Шляхи оптимізації конкурентної позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України

3) цільовий (проблемно-орієнтований) — орієнтований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей.

       Саме останній, цільовий, підхід має бути покладений в основу концепції управління конкурентоспроможністю потенціалу. При цьому рівень виробничого потенціалу варто визначати у процесі його використання й оцінювати з позицій його результативності, у першу чергу — рівня задоволення потреб споживачів порівняно з конкурентами. Йдеться саме про аналіз та оцінку рівня відповідності потенціалу тим цілям і завданням, які визначені на певний період власниками (керівниками) підприємства. Отже, цільова оцінка потенціалу — це якісна оцінка, яка дає змогу оцінити можливості досягнення певних, заздалегідь визначених орієнтирів, створює умови для обґрунтованого підходу до оптимізації (трансформації) як потенціалу у цілому, так і його окремих елементів на основі раціонального розподілу дій та ресурсів за окремими виконавцями та термінами. Звідси маємо зробити висновок, що виробничий потенціал як система взаємопов'язаних, організованих і спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів є об'єктом управлінського впливу з метою забезпечення конкурентоспроможності потенціалу.      Досконалість такого управління залежить від обсягу окремих складових потенціалу, рівнів їх співвідношення та взаємодії, ефективності застосовуваних стратегій, швидкості нагромадження, зміни виробничих потужностей, оновлення асортименту тощо.  

Оскільки потенціал підприємства становить систему взаємопов'язаних елементів, що виконують різні властиві їм функції, то можна стверджувати, що йому притаманні і риси, характерні для будь-якої системи, а саме: 

—   цілісність — використання лише одного виду ресурсів без його комбінації з іншими не дозволить реалізувати місію підприємства; 

—   цілеспрямованість — взаємодія між елементами забезпечує функціонування підприємства на ринку; 

—   складність побудови — потенціал кожного підприємства має низку притаманних йому властивостей, але спільним для всіх підприємств є те, що він утворюється з безлічі структурних елементів; 

—   інноваційна сприйнятливість — кожен із елементів потенціалу підприємства, без винятку, відчуває на собі вплив досягнень науково-технічного прогресу; 

—   соціальна відповідальність — реалізація місії підприємства має передбачати соціальну відповідальність за наслідки функціонування підприємства на ринку; 

—   фізичне і моральне старіння — усі склади ти потенціалу потребують постійного поновлення, оскільки або споживаються повністю (як сировина чи матеріали), або ж переносять свою вартість на вартість продукції поступово (як основні фонди).  

Сукупна дія чинників як мікро-, так і макросередовища  суттєво впливає на формування конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Тому такий  вплив може бути як сприятливим, так  і несприятливим для підтримки  конкурентних переваг потенціалу будь-якого  підприємства. 

Розглядаючи проблеми створення  конкурентних переваг, М. Портер звертав  увагу на необхідність їх забезпечення шляхом реалізації відповідної моделі стратегічної поведінки підприємства на ринку, а тому виокремлював такі стратегії: 

1)            лідерство за ціною — у застосуванні цієї стратегії головна увага на підприємстві приділяється витратам. Основними джерелами створення цінових переваг можуть бути: 

—         економія на масштабах за рахунок зменшення витрат на одиницю продукції при зростанні обсягів виробництва; 

—         економія на різноманітті як результат зменшення витрат за рахунок ефекту синергії, який має місце при виробництві різної продукції; 

—           оптимізація внутрішніх зв'язків, що приводить до зменшення витрат; 

—           інтеграція розподільчих мереж та систем забезпечення; 

—           оптимізація діяльності суб'єктів господарювання за часом; 

—           географічне розташування виробництва, що дає змогу досягати зниження витрат за рахунок використання місцевих особливостей;  

2)         диверсифікація виробництва з метою забезпечення відмінності продукції від аналогічної, яку пропонує конкурент. У разі реалізації цієї стратегії найбільш важливим слід вважати концентрацію уваги на пріоритетах і потребах споживачів. Це означає, що відмінні переваги продукції мають знаходити відображення у попиті споживачів. Отже, стратегія диверсифікації передбачає ретельне дослідження інтересів споживачів; 

3) концентрація уваги на інтересах конкретних споживачів. У цьому випадку підприємство створює власну продукцію спеціально для конкретних споживачів. 

       Для розвитку системи управління конкурентоспроможністю потенціалу підприємства дедалі більшого значення набуває процес формування стратегічної моделі. Термін "стратегія" вживається у різних значеннях — і як складова військового мистецтва, і як мистецтво керувати суспільною і політичною боротьбою, і як детальний план якихось масштабних заходів.

        У сучасному менеджменті під стратегією розуміють ухвалену концепцію, що передбачає довготермінові цілі та завдання, що з них випливають, а також розподіл потенціалу, особливо його ресурсної складової, що необхідно для досягнення визначених цілей. Саме стратегія визначає правила розподілу ресурсного потенціалу в довготерміновій перспективі. 

        Як відомо, планування є важливою функцією менеджменту. Планування змін потенціалу підприємства, на думку Ф. Котлера, має спиратися на такі принципи: 

а)    перспективне мислення; 

б)   чітка координація затрачуваних зусиль;  

в)    встановлення показників діяльності з метою їх подальшого контролю; 

г)    чітке визначення завдань і пріоритетів; 

д)    готовність до непередбачуваних змін; 

е)    взаємозв'язок у діях усіх посадових осіб.

        Практика переконує, що планування як складний процес з позицій формування, зміни та використання потенціалу підприємства, охоплює такі етапи: 

а)    прогнозування, визначення основних рис майбутнього стану потенціалу на основі систематичного аналізу встановленого кола чинників з метою передбачення можливостей та загроз; 

б)   визначення і вибір варіантів розвитку потенціалу на основі порівняння та оцінки альтернатив;  

в)    формування цілей та визначення термінів їх досягнення; 

г)    розробка програми дій і складання графіка поетапного розв'язання завдань, виконання робіт, реалізації заходів; 

д)    формування бюджету. 

      Планування, спрямоване на розв'язання не лише проблем сьогодення у забезпеченні належного стану потенціалу, але й завдань довготривалої перспективи, зазвичай, характеризують як стратегічне. Саме такий підхід до організації планової роботи сприяє ефективному функціонуванню підприємства, забезпечує формування його конкурентоспроможності та виживання на ринку в перспективі. Рішення, які приймаються відповідними менеджерами при здійсненні стратегічного планування, є життєво важливими для подальшого функціонування підприємства. Реалізація головних завдань стратегічного планування має забезпечувати гнучкість у діяльності суб'єктів господарювання, реалізації місії та цілей, що нею визначаються за умов мінливого зовнішнього оточення, ефективне здійснення інноваційної політики та інвестиційної діяльності. 

       Досвід країн світу переконує, що у процесі планування як важливої функції управління конкурентоспроможністю потенціалу, менеджер повинен: 

—   постійно враховувати чинники невизначеності та ризику; 

—   періодично переглядати пріоритети залежно від змін зовнішнього середовища;  

—   здійснювати комплексний аналіз економічної, демографічної та екологічної ситуації з метою виявлення сильних та слабких сторін підприємства і оцінки можливостей потенціалу, реагувати на зміни, що відбуваються;