Вивчення декоративно-прикладного мистецтва

План

Вступ

Розділ 1. Характеристика декоративно-прикладного  мистецтва

1. Розвиток декоративно-прикладного мистецтва в Україні
2. Характерні особливості  декоративних розписів
3. Художня кераміка
4. Ткацтво та килимарство

Розділ 2. Вивчення декоративно-прикладного  мистецтва  України з учнями початкової школи

        2.1.  Зміст уроків образотворчого мистецтва у початковій школі з використанням декоративно-прикладного мистецтва України

        2.2.  Аналіз програми образотворчого мистецтва по

               вивченню декоративно-прикладного мистецтва

        2.3. Методика проведення уроків  образотворчого мистецтва 

        2.4. Декоративно-прикладне мистецтво  у позакласній роботі з учнями  початкової школи

Розділ 3. Дослідження ефективності впровадження  декоративно-прикладного мистецтва  України на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі

            3.1.  Вихідні основи дослідного навчання

          3.2.  Хід і результати впровадження експериментальної методики в практику навчання

РОЗДІЛ 1.

ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА

1. Розвиток декоративно-прикладного мистецтва

в Україні

       Декоративно-прикладне  мистецтво – це особлива галузь художньої творчості, яка підпорядкована своїм законам  розвитку, має свою особливу художньо-образну мову. Основна  його мета – естетичне освоєння матеріального світу, художнє оформлення довкілля. Митці своїми роботами намагаються естетично прикрасити побут людини, її життєдіяльність, сповідуючи основний принцип єдності краси і доцільності. Водночас декоративно-прикладне мистецтво є образною основою життя, формує естетичні погляди людини, активно впливає на її емоції, думки й почуття.

       Декор у перекладі з латини означає  «прикрашати». «Декоративність –  якісна особливість мистецького  твору, що визначається його композиційно-пластичним і колористичним ладом і виступає як одна з форм краси… Тією чи іншою мірою декоративність проявляється в усіх видах просторових мистецтв, а в декоративно-прикладному слугує головною формою вираження змісту і художньої образності… Якість декоративності вимагає особливих прийомів, типу художньо-образного мислення, міфопоетичного ставлення до дійсності».

       Народне декоративно-прикладне мистецтво  зародилось у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Пам'ятки кожної конкретної епохи показують, як люди навчились працювати з природними матеріалами і що з них виготовляти, яку силу надавати їм за допомогою символів-знаків (орнаменту) і що робило звичайні речі побутового призначення творами мистецтва.

       На  всіх етапах історичного розвитку твори  народного декоративно-прикладного мистецтва, залишаючись невід'ємною частиною матеріальної культури, водночас є важливою галуззю духовної культури народу. Основи художнього, духовного, естетичного в них невіддільні від утилітарного, їхня єдність обґрунтовує глибоку життєву правду народного мистецтва.

       Народне декоративно-прикладне  мистецтво України розвивалось у двох основних формах — домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком. Ці дві форми йшли паралельно, тісно переплітаючись між собою і взаємозбагачуючись, кожна історична епоха вносила свої зміни.

       В кінці ХІХ ст. відбулося усвідомлення того, що декоративно-прикладне мистецтво  є особливою галуззю художньої діяльності, яка функціонує за своїми законами творення, має особливі засоби художньо-образної виразності та емоційного впливу, свої закономірності розвитку, певні важелі  творення навколишнього середовища.

       Ефективно заявило про себе українське декоративно-прикладне мистецтво у ХХ столітті, як мистецтво високої естетичної наснаженості, мистецтво, яке дає можливість відчути живий суперечливий і водночас яскраво цілісний процес художнього життя. Зберігаючи зв'язок із традиціями народної творчості минулого, сучасне декоративно-прикладне мистецтво набуває нового змісту, нових властивостей і рис [].

       Розвиток  декоративно-прикладного мистецтва  зумовлений зміною соціально-економічних  відносин в суспільстві, переходом  виробництва на нові технічні засоби й технології, а також з явищами духовного життя, зацікавленістю творчої інтелігенції народним мистецтвом і його збереженням.

       Ці  чинники вплинули на формування нових  стилістичних форм у декоративно-прикладному  мистецтві, стали причиною змін його художньо-образної мови, руйнування його цілісності.

      Упродовж віків славиться народне декоративно-прикладне мистецтво Закарпаття, де найбільш поширеними ще й до сьогодні є такі види декоративно-прикладного мистецтва, як лозоплетіння, художня кераміка, іконопис, обробка дерева, шкіри, тканини, вишивка тощо.

     Особливо  добре розвинене народне декоративне  мистецтво у гірських районах  Закарпаття. Зародження там національної народної творчості сягає глибокої давнини. Карпатські ліси давали деревину для різьбярів по дереву і бондарів. На гірських пасовищах-полонинах випасались отари овець, з вовни яких ткачі виготовляли декоративні ліжники, оригінальні килими і тканини для барвистого одягу. З місцевої глини вправні гончарі виробляли різноманітний орнаментований посуд — глечики, миски, тарілки, а також кахлі. Окрім того, славляться гуцульські вироби зі шкіри, кольорових металів, широко відомі вишивки й писанки. Кращі традиції майстрів-ткаль і вишивальниць вивчаються і розвиваються і до сьогодні.

      Основним ремеслом на Закарпатті було й залишається лозоплетіння. Особливо славиться село Іза, де кожен житель займається цим видом декоративно-прикладного мистецтва. Плетуть усе: кошики, дитячі колиски, клітки для птахів, вулики, бутлі, крісла-гойдалки, столи і т.д. Лозоплетіння цієї місцевості характеризується тим, що незважаючи на зміну та удосконалення форм і орнаментальних деталей сучасних виробів з лози застосовуються ті самі способи і техніки візерункового плетіння “віконці”, “в кістку”, “в кружки”, “мотузок”, “в прутик”, що й в минулих століттях.

     Дуже  поширений на Закарпатті і такий вид декоративно-прикладного мистецтва, як живопис на склі, його характеризують пам’ятки, що походять із Яворова, Космача, Жабе, Нижнього Березова та інших місцевостей. Художня особливість закарпатського живопису на склі характеризується яскравим колоритом, площинністю зображення, багатою декоративністю. Арсенал зображувальних засобів мінімальний – графічна лінія, обмежена палітра локальних кольорів, які подані в основному у співвідношенні червоно, синього, зеленого, білого, жовтого. При цьому локальність кольору розбивається декоративними мотивами рослинного походження (тюльпанами, ліліями, дзвіночками, рожами) і ритмічними штрихами складок на розкішному одязі фігур. Саме цей декоративний прийом і відрізняє живопис на склі Закарпаття від подібних витворів сусідньої Румунії звідки, як прийнято вважати, це мистецтво і прийшло на Західну Україну.

     На  склі в Закарпатті малюють і ікони, які виділяються самобутнім колоритом, стилістичним вирішенням, окресленими сюжетами, що вирізняє їх від ікон на склі інших етнографічних регіонів. Прикметною стилістичною ознакою закарпатських ікон є також лінійна розробка площини. Прямі і хвилясті лінії вільно покладені по формі у різних напрямах, своїм м’яким, плавним контуром нагадують різець гравера. Ритм лінії оживляє локальні кольорові площини, декоративно збагачуючи композицію. Майстри ікон на склі лінійним контуром окреслюють силует фігури, риси обличчя, виявляючи найбільш характерне без зайвих подробиць.

     Протягом  віків на території Закарпаття формувалася естетика вишуканого гончарного мистецтва. Перші предмети з кераміки з’являються на території цього регіону ще в часи, коли людина у своїх символічних виробах проявляла власне релігійне переконання та використовувала їх як спосіб комунікації. Ці вироби вражають своєю безпосередністю, дуже примітивною пластикою, в деяких випадках могутніми формами, які компенсували інші недоліки. З покоління в покоління передавалися технологічні та мистецькі таємниці виготовлення керамічних виробів, удосконалювалися й збагачувалися засоби художньої виразності. У важких умовах, ручною працею, простими знаряддями, вбираючи глибинний світоглядний потенціал місцевих і прийшлих етнокультурних спільнот, створювались шедеври народного мистецтва, які до сьогодні зберігають у собі стійкість і духовну енергію прадавніх традицій. Завдяки багатим покладам різних типів глин, територія Закарпаття була однією з найрозвинутіших зон керамічного виробництва з найбільш досконалими і виразними творами гончарства.

     Разом с тим, слід відзначити, що керамічне ремесло на Закарпатті за останні десятиріччя критично занепало, за рахунок чого втрачаються давні традиції. Це приводить до втрати самобутніх мистецьких і технічних прийомів виробництва. Чимало майстрів старшого покоління, які володіли багатьма прийомами традиційних способів декорування керамічних виробів, не маючи належної підтримки з боку мистецьких установ і закладів культури, залишаючись поза їх сферою впливу і без реальної допомоги, позбавлені можливості передати власні творчі знання та навички учням. Таким чином поступово втрачаються давні народні мистецьки традиції, переривається споконвічна естафета передачі з покоління в покоління традиційного мистецтва.

    Особливе місце у побуті мешканців гірських районів посідають і шкіряні вироби. Їх функціональна стабільність засвідчує давність побутування і процес формування стійкої та безперервної народної традиції, яка найкраще і збереглась у Закарпатті. До сьогодні існують народні шкіряні промисли поряд із професійною школою майстрів художньої обробки шкіри. Вони визначили характер і особливості закарпатських виробів зі шкіри – різноманітних за формою, призначенням, своєрідних за художнім оздобленням: шапок, шуб, комірів, взуття і т.д.

     Багаті  традиції славлять майстрів народного ткацтва із Закарпаття, де виготовляються високого художнього рівня вовняні тканини одягового та інтер'єрного призначення. Це верети, серветки, доріжки, накидки, наволочки на диванні подушки і комплекти для кутків відпочинку. Виробляють також тканини для святкового і ритуального одягу (сорочок, спідниць, суконь), строїв для фольклорних колективів тощо.

     Традиції  ткання виявляються у творчості  талановитих ткаль з багатьох гірських сіл, де масово тчуть розмаїті узорні ліжники, ліжникові накидки на крісла, верети, серветки, доріжки, рушники, крайки, тканини для святкового і сценічного вбрання. У них панують стрічкові композиції, основні мотиви — скосики, клинці, ромби, розети, хрестоподібні фігури та ін. У кольоровій гамі закарпатських тканин переважають насичені теплі барви (червона, оранжева, жовта) і підпорядковані їм чорна, зелена та ін.

    Найпоширенішим видом народного промислу на Закарпатті є вишивка, дивовижне багатство художньо-емоційних рішень якої зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту. Вишивка Закарпаття виділяється своїм багатством, використанням різних технік. Здебільшого, це низина, стебнівка, штапівка, настилування, хрестик, мережка, гладь, верхоплут, виколювання, зволікання та ін. Домінуючою технікою вишивання в даному регіоні є низина. Нею виконуються орнаментальні композиції різних частин одягу. Як правило, низина поєднується з іншими техніками вишивання. Особливістю цієї техніки є те, що вона утворює негативне зображення орнаменту на зворотньому боці тканини. Він виходить густим і щільно закриває усе полотно.

    Загалом закарпатське декоративно-прикладне мистецтво надзвичайно колоритне. Воно ніби просякнуте мудрістю поколінь, передає світобачення своїх предків, переписує їх заповіт нащадкам.

    Отже, декоративно-прикладне мистецтво — предметно-духовний світ людини — включає в себе численні види художньої практики, живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв'язки з історичним минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

    Українське декоративно-прикладне мистецтво в процесі свого історичного розвитку набуло  широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу. Особливо славиться декоративно-прикладне мистецтво Закарпаття, зразки різноманітних видів якого, наслідують і до сьогодні майстри з різних куточків України.