Ощадна справа в Україні

Поштовхом до створення організованих ощадних  кас у Східній Україні стало  прийняття 10 червня 1839 року Положення про селянські ощадні каси. Цей документ дозволяв відкривати допоміжні та ощадні каси у волостях і селах, де проживали державні селяни. Призначення ощадних кас полягало в залученні вкладів, а допоміжних - у видаванні позик селянам. У Східній Україні допоміжні та ощадні каси почали організовувати місцеві органи влади в державних селах Правобережної України в 50-х роках XIX ст. На початку діяльності ощадкаси виплачували вкладникам прибуток із розрахунку 4% річних і надавали позики в сумі до 6о руб. під 6% річних. На 1857 рік у восьми губерніях Східної України діяло 373 допоміжних каси з оборотом капіталу в 1,5 млн.руб. [7].

На території Східної України ощадних кас було небагато, і засновували їх переважно у великих містах. Так, 1863 року як окрема установа започаткувала свою діяльність Київська міська ощадна каса. Через рік вкладників мали міські ощадні каси Одеси і Харкова, 1865-го - Сум, 1868-го - Полтави і Миколаєва. У своїй діяльності ці каси опиралися на ухвалений 1862 року російським урядом новий Статут ощадної каси.[26]

Досвід ощадних кас  показав, що більшість вкладників особливого значення надавали величині виплачуваних процентів, тому через низький їх рівень часто знімали вклади з надією розмістити їх у приватних кредитних закладах. У зв'язку з цим 1881 року відсотки в міських ощадкасах було підвищено з 3% до 4% [33].

Особливістю проведення ощадних операцій ощадкасами Східної  України було залучення дрібних заощаджень через продаж ощадних марок. Починаючи з 1900 року, марки номінальною вартістю 1, 5, 10 коп. наклеювали на спеціальні картки, які після досягнення суми 1 рубль власник здавав в ощадну касу як вклад. За із років застосування цієї системи у вклади було зараховано марочних заощаджень на суму 12 млн. рублів.

Із 1906 року у зв'язку з  ухваленням закону про страхування  життя ощадні каси здійснювали також страхування доходів і капіталів.

У Східній Україні  були спроби організації пенсійних кас на засадах взаємного страхування. Проте, з огляду на брак державної підтримки, високі страхові внески та низку інших факторів, пенсійні каси розвитку не мали [7].

Натомість 1910 року було здійснено  важливе нововведення - використання ресурсів ощадних кас у формі позик, що їх надавали закладам дрібного кредиту.

Суттєве значення в роботі ощадкас мали операції з цінними  паперами. Ощадкаси купували цінні  папери за дорученням клієнтів за кошти  з їхніх заощаджень, якщо вони перевищували і тис. рублів, і залишали в себе на зберігання. Такі заощадження називались «вклади в процентних паперах». Сума процентних паперів на одного вкладника - 1 377 рублів, тобто в сім разів більша від середнього розміру одного вкладу. Це свідчить про те, що розміщення коштів у цінних паперах було популярним серед населення, особливо серед заможних верств.

Ощадкаси виконували також операції з переказування  вкладів поштою та телеграфом.

Завдяки цим операціям  фінансове становище ощадних  кас було достатньо стабільним, оскільки відсотків від купонів облігацій державних позик майже завжди було достатньо для покриття витрат із нарахування відсотків на вклади, проведення ощадних операцій, а також для отримання прибутку, який долучалося до запасного (резервного) капіталу кас.

Ощадкаси приймали від населення вклади до запитання (безстрокові) та умовні (з особливим призначенням). При цьому вкладник мав право мати на своєму рахунку вклад, який не перевищує і тис. рублів. Якщо вкладник мав два види вкладів, то загальна сума на цих рахунках не могла перевищувати вказану суму. Більше ніж і тис. руб. на рахунку в ощадкасі могли мати лише церкви і монастирі. За вкладами нараховувались і відраховувалися відсотки при здійсненні кожної операції; за всіма вкладами виплачувалося 3,6% річних

 Ощадкаси виконували також акредитивні і страхові операції, приймали на збереження державні цінні папери, здійснювали управління ними, розміщували державні позики.

І все ж  основна діяльність ощадкас полягала у прийманні та видаванні вкладів.

У час української державності 1917-1920 рр. відбулися зміни у фінансово-кредитній системі. Припинили свою діяльність філії та відділення російських банків. Створений у грудні 1917 року центральний банк Української Народної Республіки - Український державний банк мав низку функцій, особливих для того часу, однак проведенню ощадних операцій належного місця серед них не знайшлося. Очевидно, це було зумовлено тим, що населення, з одного боку, було малозаможне, а з іншого, - зважаючи на нестабільність політичної ситуації, переважна більшість торговельних закладів і заможного населення зберігали свої заощадження у власних сейфах [33].

За радянських часів  ощадні каси були організовані з метою  надання трудовому населенню  можливості безпечного і вигідного  збереження грошових заощаджень і «вільних» коштів на підставі постанови Ради Народних Комісарів від 26 грудня 1922 року про заснування державних ощадних кас. Тоді ж було затверджено положення про державні ощадні каси, яке встановлювало:

1. Організаційний устрій.
2. Операції.
3. Порядок вкладення і витрачання коштів.
4. Форми контролю і звітності.
5. Недоторканість і таємницю вкладів.

Ощадні каси радянського  зразка розміщували облігації, проводили вкладні операції, сприяли впровадженню золотих і їх обміну в 1924 році на карбованці. Крім цього, до повноважень ощадкас входило страхування заробітної плати робітників від знецінення [7].

Через ощадні каси стали  здійснюватися великі грошові обороти та операції, пов'язані з безготівковими розрахунками населення. Додатковою формою залучення заощаджень населення були запроваджені особливі позикові зобов'язання продавця — «сертифікати державних ощадних кас», випущені 1927 року. Дохід за сертифікатами встановлювався у вигляді складних відсотків, що кожне півріччя приєднувалися до основної суми.

Після 1932 року ощадкаси являли собою монопольні кредитні установи, що різнобічно залучали грошові кошти населення для державних потреб. Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка спричинила закриття та евакуацію ощадних установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника.

У 1945-1948 роках ощадні каси проводили розрахунки за операційними вкладами. В післявоєнний період поступово почали розвиватися безготівкові платіжні розрахунки. Були дозволені перерахування на рахунок вкладників заробітної плати викладацького складу вищих навчальних закладів, пенсії та ін.

У 1955 році відновилися  операції з перерахування на рахунок за вкладами сум заробітної плати робітників і колгоспників.

Істотні зміни в діяльності ощадкас відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас СРСР було передано з Мінфіну у відання Держбанку  СРСР. Кошти, залучені у вклади, стали використовуватися на кредитування економіки. З цього часу ощадні каси стали здійснювати операції з прийому платежів населення за квартиру, комунальні та інші послуги [7].

Після цього почав  формуватися єдиний позичковий фонд. Щороку п'яту частину його становили вклади населення України.

У результаті зміни підлеглості  ощадкаси припинили передавати вклади у держбюджет і почали використовувати їх на створення єдиного союзного позичкового фонду (частка України в 1970 році — 19,6%). Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки XX століття швидко зростають доходи населення, і як результат, його заощадження [33].

1980 року було введено  підпорядкованість органів управління  ощадних кас відповідним місцевим  Радам народних депутатів, що  мало важливе значення для  їх розвитку.

У 1985-1990 рр. інфляція проявила себе не так у зростанні  цін, що були під контролем держави, як у спустошенні прилавків магазинів, виникненні дефіциту необхідних товарів  за наявності достатньої кількості грошей. Це призвело до утворення маси так званих «зайвих» грошей, яка через своє невпинне зростання перетворилася в небезпечний інфляційний потенціал.

За 1981-1990 рр., якщо порівняти з 1980 р., залишки вкладів  населення на ощадних рахунках зросли в УРСР у 2,35 раза [33].

При цьому  зростання суми вкладів у сільській місцевості значно випередило зростання вкладів міських жителів.

Частка більшості  областей у загальному залишку вкладів  населення в установах Ощадбанку станом на і січня 1990 року не перевищувала з~5 відсотків. На цьому фоні різко виділяються Дніпропетровська (8%) і Донецька (10%) області. На Чернівецьку область припадає всього 1% вкладів, на Вінницьку, Івано-Франківську, Тернопільську і Херсонську - по 2 відсотки.

Як бачимо, загальна сума грошей в ощадних касах  України 1990 року досягла більше ніж 74 млрд. руб., вкладниками було відкрито 46,2 млн. рахунків, а середня сума вкладу становила на той час досить значну суму - 1607 рублів [33].

Інфляція зумовила реформування банківської системи 1988 року, і мережа ощадкас трансформувалася в установи Ощадбанку СРСР.

В таблиці 1.1. виділено декілька головних етапів розвитку ощадної справи в Україні.

 

 

Таблиця 1.1

 

Історичні періоди  розвитку ощадної справи

 

Етап	Сутність перетворень
Дореволюційний	Поява перших ощадкас на початку 40-х років, XIX століття, перший статут ощадної каси — 1842 рік, утворення першої ощадкаси в Одесі, 1843 — Галицька ощадкаса у Львові. 1863 році засновується Київська міська ощадна каса як окрема установа. З цього періоду, як стверджує авторитетний дослідник ощадної справи академік В. Сухарський, спостерігається посилення уваги уряду до заснування і діяльності ощадкас. У цілому ощадні каси в Західній Україні розвивались як державні установи і контролювались місцевими органами влади. Організаційні та функціональні особливості ощадних установ Східної України визначалися законодавчою базою Росії, а Західної України — Австро-Угорщини та Польщі
Радянський період	Тривав до 1991 року. На організацію роботи ощадних кас великий вплив мала постанова РНК РРФСР «Про заснування державних ощадних кас» від 26 грудня 1922 року, а також новий Статут державних трудових ощадних кас, який було затверджено у 1948 році. Завдання ощадкас функціонально не дуже зазнали змін: на них покладалося широке залучення коштів

 

 

Продовження табл.1.1.

Етап	Сутність перетворень
	громадян  та їх використання для бюджетних цілей. В цей період відбулася значно більша централізація використання акумульованих ресурсів для вирішення державних завдань. Якісні зміни в діяльності ощадкас стали особливо помітними з кінця 80-х років XX століття. В країні розпочалася банківська реформа, і у 1988 році система державних трудових ощадкас директивне трансформується в установи Ощадного банку СРСР. Тоді ж банк почав кредитувати юридичних осіб, чим раніше ощадкаси не займалися. Історичний досвід діяльності мереж установ Ощадного банку України має як позитивний, так і негативний досвід. У минулому діяльність банку була організована таким чином, щоб обслуговувати централізовану адміністративну систему, і організація ощадної справи відповідала цим вимогам.
Ринковий (І етап)	1991  року  Україна проголошує свою незалежність. 3 цього моменту Ощадбанк України відокремлюється від Ощадбанку СРСР. 90-ті роки XX століття були періодом глибокої трансформації ощадної справи. Важливою подією стало прийняття 20 березня 1991 року Верховною Радою України Закону «Про банки і банківську діяльність» із визначенням місця, ролі та функцій Ощадного банку України, який набув спеціального статусу. 31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано як самостійну банківську установу в Національному банку України — Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України

Закінчення табл.1.1.

Етап	Сутність перетворень
Ринковий (ІІ етап)	3 2004 року початок створення  системи ощадних банків і підвищення вимог НБУ до них

 

Вихід України зі складу Радянського Союзу у 1991 році і проголошення незалежності України поклали початок глибинним економічним перетворенням, внаслідок чого від Ощадного банку СРСР відокремився Ощадний банк України.

На сьогодні Ощадбанк – один з єдиних серед українських  банків, який має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

На основі аналізу  діяльності банку є всі підстави стверджувати: в непростих умовах переходу від планової до ринкової економіки банк залишався міцною фінансовою установою держави, її важливим, необхідним елементом.

У цих умовах Ощадбанк проявив певну гнучкість та належну керованість:

- успішно виконав свою роль у державній приватизаційній програмі;

- провів основний обмін карбованців на національну валюту;

- впроваджував нові фінансові послуги тощо.

Під час проведення грошової реформи у готівковому обігу  знаходилось 366 трлн. карбованців. Основні  обсяги обміну проходили через пункти обміну банків — 74 %, в яких найбільше грошей обміняли установи Ощадного банку — 36%, банк «Україна» — 19%, банк «Аваль» (разом із відділеннями зв'язку) — 14%, Промінвестбанк — 13% [7].

 

 

 

1.2.Роль ощадного банку в соціально-економічному розвитку України

 

Ощадні банки є важливим, необхідним елементом економіки  країн і Центральної і Східної Європи з перехідним економічним розвитком та тих, що розвиваються, тому що вони найкраще надають населенню ефективні корисні фінансові послуги. Якщо комерційні банки цих країн зорієнтовані в основному на надання послуг великим комерційним, спільним і державним підприємствам та багатим приватним особам і практично не зацікавлені в наданні послуг дрібним і середнім клієнтам, то ощадні банки якраз навпаки.

Володіючи широкою  і розвинутою мережею, географічно  рівномірно розташованою на території країни, в багатьох державах лише ощадні банки надають послуги таким клієнтам. А відомо, що середня і дрібна клієнтура найчастіше становить до 80% населення країни. В Україні ж цей відсоток ще вищий [37].

Отже, тільки ощадні банки  в багатьох країнах здійснюють операції у загальнонаціональному масштабі через свою мережу відділень, філій або поштову службу з низькими базовими затратами.