Шляхи оптимізації конкурентної позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України

:0pt;text-align:justify;line-height:15pt">—   послідовно, у разі необхідності, перебудовувати структуру потенціалу підприємства; 

—   чітко визначати права, обов'язки і відповідальність усіх працівників, причетних до управління потенціалом та забезпечення його конкурентоспроможності;  

—   розвивати та удосконалювати власні професійні навички. 

 Виконання зазначених завдань щодо формування конкурентоспроможності потенціалу підприємства та ефективного управління цим процесом потребує використання важелів державного впливу: податкового, бюджетного, грошово-кредитного характеру. Лише їх поєднання у більшості випадків може забезпечити системний розвиток підприємств різних галузей національної економіки, взаємодію споріднених підприємств, розвиток спільного маркетингового обслуговування.

         Варто зауважити, що економічна політика держави, будучи розділеною за функціональними складовими, не має поділятися за спрямованістю цілей. Якщо ж спрямованість цілей і надалі залишатиметься різною, буде використовуватися для досягнення протилежних економічних цілей, то таке різновекторне втручання держави в економічні процеси і явища призводити-ме до подальшої руйнації галузей, виробництв, окремих підприємств. 

       Досвід здійснення державної економічної політики у країнах світу доводить, що найефективнішою вона є тоді, коли макроекономічні заходи не суперечать один одному, а навпаки, взаємоузгоджуються та підсилюються. 

      В останні роки на підприємствах світу має місце децентралізація планування, що потребує залучення менеджерів різних рівнів. Одним із дієвих способів розв'язання проблеми залучення менеджерів різних рівнів управління до планування потенціалу стало формування міжфункціональних проблемних груп для вирішення конкретних завдань, що будуть включені до плану розвитку потенціалу. До таких груп варто залучати менеджерів, що відповідають за матеріально-технічне, кадрове, інформаційне тощо забезпечення виробництва, технологічні служби, персонал збутової сфери. Така група оцінює кожне завдання з позицій можливостей його реалізації і дає свої пропозиції. 

        Практичне значення управління конкурентоспроможністю потенціалу підприємства полягає у тому, що система офіційних, знеособлених цілей економічної системи доповнюється, уточнюється, коригується у процесі внутрішньоорганізаційно-го діалогу між окремими рівнями управління, а потім трансформується в індивідуалізовані цілі колективу або його окремих членів, як виконавців, так і керівників різних рівнів.       Саме на такі цілі і зорієнтована діяльність щодо оптимізації використання окремих елементів потенціалу підприємства. Менеджмент підприємства як цілісна система управління орієнтується на досягнення усієї сукупності цілей та завдань.       Кожний керівник, маючи чіткі цілі у межах покладених на нього функціональних обов'язків, відповідну цільову орієнтацію функціонування свого структурного підрозділу має забезпечити протягом планового періоду. 

       Економічна теорія переконує, що є об'єктивні причинно-на-слідкові зв'язки податкової, бюджетної, грошової та кредитної сфер економічної системи, зумовлені тісним зв'язком кількісного і вартісного вираження продуктів господарської діяльності, грошового еквівалента. Такий зв'язок має двосторонній характер, оскільки зміна одного лише кількісного чи вартісного вираження результатів господарської діяльності та їх розподілу провокує також зміну співвідношень у розподілі, і навпаки.  

    У сучасній економічній літературі, що присвячена проблемам виживання та стратегічного успіху фірм в умовах висококонкурентного середовища, велика увага приділяється факторам успіху підприємства, зокрема ключовим і ринковим факторам успіху, ключовим компетенціям, конкурентним перевагам (рис. 1.2.).

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Оцінка конкурентної позиції гірничо-металургійного комплексу України.

2.1.  Загальна оцінка стану гірничо-металургійного комплексу України.

       Промисловий  та експортний потенціали підприємств  гірничо-металургійного комплексу  (ГМК) України, сьогодні є базовим  елементом економіки держави,  що залежить від стану ГМК.  Насамперед, тому, що металургія - основний  донор бюджету, головний постачальник  валюти в Україну. У 2007 р. частка ГМК у валовому внутрішньому продукті України становила 27%, а у валютній виручці за 6 місяців 2008 р. - 48%. Понад 40% валюти надходило в державу від металургів і в попередні роки. З роботою ГМК мають прямий і зворотний зв'язок енергетика, вуглевидобуток, машинобудування, будівництво, фінансова сфера тощо Ці та багато інших галузей спираються на металургійну промисловість і працюють на неї. В даний час галузь забезпечує близько 500 тис. робочих місць в найбільш густонаселених регіонах країни, значною мірою формує її інвестиційний потенціал, науково-технічну перспективу. До недавнього часу металургійна промисловість України за обсягами виробництва займала сьоме місце в світі і завдяки значним обсягам експорту і надходженню валюти від продажу металопродукції на зовнішніх ринках забезпечувала відносну стабільність курсу гривні по відношенню до долара. 
      В роботі проаналізовані виробничі можливості, економічний стан і перспективи гірничо-металургійного комплексу України, показана слабкість конкурентної позиції українських підприємств на внутрішніх і зовнішніх ринках. Доведено, що суттєвим недоліком сучасного стану металургії є обмежений вплив держави на її розвиток. Запропоновано заходи, які можуть підтримати металургійну галузь України під час нинішньої світової фінансово-економічної кризи і на перспективу.

    Незалежно від позитивних зрушень у даній галузі все ще існує комплекс невирішених проблем щодо діяльності металургійних підприємств. Зокрема: 

• технічний   стан   основних   фондів   більшості   металургійних підприємств   є   незадовільним;

• недостатньо розвинений внутрішній ринок металопродукції  становить великий ступінь ризику для діяльності металургійного комплексу;

• потреба у значних  інвестиціях для оновлення основних фондів;

• висока енергоємність  продукції гірничо-металургійного комплексу.

Головною проблемою, що має  системне значення для розвитку металургійного комплексу, є постійне зростання  ціни на природний газ. Енергоємність  української металопродукції майже  в 1,5 рази вища, ніж у кращих світових виробників. Підвищення цін на енергоносії  гостро поставило питання щодо впровадження нових енергозберігаючих металургійних  технологій.

У металургійному виробництві  України використовуються практично  всі відомі види енергоносіїв. Частка споживання енергоресурсів визначаться  видами та структурою металургійного виробництва (рис. 2.1.).

Незважаючи на значну енергоємність  доменного виробництва чавуну, він  залишається безальтернативним, оскільки в світі вважається найефективнішим. Значна застарілість обладнання на цьому  етапі виробництва призводить до підвищеного споживання газу та коксу, що робить даний етап виробництва  самим енергоємним (рис. 2.1.а).

Основними критеріями до зниження енергоємності галузі є створення  та впровадження ефективної законодавчої бази, використання сучасних енергозберігаючих  технологій та проведення енергетичного  аудиту. Так, у світовій практиці для  зниження витрат на природний газ  використовують пиловугільне паливо. Саме воно з поєднанням безконусних навантажувальних пристроїв допомагає в енергозбереженні при доменному виробництві. Також для зменшення енерговитрат можна використовувати: технологію комбінованого дуття; енергозберігаючі газові турбіни (ГУБТ); технологію доменної плавки з підвищеним тиском на  колошнику та ін. Тому можна сказати, що для металургійного виробництва головним є використання інновацій та наукових розробок.

На сьогодні в Україні  впроваджена програма щодо енергозбереження у металургійній галузі. Так, загальні питомі енерговитрати на виробництво  готового прокату у 2011 р. складуть 1,43 т.у.п./т проти 1,52 т.у.п./т у 2006 р. і 1,65 т.у.п./т у 2000р.

 

 

 

 

2.2.  Конкурентні позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України.

      З моменту здобуття Україною незалежності металургійна галузь була докорінно структурно перебудована як у плані корпоративної власності, так і в техніко-економічному аспекті. 
По-перше, галузь небаченими у світовій практиці темпами переорієнтувалася на зовнішні ринки збуту продукції. Сьогодні приблизно 80% виробленої металопродукції експортується. Для цього підприємства галузі виконали величезний обсяг робіт з приведення виробництва у відповідність до вимог зовнішнього ринку. Освоїли випуск продукції відповідно до міжнародних стандартів, здійснили сертифікацію технологічних процесів та якості виготовленої продукції, поліпшили товарний вигляд її окремих видів шляхом вдосконалення маркування, упаковки і т.д., налагодили контакти з металотрейдерами і покупцями, створили власні торгові компанії в Україну і за кордоном. При цьому перехід на експортну орієнтацію галузі мав як позитивні, так і негативні результати, особливо в техніко-економічному розвитку держави. 
      По-друге, більшість підприємств галузі почали проводити реконструкцію та модернізацію виробництва - дехто докорінну (наприклад, Алчевський металургійний комбінат, Єнакіївський металургійний завод), а дехто - косметичну. У будь-якому випадку такі дії давали позитивні результати. У той же час відкритим залишається питання щодо того, наскільки темпи та обсяги модернізації виробництва збігалися з вимогами та можливостями підприємств у порівнянні, наприклад, з аналогічними зрушеннями на металургійних підприємствах Росії - основних конкурентів ГМК Україні. 
       По-третє, вдосконалення обладнання і технології металургійного циклу проводилося для поліпшення виробничих показників, скорочення витрат сировинних і енергетичних ресурсів, підвищення якості продукції. Але корінних змін, зрушень на рівні галузі в цьому напрямку майже не відбулося.Наміри України здійснити прорив в елітний дивізіон підприємств світової металургії декларувалися лише на папері, носили популістський, рекламний характер, а по суті, навіть не передбачалися. 
       По-четверте, головним фактором, який зумовив характер і принципи розвитку ГМК в останні десять років, стали корпоративна революція в галузі, перехід прав власності на стратегічні підприємства у приватні руки і втрата державою керівництва не тільки гірничорудними та металургійними гігантами, але і підприємствами середньої ланки. Склалася абсурдна ситуація - реверс влади, коли вже не держава керує, спрямовує діяльність галузі, виходячи виключно з державних інтересів, а навпаки, власники підприємств ГМК почали готувати і забезпечувати прийняття державних рішень на користь власних корпоративних інтересів, які здебільшого не збігалися з національними інтересами. Результатом такої хибної політики стало майже катастрофічне погіршення конкурентної позиції підприємств ГМК Україні вже з самого початку світової економічної кризи, що автоматично відбилося на фінансовій стабільності держави в цілому. 
      Нечуване зростання світових цін на металопродукцію, що мав місце протягом 3-4 попередніх років, призвів до ейфорії і часто до помилкової оцінки можливостей металургійного комплексу, а також конкурентної позиції підприємств (КПП) галузі. На державному, галузевому рівнях і на рівні підприємств недостатньо уваги приділялося її науково обгрунтованим методам, що необхідно і обов'язково для аналізу ринкових відносин між виробниками і споживачами металопродукції, для створення ефективних систем управління на всіх рівнях, здатних забезпечити адаптивність і стабільну стійкість гірничо-металургійних підприємств до зовнішнього середовища, до коливань цін і попиту на зовнішніх ринках у світовій фінансово-економічній системі. Щоб уникнути помилок у прийнятті стратегічних і тактичних рішень, в ГМК перш за все необхідно підвищити відповідність існуючих методів і моделей оцінки КПП вимогам оперативності та обгрунтованості рішень, що приймаються в ході реалізації стратегії розвитку кожного підприємства, важливо також враховувати фактори невизначеності і недоступності в повному обсязі інформації простані конкурентів і середовища на внутрішньому і світових ринках металопродукції.

       Нинішня  криза світової економіки відразу  ж висвітлив слабкість їх конкурентної  позиції. Більшість підприємств опинилися на межі виживання, що дестабілізувало фінансово-економічний стан держави в цілому. Для порятунку ситуації держава змушена була в черговий раз приймати екстраординарні заходи з підтримки металургії, в тому числі і за рахунок втрат бюджету.Тому в даний час необхідно виявити і всебічно, об'єктивно проаналізувати причини провалу існувала раніше державної стратегії розвитку металургії, визначити ефективність заходів для її порятунку і розробити пропозиції, які можуть хоча б пом'якшити кризові явища. 
        Аналізуючи причини і небажані наслідки фінансово-економічної кризи ГМК Україні, а також можливі способи їх запобігання або ослаблення, КПП розглядали в якості комплексного багатоаспектного показника, що характеризує становище підприємства в конкурентному середовищі і його здатність створювати і підтримувати конкурентні переваги. Як показано на малюнку, запропоновану комплексну модель оцінки КПП зображали у вигляді трьох рівнів: I рівень - абстрактний, що представляє різні аспекти КПП; II - ідентифікаційний, що містить так звані індикатори КПП (набір факторів, що формують КПП); III - операційний, що орієнтується на події , речі, що мають пряме або опосередковане позитивний або негативний вплив на один або декілька індикаторів, і використовує їх.

        Основна  сировина для металургії - залізна  руда і коксівне вугілля. Росія має кращу за якістю і витратами на видобуток залізорудну сировинну базу, ніж Україні, незважаючи на всі переваги Кривбасу. Лебединський, Михайлівський, Стойлинський гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗК) забезпечують металургію Росії і навіть періодично поставляють залізорудну сировину в Україну, наприклад, Маріупольському комбінату імені Ілліча. Що стосується коксівного вугілля, то також слід констатувати, що його поклади в Україні зменшуються, а видобуток все ускладнюється і дорожчає. Відповідно з деякими експертними оцінками, витрати на сировину і матеріали при виробництві квадратної заготовки з конвертерної сталі в Україну на 7-30% вище, ніж в Росії. 
        Україна має навіть надлишкові для власної металургії потужності коксохімічних заводів, але більшість з них використовують застарілі, енерговитратні технології та обладнання. Власного коксівного вугілля для завантаження всіх підприємств Україні не вистачає як за кількістю, так і за якістю.Тому для виробництва сталі на рівні 40 млн. т в рік Україна необхідно імпортувати 3,5-5 млн. т коксівного вугілля з             Росії чи з далекого зарубіжжя 2. Росія ж має потужні поклади коксівного вугілля в Кузнецькому і Печорському басейнах.