Шляхи оптимізації конкурентної позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. Теоретична основа конкурентної позиції підприємства……………………………………………………………………………...7

1.1. Поняття про конкурентні позиції підприємства, їх види…....7

1.2.   Основні складові конкурентного середовища 

Підприємства………………………………………………………………………......12

1.3. Формування конкурентних переваг   потенціалу підприємства…………………………………………………………17

РОЗДІЛ 2. Оцінка конкурентної позиції гірничо-металургійного комплексу України…………………………………………………………………...24

2.1.  Загальна оцінка стану гірничо- металургійного комплексу України………………………………………...24

2.2.  Конкурентні позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України…………………………………………………………………...26

РОЗДІЛ 3. Шляхи оптимізації конкурентної позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України…………………………...36

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………….39

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………….....41

Список використаних джерел………………………………………….45

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

       Термін "конкуренція" (від лат. concurere— зіштовхуюсь) у сучасній економічній літературі розуміють як економічний процес взаємодії, взаємозв'язку і боротьби між суб'єктами господарювання, що функціонують на ринку з метою задоволення потреб споживачів та прагнуть до забезпечення кращих можливостей збуту власної продукції, а за рахунок цього — отримання певних економічних вигод. Отже, конкуренція є головною рушійною силою ринку, а сама продукція є знаряддям конкурентної боротьби. Через конкуренцію реалізується дія низки об'єктивних економічних законів. 

  Конкурентоспроможність потенціалу підприємства слід розглядати як його здатність ефективніше за інших суб'єктів ринку використовувати сукупність ресурсів, спрямовуючи її на найбільш повне задоволення потреб споживачів, зменшення витрат, оптимізацію власних економічних вигод. 

   Єдиної методики щодо визначення конкурентоспроможності потенціалу підприємства сьогодні не має, тому використовуються різні підходи, які полягають переважно у визначенні ефективності використання окремих видів ресурсів та інтегрованого показника.   Такий інтегрований показник здебільшого є суб'єктивним, обчислюється лише на підставі вартісної оцінки процесів і явищ, а тому не дає уявлення про реальний стан речей. 

 Процес управління конкурентоспроможністю потенціалу підприємства тісно пов'язаний з визначенням цілей його присутності на ринку. Цілі підприємства визначаються його власниками (керівниками) відповідно до процесів, що відбуваються у суспільстві, та характеру окремих складових потенціалу економічної системи. 

     Успішна реалізація цільової та низки інших функцій будь-якого підприємства можлива за умови, коли цілі відповідають певній сукупності вимог.

      По-перше, цілі мають бути конкретними, містити не лише кількісні, але і якісні показники. Такі цілі легко сприймаються і працівниками, і споживачами; їх легко узгоджувати, вони є підґрунтям для складання об'єктивних планів діяльності. 

   По-друге, цілі мають бути зрозумілими для виконавців та однозначно сформульованими. Ціль допомагає бачити те, що прискорює її досягнення. 

     По-третє, цілі мають бути реальними, досяжними за певних умов, що склалися як на підприємстві, так і в навколишньому середовищі. Нереалістичні цілі не лише не стимулюють виконавців до активної діяльності, але можуть навіть призвести до небажаних результатів. Варто пам'ятати, що оцінка реальних власних можливостей у більшості людей доволі суб'єктивна і залежить від рівня їхньої освіти, знань, досвіду, психологічного складу, темпераменту тощо. 

   Разом з тим,  цілі, що легко досягаються, найчастіше  характеризуються послабленою мотивацією, не містять у собі певного  виклику, вимог докласти як  духовних, так і фізичних зусиль, здатних забезпечити постійний  стабільний розвиток економічної  системи. Тому важливо, щоб  цілі формулювалися людьми виваженими, здатними із максимуму бажаного  обрати реально досяжне. 

   По-четверте, цілі мають бути гнучкими, здатними до трансформації та коригування у відповідності до швидкозмі-нюваних умов зовнішнього середовища. У протилежному ж випадку економічна система може втратити здатність адаптуватися до змінюваних умов, спровокувавши кризові явища і процеси. 

     По-п'яте, оскільки цілі зазвичай досягаються як результат спільної діяльності людей, то ці люди мають визнавати їх як свої власні. Отже, цілі мають бути відомими, зрозумілими та близькими для учасників виробничого процесу. Це зумовлює зацікавлене ставлення до реалізації цілей та прагнення підвищити ефективність власної праці.  

    По-шосте, цілі мають бути сумісними одна з одною у часі й просторі та віддзеркалювати сумісність інтересів суспільства, трудових колективів та окремих індивідів, що відверне конфлікти і виникнення кризових ситуацій.

       По-сьоме, цілі не повинні мати руйнівний характер. Отже, уся діяльність щодо визначення та формулювання цілей є важливим елементом мистецтва управління.

       Підсумовуючи вимоги до цілей, слід зауважити, що вони визначають: напрямки ведення господарства, пріоритетність завдань економічної системи, роль окремих структурних підрозділів підприємства, критерії оцінювання результатів, сферу концентрації зусиль тощо.

       Як правило, практично кожне підприємство має значну кількість різноманітних завдань. Різноманітність напрямів діяльності приводить до формування цілей суб'єктів господарювання. Отже, орієнтація підприємства, яка визначається певною метою, пронизує усі подальші управлінські рішення. Тому мета визначається за кожним видом діяльності підприємства і цілепокладання в економічній теорії розглядається як вихідний момент у діяльності менеджера.  

     Місія підприємства дає уявлення оточуючим про економічну систему, про її філософію, імідж. Вона сприяє також формуванню певного мікроклімату всередині підприємства, створює основу для формулювання конкретних цілей, опрацювання моделі стратегічної поведінки підприємства на ринку.

      Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначають її ключові чинники як унікальна комбінація наявного потенціалу, нагромадженого досвіду господарювання, рівня використання окремих складових потенціалу, сформованого іміджу. 

     Отже, конкурентоспроможність сприяє виготовленню конкурентоспроможної продукції, реалізуючи яку, підприємство здатне забезпечити власне існування на ринку в довготерміновій перспективі.

       З позицій системного підходу потенціал підприємства розглядається доволі широко, крім різновидів ресурсів, вагоме місце у ньому посідають наявні засоби, запаси та джерела їх поповнення, можливості окремих працівників, вплив держави та суспільства тощо. 

Схема оцінки конкурентних позицій підприємства передбачає: 

1) визначення галузевих  чинників успіху; 

2)   відбір найбільш значущих з погляду конкуренції показників оцінки потенціалу підприємства;  

3)    визначення значущості показників для оцінки конкурентних можливостей підприємства; 

4)    оцінку підприємства та його конкурентів за кожним показником за обраною шкалою оцінки; 

5)    визначення загальної оцінки конкурентної сили підприємства та його конкурентів; 

6)    порівняння загальних оцінок конкурентної сили підприємства та його конкурентів. 

З метою отримання уявлення про стан потенціалу підприємства варто  використовувати узагальнювальний показник конкурентного потенціалу підприємства, за допомогою якого  доцільно визначати загальний стан суб'єкта господарювання та робити висновки про його здатність конкурувати  на відповідному ринку. Методика розрахунку такого показника абсолютно різна  і, у першу чергу, визначається специфікою діяльності, масштабами виробництва тощо, тому розглядати алгоритм розрахунку ми не будемо, але, зважаючи на те, що це комплексний показник, то зазначимо основні принципи, на яких має будуватися його оцінка: 

—   диференціація за етапами життєвого циклу кожної з конкурентних переваг підприємства;  

—   врахування ієрархії формування моделі конкурентоспроможності (підприємство, галузь, країна тощо); 

—   врахування структури наявного потенціалу підприємства та перспектив його оптимізації; 

—   врахування оцінки впливу на формування конкурентоспроможності як внутрішніх, так і зовнішніх чинників.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Теоретична основа конкурентної позиції підприємства.