Економични игри та методика их використання в навчальному процеси

  Як  відомо, проблемна ситуація виникає  як конфлікт у мисленні учня в той момент, коли йому пропонують задачу, для розв’язання якої в нього ще недостатньо знань, але він може їх набути, активізуючи свою пізнавальну діяльність.

  Найважливішим принципом і передумовою активізації  пізнавальної діяльності учнів є наближення навчального процесу до завдань майбутньої практичної економічної діяльності на базі сучасної комп’ютерної техніки.

  Класифікація  ігрових методик  навчання. На жаль, у цьому питанні триває значний різнобій. Так, у книзі Р.М. Грановської [ 12, с. 334] розглядаються такі активні методи навчання: конкретні ситуації; метод інциденту; тренування чутливості; «мозкова атака»; «метод занурювання»; ділові ігри і т.д. Крім того, великого поширення набули кейс-методи, business games (ділові ігри), ігрові фільми тощо.

  У практиці економічної освіти найбільш відомі: ділові ігри, тренінги, аналіз ситуацій, розробка колективних проектів у малих групах, методика колективного планування курсу, організаційно-діяльнісні ігри тощо. Не вдаючись у полеміку з цих питань, ознайомимо читача з тими ігровими розробками, які бажано, на наш погляд, використати у навчальному процесі.

  Описувати гру надзвичайно складно. Емпіричний опис конкретних сценаріїв не дає чіткого уявлення про їхні структурні компоненти, функціональні зв’язки, не дозволяє виділити їхню ієрархічність та варіативність. Можна розповісти сюжет, але щоб мати справжнє уявлення про гру — в ній потрібно взяти участь. Більше в цьому випадку дає розробка моделі гри.

  Широкі  можливості ігор як практичних моделей взаємодій людей дозволили включити ігри у навчання менеджменту. Виникли методи активного навчання на базі імітаційних ігор, які називають ще управлінськими, або діловими.

  Сучасному економісту недостатньо формальних знань, умінь та навичок. Йому необхідні якості керівника виробництва і колективу, соціальна компетентність. У роботі організатора виробництва питання керування людьми співвідносяться з умінням вирішувати виробничі завдання як 2:1, а в ідеологічних працівників — 4:1. Вміння працювати з людьми, домагатись здійснення запропонованих соціально-економічних заходів є однією з найцінніших якостей економіста. На формування саме цих умінь мають бути спрямовані форми активізації навчання.

  Традиційно  назву «ділові ігри» — «business games» — відносять до ігор, які відображають економічні процеси. Перша ділова гра вивчала проблеми коливання збуту в умовах жорсткої конкуренції і була розроблена у Великобританії ще 1912 року. У колишньому СРСР ділові ігри почали впроваджувати в 30-ті роки. Їхні назви й форми дещо відрізнялись від сучасних, але основні концепції вже були в них наявні. Вони називались аварійними, диспетчерськими іграми або організаційно-виробничими випробуваннями і мали багато спільного з військовими іграми на картах. Розробка ігор з глибоким математичним забезпеченням почалась з праць ленінградського вченого І.М. Сироєжина, який, на жаль, рано пішов з життя. У Києві відома школа В.І. Рибальського [17, с. 17], у системі якої підготовлено багато ігротехніків України.

   У США в 50-ті роки з розвитком комп’ютерної техніки ігрові моделі, які використовувались  раніше для підготовки постачальників військових частин, переорієнтовуються на сферу бізнесу і все ширше використовуються для навчання учасників конкурентної боротьби й оцінювання їхніх управлінських навичок. Найбільш відомою стала гра Американської асоціації управління (АМА), створена у 1957 р. Вона поклала початок серії ігор, присвячених загальним проблемам управління. У 60-ті роки спрощені або ускладнені варіанти цих ігор стали адаптувати до різних промислових галузей, а потім і до інших сфер управлінської діяльності — маркетингу, побутового обслуговування, транспорту, будівництва тощо. Ігрове імітаційне моделювання починає привертати увагу і представників інших професій — істориків, медиків, екологів, педагогів, журналістів, військових, працівників мистецтв. Це повсюдне поширення ігрових методів дає ніби «друге дихання» іграм із суто економічним змістом, створенню нових моделей таких ігор. Але інерція використання стандартних типових конструкцій все ще дуже велика, попит на них не падає, оскільки більшість споживачів тільки починають відкривати для себе існування ігрового моделювання.

 

   РОЗДІЛ 2. Етапи проведення та створення економічної гри 

   2.1      Вимоги до створення та проведення гри  

  Існує два принципові підходи до розробки ігор: німецький і американський.

  Перший  характеризується високим ступенем адекватності процесу, створенням складної, але точної моделі. Другий полягає в тому, що моделюються тільки генеральні закономірності.

  В німецькому підході: дуже ускладнюючи гру, ми хоч-не-хоч ризикуємо потонути у деталях. Американський підхід, навпаки, спрямований на те, щоб гра навчала мислити. За американського методу спочатку аналізуються кілька кращих підручників, з них вибирається кілька проблемних питань. Потім створюють основні моделі цих питань, описують їх основні характеристики і потрібну стратегію вирішення.

  При розробці гри або тренінгу весь процес навчання треба подати як цілісну систему, кінцевою метою якої є вирішення принципових завдань навчання:

1. яким має бути учень;
2. що він має знати;
3. що він має вміти.

  Йдеться про необхідний комплекс особистісних і професійних якостей, заданих  метою навчання. І саме ця мета є  головним системостворюючим фактором у виборі тих чи інших тренінгів.

  Етапи розробки ігор. Будь-які ігри передбачають наявність таких основних етапів:

1. вступна частина (мета ігрового заняття);
2. підготовча частина (правила гри);
3. гра (постановка завдань, сама гра);
4. аналіз результатів, підведення підсумків.

  Ділові  ігри можна будувати по-різному: або  кожен гравець перед грою отримує  точні інструкції, або лише приблизний перелік того, що йому доведеться зробити. Орієнтовну процедуру розробки гри зображено нижче (мал. 2).

  Взагалі необов’язково дотримуватись якоїсь чіткої процедури. Проте до опису навчальної (ділової) гри мають увійти такі обов’язкові елементи:

1. об’єкт імітації та його перетворення, яке досягається в результаті гри;
2. мета і завдання гри;
3. галузь застосування гри, на кого її розраховано;
4. суть проблемної (конфліктної) ситуації;
5. комплект ролей та функцій гравців;
6. правила й умови гри, документальне забезпечення її;
7. система ігрових оцінок.

   У викладача економіки є дві  можливості:

1) розробити власні ігрові заняття та тренінги;

  2) адаптувати вже відомі ігри.  

  

 

  Мал.2 

  Безумовно, є і третя можливість — взагалі  не використовувати ігор, але ця робота не для таких викладачів.

  Про першу можливість ми вже говорили. Створення ігрових форм навчання — надто складний, трудомісткий і дуже коштовний процес. За даними американських ігротехніків на розробку комплексної гри з використанням комп’ютерів витрачається до 10 тис. годин висококваліфікованої праці, що виливається у вартість (США) до 12 тис. доларів за гру.

  Адаптація гри — справа простіша і дешевша, але вона потребує від викладача великої педагогічної майстерності, творчого підходу і справжнього професіоналізму. В процесі адаптації ділових ігор потрібно враховувати етнопсихологічні фактори, тому що «вестернізація» ігор не дає бажаного ефекту.

  Економічна  та соціальна перебудова в країні значно підвищує вимоги до професійної підготовки економічних кадрів. У цих умовах потрібна більш гнучка, побудована за модульним принципом система навчання в цілому та ігрового навчання зокрема. При виборі принципів використання навчальних ігор в економічному вузі перевагу, на наш погляд, потрібно надавати іграм «відкритого типу», організаційно-діяльнісним іграм, коли у гру можна вводити будь-який фактичний матеріал для аналізу й вирішення виробничих проблем в ігровій формі.

  У ділових іграх має бути реальна  конфліктна ситуація, елемент змагання і можливість використання різних сполучень  економічних методів управління. Оцінювати треба не тільки дії  гравців, а й якість моделювання  економічних методів управління. за збалансованості умовних і реальних компонентів навчально-виробнича ситуація сприймається і як навчальна, і як реальна. Гра сприяє розвитку особистості учня. В іграх на замовлення підприємств створюються реальніші умови опрацювання учнями професійних вмінь, а участь працівників підприємств дозволяє останнім краще оцінювати якість шкільної підготовки.

  Розробка  гнучких модульних  комплексів ігрових  занять. Ми впевнені, що майбутнє за формуванням імітаційно-ігрових комплексів для викладання економіки у школі. При цьому має застосовуватись модульний принцип, який дозволяє використовувати ці комплекси в навчальних закладах різного рівня (профшколи, ліцеї, загальноосвітні школи, вузи).

  Розробка  гнучких модульних комплексів ігрових  занять зі спеціальності дозволяє забезпечити глибший зв’язок з виробництвом за рахунок зміцнення договірних зв’язків вузів з підприємствами і оформлення замовлень на конкретних спеціалістів.

  Ігрове  моделювання може бути використано  для початкового навчання принципам конкуренції та підприємництва, кооперації, реклами, торгівлі тощо. У школах його можна застосувати для розробки системи наскрізних виробничих ситуацій з найважливіших розділів курсу; вдосконалення форм самостійної праці учнів; поліпшення якості та стилю підручників і навчальних посібників; підготовки викладачів з активних методів навчання та планування великих витрат часу викладачів на підготовку до занять. Тільки така підготовка питання забезпечує виконання завдань підвищення якості підготовки економічної молоді.

  Як  проводити гру. Більшість методичних розробок навчальних ігор нагадує інструкції з управління виробництвом, будівництвом об’єкта або розподілом ресурсів, а не методику проведення занять. Між тим, в даному випадку основна складність полягає в розробці не змісту гри, а її форми. Можна сказати, що організація гри — це музика, а викладач — диригент, який управляє оркестром так, аби кожен грав якомога краще, а музичний твір сподобався усім. Як відомо, складніше за все — показати, що все просто. У певному розумінні проведення гри — це тільки надводна частина айсбергу, коли може здатись, що «все так просто». Насправді, головна робота керівника гри знаходиться у підводній частині цього айсбергу. Спробуємо пояснити це більш конкретно.

  Керівник  гри — це організатор гри, який у своїх методичних рекомендаціях повинен серйозно продумати, як і в будь-якій організації:

  1. Що робити — хто буде робити?

  2. Чим займатися — як це робити?

  3. Де грати — коли грати?

  4. Хто — з ким вступає у взаємодію тощо.

  Навчальні ігри можна використовувати у процесі викладання таких дисциплін, як «Організація і нормування праці в промисловості» (гра «ЕОНТ»), «Управління трудовими ресурсами» (гра «Труд і ринок») та ін. [4, c. 85]. Розглянемо особливості основних елементів методики проведення навчальної гри на прикладі гри «ЕОНТ» (ефективність організації й нормування праці).

  Гра «ЕОНТ» (мал. 3) розроблена в 1976 р. як комплексна навчальна гра, яку можна проводити у 15 варіантах (залежно від проблемної ситуації, ступеня деталізації вихідної інформації і вимог до обсягу розрахунків) [4, с. 11].

  Докладно  методика проведення гри та занять у виробничих умовах описана у спеціальних методичних вказівках (табл. 1).

  Найважливішою особливістю гри «ЕОНТ» є, на наш  погляд, те, що вона являє собою навчальну гру для закріплення знань з курсу «Наукова організація праці». Вона є грою «відкритого» вільного імітаційного типу з дослідницькими елементами у навчанні (типу організаційно-діяльнісних ігор). За класифікацією гра «ЕОНТ» — це комплексна спеціальна гра, зі взаємодією гравців, саморозвиваюча, змішана, стохастична.

  Навчально-виробнича  гра «ЕОНТ» є формою групового  проблемного навчання, що в ній реалізуються такі психолого-дидактичні принципи, як проблемність, імітація умов виробництва і предметного змісту професійної діяльності, рольового спілкування учасників гри тощо.

  Універсальність гри «ЕОНТ» полягає в тому, що вона розроблена як методична основа для розігрування (аналізу) різних виробничих проблем і ситуацій навчального  та практичного характеру. Гра «ЕОНТ» є формою аналізу найбільш цікавих виробничих завдань з прив’язкою до умов конкретного цеху (підприємства). Це вносить дослідницький елемент у саму гру.

  Методичне забезпечення гри. Ігрові форми проблемного навчання — це не просте включення проблемних ситуацій у процес навчання. Це передусім спільна творча праця учнів і викладача для дослідження конкретної господарської діяльності. Недостатньо просто розглянути статистичний матеріал і сформулювати проблему. Викладач має допомогти учням усвідомити мету гри, пробудити інтерес до неї, дати відчути учням складність проблеми й практичну цінність її вирішення.