Економични игри та методика их використання в навчальному процеси

  Що  ж, на наш погляд, треба зробити, щоб  отримати від навчальних ігор найбільший можливий ефект? Передусім необхідно позбутися спрощеного розуміння ділових ігор тільки як «модної» форми навчання. Ми проти «кампаній» взагалі і «кампанії ділових ігор» зокрема. Потрібно брати навчальні ігри за якісно нову і більш високу форму навчання, що вимагає глибокої організаційно-методичної підготовки.

  Найбільшим  ворогом ділових ігор є халтура, кон’юнктурщина та діляцтво, бо найстрашніший ворог той, хто свою неправду викладає твоїми ж словами. Керуймось принципом «Ліпше менше, та ліпше».

  За  збалансованості умовних та реальних компонентів навчальна ситуація усвідомлюється і як умовна, і як реальна, а гра служить засобом розвитку особистості учасника. За переважання виробничої сторони ділова гра стає одноплановою і «вироджується» у тренажер — складний, але такий, що принципово не відрізняється від інших (не ігрових) типів тренажерів.

  Психологи вважають гру способом імітації діяльності, особливою мовою майбутнього. Проте не ясно, яким має бути зв’язок ігрової та реальної діяльності учасників гри, що учні дізнаються чи можуть дізнатися у ході гри, які проблеми доцільно вирішувати ігровим методом, а які — ні. Від відповідей залежить і ставлення до ігор та їхнє майбутнє. Але це потребує спеціальних досліджень, експериментальної перевірки, що виходить за межі дослідження даної курсової роботи.

  Зрозуміло одне: для підвищення ефективності навчальних ігор треба не копіювати  реальну господарську ситуацію (це в багатьох випадках просто неможливо), а відтворювати основні зв’язки, які учні повинні виявити, зрозуміти та використати.

  Особливо  ефективні орієнтаційно-рольові  ігри у випадках, коли через об’єктивні причини школярі ще не можуть практично застосувати свої знання у галузі економіки. Проте, виконуючи роль дорослої людини, учень може зрозуміти значення економічних, моральних, етичних, юридичних, тобто тих соціальних норм, які регулюють людські взаємини в різних соціально-економічних сферах. У процесі ігрової взаємодії та подальшого аналізу результатів гри учень шукає і знаходить потрібні йому соціальні орієнтири для майбутніх вчинків.

  Сюжетно-рольова  гра (або ігрова взаємодія) дає можливість учневі поведінково виявити себе. Аналіз ігрових вчинків дає учаснику гри можливість порівняти й усвідомити свої вчинки, а це і є мета навчання взагалі, і навчання економіці зокрема, рушійна сила процесу самовиховання на основі обраних соціально-економічних норм поведінки.

  Основні фактори ефективності економічних ігор. На нашу думку, ефективність гри (як і принципи її побудови) залежить від тієї теорії навчання, на якій (свідомо чи ні) базуються її творці й організатори. Як вважають дослідники, основною теоретичною базою для проведення імітаційних ігор був біхевіоризм, в кінці 60-х років сталася переорієнтація на праці Дж. Брунера, який вважав найкращим способом набуття практичних навичок той досвід, який дають ігри, а не лекції або інші дидактичні методи. У грі, як у житті, знання і досвід набувають методом спроб та помилок. Проте ціна помилки у грі не така велика, як у реальному житті[5, с. 144].

  Навчальна гра є формою навчання, у якій реалізуються частково-пошуковий, і  навіть дослідницький методи навчання (ряд авторів, таких як Артемова Л. В., Шаталов В. Ф. тощо розглядають гру як форму і метод навчання й виховання)[ 1, 18].

  Та  сама гра може виконувати кілька функцій:

1. Навчаючу — розвиток таких загальнонавчальних вмінь і навичок, як пам`ять, увага, сприймання інформації різної модальності; розвиток навичок володіння рідною (іноземною) мовою.
2. Розважальну — створення сприятливої атмосфери, перетворення уроку на захоплюючу пригоду.
3. Комунікативну — об’єднання учнів у колектив, встановлення емоційних контактів.
4. Релаксаційну — зняття емоційної напруженості, спричиненої навантаженням на нервову систему за інтенсивного навчання.
5. Психологічну — підготовка для більш ефективної діяльності, перебудова психіки і фізіології для засвоєння великих обсягів інформації.
6. Розвиваючу — гармонійний розвиток особистісних якостей для активізації резервних можливостей.
7. Виховну — психотренінг і психокорекція поведінки в ігрових моделях життєвих ситуацій.

  В основі гри лежить поєднання інформаційного (репродуктивного), проблемного (евристичного) й ігрового навчання. В ній можна спостерігати принаймні три рівні активності учасників:

1. Репродуктивний — учасник гри за найсумліннішої праці не виходить за межі раніше знайденого способу дії.
2. Евристичний — учасник гри не задовольняється відомими, апробованими методами розв’язування задач, а шукає оригінального розв’язку.
3. Творчий — учасник гри, знайшовши розв’язок евристично, не спиняється на цьому, а намагається зрозуміти і використати всі його наслідки і можливості. Активність на творчому рівні якісно інша, ніж на евристичному: це вже шлях до самостійної творчості.

  Розглянемо  деякі методи (за Р.М. Грановською [12, с. 353]), що розвивають певні психічні якості.

    Метод конкретних ситуацій спрямований на вдосконалення аналітичних граней розумового процесу, здатність розуміти й вирішувати реальні, не адаптовані практичні завдання не тільки з урахуванням НТІ, а й соціально-психологічних компонентів ситуації.

  Ділові  ігри, забезпечуючи максимальне емоційне і практичне залучення до конкретної ігрової ситуації, створюють принципово нові можливості у навчанні, дозволяючи радикально скоротити час накопичення власного соціального досвіду, перетворюють загальні знання на особистісно значущі, сприяють розвитку організаторських навичок у спеціалістів. Недарма широке використання ділових ігор дозволяє зменшити визначений для вивчення деяких дисциплін час на 30–50 %.

  У соціально-економічній тематиці потрібно моделювати не тільки явища, структуру, процеси, а й соціальну діяльність.

  Правильна управлінська поведінка у складних і таких, що постійно змінюються, умовах — це мистецтво, хоч окремі рішення можуть базуватись на суто наукових (наприклад, економіко-математичних) засадах.

   Абсолютно правий Ю.В. Геронімус, коли він пише: «... саме цьому мистецтву, а не зібранню розрізнених методів і слід було би навчати управлінця. Надзвичайно важливо не тільки і не стільки інформувати його про способи управління, скільки прищеплювати йому навички активного володіння цими методами та їх комбінування у конкретних умовах» [11]. Ефективність імітаційних ігор як засобу пізнання і надбання, вмінь та навичок зумовлена синтезом в рамках однієї діяльності ігрового й пізнавального інтересів. 

   1.2      Навчальні економічні ігри та їх класифікація 

  Освіта  — це вміння зустрічати життєві ситуації. З курсу «Педагогіка і психологія діяльності» відомо, що навчання є системою викладання та учіння з допомогою різних дидактичних засобів і спільної діяльності викладача й учня. Схематично це показано нижче (мал. 1): 

мал.1 

  При цьому вибір засобів та способів діяльності, як правило, здійснюється викладачем. Це дуже чітко проглядається у традиційному інформаційному навчанні. Але чим більше уваги приділяється другій частині формули (спільна діяльність учителя й учня), тим ефективніше здійснюється весь процес навчання. Людина вчиться в тій мірі, в якій викладач зумів організувати її самостійну працю. А методична система як така, що педагогічно управляє самонавчанням, покликана реалізувати цілі педагогічної та дидактичної систем [9, с. 38].

  Кожен викладач часом відчуває сумніви щодо вибору стратегії педагогічної діяльності, коливаючись між інформативним (традиційним) і активним (проблемним) методами навчання. За традиційною методикою процес навчання ведеться у формі монологу або діалогу: вчитель пояснює — учень слухає чи вчитель опитує — учні відповідають.

  У поняття активних методик навчання входять рольові, управлінські та навчальні ігри, соціально-психологічні, педагогічні й інші тренінги, комп’ютерні ігри — все те, що забезпечує максимальну спільну активність викладача і учнів — педагогіку співпраці.

  Від проблеми до теорії. Коли людина усвідомлює, що перед нею значуща проблема, котра торкається якихось суттєвих сторін її життя, вона відчуває необхідність насамперед всебічно її обміркувати. Гра, як метод навчання, і дозволяє ніби насправді пережити певну ситуацію. Це один із дійових способів повернути навчання лицем до конкретної людської практики.

  Проблеми  співвідношення між методами організації  навчально-пізнавальної діяльності вирішують окремі методики навчання. Кожен викладач сам вибирає свій стиль, своє співвідношення між «педагогікою сходження» та «педагогікою співпраці». Ясна річ, традиційне навчання дає (гірше або ліпше) певну суму знань. Але ці знання засвоюються пасивно, ось і нагадує голова такого учня щойно відремонтовану музейну шафку: все блищить свіжою фарбою, на всіх шухлядках понаклеювані хитромудрі наукові етикетки, а відсунь шухлядку — там порожньо. Всі, прогалини у знаннях «закриваються» тільки в процесі самостійної діяльності. Лессінг говорив: «Сперечайтесь, помиляйтесь, але, заради Бога, думайте, хоч і криво, та самостійно».

  Дуже  важливий недолік традиційного навчання полягає в тому, що воно не розкриває  процесу взаємодії людей, їхніх інтересів і потреб. Досвід показує, що після закінчення навчання людина бачить, що вона вже багато забула, а те, що пам’ятає, їй потрібно застосовувати у таких комбінаціях, котрі вона не могла і передбачити. Гра — це школа людських взаємовідносин. У грі немає особи, яка навчає. Процес навчання ведеться мовою дій, учасники гри вчаться і вчать через активні обопільні контакти. Гра — це школа соціального досвіду, і то досвіду набагато ширшого, ніж сюжет конкретних ігор.

  Оволодіння  методикою навчання шляхом використання навчальних ігор є в певному розумінні вершиною методичної майстерності викладача. Педагогічна практика показує, що ігри — це доля активних молодих та деякої (природної, творчої) частини викладачів зі стажем, котрі, володіючи традиційною «педагогікою сходження», прагнуть важкої мети — «педагогіки співпраці», «навчальної діяльності через рольову гру».

  В їхнє завдання входить «навчити вчитися», вчитися «граючи», тобто легко, з  інтересом та задоволенням. Основний девіз гри — «корисно та цікаво». Тому в навчальній діяльності у грі  завжди відпрацьовуються провідні знання та навички.

  У процесі проведення ігор реалізуються такі психолого-дидактичні закономірності:

  1) принцип негайного застосування знань;

  2) зведення абстрактних знань і понять на рівень чуттєвого перетворення матеріалу;

  3) наближення до практичного розуміння економічних категорій і закономірностей;

  4) менша втомлюваність учасників гри.

  Нарешті, у грі втілюється основна формула педагогічної творчості: первісне абстрактне знання перетворюється на конкретне переживання. Дуже важливо, що ігри виробляють в учнів «рефлекс волі» (термін Куринського), адже рішення в них кожен приймає самостійно. У грі формуються співпричетність, співпереживання та самооцінка. Гра — це насамперед дія. А погодьтесь, що у житті ніхто, власне, не цікавиться тим, як людина знає теорію. Її успіх визначається тільки тими діями, які вона виконує в різних ситуаціях. Я твердо впевнена (і ця впевненість не змінилась за 25 років практичної педагогіки), що зрозуміти економічні категорії та закономірності неможливо без методик ігрового навчання.

  Навчальні ігри — це вершина навчального процесу, найдосконаліша форма «педагогіки співробітництва», творчої діяльності, набуття досвіду соціального спілкування. Зрозуміти когось можна лише, як кажуть, «побувавши у його шкурі».

  Гра як метод і проблема сучасної психології навчання. Аналізуючи вплив та взаємодію психолого-педагогічної теорії з методиками навчання і виховання, хотілося б зауважити, що, як правило, методика є продовженням психологічних і педагогічних теорій. Але буває й інакше. Методика сама шукає (і рано чи пізно знаходить) ті теоретичні «цеглинки», які роблять її фундамент стійкішим. Так сталося з навчальними іграми.

  Навчальні економічні ігри та їхня класифікація. Дидактична гра — це активна навчальна діяльність з імітаційного моделювання систем, явищ, процесів, а також майбутньої професійної діяльності.

  у терміні «дидактична гра» підкреслюється педагогічна спрямованість, відбивається різноманітність її застосування у процесі навчання. За вузівською дидактикою термін «дидактична, або навчальна гра» набагато ширший, ніж «ділова», і краще відображує педагогічну сутність цього виду навчальних занять. Крім того, його можна використати для позначення усієї різноманітності ігор. Не називати ж ігри для хіміків — хімічними, для будівельників — будівельними тощо. Якщо розглядати процес навчання як творче співробітництво викладача й учня, то активні методи навчання, а особливо гра, — це найкращий (і найважчий) методичний засіб для підготовки людини до вирішення життєвих економічних проблем.