Шляхи оптимізації конкурентної позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України

         Таким чином, щодо джерел сировини українські металургійні комбінати поступаються російським. 
У частині забезпеченості електроенергією можна вважати, що українські та російські металургійні комбінати перебувають приблизно в однакових умовах, а ось що стосується забезпеченості газом, то тут позиції української металургії значно гірше, ніж російської, так як Україна купує газ у Росії, причому ціни на нього для Україна будуть зростати. Крім того, енергоємність, сумарні енерговитрати на виробництво чавуну, сталі і прокату на українських комбінатах приблизно на 30% більше, ніж на підприємствах країн ЄС, і вище, ніж на аналогічних комбінатах Росії.

        За даними роботи С. Єрмілова, енергоємність виробництва 1 т сталі, враховуючи витрати коксу, електроенергії та природного газу, на українських металургійних комбінатах сягає 840 кг умовного палива. На відповідних підприємствах країн ЄС вона в 1,9 рази менше (450 кг у. Т. / т). У структурі собівартості металопрокату в Україну витрати на паливно-енергетичні ресурси складають 50%, в той час як для промислово розвинених країн цей показник дорівнює 20%. Слід також зазначити, що російська металургія рухається в напрямку розвитку електрометалургії, що замінює технічно застарілі мартенівські печі, і будівництва електрометалургійних міні-заводів, де виробництво 1 т сталі вимагає до 150 кг умовного палива, тоді як на комбінаті з повним металургійним циклом для виплавки такого ж кількості металу його необхідно 600 кг. 
        Організаційні структури зазначених комбінатів Україні та Росії дещо відрізняються, але ця різниця не особливо значима. Всі комбінати поки що укомплектовані в основному кваліфікованим персоналом. Проблема тут полягає в тому, що знизилася престижність «металургійних» професій, робочий персонал підприємств старіє, поповнення молодими кадрами недостатньо. Розташовані в Магнітогорську, Липецьку, Череповці металургійні комбінати - по суті, головні підприємства та найбільш привабливі в плані працевлаштування. У той же час у Запоріжжі та Маріуполі функціонують не тільки металургійні комбінати, а й по кілька інших промислових гігантів. Тому комбінатам «Запоріжсталь» та імені Ілліча треба докладати більше зусиль і затрат для залучення інженерного і робочого персоналу. 
        Структура витрат на українських і російських металургійних комбінатах приблизно однакова, але в результаті значно більш широкого сортаменту і вищої якості металопродукції російських виробників вона знаходиться в більш високому ціновому сегменті і займає більшу частину ринку, ніж гарячо-і холоднокатана тонколистова сталь комбінатів «Запоріжсталь» та імені Ілліча. Тому російська металургія за будь-яких потрясінь світової економіки має додатковий запас міцності в порівнянні з українським ГМК. 
Перевага українських металургійних комбінатів - їх розташування безпосередньо біля річкових і морських портів.«Северсталь», Магнітогорський, Новолипецький комбінати змушені транспортувати свою продукцію залізницею за кілька тисяч кілометрів до портів на Чорному, Балтійському морях або в порти Далекого Сходу.

       Основними  споживачами металопродукції в  Україні та Росії є базові  галузі промисловості (машино-, автомобілебудування,  будівництво і т.д.). На найближчу перспективу продукція чорної металургії не має конкурентів і реальних замінників. У той же час вимоги до металопродукції (щодо механічних властивостей, корозійностійкі, бездефектності тощо) будуть постійно зростати і розширюватися. Купівельна спроможність споживачів металопродукції повністю залежить від стану світової економіки. Кожна держава повинна надавати (і це робиться) певні переваги і преференції своїм виробникам. Дії України в цій сфері ще недостатньо ефективні. Підтвердженням сказаному служить те, що при потужній металургійній промисловості України останнім часом імпортує більше 1 млн. т металу на рік. Це свідчить, з одного боку, про незахищеність українського ринку металопродукції, а з іншого - про скорочення на своїх підприємствах виробництва високотехнологічної металопродукції, наприклад, з легованих, нержавіючих, спеціальних сталей і т.д. 
        Основні конкуренти листопрокатних підприємств України та Росії в Європі - металургійні комбінати Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Словаччини, а на сході - комбінати Японії, Китаю, Індії, Південної Кореї. При цьому, якщо за основними показниками діяльності, за своєю оснащеності, сортаменту, якості, ціні вироблюваної продукції «Северсталь», Магнітогорський, Новолипецький комбінати перебувають на однаковому рівні з провідними підприємствами такого ж профілю зазначених технічно розвинених країн, то про металургійних комбінатах Україні цього сказати не можна. Слід очікувати, що вже в найближчому майбутньому металурги Китаю та Індії в результаті швидких темпів розвитку витіснять іноземну металопродукцію з ринків своїх країн і збільшать свої частки на ринках країн Близького Сходу та Індокитаю. Для продажу українського металу за світовими цінами місця на тих ринках не залишиться, а демпінгувати українські металурги не зможуть, тому що через застарілі технології та обладнання підприємств собівартість їх продукції значно вище, ніж на сучасних виробництвах. 
         Проведені аналіз і розрахунки дають підстави зробити однозначний висновок про те, що в Росії конкурентні позиції розглянутих підприємств і ГМК в цілому значно краще, ніж в Україну. Головна причина цього полягає в тому, що гірничо-металургійні підприємства України за час екстремально високих цін на металопродукцію в попередні роки стрімко нарощували її обсяги виробництва, не приділяючи належної уваги і не забезпечуючи необхідного фінансування для переоснащення, модернізації та реконструкції виробничих потужностей.Фінансово-промислові групи, що володіють металургійними комбінатами Україні, не вважали за необхідне переоснащувати підприємства і розвивати сучасні технології та обладнання. В результаті зношеність фондів ГМК України становить приблизно 65%, на підприємствах галузі використовуються застарілі технології виробництва сталі, витрати сировини та енергоносіїв завищені, а собівартість продукції - надмірно висока.Покращення цих показників не відбулося. 
         Протягом усіх років незалежності однією з найгостріших проблем реформування ГМК України є наявність надлишкових потужностей. У нас продовжують експлуатувати деякі апріорі неконкурентні застарілі металургійні заводи, які в сучасних умовах ринкової економіки можуть існувати тільки при зазначених екстремальних цінах на металопродукцію або за рахунок отримання від держави суттєвих преференцій - здешевленого в результаті державних дотацій газу, вугілля, електроенергії, пільг на залізничні перевезення та ін Це стосується, наприклад, Дніпропетровського імені Петровського, Краматорського, Костянтинівського металургійних заводів, деяких коксохімічних підприємств, заводів вогнетривів. Очевидно, що Макіївський металургійний завод, який з більш-менш сучасного обладнання має тільки один прокатних стан «250», не зможе конкурувати з комбінатом «Арселор Міттал Кривий Ріг» навіть на внутрішньому ринку однотипної металопродукції. 
Українській металургії взагалі не потрібно нинішня кількість енерговитратних коксохімічних підприємств. Без будь-яких втрат для загального балансу коксу, що виробляється в Україні, можуть бути ліквідовані Донецький, Горлівський, Єнакіївський коксохімічні заводи. Не мають стратегічного значення для ГМК Україні Красноармійський динасовий завод, Ватутінський комбінат вогнетривів, Сіверський доломіт, Христофорівський завод вогнетривких блоків і бетонів, ЗАТ «Гарант» і ряд інших підприємств, яким сьогодні надається державна підтримка. Але долю таких підприємств вирішують їх власники при майже невтручанні держави. Тому виведення з експлуатації надлишкового, застарілого обладнання або в цілому підприємств в умовах ринкової економіки є питанням їх власників, а не урядових структур. Функцією державних органів має бути вирішення питань щодо диференційованого підходу до кожного підприємства при наданні їм фінансової підтримки чи преференцій, але цього не відбувається. Однаковий підхід до всіх підприємств призводить до розпорошення коштів, консервує проблему модернізації галузі, залишає металургію незахищеною від коливань цін і попиту на метал на світових ринках. 
        У попередні роки деякі металургійні холдинги Україні вкладали великі фінансові кошти в закупівлю металургійних потужностей за кордоном. Враховуючи, що Україна експортувала приблизно 8-12 млн. т напівфабрикатів, було начебто вигідно купувати за кордоном потужності для їх переробки в кінцеву продукцію. Але придбані в Європі та США металургійні заводи не сучасні, і тому прибуткова переробка на цих підприємствах напівфабрикатів економічно можлива лише при низьких цінах, а точніше - низької собівартості українських слябів або заготовок, чого не слід очікувати в умовах кризи і в майбутньому.

       Дії держави щодо свого гірничо-металургійного комплексу за останні десять років ніяк не можна визнати такими, що відповідають національним інтересам України. Перш за все це стосується прийнятих лобістських законів щодо приватизації за безцінь усієї гірничорудної бази України та деяких металургійних комбінатів. На цьому Україна втратила до сотні мільярдів доларів. Антидержавні акти здійснювалися під соціалістичними гаслами підтримки власного (національного) виробника, збереження робочих місць, трудових колективів, створення умов для залучення інвестицій та інших міфів. Тепер навіть для недосвідчених зрозумілий весь цей блеф. Ніхто нічого в металургії не зберіг, не зробив і навіть не планував щось кардинальне здійснити. Власники більшості привабливих напівстратегічних підприємств, отриманих в приватні руки за безцінь під певні інвестиційні зобов'язання, не виконали, і навіть ліквідували, будь-які зобов'язання. Приклад - той же Миколаївський глиноземний завод. Гроші ж від приватизації привабливих підприємств ГМК, які б могли врятувати галузь під час світової економічної кризи, держава не отримала. 
Слід згадати, що різке погіршення виробничих і фінансово-економічних показників роботи підприємств ГМК мало місце й раніше, наприклад у II півріччі 1998 р., що було пов'язано з фінансово-економічною кризою в ряді промислово розвинених країн, коли також різко звузився зовнішній ринок збуту і впали ціни на металопродукцію. В даний час тільки за три місяці, серпень - жовтень 2008 р., ціна на метал на зовнішніх ринках знизилася на 35-40%. Тоді з метою стабілізації фінансово-економічного та виробничого стану підприємств галузі Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України були прийняті відповідні законодавчі, розпорядчі акти і постанови, якими окремим підприємствам надали підтримку шляхом розстрочок (відстрочення) деяких платежів до державного або місцевих бюджетів, фонди і т. д. Для металургів на 70% була знижена ставка оподаткування прибутку, на 50% зменшено відрахування в державний інноваційний фонд, екологічний збір не перевищував 0,15% валових витрат. Для металургів були скасовані нараховані раніше пені і штрафи на суму 855,7 млн. грн. Проте ніякої модернізації, реконструкції виробництва за ці гроші і пільги не було зроблено. Стабілізація та розширення виробництва в ГМК відбулися завдяки підвищенню попиту і світових цін на металопродукцію. Борг державі ніхто не компенсував, відповідні висновки не були зроблені.Попередження щодо хвильового характеру коливання цін на метал на світовому ринку і очікуваного в 2008-2009 рр.. падіння цін не сприймалися відповідально в урядових і бізнесових колах. 
Чергова світова криза знову дестабілізував металургійну промисловість Україна і показав, що попередні заходи і ступінь їх реалізації не адекватні глибині кризових явищ, що відбуваються безпосередньо в самому ГМК. Тому в державних заходи щодо стабілізації ситуації, що склалася в гірничо-металургійному комплексі внаслідок економічної кризи, необхідно, по-перше, передбачити і реалізувати дії, які змусили б власників підприємств перенаправити фінансові ресурси, зароблені в попередні роки, на підтримку своїх підприємств, їх трудових колективів, по-друге, прийняти рішення щодо примусової націоналізації і продажу тепер уже за реальні гроші ефективному власнику, по суті, збанкрутілих підприємств, для чого потрібно прийняти відповідні закони Україна. 
Серед заходів, що здійснюються в даний час Урядом України в рамках меморандуму взаєморозуміння з підприємствами гірничо-металургійного комплексу, не всі можуть бути визнані однозначно ефективними. Так, безглуздо вести будь-які розмови щодо істотного розвитку внутрішнього ринку металопродукції як передумови сталого функціонування вітчизняного ГМК і зменшення його залежності від коливань кон'юнктури світового ринку. Не буде цього. Країна не має об'єктивних підстав для істотного нарощування свого внутрішнього ринку металу на найближчі 10-15 років. І не треба обіцяти суспільству нереальних речей навіть з метою популізму. Єдине, що необхідно негайно зробити, - це завадити імпорту в Україну близько 1 млн. т металопрокату в рік, який за номенклатурою може виготовлятися власними виробниками.Втрата такого обсягу внутрішнього ринку металопродукції сталася внаслідок надмірної уваги українських підприємств до зовнішніх ринків. 
Вимагаючи для себе певних преференцій, підприємства ГМК України в черговий раз беруть зобов'язання зберегти виробничі потужності в робочому стані. Але, як вже було зазначено, застарілі, неефективні потужності немає сенсу зберігати, бо це зайві додаткові витрати, які навряд чи окупляться. Навпаки, потрібно вжити заходів щодо оптимізації потужностей. 
Головний фактор тиску на Уряд з боку гірничо-металургійних підприємств - необхідність збереження професійного складу, кількості робочих місць й існуючого рівня заробітної плати для працівників галузі. Це дійсно проблемне питання, але його рішення потрібно шукати в інших напрямках, а не шляхом утримання на підприємствах ГМК чисельності працюючих, яка непомірно завищена і не відповідає вимогам збереження конкурентоспроможності підприємств. Внаслідок низького технологічного рівня виробництва на виготовлення 1 т стали в Україні витрачається 52,8 людино-години, тоді як у Росії цей показник становить 38,1, а в Німеччині - 16,8. При повній завантаженості металургійних комбінатів України з повним металургійним циклом продуктивність праці дорівнює приблизно 200-250 т сталі на 1 робітника в рік, тоді як на сучасних електрометалургійних міні-заводах з обсягами виробництва 1,5-2,0 млн. т стали в рік цей показник дорівнює 3-4 тис. т. Незважаючи на те, що заробітна плата металургів Україні в середньому в 2-3 рази нижче, ніж в країнах ЄС і навіть у Росії, частка витрат на заробітну плату в собівартості продукції металургійних підприємств (7-8 %) приблизно така ж, як і в собівартості продукції кращих світових виробників.Висновок один - штати на підприємствах ГМК необхідно скорочувати, як не гірко це визнавати. Іншого рішення на шляху до виживання не існує. 
Виведення з експлуатації застарілих потужностей і скорочення чисельності працюючих, їх переорієнтація на інші галузі виробництва та сфери діяльності, безумовно, вимагають значних фінансових витрат. Є сенс врахувати досвід Франції у вирішенні цієї проблеми, коли за 10 років виробничі потужності в металургії були зменшені з 30 млн. до 16 млн. т на рік, а чисельність працюючих - з 200 тис. до 50 тис. за умови вирішення соціальних питань. На це витрачалося до 3 млрд. дол. щорічно. Для здійснення таких кроків в Україні потрібні глибокі економічні розрахунки, оцінка можливих наслідків і політична воля керівництва країни, розуміння того, що рано чи пізно пріоритети галузі в українському господарстві будуть змінені, причому не на користь застарілих металургійних підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Шляхи оптимізації конкурентної позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України.

 

Постановою Кабінету Міністрів  України «Про заходи підтримки підприємств  ГМК" від 14 жовтня 2008 р. № 925 передбачається скасування цінової надбавки до діючого  тарифу на газ, а також введення мораторію  на підвищення тарифів на перевезення  вантажів та вартості електроенергії.Проте  можливості держави дотувати металургію таким чином, тобто за рахунок  інших галузей промисловості, обмежені й тимчасові. 
      Меморандумом про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів та підприємствами ГМК передбачено зниження для металургів ціни на український коксівне вугілля. Металурги, зі свого боку, обіцяють прийняти і оплатити коксівне вугілля, що накопичився на складах вугледобувних підприємств, а також скоротити втрати природного газу в доменних печах за рахунок збільшення використання коксу. Ефективна реалізація цих положень меморандуму викликає великий сумнів. По-перше, здешевлення коксівного вугілля для металургів вимагає, знову-таки, виділення з бюджету додаткових коштів для вугільної промисловості. По-друге, у зв'язку із зупинкою низки доменних печей попит на кокс і коксівне вугілля суттєво зменшився, і навіть при зниженні ціни на коксівне вугілля споживання його не збільшується. По-третє, витрати коксу на українських металургійних комбінатах у півтора рази перевищують витрати коксу на аналогічних європейських заводах, і подальше підвищення витрачання коксу при виробництві чавуну швидше за все призведе до негативних наслідків. Нагадаємо, що в будь-якому випадку для виробництва коксу потрібно імпортувати з Росії значні обсяги коксівного вугілля тих марок, які в Україні не видобуваються. 
      Серед можливих заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи вугільної та металургійної галузей промисловості України, на різних рівнях, у тому числі в органах державної влади, розглядаються питання про створення вертикально-інтегрованих об'єднань у складі: шахта, коксохімічний завод, металургійний комбінат. Така структура нібито створить умови для фінансової підтримки вугледобувних підприємств. Але подібне рішення може, навпаки, пошкодити одночасно і вугільної, металургійної і галузям, як це сталося, наприклад, після придбання окремими металургійними комбінатами гірничорудних підприємств. 
      Корисною заходом для стабілізації ситуації в металургії, на наш погляд, є моніторинг і декларування оптово-відпускних цін на гірничорудну сировину та металургійну продукцію, реалізовані на внутрішньому ринку. Залучений до цієї справи Антимонопольний комітет може завадити перевищенню цін на зазначену продукцію на внутрішньому ринку в порівнянні зі світовими цінами і собівартістю її виготовлення. Мова йде насамперед про запобігання безпідставного завищення монопольних цін на залізорудну сировину для тих металургійних комбінатів України, які не мають своєї сировинної бази, що вкрай негативно позначилося на собівартості та конкурентоспроможності їх продукції. Для підприємств, що мають власні гірничо-збагачувальні комбінати, залізорудну сировину недавно коштувало в два рази дешевше, ніж для тих, хто сировинної бази не має. Такого в цивілізованій державі не повинно бути, так як полумонопольние ринки завжди деградують. 
      Очевидно, що одним з перспективних напрямків підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у чорній металургії України є утилізація вторинних ресурсів, а саме металургійних газів (доменного, коксового, конвертерного). Однак цей напрям в Україні реалізується лише на Алчевському металургійному комбінаті. Можна впевнено очікувати, що позитивний вплив на розвиток металургійної галузі надасть прийняте Кабінетом Міністрів рішення про звільнення від ввізного мита не виробляються в Україні матеріалів та обладнання для енергозбереження. У той же час урядовим органам Україні потрібно розробити та реалізувати заходи із захисту внутрішнього ринку металопродукції від закордонної експансії. Відомо, що США, Росія і деякі інші країни ввели антидемпінгові санкції проти українських підприємств, що експортують їм феросплави, труби, товстий лист, а також обмежили ввезення даної продукції до своїх країн. В цій площині України не виявляє необхідної жорсткості в плані захисту вітчизняного виробника металургійної продукції. 
      Теза про встановлення тісної кооперації між металургійними підприємствами країн СНД і надія на те, що цей захід допоможе всім в період світової економічної кризи, сьогодні не актуальні.Відновити ту кооперацію, яка існувала за часів СРСР, вже неможливо, і швидше за все Україна невигідно. Такий висновок напрошується, наприклад, після аналізу досвіду поставок по кооперації українського металобрухту на Молдавський металургійний завод. 
       В даний час всім металовиробників потрібно розширювати сортамент продукції і скорочувати частку напівфабрикатів в експорті. Слід не тільки декларувати цю тезу, але й вимагати від підприємств втілення його в життя, створювати для цього відповідні умови і стимули. 
      Пошук і реалізація ефективних заходів, націлених на стабілізацію, розвиток і оптимізацію ГМК Україні, підвищення конкурентних позицій його підприємств, повинні враховувати викладені вище оцінки і висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

         Конкурентоспроможність підприємства можна виявити тільки серед групи підприємств, які належать до однієї галузі або випускають товари-субститути, тобто конкурентоспроможність є поняттям відносним. Одну й ту ж організацію в межах регіональної стратегічної групи можна визнати конкурентоспроможною, а на світовому ринку або його сегменті - ні. Оцінюють конкурентоспроможність підприємства загалом за умови єдиної стратегічної зони господарювання або кожної зі створених у структурі диверсифікованої організації стратегічної одиниці бізнесу, які діють у конкретній стратегічній зоні господарювання.

      Конкурентний статус фірми, на мій погляд, повинен характеризувати передумови досягнення фірмою того чи іншого рівня конкурентної переваги. Ці передумови визначаються, з одного боку, стратегічним потенціалом фірми (СПФ), з іншого —сукупним впливом детермінантів «національного ромба» на умови досягнення цього рівня.

       SWAT - аналіз - це певне поєднання негативного та позитивного впливаючих на діяльність підприємства факторів (загроз і можливостей), що об'єктивно існують у зовнішньому оточенні підприємства та суб'єктивно оцінені керівниками, відносно сильними та слабкими сторонами у функціонуванні підприємства.

Приведена система оцінки конкурентної сили дозволяє зробити  корисні висновки про положення  компанії в порівнянні з її конкурентами. Оцінки показують положення компанії на ринку порівняно з конкурентами по кожному чиннику, виявляючи таким  чином, де вона сильна і де слабка, і  по відношенню до кого.

      Сьогодні відсутня загальноприйнята методика визначення та оцінки конкурентоспроможності організації.

        У світі існує декілька підходів до оцінки конкурентоспроможності фірми, основними з яких є:

метод, що заснований на теорії ефективної конкуренції: