Вивчення декоративно-прикладного мистецтва

     По  різному підійшли автори до формулювання завдань програми. Так, у програми Л. Масол, Е.Бєлкіної та ін. завдання традиційно поділені на навчальні, виховні та розвивальні, то програма Л.Любарської, Л.Вовк пропонує більш детальну класифікацію поставлених завдань: формування певних ставлень, потреб, орієнтацій та якостей учнів, розвиток емоційних здатностей, якостей та здібностей учнів, засвоєння ними елементарних знань, формування елементарних умінь та навичок. На наш погляд, така детальна розробка завдань курсу свідчить про чітке усвідомлення авторами програми потреб і завдань, які стоять перед вчителем образотворчого мистецтва у початковій школі.

     Обидві  програми роблять свідомий відхід від традиційного поняття «аналізу художнього твору», як одного з видів діяльності учнів, у бік інтерпретації (або аналізу-інтерпретації – у Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін.). Серед інших видів діяльності учнів на уроках образотворчого мистецтва Л.Любарська, Л.Вовк пропонують такі: сприймання, практична художня діяльність (творча, репродуктивно-творча), причому остання, на думку авторів програми, має носити переважно імпровізаційний характер. Такий перелік видів учнівської діяльності видається нам більш обґрунтованим, таким, що враховує вікові психологічні особливості учнів, аніж наведений у програмі Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін., які подаючи фактично той самий перелік, що і Л.Любарська, Л.Вовк, додають, що необхідно застосовувати «інтерактивні, проблемно-евристичні технології», створювати ситуації «діалогу культур» []. Л.Любарська, Л.Вовк більш виважено вважають 1-2 класи – періодом пропедевтичної практичної художньої діяльності. Адже, діти мають отримати базу, набути необхідних навичок, знань та умінь для подальшого ускладнення форм і методів роботи з ними. 

     Розглянемо, як розкрито в обох програмах оволодіння учнями основних технік декоративно-прикладного мистецтва, зокрема декоративного малювання, колажу, аплікації, витинання.

     Тематичні блоки програми Л.Любарської, Л.Вовк побудовані відповідно до базових художніх понять, якими оволодіває учень. В кожній темі може бути застосовано кілька абсолютно різних технік. Це забезпечує різноманітність діяльності учнів, оволодіння навичками роботи з різними матеріалами. Кожна тема розрахована на 4-7 годин, тому в межах майже кожної теми учні мають змогу попрацювати з фарбами, олівцями, кольоровим папером, картоном та ін. матеріалами.

     Декоративне малювання розпочинається з першого  класу з малювання писанок  за допомогою акварелі, гуаші, фломастерів. В другому класі в темі «Колір в портретному жанрі» учні створюють творчо декоративно-портретну композицію «Обереги» та малюють казковий образ птаха в декоративній композиції за мотивами літературних творів, використовуючи при цьому гуаш, акварил та фломастер. В третьому класі на уроках декоративного малювання також за допомогою гуаші учні розписують декоративних іграшок, зображають фантастичні квітки; створюють рослинні декоративні композиції традиційним способом та з використання мови символів; розписують предмети побуту, зокрема посуду; створюють ескізи вітражів за допомогою гуаші, чорного фломастера або маркера. В четвертому класі учні продовжують удосконалювати навички роботи в техніці вітража; створюють лаконічну квіткову композицію за враженням та власну. На уроках образотворчого мистецтва виконують учні і декоративну композицію з квітами та птахами.

     Техніка аплікації вперше з’являється в темі 2 «Прості форми», де використовується як засіб пізнання простих геометричних форм, усвідомлення виражальних можливостей силуетної форми. Більш детально ці поняття розкриваються у наступній темі 3 «Форма та колір як засоби образо творення». У темі 5 «Розмаїття та багатство форм» уявлення дітей про необмеженість творчості, свободу процесу творення розвиваються за допомогою нової форми роботи – рваної аплікації. У подальших темах техніка ускладнюється: аплікація може містити елементи витинанки, накладні елементи, фарбування. Поєднання різнокольорових елементів дозволяє розширити знання учнів про гармонію споріднених кольорів. Таке широке використання аплікації як досить простої техніки характерне для 1 року навчання. Так, на другому році навчання, за програмою Л.Любарської, Л.Вовк аплікація дещо поступається складнішім технікам: паперопластиці, гратографії, аплікації з графічним доопрацюванням.

     Отже, за цією програмою, виражальні можливості аплікації використовуються максимально  на тому етапі, коли це один з небагатьох доступних дітям видів художньої  діяльності, в якому вони можуть досягти видимих для них самих художніх результатів. Проте у 2-4 класах аплікація як така вже не може розкрити повною мірою виучувані поняття: пластика форми, види прикладних мистецтв та ін.

     Програма  С.Масол, Е.Бєлкіної та ін. не дає такого детального опису технік та використовуваних знарядь, як програма Л.Любарської, Л.Вовк. У програмі «Мистецтво», очевидно, вчителеві відведено обирати, які саме засоби він вибере для розкриття тієї чи іншої теми. Автори програми дають найбільш загальні формулювання видів робіт: довільне зображення ліній, розміщення предметів на аркуші. Проте інколи наявна і деталізація техніки: передача кольоровими плямами характеру музичного твору (акварель «по мокрому»).

     Можна спробувати припустити, в яких темах  автори передбачають використання техніки  аплікації. Причому слід відзначити досить узагальнене формулювання тем. Так, вчитель може дати завдання з виконання аплікації в темах: «Мистецтво – чарівне вікно у світ» (розмаїття кольорів, формування цілісного сприйняття форми предметів), «Як митці створюють красу» (природні форми та їх декоративне зображення, симетричне та асиметричне зображення в розписі). Тут спостерігається аналогічна попередній програмі картина: аплікація як вид діяльності досить широко використовується в 1 класі, проте майже не використовується у подальші роки, де її заступають складніші види творчості: конструювання з паперу, виготовлення масок, декорацій з використанням одночасно різних технік.

     Порівняно з аплікацією такі види  декоративно-прикладного  мистецтва як колаж і витинання  зустрічаються у програмах рідше. Вони часто поєднуються з технікою аплікації, є елементами створення складних об’єктів.

     Досить рідко автори як програми «Образотворче мистецтво», так і програми «Мистецтво» звертаються до техніки колажу. Так, у програмі Л.Любарської, Л.Вовк ми не зустрінемо конкретного згадування цієї техніки у 1-2 класах, що зумовлено її відносною складністю для дітей цього періоду. Можна припустити її використання, наприклад, під час вивчення теми «Форма та колір як засоби образо творення» (1 клас), де колаж створюється з різних матеріалів: наборів кольорового паперу, кольорових палітурок зошитів, залишків шпалер та ін. Інші теми 1-2 класів не передбачають такого виду робіт. Техніка колажу згадується авторами у деяких темах 3-4 класів: «Зимонька-зима», «Світ казок», «Фантазуємо та творимо красу». Вже самі назви цих тем свідчать про значно більший рівень творчості та складності виконуваних учнями робіт, порівняно з 1-2 класами, де роботи, хоча й були творчими, але носили переважно імпровізаційний характер, натомість як колаж вимагає створення певного творчого задуму та його виконання.

     Програма  Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. у багатьох темах передбачає такий вид робіт, як створення багатофігурних композицій (ляльковий театр, декоративна композиція з кольорових плям, створення декоративної композиції за різдвяними мотивами, створення колективної декоративної композиції в техніці колажу та ін.). Оскільки колаж є порівняно складнішим видом робіт, то він часто виконується колективно. Ця програма, як вже зазначалася, висуває до учнів дещо вищі вимоги, пропонує їм більш складні завдання, тому не дивно, що техніка колажу використовується тут частіше.

     Використання  такого специфічного виду робіт як витинанка має яскраво виражений  національну специфіку. Якщо аплікація та колаж виступають у цьому плані нейтральними, адже така техніка властива мистецтву багатьох народів, то витинанка дає змогу вийти на новий рівень викладання образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва: ознайомлення з національною культурою.

     Обидві  програми передбачають досить широке використання цієї техніки. Так, у програмі «Образотворче мистецтво» Л.Любарської, Л.Вовк ця техніка використовується в темах «Форма та колір як засоби образотворення», «Розмаїття та багатство форм», «Виражальні можливості кольору» (1 клас), «Пластик форм», «Рукотворна краса» (2 клас), «Світ казок» (3клас).

     Програма  Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. також передбачає виконання учнями такого виду декоративно-прикладної діяльності, проте рідше, аніж за програмою «Образотворче мистецтво». Так, протягом першого року навчання ми не побачимо використання цієї техніки, що є досить дивним, адже це один з найдоступніших дітям видів діяльності. Хоча, можливо, автори програми залишають вчителеві право вибору конкретного виду діяльності учнів для розкриття тієї чи іншої теми, а тому запропонувати дітям виконання витинанок можна, наприклад, під час вивчення теми «Як митці створюють красу» (природні форми та їх декоративні зображення, створення орнаментів за мотивами народного декоративного розпису та ін.). Конкретне згадування технік  витинання з’являється у цій програмі на другому році навчання. Так, у темі «Мистецтво і рукотворний світ» дітям пропонується вирізування простих симетричних форм – витинанок (сніжинки, ялинкові прикраси), у наступній темі «Бринить природи мова кольорова» учні також виконують витинання відповідно до тематики сезону – «виконання витинанок за мотивами весняних обрядових свят». У техніці витинанки пропонується виконання навіть колективних робіт. Так, тема «Образи рідної землі» передбачає виконання колективної композиції з кольорового паперу «Український віночок», «Русалчин віночок».

     Загалом, програму Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. відзначає більш яскраво виражений національний компонент, який реалізовано у тому числі і через використання техніки витинання. Так, майже кожна тема програми «Мистецтво» у її візуальній змістовій лінії має зв’язок із народним або національним мистецтвом, передбачає ознайомлення дітей із специфікою українського як народного, так і професійного мистецтва. Діти отримують знання про народне мистецтво, його роль і місце в житті людей. В якості зразків народного декоративно-прикладного мистецтва їм демонструються косівська, опішнянська, димківська іграшки, учні ознайомлюються з діяльністю народних майстрів. їм пропонуються такі види робіт: ліплення за мотивами косівської, опішнянської, димківської іграшок, створення орнаментів за мотивами народного декоративного розпису. Причому у подальшому навчання питома вага національного, зокрема народного мистецтва зростає. У 2 класі дітям пропонуються для сприймання твори декоративно-прикладного мистецтва як невід’ємна частина традиційної національної культури. Діти виконують орнаменти за мотивами народних, під час ознайомлення з вертепом, виготовляють фігурки – персонажі різдвяного дійства. Велику увагу приділено традиційній українській обрядовості та віруванням: різдвяні мотиви у творах, весняні обрядові свята як тема для робіт різних видів, купальські свята. автори ознайомлюють дітей із широким спектром народного мистецтва: вишивка, витинанка, ліплення, орнаментування предметів ужитку тощо.

       У програмі Л.Любарської, Л.Вовк  ми не знайдемо такого яскраво  вираженого національного забарвлення.  Можливо, це викликано намаганням  автора зробити цю програму  придатною до використання для всіх регіонів та шкіл України, в якій живуть і навчаються діти багатьох національностей. А ознайомлення з національною культурою українців залишається у такому випадку для уроків народознавства або аналогічних курсів. Проте не можна сказати, що автори залишають поза увагою декоративно-прикладне мистецтво України. Так, досить рано (порівняно із програмою «Мистецтво») діти знайомляться із таким видом робіт як витинання (тема 3 «Форми та колір як засоби образо творення» – 1 клас). Діти ознайомлюються із різними видами декоративно-ужиткового мистецтва: знаряддями праці та обладнанням гончарів, ткаль, вишивальниць. Проте очевидним є той факт, що українське народне мистецтво та вірування (як тематика творчості) не виступає тут такою домінантою, як у програмі Л.Масол, Е.Бєлкіної. Це залишає вчителеві свободу добирати самостійно художній матеріал, який би розкривав сутність тих чи інших понять і явищ образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

     Отже, можна зробити висновки, що однією з принципових відмінностей програм слід відзначити те, в чому автори бачать свободу та творчість вчителя. Так, у програмі Л.Любарської відсутні вказівки про підбір конкретних об’єктів сприймання (як навколишнього світу, так і творів мистецтва), оскільки це залежить від вибору вчителем конкретної тематики творчих завдань, вправ, бесід, наочно-дидактичного забезпечення школи. Орієнтовний перелік творів образотворчого мистецтва, рекомендованих для сприймання учнями, подано як додаток до програми. Він розбитий на дві блоки: для 1-2 та 3-4 класів.

     Отже, немає чіткої прив’язки до тематичних блоків, що залишає вчителеві простір  для методичної творчості. Натомість  у цій програмі досить чітко прописані  види робіт та техніки, якими має  оволодіти учень, подано (хоча й орієнтовну) тематику художньо-творчих завдань.

     На  противагу попередній, програма Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. досить чітко визначає перелік творів мистецтва, які подаються учням для сприймання та «аналізу-інтерпретації» кожного конкретного тематичного блоку, проте тут вчителеві залишають вибір конкретних видів роботи та використовуваних для розкриття тієї чи іншої теми технік і видів діяльності.

     Проте слід сказати, що обидві програми можна  використовувати творчо, враховуючи конкретні умови регіону, школи, рівень психічного, інтелектуального та емоційного розвитку дітей.