Вивчення декоративно-прикладного мистецтва

     Порівняльний  аналіз двох програм з курсу образотворчого мистецтва у початковій школі  виявив їх суттєві відмінності як у змісті, так і в підході  до реалізації основних завдань естетичного  та художнього розвитку дитини.

     Так, програма «Образотворче мистецтво» Л.Любарської та Л.Вовк характеризується наступними рисами:

• загальнолюдський характер змісту та методів;
• чітке визначення технік та видів роботи, які виконують учні під час вивчення тієї чи іншої теми;
• формулювання тем як конкретних завдань з художньої освіти учнів;
• відносна свобода вчителя у виборі ілюстративного матеріалу, тематики робіт;
• відокремлене вивчення образотворчого мистецтва від інших видів мистецтва у початковій школі.

     Програмі «Мистецтво» Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. властиві наступні ознаки:

• яскраво виражена національна специфіка програми;
• контурне визначення виконуваних дітьми видів роботи та використовуваних технік (вибір вчителя);
• образне формулювання тем як своєрідних емоційних гасел (наприклад «Мистецтво – чарівне вікно у світ»);
• чітка регламентація ілюстративного матеріалу до кожного тематичного блоку;
• міцна інтеграція візуальної змістової лінії (образотворчого мистецтва) із музичною (шляхом інтеграції видів діяльності – наприклад,  порівняння музичного та художнього портретів), вивчення синтетичних видів мистецтва – театр, анімація тощо.

    Отже, у системі початкової освіти художньо-естетична освіта посідає особливе місце. Вона впливає на процес саморозвитку людської духовності, залучає людину до світових художніх надбань, що позитивно позначається на творчих та інтелектуальних здібностях не лише окремої особистості, а й суспільства в цілому.                

     2.3. Методика проведення  уроків образотворчого  мистецтва з декоративно-прикладного мистецтва

     Декоративно-прикладне  мистецтво – це унікальний розділ образотворчого мистецтва, який надає  учням багато можливостей для  духовного саморозкриття, творчого самовираження, розвитку здатності  до життєвого самовизначення, дає  змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, модельєра, спеціаліста з комп’ютерної графіки. Засвоюючи такі навчальні поняття, як “композиції”, “форма”, “колір та об’єм”, школярі вчаться створювати образи на рівні переосмислених в емоційно-естетичному ключі уявлень про навколишній світ, вільно оперуючи фарбами, кольорами, лініями, формами та їх поєднанням.

     Навчання  декоративно-прикладному мистецтву  дитини вимагає кваліфікованого  керівництва. Але для того, щоб  розвинути у кожного учня творчі здібності закладені природою, вчитель повинен сам розуміти декоративно-прикладне мистецтво, дитячу творчість, володіти необхідними способами художньої діяльності. Отже, навчання декоративно-прикладного мистецтва молодших школярів вимагає від вчителя знань змісту і методики навчання, а також необхідної підготовки в галузі мистецтва.

     Велике  значення українського декоративно-прикладного  мистецтва полягає в естетичному  та художньому вихованні дітей у  сучасній початковій школі. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - найбільший вплив на естетичний розвиток молодших школярів має вільна імпровізація, виконання розпису одразу фарбами, а інший - виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ.

     Таким чином, специфіка предмета "Образотворче мистецтво" дозволяє вчителю широко використовувати інтерактивні методи та нестандартні форми організації уроку, які дають змогу підвищити ефективність засвоєння знань, поліпшити контроль над виконанням завдань, викликати у дітей інтерес до навчання.

     Інтерактивні  методи навчання - це специфічні методи організації пізнавальної діяльності, яка має передбачувану мету — створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність, самостійність. Відбувається колективна, групова, індивідуальна співпраця, коли вчитель і учні — рівноправні суб'єкти навчання. На уроках образотворчого мистецтва використання інтерактивних методів впливає на формування творчої активності учнів. За умови вмілого впровадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів класу, сприяють виробленню соціально важливих навичок роботи в колективі, взаємодії з колективом, навичок проведення чи підтримки дискусії, обговорення запропонованих тем з декоративно-прикладного мистецтва. Сьогодні на уроках декоративно-прикладного мистецтва широко використовують комп’ютерні технології. Кожен із таких уроків є сукупністю малюнків, світлин, анімацій, відеофрагментів, текстових пояснень, звукового супроводу, зразкового виконання практичних робіт, правил з техніки безпеки, правил роботи з різноманітними матеріалами, підсумкових запитань, використання таких інтерактивних технологій зацікавлює дітей, робить урок цікавим.

      Багато  відомих українських методистів, які багато наукових праць присвячують  вивченню та методиці викладання образотворчого та декоративного мистецтва у  загальноосвітніх школах, з метою  підвищення дієвості навчально-виховного впливу творів декоративно-прикладного мистецтва на учнів рекомендують використовувати таку послідовність виконання декоративного малюнка:

     - збір матеріалу, необхідного для  виконання декоративного розпису  (листя дерев, репродукції, фотографії);

     - вивчення об'єктів, форми яких  повинні втілитись в декоративні  форми (листя, квіти, фрукти  тощо);

     - виконання декількох варіантів  декоративних елементів;

     - виконання ескізу декоративного  малюнка невеликого розміру;

     - виконання декоративного рисунка олівцем;

     - виконання декоративного малюнка  фарбами.

    У відомій Петриківській школі  вчитель В. Соколенко, прихильник навчання дітей розписів з наймолодшого віку, переконаний у доцільності виконання  їх одразу фарбами, із визначенням кольорів та композиції.

    Професор  Є. А. Антонович, який чимало працював над  дослідженням у галузі декоративного  мистецтва, рекомендує послідовне вивчення техніки петриківського розпису, вироблення вмінь та навичок шляхом багаторазового виконання елементів аж до ґрунтовного їх засвоєння.

    Ці  та інші методи можна використовувати  у педагогічній практиці, але остаточний вибір варто залишити за дітьми, вони самі оберуть свій улюблений  метод малювання декоративних композицій. Основне, щоб методика враховувала  вікові психологічні особливості дітей.

    Індивідуальність  у мистецтві взагалі є доволі важливою, а в декоративно-прикладному  мистецтві - особливо. Як відомо, уславлені  майстри декоративного розпису  працювали, застосовуючи власні методи і техніку. Часто вони самі виготовляли пензлі, фарби та інше приладдя. Наприклад, Катерина Білокур починала малювати картину з однієї квітки і поступово заповнювала все полотно, а іноді, якщо цього полотна не вистачало, вона дошивала до нього додаткові шматки. Цілком інший метод малювання у Параски Хоми, яка спочатку виконувала дуже точний контурний малюнок олівцем всього розпису, а потім виконувала малюнок фарбами. Обидві художниці досягли вершин майстерності у своїй творчості. їх талант високо оцінений не лише в нашій країні, але й далеко за її межами.

    Дітям, учням шкіл, які починають займатися  декоративно-прикладним мистецтвом, слід виконувати допоміжні вправи для  вивчення першооснови розписів характерних  елементів, засвоїти технічні прийоми, колорит, основи композиції.

    Завдання  на уроках декоративно-прикладного мистецтва виконуються як по готовому контуру, так і без нього, прямо пензлем. Простими мазками при дотриманні ритму можна створити узор. Часто намічаємо олівцем межі узору і осьові лінії, а весь узор виконуємо пензлем без попереднього малюнка. Ці роботи розвивають окомір; через те що виправляти не можна, учні ретельно визначають відстань очима, перш ніж покласти мазок.

    Підбір  кольору для узору залежить від  завдання, поставленого на уроці, від  фону, на якому малюють узор, від  фарб (акварель, гуаш). Треба пояснити учням значення виступаючих і відступаючих кольорів, показати, як розфарбовувати узор, щоб головне на малюнку не зникло, щоб кольори, що оточують головне, допомагали його виявити. Розповідаючи, як треба підбирати колір для узору, вчитель демонструє готові таблиці, на яких узор зображений на фоні теплого і холодного, теплого і холодного кольору розміщений на білому, сірому, чорному, світло-жовтому або блакитному фоні. Учні бачать, як по-різному сприймається колір залежно від поєднання з іншими кольорами, як один і той самий узор може сприйматись по-різному. В одному поєднанні узор ніби зникає, в іншому його добре видно. Розфарбовують 2-3 кольорами. Багато кольорів учні не зуміють використати. Треба показати, як при контрастному поєднанні кольору можна добавлянням чорної фарби погасити або послабити колір.

    Завжди  треба пам'ятати, що колір змінюється залежно від того, поруч з яким іншим кольором він перебуває. Блакитний  біля фіолетового здається зеленуватим, червоний поруч з жовтим здається дуже яскравим, червоний біля фіолетового бачимо жовтуватим, блакитний поруч із зеленим набирає фіолетового відтінку, зелений поруч з жовтим здаватиметься голубуватим. Колір або зберігає свою яскравість, або зменшує її залежно від сусідніх кольорів.

    Для орієнтування вчителям початкової школи, що викладають образотворче мистецтво й часто не знають, як приступити до підбирання кольору і розфарбовування, можна рекомендувати такі поєднання: пурпуровий з темно-зеленим, червоно-оранжевий з блакитно-зеленим, оранжевий з синім, жовто-оранжевий з синьо-фіолетовим і т.д. Яскраві кольори добре поєднуються з сірим кольором, а світлі з білим, світло-сірим, але білий з темними кольорами не завжди доцільний. Чорний колір добре застосовувати для роз'єднання тонів, в дуже малій кількості, коли відділяємо одну форму від іншої (в орнаменті). Поєднання чорного з темно-зеленим, темно-синім і фіолетовим рекомендувати дітям не слід - виходить похмуро, і дітям поєднання не подобається. Добре поєднується кіновар з синім, сурик з світлим жовто-зеленим, оранжевий з ультрамарином, темно-оранжевий із зеленим, з фіолетовим і ще краще, якщо додати третій колір - жовто-зелений. Жовтий колір, який дуже виступає навіть на великій відстані, добре поєднується з синім, особливо добре з ультрамарином. При добавлянні синього кольору жовтий змінює тон. Жовто-зелений колір добре поєднується з фіолетовим, з пурпуровим.

    При розфарбовуванні великої площі  блакитно-зеленим кольором добре  залишати ділянки для фарбування суриком або кіновар'ю. Синій колір добре поєднується з червоним і жовтим і гірше із зеленим. Коричневий колір добре поєднується зі всіма кольорами. Згадані поєднання кольорів корисно застосовувати в орнаментальному малюванні, вони розвивають почуття гармонії кольору. Діти люблять також контрастні поєднання: їх можна застосовувати в орнаментальному малюванні. Вивчаючи колірні поєднання в роботі контрастними кольорами, вводимо і ахроматичні кольори.

    Техніку виконання роботи фарбами вчитель  демонструє перед класом на всіх уроках до тих пір, поки весь клас не оволодіє навичкою правильної роботи. Успіх уроків орнаментального малювання фарбами залежить від пояснення прийомів розфарбовування, від закріплення навичок роботи фарбами, від уміння підібрати колір, від розвитку колірного зору і почуття кольору, що досягається правильним підбором навчальних посібників, таблиць. Таблиці повинні бути такого розміру, щоб їх було добре видно з останніх парт.

    Під час орнаментального малювання  на уроках декоративно-прикладного  мистецтва розвивається техніка  роботи фарбами, що впливає на вироблення спеціальних навичок та естетичне виховання учнів. Наприклад: рівномірне розфарбовування, вміння не переходити через контур малюнка, вміння працювати всім пензлем і кінчиком пензля, вміння розфарбувати узор з пропуском. Щоб запобігти помилці під час розфарбовування, вчитель показує, як розфарбовується узор, в якій послідовності наносити фарби, що розфарбовується спочатку, як закінчити розфарбовування і як можна перекрити один колір іншим.

     Візерунки і орнаменти являють самостійну область декоративного мистецтва. Візерунок представляє вільну композицію усіх елементів, орнамент вимагає дотримання ритмічної послідовності.

     По  програмі учні знайомляться з принципами складання орнаменту. Однак при  цьому приділяється мало уваги вивченню ритму-основи орнаменту. Усі виконані завдання зазвичай відрізняються елементами (листки, квіти, тварини), але по ритму однакові. З великими можливостями ритмічного рішення робіт потрібно знайомити дітей вже у I класі. Для цього слід на дошці показати різні ритмічні рішення орнаменту. Роблять це наступним чином: вирізують з паперу листочки, геометричні форми, креслять на дошці смужку з майбутнього орнаменту і демонструють варіанти розміщення і групування елементів. Обов’язково слід звертати увагу дітей на необхідність визначення ритму орнаменту. Після цього декілька людей складають способом аплікації на дошці свої ритмічні рішення.