.1.3 Народногосподарський підхід до оцінювання економічної ефективності виробів 

    Критерієм (основною мірою) економічної ефективності виробів є економія суспільної праці, тобто праці живої та уречевленої  у виготовлювача і споживача  виробів при знижені її затрат за рахунок застосування нових виробів. При тому мається на увазі як абсолютне, так і відносне їх  значення на одиницю корисного ефекту (це може відбутися і при абсолютному  підвищенні затрат праці).

          Оскільки згідно з Законом  України „Про підприємства в Україні” на підприємствах всіх видів основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток, то повинен бути зв’язок економії суспільної праці і прибутку.

    Цілком  очевидна пряма залежність прибутку від економії суспільної праці: чим  більша ця економія, тим менші суспільні  витрати виробництва (собівартість), тим більший суспільний продукт. Інша річ, як розподіляється ця економія між виробником, в якого витрати  на виробництво якісних виробів  можуть збільшитись, і споживачем, в  якого витрати на експлуатацію відносно (на одиницю корисного ефекту) можуть зменшитись.

    Як  критеріальний (інтегральний) може бути використаний показник сумарного економічного ефекту  (Е):

    Е=Е_о+Е_п=Е_о+Е_п.р.*Т_с ,                            (1.1)

    де  Е_о- економічний ефект за рахунок зміни одноразових (з погляду споживача), затрат, грн.;

          Е_п - економічний ефект за рахунок зміни поточних затрат за весь час “життя” виробів, грн.;

          Е_п.р.- економічний ефект на поточних затратах за рік, грн/рік;

          Т_с -  термін служби виробу, роки.

    Відповідно  до критерію, вказаного раніше, умовою економічної ефективності, яка свідчить про економію суспільної праці, є

    Е > 0 .

    У тому разі, якщо новий виріб коштує дорожче (Е_о<0), умова Е>0 стає недостатньою. Необхідне дотримання ще однієї умови:

    

       |Е_о|

     Т_ок =                             ≤ Т_ок.н.                  (1.2)

       Е_п.р  

    де  Т_ок.н. - нормативний термін окупності додаткових затрат, роки.

    Здебільшого в нормативних документах вказано  не нормативний термін окупності  додаткових затрат, а величину, йому обернену — нормативний коефіцієнт ефективності, тобто

             1

     Е_н =           .                                          (1.3)

           Т_ок.н.

    Додаткова умова економічної ефективності (1.2) встановлює кількісне співвідношення між значеннями Е_о і Е_п, тоді як умова (1.3) такого співвідношення не встановлює.

    У такому разі складові економічного ефекту Е (1.1), які повинні враховувати  затрати живої та уречевленої  праці, можуть бути подані в узагальненому  вигляді:

    Е_о=Е_в=Ц_б - Ц_н  ;                       (1.4)

    Е_п=Е_с=В_с.б - В_с.н ,                    (1.5) 

    де  Е_в - економічний ефект при виготовлені нових виробів (на одноразових затратах), грн;

         Е_с - економічний ефект при споживанні нових виробів за весь їх термін служби (на поточних затратах), грн;

         Ц_б,Цн - ціни продажу нового і базового виробів, грн;

         В_с.б,В_с.н  - витрати споживача при використанні базового і нового виробів       відповідно за весь термін їх служби, грн.

    Якщо  впровадження якісного виробу пов’язане  із супровідними капітальними вкладеннями  у споживача, то вони мають бути враховані  в Ц_б і Ц_н.

    Для практичних розрахунків економічного ефекту за рахунок використання нових  виробів зручніше скористатися інтерпретацією формули (1.5):

      м

    Е_с=∑Е_Сі                                   (1.6)

    _і=1

    де  Е_Сі -  економічний ефект у споживача за рахунок зміни і-го виду витрат,   грн;

          м - кількість видів витрат  споживача, за рахунок яких  може бути одержаний економічний  ефект (вона залежить від зміни  технічних параметрів порівнюваних  виробів).

    Економіко-математична  модель визначення економічної ефективності

    поліпшення  якості виробів має вигляд: 

    Е=Е_в+Е_с=Е_в+Е_с.р.*Т_с;          Е > 0;

     Е_в=Ц_б-Ц_н  ;  Е_п=В_с.б-В_с.н ;                                         (1.7)

    |

    Т_ок≤ Т_ок.н<Т_с, 

    де  Е - сумарний економічний ефект при  поліпшенні якості виробів, грн;

         Е_в - економічний ефект при виготовлені нових виробів (на одноразових затратах), грн;

         Е_с-  економічний ефект при використанні виробів поліпшеної якості (на поточних затратах) за весь термін їх служби, грн;

         Е_с.р - річний економічний ефект при використанні виробів поліпшеної якості, грн/рік;

         Ц_б,Ц_н - одноразові витрати (ціни продажу) на вироби відповідно базової і поліпшеної (нової) якості (враховуючи супутні витрати споживача), грн;

         В_с.б,В_с.н - витрати споживача при використанні виробів відповідно базової і   поліпшеної нової якості за весь термін їх служби, грн.

          Т_ок - термін окупності додаткових витрат на підвищення якості, роки;

         Т_ок.н. - нормативний термін окупності додаткових витрат на поліпшення якості виробів, роки;

         Т_с -  термін служби виробів поліпшеної якості, роки.

    Аналіз  економіко-математичної моделі, яка  описує економічну ефективність поліпшеної якості виробів (1.7), дає змогу незалежно  від конкретного виду виробів, від конкретних умов їх експлуатації, від зміни певних параметрів якості визначити в загальному вигляді прийнятні або неприйнятні варіанти поліпшення їх якості.

    Значення  Е_в та Е_с можуть бути і додатні, і від’ємні. Окрім того, залежно від абсолютних значень вони можуть бути більші або менші одне одного.  Отже, формалізовано це виглядає так:

                   Е_в < > 0,  Е_с < > 0,  |Е_в| < > |Е_с|                                (1.8)

      Неважко переконатися, що кількість  варіантів співвідношень між  варіантами Е_в та Е_с, які визначають знак Е, дорівнюватиме шести згідно з формулою (1.8). Перш ніж розглянути ці варіанти, приймемо як вихідну таку економічну інтерпретацію деяких математичних виразів:

    Е_в > 0 — нові вироби дешевші, тобто Ц_б > Ц_н;

    Е_в< 0 — нові вироби дорожчі, тобто   Ц_б < Ц_н;

    Е_с > 0 — нові вироби кращі, тобто Р_с.н <  Р_с.б .

    Останній  висновок можна зробити на підставі визначення самого поняття “поліпшення якості”. Якщо якість виробів вважати сукупністю властивостей, що дають змогу задовольнити конкретні потреби в певних умовах споживання, то поліпшення якості означає або повніше задоволення потреб, тобто розширення кола задоволених потреб при одних і тих же (а іноді й більших) експлуатаційних витратах, або зниження експлуатаційних витрат на задоволення попередніх потреб. І те, й інше спричиняє зменшення витрат споживача на одиницю корисного ефекту, тобто доданого економічного ефекту (економії) при використані виробів, для яких Е_с > 0; 

    Е_с < 0 — нові вироби гірші, тобто Р_с.н > Р_с.б.

    Отже, між категоріями “зміна вартості” (“дешевше” — “дорожче”) і “зміна корисності” ( “краще”—“гірше”) існує тільки шість варіантів залежностей. Ці залежності можуть створити теоретичне підґрунтя для розв’язання проблеми маркетингу — складової менеджменту, яка має відповісти на запитання, що треба випускати, як це належить робити.

    Аналіз  економіко-математичної моделі визначення економічної ефективності поліпшення якості виробів дає змогу дійти  таких висновків. Варіанти (коли Е_с > 0 та Е_в > 0, Е_с > 0 та Е_в< 0, Е_с < 0 та Е_в > 0) економічно ефективні, і таке підвищення якості виробів прийнятне. Але найкращим, таким, що не часто трапляється, є варіант коли Е_с > 0 та Е_в > 0, і якщо умови суспільної праці дозволяють, то треба прямувати саме до нього. Найбільш розповсюджений варіант коли Е_с > 0 та Е_в< 0, але він потребує виконання додаткової умови економічної ефективності Т_ок≤ Т_ок.н. Варіант коли Е_с < 0 та Е_в>0 хоча й дає економію суспільної праці (Е >0), але оскільки він вступає у суперечність із вимогами до нових виробів, то його здійснення потребує додаткового аналізу. Інші варіанти не відповідають критерієві економічної ефективності нових виробів, тобто не забезпечують економії суспільної праці (Е < 0) і тому з економічного погляду реалізації не підлягають. 
 
 

    Виходячи  з вище приведеного  матеріалу можна  зробити слідуючи висновки:

    Глобалізація  економіки і розвиток міжнародних  торгових і виробничих зв'язків значно підвищили вимоги споживачів до якості випускаємої продукції;

    Досягнення  певного рівня якості можливе  лише при створенні на підприємстві спеціальної системи, тобто сукупності організаційної структури, відповідальності, процедур, процесів і ресурсів, що забезпечують загальне керування якістю;.

    Як  приклад такої системи можна  привести комплексну систему управління якістю продукції;

    Для України буде цікавий досвід системного підходу до управління якістю продукції  нагромаджений у США та Японії;

      Важливим елементом у системах  управління якістю виробів є  стандартизація виробленої продукції;