Вивчення декоративно-прикладного мистецтва

1.2 Характерні особливості декоративних розписів

       Декоративний  розпис - це один із синтетичних видів творчої діяльності, який широко побутував в Україні як органічне поєднання декоративного і прикладного мистецтв. Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Декоративні розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев'яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.

       Найбільш  відомим центром декоративного  розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петріківка Дніпропетровської обл., звідки й назва - Петриківський розпис. Цей розпис мав свої художні особливості й відмінності в мотивах орнаменту, кольоровій гамі. Протягом десятиліть в с. Петріківці виробилася місцева традиція декоративного малювання. Цей осередок славився розмальованими скринями, столами, колисками.

    Кожний  із петриківських митців мав самобутній і неповторний почерк. Та їх об'єднують  спільні витоки — це традиційне, народне малювання. Їхні вироби прикметні надзвичайною декоративністю, яскравим святковим буянням барв і водночас витонченістю малюнка, віртуозністю, своєрідністю засобів виконання. Малюють петриківці темперними фарбами, розведеними на яєчному жовтку, молоці чи вишневому клеї. Це надає розписам легкості, прозорості, підсилює інтенсивність кольору. В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Для робіт народних майстрів петриківського розпису також характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність. Широко використовується петриківський розпис і в писанкарстві.

    Писанкарство  – розписування яєць – вид декоративно-прикладного  мистецтва поширений у слов’ян  та інших народів. Розпис писанок має стародавні язичницькі коріння. Збереження цього звичаю – свідоцтво безперервного розвитку народного мистецтва, його зв’язку з далеким минулим і сьогоденням.

    Писанки є шедевром мініатюрного живопису, у яких народ виявив свій мистецький хист, свою здатність до творчого осмислення, художнього узагальнення навколишнього світу. Писанка є згустком орнаментального мистецтва нашого народу. В ній, як у краплині води, найсильніше й найвиразніше виявилася суть духовності, суть національної культури.

    За  технікою виконання писанки поділяються на"галунки", "крапанки" — з різними кольоровими плямами на тлі чорного, зеленого, або якогось іншого кольору; власне писанки, розписані восковою технікою декоративним орнаментом; "крашанки" — вкриті одним суцільним кольором; "мальованки" — розмальовані вільно пензлем від руки; "скробанки", або "дряпанки". Ці останні є унікальною галуззю писанкарства. Яйце фарбують у темний колір, а потім металевим вістрям зішкрібають верхній шар фарби, утворюючи найрізноманітніші ажурні орнаменти.

    Писанкарством займаються в основному жінки. Цей  вид народної творчості вимагає  не тільки тонкого відчуття ритму, узгодження кольорів, а й копіткої, наполегливої праці. Особливість техніки полягає в тому, щоб зберегти узор, виконаний воском, коли писанку занурюють у фарбу. Малюнок на яйце наносять розтопленим воском за допомогою спеціального писачка — конусоподібної трубочки. Яйце послідовно опускають у різні фарби, починаючи з найсвітлішої: спочатку в жовту, потім у червону, зелену, чорну. Світлий колір перекривається темнішим. Наприкінці яйце нагрівають, віск розтоплюється, його знімають — і писанка готова. На ледь змащеній жиром писанці колір стає більш інтенсивним і виразним. Вражає вміння майстринь на сферичній поверхні яйця створювати досконалу, закінчену композицію. Вона будується на чергуванні різних елементів і мотивів, меридіанні й діагональні лінії утворюють сітки. Орнаментальні мотиви розміщуються в поясах і на полюсах писанки.

    За  художніми особливостями розрізняють писанки Наддніпрянщини, Поділля, Полісся, Волині, Закарпаття, Карпат. Так, писанки Наддніпрянщини мають зазвичай чорний, темно-вишневий, зрідка зеленуватий кольори, без поділу на поля. На них вільно, невимушено прорисовані білим контуром мотиви "дубового листя", "рожі", "тюльпана", "гвоздики". Вони подані в розгорнутому вигляді з перевагою трьох кольорів — білого, жовтого, червоного.

    Писанкам  Поділля притаманні рослинний і геометричний орнаменти на чорному, червоному, фіолетовому тлі з дво-, чотири- або восьмичастковим поділом. Це "рожа", "грабельки", "клинчики", "гребінці". Часто трапляються й зображення півня, павича, голуба, візерунок "вовчі зуби".

    Високою майстерністю виконання славляться закарпатські писанки. Вони характеризуються чіткістю графічного орнаменту, багатством філігранно розроблених геометричних і рослинних мотивів. Так у сітку дрібних орнаментальних мотивів майстерно вплітаються медальйони зі стилізованими зображеннями півника, коня, оленя, баранців, павичів. На Закарпатті у писанках найчастіше переважають мотиви "клинці", "пуста рожа", "церковці".

    Закарпатські  писанки мають дрібні, надзвичайно вишукані орнаментальні мотиви, які суцільно вкривають усю поверхню. Тепер користуються аніліновими барвниками, а раніше в селі золотаву фарбу добували з лушпиння цибулі, коричневу — з гречаної полови, зелену — з польового хвоща. Розмальовування писанок — копітка справа й водночас це цілий святковий ритуал. Майстриня має заздалегідь побачити цілісний узор і з геометричною точністю розмістити його на сферичній поверхні яйця, знайти пропорційність окремих декоративних елементів, досягти художнього силуетного й контурного трактування рослинних і тваринних мотивів.

    У народі поширена безліч улюблених рисунків. Це "клинці", "сорок клинців", "волове вічко", "дубовий лист", "баранячі ріжки", "колосок" тощо. Незмінним є зображення оленів, птахів, риб. Невичерпна фантазія кожної майстрині породжує нові поєднання цих поширених мотивів. Писанки мають свої назви, що походять від прізвища чи імені писанкарки, назви села, орнаментального мотиву.  

    Ще  одним з поширених видів розписів на Україні є стінопис. Декоративний стінопис — це різновид монументального і декоративного малярства, що виконувалося безпосередньо на стіні або на штукатурці, закріпленій на стіні, в якому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпорядковуються архітектурним формам. У стінописі користуються різною малярською технікою: фреска, альсекко, енкавстика, темпера, клейові фарби, олія; за новіших часів — синтетичні ґумові фарби тощо. До стінопису зараховують також мозаїку.

    Стінопис поширювався з півночі на південь, його майже немає на рублених стінах хат Полісся або Карпат, але там, де стіни обмащувалися глиною, вапнувалися, з'являлося сприятливе тло для малювання. На Катеринославщині та в інших південних районах майже кожна хата була розмальована. Стінопис мав свої локальні особливості у композиції, сюжетах, кольоровій гамі. Так, подільським розписам були притаманні стриманість гами, графічність, катеринославським — живописність рослинних орнаментів, де акцентували яскраві кольорові плями.

    Поряд зі стінописом, виконуваного професійними митцями, розвивався народний стінопис — розпис стін хат зовні і всередині. Різні області України виробили власні методи і зразки стінопису. Спершу прикрашали будинки фарбуванням (підмазуванням  призьби, зовнішніх стін різними кольорами глини або крейдою); з другої половини 19 ст. впроваджено орнамент — зовні навколо вікон і дверей, на віконницях і як фриз під стріхою. Всередині хати головним об'єктом розпису була піч, стіна над полом, на якій мальовано килим і,рідше, стеля та сволок. У розпису переважав рослинний орнамент, інколи зображували птахів або казково-фантастичних звірів і риб. Розпис виконували просто на стіні (без попередніх шкіців, тому ефект його свіжий і спонтанний), зазвичай кілька разів на рік, через це він був нетривкий. За останні десятиліття мотиви народного розпису мають широке застосування у прикладному мистецтві: на тканинах, порцеляні і майоліці, для прикрас будинків тощо.

    На  сьогодні найпоширенішим видом стінопису в Україні є фреска, що являє собою живопис по сирій штукатурці. Більшість художників витрачає на роботу над значними фресками від 5 років, але чим довше майстер працює над шедевром, тим нижча його якість, адже тиньк від вологи починає кришитись.

    Традиція  настінного розписування виникла давно, але точних вказівок, якщо не брати  до уваги билинні розповіді про  житла, розписані зображеннями небесних світил.

     Малюнок на стіні створювався без попередніх ескізів, без розподілу на етапи, здійснювався одразу, а найчастіше просто поновлювався. Це робилось двічі на рік — після нового мащення перед весняними й осінніми святами. Займались розписом лише жінки.

     Фарби були переважно природного походження: сажа, сік лободи, ягоди бузини, відвар цибулиння, сік вишень, шовковиці, кручених паничів, пелюсток соняшника, пасльону тощо, застосовували також анілінові фарби та глини. Рослинний сік змішували часто з білою перетертою глиною, товченими вуглинами чи сажею, з червоною глиною або й просто поєднували різні глини. Це давало можливість майстриням одержати цілу палітру різноманітних кольорів та їх відтінків при розписуванні, тому розпис двома-трьома фарбами майже не зустрічався. Як в'яжучу речовину до саморобних барвників додавали яєчний жовток чи молоко, фарба із таким додатком була тривкішою і не линяла.

     Пензлі  робили із кошачої шерсті, а щітки  використовували будь-які, залежно  від необхідності, зрештою малювали і просто ганчіркою. Для правильного  зображення геометричних фігур та ліній  використовували посуд, шнурки або ж виготовляли певні фігури із картоплі.

    Протягом  тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських  будівель, хатнього інтер'єру, речей  побуту. Залежно від цього у  кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів.

    У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво  розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

    Отже, охарактеризувавши види розписів, можна  зробити висновок, що художній розпис в Україні має свою багатовікову історію та національні традиції, що вилились у різноманітній кількості  самобутніх стінописів та чаруючих орнаментах українських писанок.  Саме тому, ознайомлювати учнів з

декоративним  розписом необхідно з початкової школи.

     Ознайомлення  учнів з елементами народних розписів в Україні починається з 2 класу. Під час вивчення теми «Декоративно-прикладне мистецтво» учні отримують перші знання про декоративний розпис, як самобутню галузь українського мистецтва та вчаться виконувати посильні композиції на основі перегляду творів майстрів українського народного розпису. Знайомляться учнів в початковій школі і з різновидами мазків: «гребінчик», «зернятко», «горішок» і «перехідний мазок», «бігунець», цим самим виховуючи інтерес до народного мистецтва. Особлива увага при вивченні декоративного розпису приділяється в 4 класі. Зокрема,  підручник «Образотворче мистецтво» для 4 класу містить розділ «Казкова квітка Петриківки», де розміщена інформація про методи та правила роботи над розписом. Уся інформація в підручнику переплітається із зображеннями робіт народних майстрів та прикладами виконання елементів петриківського розпису.

Розділ  складається з вступу, який несе коротку інформацію про петриківський  розпис, низки вправ та правил, які  необхідні для роботи та нових  елементів петриківського розпису. Володіючи прийомами декоративного розпису учні власноруч зуміють зробити чудові подарунки для своїх рідних, опираючись на здобуті ними знання виконання елементів розпису. 

     Ознайомлюють  учнів молодшого шкільного віку і з писанкарством. Але, на жаль, в початкових класах творчий потенціал мистецтва писанкарства реалізується досить обмежено. На уроках образотворчого мистецтва використовують переважно нетрадиційні техніки, наприклад, оздоблення яйця аплікацією з паперу, тканини чи соломки, а також такі види традиційної писанки, як дряпанка, крашанка. Ці способи, оздоблення яєць найбільш легкі і доступні для дітей. Виготовлення писанки традиційним способом, а також складніші нетрадиційні техніки. (обплетення бісером, оздоблення мозаїкою з бісеру та ін.) використовується переважно в гуртковій роботів, бо їх виготовлення займає більше часу. Мистецтву писанкарства, на мою думку, потрібно приділяти більше уваги. Адже цей вид роботи сприяє не тільки розвитку творчого мислення, уяви, фантазії, а й ознайомленню з народними традиціями, особливостями цього мистецтва. Це особливо важливо в наш час, коли майже кожна дитини, йдучи до школи, вже знайома з комп'ютером, захоплюється кримінальними фільмами, бере приклад з людей, які приносять у світ зло, кривду, а народні традиції і звичаї вважає пережитками минулого. Звичайно, дитині без допомоги дорослих важко зорієнтуватися в сучасному світі. Тому важливо, щоб в сім'ї шанували народні традиції, але також велика роль у прищепленні любові до народного мистецтва покладена на вчителя.