Ощадна справа в Україні

Значення  системи ощадних кас Німеччини визначається також і тим, що близько 60% громадян Німеччини мають у них свої рахунки. Крім того, більше половини всіх ощадних вкладів Німеччини вкладені в ощадні каси. Вони надають 65% комунальних кредитів, 60% кредитів ремісникам, 40% усіх кредитів фізичним і юридичним особам і більше третини всіх сільськогосподарських кредитів. Ощадні каси в колишній ФРН свого часу профінансували купівлю кожної другої квартири в нових будинках. Ощадні каси нинішньої Німеччини є універсальними . банками і виконують усі грошові і кредитні операції для своїх клієнтів. Це так звані самоврядні кредитні установи. Власниками більшості ощадних кас є міста і райони. Деякі з ощадних кас представлені у формі господарського об'єднання чи фонду і підтримуються активними громадянами на благо суспільства. Місто чи район несе відповідальність за ощадну касу. Тим самим, наприклад, вклади, заощадження цілком гарантовані наявними в розпорядженні міста чи району резервними фондами. Клієнти ощадних кас звертаються до довгострокових грошових вкладів, зокрема, з метою забезпечення по старості або до різних форм пайової участі в акціонерному капіталі через ощадні сертифікати чи облігації ощадних кас, державні позики або купівлю акцій аж до придбання часткою інвестиційного фонду [20].

Основним  ощадним інститутом практично у всіх економічно розвинутих країнах світу є комерційні ощадні банки.

Найменування "ощадний банк" було вперше використано в Шотландії в 1810 році. Сьогодні ощадні (депозитні) банки - це комерційні ощадні структури, що "здійснюють банківські операції переважно за рахунок залучення депозитів (вкладів)" [20].

Ощадні банки  виникли як невеликі кредитні установи, що діяли в масштабі регіонів чи окремих міст. Вони розвивалися у США, Великій Британії, Австралії і деяких скандинавських країнах. Тут працювали ощадні банки трьох видів: довірчо-ощадні банки, взаємо-ощадні банки, поштово-ощадні банки.

Довірчо-ощадні банки - різновид кооперативних банківських установ. Вони набули поширення і діють сьогодні у Великій Британії. Разом з Національним ощадним банком Великої Британії вони практикували відкриття численних рахунків для населення і підприємств. Вкладник мав право зняти кошти після попереднього повідомлення. Кошти, що знаходяться на цих рахунках сьогодні, розміщуються в урядові цінні папери, а дивіденди, одержані з них, є джерелом виплати відсотків за депозитними рахунками.

Взаємо-ощадні банки - різновид кооперативних банківських установ, що поширились в США. Усі взаємо-ощадні банки поєднувалися в Національну асоціацію взаємо-ощадних банків. У кредитній системі США сьогодні ці установи займають третє місце за обсягом залучених коштів у депозити.

Взаємо-ощадні банки виникли на початку XI ст. з метою мобілізації і заохочення дрібних заощаджень населення за типом довірчих ощадних банків у Великій Британії, їхня особливість полягала в тому, що вони не мали як такого акціонерного капіталу. Тобто спочатку внесений капітал було згодом повернуто засновникам. Керують взаємо-ощадними банками ради довірчих осіб, які офіційно одержують винагороду. Оскільки взаємо-ощадні банки відносяться до категорії некомерційних установ, сьогодні до них застосовується пільговий податковий режим, установлюваний державою [20].

Поштово-ощадні банки - одні з найбільш розповсюджених видів ощадних установ у закордонних країнах, в організаційному відношенні - об'єднаних з поштовою системою. Ці банки виникли наприкінці XIX - початку XX ст. як інститути із залучення заощаджень населення. У сучасних умовах поширені у Великій Британії, Франції, Фінляндії, Японії, Єгипті, Індії та інших країнах.

Поштово-ощадні банки виступають кредиторами держави й обслуговують населення в місцевостях, де немає комерційних банків. Поштово-ощадні банки не мають акціонерного капіталу, їхні зобов'язання гарантовані державою. Щ банки акумулюють кошти населення через поштові відділення, роль яких обмежується прийомом і видачею коштів.

Так, Національний ощадний банк Англії також бере свій початок від Поштово-ощадного банку Англії, утвореного в 1861 р. під контролем Міністерства зв'язку. У 1969 р., коли зазначене Міністерство перестало бути державним департаментом і перетворилося в суспільну корпорацію, Поштово-ощадний банк був "відділений" і став англійським Національним ощадним банком. В даний час ним керують державні службовці Міністерства національних заощаджень і продовжують здійснювати операції через поштові відділення країни, що є його філіями [20].

Поряд із зазначеними вище трьома видами ощадних банків сьогодні поширені так звані житлово-ощадні банки, ощадною основою діяльності яких, як і інших ощадних банків, є залучення грошових заощаджень у депозити, а специфіка діяльності виявляється у наданні кредитів тільки для придбання нерухомості (на будівництво або придбання житла). Метою створення житлово-ощадних банків вважався розвиток нових видів вкладів - "вклади в нерухомість", що за своєю суттю були не тільки житлом, але й водночас капіталом - базою зростання матеріального благополуччя зберігача. Якщо звернутися до історії житлово-ощадних банків, то банки, подібні до житлово-ощадних, вперше одержали поширення у Вавилоні в  VIII -V ст. до н.е [20].

В Україні перші ощадкаси виникли на західноукраїнських землях,  майже одночасно із західноєвропейськими. Поява перших ощадних установ на цих теренах зумовлена необхідністю і потребою окремих верств населення в грошових позиках - кредитах. Право першими приймати заощадження приватних осіб отримали державні окружні каси губернаторства.

Зокрема, 1783 року Львівське губернаторство доповідало австрійському цісареві про створення в Галичині і8 таких кас [33]. Варто зазначити, що становлення й розвиток фінансово-кредитної системи в Західній Україні відбувалися під пильною опікою цісарського уряду та за домінування іноземного капіталу. Так, 1826 року у Львові було організовано Австрійську ощадну касу.

Занепад маєтків, викликаний кризою сільського господарства, спонукав шляхту шукати способів поліпшення своїх справ грошовими позиками. Більше того, ці перші ощадні установи започаткували діяльність усієї фінансово-кредитної системи Галичини в першій половині XIX ст. Щоб надати допомогу шляхті, і було засновано Галицьке Земельне Кредитне Товариство, яке утворилося на кошти ліквідованого шпихлірового фонду.

Виникнення ощадних  кас у той час зумовлювалося  зростанням товарно-грошових відносин, необхідністю формування нижньої ланки кредитної системи, а також заощаджень громадян.

До найстаріших фінансових установ краю належить також Галицька Каса Ощадності діяльність якої започатковано згідно зі спеціальним цісарським привілеєм у Львові 1843 року. Девізом Галицької Каси Ощадності було гасло «Працюй та зберігай » [33]. Засновники Галицької Каси Ощадності нагромадили капітал, необхідний для покриття господарських та адміністративних видатків. Доброчинці відмовилися від своїх внесків. Осіб, що вклали 50 злотих, назвали засновниками, а тих, що внесли не менше ніж 25 злотих, - членами, які підтримували існування установи; громадян, внесок яких становив 5 злотих, - доброчинцями установи [33].

Галицька Каса Ощадності  надавала клієнтам позики під заставу  маєтків, нерухомості, цінних паперів. Через 10 років діяльності установи сума вкладів сягнула 8 млн. ринських, а через 40 років - 34.5 млн. ринських, що свідчить про ефективну й успішну діяльність цієї установи [33]. Починаючи із 60-х років XIX ст., Галицька Каса Ощадності сприяла розвиткові міста через фінансування його установ.

Цілком обґрунтованим  було створення з ініціативи Австрійського державного банку ощадних кас в галицьких містах, віддалених від Львова. Так, ощадні каси виникають у Стрию (1862 р.), Тернополі (1870 р.), Сам борі (1875 р.), Дрогобичі (1878 р.). Причому, засновували їх з урахуванням    інтересів    малозабезпечених верств населення. [33]

Залучені кошти вже  тоді дозволялося використовувати на придбання державних цінних паперів, облігацій залізничних позик, до оплати векселів, для процентного авансу . Згодом їх можна було застосовувати і для надання короткотермінових позик вкладникам, ощадно-позиковим і кредитним товариствам під заставу майна і цінних паперів. Важливо, що робота каси вже тоді була прозорою. Річний звіт про діяльність ощадної каси полягав в обов'язковому щорічному публічному розголошенні і публікації в місцевій пресі її балансу та звіту про доходи і видатки [37].

Загалом, ощадні каси на західноукраїнських землях розвивалися як державні установи. контроль за їх діяльністю здійснювали місцеві органи влади. Проте існували інші форми організації дрібної ощадності, які діяли відповідно до закону про місцеву адміністрацію. Це були сільські громадські каси і шпихліри. Але, на жаль, належної кредитної сили вони не мали і не виявили ощадної активності.

Початок XX століття характеризує певне пожвавлення в роботі ощадних установ. Зокрема, 1910 року в Галичині функціонувало 52 ощадні каси, сума вкладів у них зросла до 319 млн.рон, а 1912-го загальна сума вкладів ощадних кас Західної України становила 358 млн.крон. Станом на 1913 рік тут проживало приблизно 7 млн.чоловік, сума заощаджень на одну особу становила близько 51 крони [37].

У той час на Закарпатті діяло 192 кредитні установи, з яких - 17 ощадкас, 155 кредитних спілок, сума вкладів яких становила 30,6 млн крон [33].

Великих успіхів  на початку XX століття в Західній Україні досяг кооперативний рух, представлений майже 500 кредитними крамницями, спілками для продажу сільськогосподарських продуктів. Координували і підтримували кооперативний рух українських товариств банки «Дністер» (1895),Крайовий Союз Кредитовий (1898), Земельний іпотечний банк (1910).

В 1914 році загальна сума вкладів в ощадних касах, кредитних кооперативах Галичини становила 861,2 млн. крон, на Буковині - близько 100 млн. і на Закарпатті - понад 60 мільйонів. У середньому заощадження на одну особу населення в цих установах становили в Галичині - 161 крону, на Буковині - 12 крон і Закарпатті - 71 крону [33].

Перша світова  війна негативно вплинула на фінансово-банківську систему Західної України. Ощадкасам було відведено роль активного джерела фінансування воєнних витрат. Перерозподіл територій призвів до руйнування єдиної мережі кас [7].

Після війни  зросла потреба в коштах для відбудови  зруйнованої економіки. Але відновлення мережі ощадних кас гальмували нестабільність та інфляція валюти, низька ощадна спроможність населення, втрата довіри населення до державних інститутів як гаранта заощаджень [33].

Проте поступово  робота ощадних установ відновлювалася. Про це свідчить діяльність 10 міських та 12 поштових ощадкас у Галичині 1919 року. У перші повоєнні роки провідною установою окупованих Польщею земель Галичини став Польський банк Крайовий. Так, 1919 року він контролював 36 ощадних установ краю і 72 безпосередньо йому підпорядкованих [33].

Наприкінці 1930-х років  ідея ощадності продовжувала залишатися актуальною в українському суспільстві. Більше того, заклик до формування ощадностевих збірок і вкладів втілюється у створення Фонду господарської розбудови, який поступово стає «новітньою школою господарського виховання молодого покоління». Фонд господарської розбудови - це українська торгівля, промисел, фабрики, це праця для українців [33].

Основою фонду є масова ощадність, метою - розбудова торговельних і промислових підприємств суспільного (кооперативного) характеру.

Розвивалися далі й державні ощадні установи.

Світова економічна криза 1929-19ЗЗ рр. - спричинила певні негативні  явища в ощадній справі краю. Зросло безробіття, а з ним знизилися  доходи населення і, відповідно, вклади у кредитно-фінансових установах.

Загалом, можна  зробити  висновок про нерівномірність розвитку й діяльності ощадних установ і товариств західноукраїнських земель. Це залежало, насамперед, від політичного та адміністративно-територіального підпорядкування територій Західної України іноземним державам, які не були зацікавлені у становленні економічно сильних верств українського населення, більше того, свою економічну політику зосереджували на «викачуванні» ресурсів із краю, тим самим ставлячи місцевих жителів у ще більшу залежність від іноземного капіталу. І все ж ощадні каси, які існували у формі кас взаємодопомоги, позиково-ощадних кас у містах і селах західного регіону (більшою мірою в Галичині), додавали українцям віри у власні сили, у творення самостійних економічних інституцій.

Економічний розвиток східноукраїнських земель відбувався в контексті його політичного життя. Остаточно Східна Україна ввійшла до складу Російської імперії, коли було ліквідовано гетьманство (1764 р.) та скасовано Запорозьку Січ (1775 р.)- Царський уряд виступав регулятором усіх соціально-економічних процесів, що відбувалися на поневолених землях України. Тому фінансова й банківська система Східної України була залежна передовсім від російської фінансово-банківської політики і формувалася під впливом кредитно-фінансових інституцій царської Росії.

Історія виникнення ощадних кас у Росії пов'язана  з епохою становлення нових економічних відносин. У другій чверті XIX ст. у Росії мав місце різкий злам в економічній сфері, відбувався поворот до формування капіталістичних відносин. Ініціатором створення ощадних кас був уряд. Початково ідею створення ощадних кас у країні розглядали як один із засобів, які дозволять уникнути малозаможним верствам населення негативних наслідків економічних змін.

Дослідники  розвитку ощадної справи Р. Кульчицька та 3. Щибиволок виділяють чотири періоди становлення і розвитку ощадної справи Східної України (друга половина XVIII ст. -1917 р.):

1. Дореформений період (із другої половини XVIII ст. до і86і р.). Пов'язаний із початком організації приватних заощаджень банківськими та іншими установами.

2. Період становлення ринкових відносин (1861-1895 РР-)- Протягом цього періоду відбулося формування адекватної ринкові кредитно-фінансової системи.
3. Період піднесення економічного розвитку (1895-1914 рр-)- Цей період супроводжувався зміцненням кредитної системи та активізацією мобілізації заощаджень.
4. Період першої світової війни та економічної розрухи (1914-1917 рр-)- Під час цього періоду руйнація кредитної системи призвела до занепаду банківської, зокрема ощадної, справи [33].