Оцінка стану заповідної справи в Херсонській області

 

 

 

 

 

 «Оцінка стану заповідної справи в Херсонській області»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ОБЛАСТЬ

1.1. Адміністративне положення області

1.2. Географічне положення

1.3. Макро- і мезорельєф. Геологічні умови.

1.4. Гідрологічні умови

1.5. Кліматичні умови

РОЗДІЛ 2 СТУПІНЬ АНТРОПОГЕННОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛАНДШАФТІВ

РОЗДІЛ 3 РІЗНОМАНІТНІСТЬ  ГРУНТОВОГО ПОКРИВУ

РОЗДІЛ 4 ГОЛОВНІ ВІДОМОСТІ  ПРО БІОТУ

РОЗДІЛ 5 ВИДИ БІОТИ ОБЛАСТІ, ЩО ЗАНЕСЕНІ ДО ЧЕРВОННОЇ КНИГИ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 6 ОЦІНКА ОКРЕМИХ ОБ’ЄКТІВ ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

РОЗДІЛ 7 ЗАГАЛЬНА ОЦІНКА ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНОГО ФОНДУ

РОЗДІЛ 8 СПИСОК РІДКІСНИХ  ТА ЗНИКАЮЧИХ ВИДІВ ТВАРИН І РОСЛИН ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ЗАНЕСЕНИХ  ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 9 ОЦІНКА РОЛІ ОБЛАСТІ  У РОЗБУДОВІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ  МЕРЕЖІ УКРАЇНИ

РОЗДІЛ 10 ХАРАКТЕРИСТИКА НАЙБІЛЬШ ЗНАЧУЩОЇ, ВІДОМОЇ, ПРЕЗЕНТАТИВНОЇ ПРИРОДО-ЗАПОВІДНОЇ ТЕРИТОРІЇ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

10.1. Асканія - Нова

10.2. Чорномо́рський біосфе́рний  запов́ідник

10.3 Азо́во-Сива́ський націона́льний  приро́дний парк

РОЗДІЛ 11 РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ПРИРОДО-ЗАПОВІДНОГО  ФОНДУ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАННІ ЛІТЕРАТУРНІ  ДЖЕРЕЛА

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Вагоме місце у відновленні  природи в нашій країні відведене  розвитку природно-заповідного фонду  як складової частини реалізації стратегії гармонійного розвитку суспільства. Після введення в дію у 1992 році Закону України „Про природно-заповідний фонд”  відбулося значне зростання кількості та площі територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України. Пріоритетного значення набуло створення об’єктів високого рівня заповідності (природні заповідники) та багатофункціональних об’єктів (біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки). Вирішення проблеми надання стабільності процесу нарощування площі земель, що підлягають особливій охороні, як стратегічной задачі щодо досягнення екологічної стійкості території країни забезпечує прийняття Закону України „Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015 роки” .                  

Основним і надійним засобом збереження біотичного різноманіття є система ПЗФ, яка формується на міжнародному, загальнодержавному та місцевому рівнях. Для започаткування створення репрезентативної мережі природно-заповідних територій на перших двох  рівнях у нашій країні було розроблено і прийнято Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні („Заповідники”, 1994).

Метою роботи є оцінити  стан заповідної справи Херсонської  області.

Для досягнення мети були видвінути  такі завдання:

1. Описати загальні відомості про область
2. Охарактеризувати ступінь антропогенної трансформації  ландшафтів
3. Описати різноманітність грунтового покриву
4. Описати види біоти області, що занесені до червонної книги україни
5. Оцінити окремі об’єкти природно-заповідного фонду
6. Зробити загальну оцінку природно-заповідного фонду
7. Описати рідкісні та зникаючі види тварин і рослин.
8. Оцінити роль області у розбудові Національної екологічної мережі
9. Дати рекомендації по природно-заповідному фонду Херсонської області

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО  ОБЛАСТЬ

 

 

1.1. Адміністративне  положення області.

Херсонська область — область  у південній частині України, у межах Причорноморської низовини. На північному заході межує з Миколаївською, на півночі — з Дніпропетровською, на сході — із Запорізькою областями  України, на півдні з Автономною Республікою  Крим. Утворена 30 березня 1944 року. Територія 28,5 тисяч км² (4,7 % від території України).

     Територією області проходить державний кордон протяжністю 458 км, у тому числі 350 км Чорним і 108 км Азовським морями. На кордоні розташовано 4 пункти пропуску: авіа, річковий порт, морські порти м. Херсона і м. Скадовська. Відстань від Херсона до Києва залізницею — 664 км, шосейними шляхами — 605 км [1].

Межує на сході — з Запорізькою, на північному заході — з Миколаївською, на півночі — з Дніпропетровською  областями, на півдні по Сивашу і Перекопському  перешийку — з Автономною Республікою  Крим.

 

1.2. Географічне  положення

Область розташована в степовій зоні Східно-Європейської рівнини в  нижній течії Дніпра. З заходу на схід територія області простягається  на 258 км, з півдня на північ майже  на 180 км [1]. Крайніми пунктами Херсонської області є: на півночі селище Федорівка Високопільського району, на півдні — залізнична станція Сиваш (півострів Чонгар) Генічеського району, на заході — мис Середній на півострові Ягорлицький Кут в Голопри-стангському районі і на сході село Новий Азов Генічеського району. Омивається Чорним і Азовським морями, а також Сивашем (Гнилим морем). На території області протікає 19 річок. Найбільші ріки: Дніпро — довжиною 178 км, Інгулець — довжиною 180 км. Максимальна висота над рівнем моря — 101 м біля с. Ушкалка Верхньорогачицького району, мінімальна — мінус 0,4 м на ділянках узбережжя Сиваша.

 

1.3. Макро-  і мезорельєф. Геологічні умови.

Геоморфологічна будова території, на якій розташована Херсонська область, склалася під впливом ендогенних і екзогенних факторів, які діяли  в кайнозої. У загальному плані  геоморфологічна будова області - слабохолмиста  рівнина, характер розчленування якої обумовлений геологічною будовою і тектонікою. Між геоструктурою і рельєфом на всій території області існує прямий зв'язок.

Особливістю геоморфологічного  будови Херсонській області є  і те, що вона повністю розташована  в межах найнижчого геоморфологічного  рівня України - Причорноморського, переважні висоти якого 50-60 м над  рівнем моря. Широкі межиріччя є  майже плоскими рівнинами без  великих коливань відносних висот.

Територія області має  загальний ухил з північного заходу на південний схід. Середня абсолютна  висота території області становить 46 м, максимальна амплітуда висот 101,4 м. Біля с. Ушкалка Верхньорогачицького  району знаходиться найвища точка  області - 101 м. Мінімальні відмітки - мінус 0,4 м на деяких ділянках узбережжя  Сиваша [2].

У тектонічному відношенні територія Херсонської області  ділиться на три частини. Перша - зона нижньопротерозойських складчастості - Український кристалічний щит (південні схили його Середньопридніпровському блоку). Кордон цієї частини проходить  по лінії Калінінське - Каховка - Іванівка. Тут поєднуються лінійні або  куполоподібна антиклинорії (Нікопольський, Каховський, Білозерський) з синклінорій (Великолепетиський, асканійської). Інша частина - Причорноморська западина, яка є зануреним південним  схилом Східно-Європейської платформи. За геофізичними даними глибина залягання  архейсько-протерозойской платформи  становить тут від 1000 до 3000 м. Південна межа докембрійського фундаменту проходить  по акваторії північно-західній частині  Чорного моря, середині Сиваша, північніше півострова Чонгар і Генічеська. Тут  на крайньому південному сході в  фундаменті виділяється причорноморська  западина герцинской Скіфської плити, яка складає третю тектонічну структуру Херсонській області. Глибина залягання цієї частини  фундаменту - 3000-3600 м.

У формуванні як докембрійського, так і герцинського блоків фундаментів  велика роль належить розломно-блокової тектоніки, проявом якої стали витягнуті  з півночі на південь в субмеридіональними напрямку чотири регіональні розлому, а також мережу локальних розломів між ними як субмеридіонального, так  і субширотного напрямків. Сучасні  вертикальні рухи земної кори дуже диференційовані.

У рельєфі Херсонській  області виділяють такі складові частини: Бузько-Дніпровська, Токмацький, Асканійсько-Мелітопольська, Нижньо-дніпровська  рівнини і Присиваську низовину.

Бузько-Дніпровська лісова рівнина займає всю правобережну частину Херсонської області  і нешироку смугу на лівому березі Дніпра вздовж Каховського водосховища. Вона має найбільші абсолютні відмітки висот і слабкий ухил на південь до узбережжя Чорного моря. Будова поверхні відрізняється незначною розчленованістю, широкими вододільними плато Інгульця і Дніпра на півночі і Південного Бугу і Дніпра на півдні. Долини цих річок врізані неглибоко. Коливання відносних висот на півночі становить 50-80 м, на півдні - 20-30 м [2].

Найвищі гіпсометричні позначки 90-100 м відзначаються на лівобережжі  Дніпра. Слабодернованні плоскі вододіли характеризуються розвитком подів  різної морфологічної виразності. Поди займають до 10% площі рівнини, в значній  більшості мають глибину до 2 м  і діаметр від 100 до 500 м.

У долині Інгульця виділяється  широка заплава і три надзаплавні  тераси. У місцях виходів корінних порід форма схилів складна, має  вигляд уступів. Русло Інгульця характеризується великою звивистістю. Широка заплавах Інгульця розташована на двох гіпсометричних рівнях. Перша надзаплавна піщана тераса проявляється окремими ділянками. Найбільший піщаний ділянку пролягає біля сіл Калінінське і Бобровий Кут. Надзаплавна лісова тераса займає велику площу і досягає ширини 1,5-2 км. У прирічкових смугах Інгульця і ​​Дніпра до 12% площі займає яружно-балковий тип рельєфу.

Токмацький слабонахильна  лісова рівнина займає лівобережну  південну частину Херсонської області. Її південною межею є слабо-виражений  уступ по лінії Каховка - Іванівка до асканійської-Мелітопольської терасовою  рівнини. В геологічного тектонічному відношенні вона розташована на південному схилі Українського кристалічного  щита до Причорноморської западини, де поверхня фундаменту поступово знижується. На півдні рівнини поверхні докембрійських відкладень поглиблюються до 600 м. Тільки їх краю порізані ярами та балками, а на вододільних просторах ідеальну рівнинність порушують поди - замкнуті пониження різних розмірів і форм. Абсолютні відмітки поверхні складають 60-70 м. Від лінії, яка проходить  приблизно через смт. Горностаївка - с. Покровка, існує помітний ухил поверхні на південь від 70-80 до 40-50 м. Цей розтягнутий  на 30-40 км похилий уступ розчленований  дрібними плоскодонними балками - розділами. Південна межа цього похилого широкого уступу збігається з південною межею  Токмацької слабо нахильної лісової  рівнини  [2].

Асканійське-Мелітопольська терасовою рівнина є продовженням на південь Токмацький. Її південна межа проходить по корінній частині  Перекопського перешийка, далі трохи  на північ узбережжям Сиваша до Генічеська. На заході вона проходить по лінії Каховка - Хорли, а на сході виходить за межі області. На сході рівнини найбільш поширеним є рівнинно-лощина тип рельєфу. Лощини, так само як і поди, неглибокі і мало помітні. У центральній частині цієї рівнини на широкому вододільному просторі багато ледь помітних замкнених подів просадного походження. На півночі різко виділяються у рельєфі Дмитровський та Серогозскій розділи, на схилах яких відбувається досить інтенсивне площинне змивання. Північно-східна частина рівнини дрен верхів'ями балок Великий Утлюк і Малий Утлюк і виділяється як район дренованого яружно-балочного типу з широкими обривистими вододілами.

Нижньодніпровська терасовою-дельтова рівнина за природними умовами найбільш різко виділяється серед всіх областей степової зони України. Геологескую  основу сучасного рельєфу цієї території  створюють алювіально-дельтові піщані відкладення, лесовидні супіщані суглинки, які залягають на розмитих, різноманітних  за літологічних складом відкладах  неогену: вапняково-мергельних утвореннях меотіс, понтічних вапняках і піщано-глинистих  відкладах Куяльницького ярусу. Орфографічно рівнина поділяється  на два рівні - північно-східний з  абсолютними відмітками висот 40-50 м  і південно-західний з висотами 3-5 м. В цілому це слабохолмистої низовина [2].

Плавні Дніпра від Нової  Каховки до Дніпровського лиману добре виражені в рельєфі. Вони поступово  розширюються від 2-3 до 10-12 км. Висота плавнів  над рівнем Дніпра змінюється від 2-2,5 м біля Нової Каховки до 1 м  біля Херсона. Нижньодніпровські плавні надзвичайно порізані протоками  і рукавами. Часто зустрічаються  озера різних розмірів і конфігурацій. Нижче Херсона русло річки  розділяється на численні русла, створюючи  сучасну дельту .

Від Нової Каховки до Кінбурнської коси поруч з плавнями Дніпра і  Дніпровським лиманом на протязі 150 км розташовано 7 великих піщаних  масиву-арени, відокремлені один від  одного вузькими супесчано-суглинкових  зниженнями. До плавням Дніпра безпосередньо  примикають 5 з них - Каховська, козаче-Лагерна, Алешковский, Збур'ївський і Іванівська. На південний схід від Алешковского масиву на відстані 15-20 км від плавнів  Дніпра розташована Чалбаская (Виноградівська) арена. Сьомий масив розташований на Кінбурнському півострові. Загальна площа арен складає 161 тис. га. Всі  піщані масиви мають горбисту поверхню з коливаннями висот 15-20 м. Кожна  з них характеризується чергуванням  піщаних пагорбів і впадин із замкнутими поглибленнями. Між масивами виділяються  западини - залишки колишніх старорусел Дніпра, в яких зустрічаються солоні озера.