Туристична діяльність та ії вплив на економіку України

ВСТУП 

   Сучасний  туризм - це явище, вплив якого помітно  позначається на політичному, економічному та соціальному житті населення країни. В ст. З Закону України «Про туризм» цю сферу діяльності проголошено пріоритетною галузею економіки держави.

   Туризм  стимулює розвиток більшості галузей господарства: промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, фінансової діяльності, страхування, зв'язку, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, надання побутових послуг, культури, мистецтва, спорту тощо.

   Існує велика кількість наукових підходів визначення впливу туризму на розвиток економіки, які використовують певні аналітичні та економіко-математичні методи дослідження. На мою думку, туризм повинен розглядатися в першу чергу в контексті загальноекономічної політики і планування, тобто з точки зору макроекономіки.

  Свого часу дослідженнями проблем розвитку інфраструктури займалися вчені  різних країн світу, серед яких варто виділити П. Розенштейна-Родана як першого, хто застосував термін «інфраструктура» в економічній літературі, та Р. Йохімсена, який вважається одним з найбільш відомих дослідників питань формування та розвитку інфраструктури. Отже, інтерес вчених з різних регіонів України до проблем, що розглядаються, додатково доводить їх актуальність, а необхідність подальших досліджень пояснюється відсутністю методичних підходів до визначення ефективності функціонування цієї інфраструктури.

   За  існуючих умов, коли наявні статистичні  дані не відображають реального становища речей, про що свідчать розбіжності в інформації різних органів, коли відсутні відповідні методики обчислення та систематичні дослідження, дуже складно оцінити внесок туризму у формування бюджету та створення ВВП. Але не можна не погодитись з тим, що за необхідної державної підтримки віддача від цієї галузі відчувається на цілому комплексі сфер життєдіяльності людини.

   По-перше, завдяки туристичній діяльності забезпечується можливість відновлення  та зростання фізичного, духовного та емоційного потенціалу людини, отримання нових знань і вражень.

   По-друге, загальновизнано, що в сфері туристичних  послуг активно відбувається процес створення робочих місць. Так, у 2000 р. в туристичних підприємствах України було зайнято 113,3 тис. осіб у 2001 р. — 126,7 тис. осіб, у 2002 р. — 144,1 тис. осіб. За прогнозами спеціалістів, до 2010р. безпосередньо в туризмі буде створено ще 76 тис. нових робочих місць, що зумовить зростання загальної кількості працівників у підприємствах туризму нашої держави до 220 тис. осіб. Функціонування підприємств туристичної галузі опосередковано зумовлює виробництво товарів та послуг в інших сферах економіки, пов'язаних із задоволенням споживчих потреб туристів і, таким чином, щороку сприяє зайнятості населення в суміжних галузях (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, громадське харчування тощо). Якщо враховувати робочі місця, забезпечені в інших галузях економіки, а також прийняти до уваги сезонну зайнятість, у 2000 р. туризм сприяв працевлаштуванню 1,86 млн. осіб, у 2001 - 2,25 млн. осіб, а у 2002 р. - 2,37 млн. осіб. Фахівці вважають, що у 2005 р. опосередкована зайнятість у туризмі сягне 2,79 млн. осіб, а до 2010 р. — зросте ще на 840 тис. осіб. і становитиме 3,63 млн. Осіб.

   По-третє, розвинутий туризм робить країну привабливим  об'єктом для іноземних інвесторів, стимулює розвиток міжнародного підприємництва й ділового співробітництва в державі.

   По-четверте, туризм, як вже неодноразово зазначалося, є важливим джерелом валютних надходжень до країни та доходів у бюджети всіх рівнів .

   Доходи  окремих галузей і підгалузей економіки значною мірою залежать безпосередньо від туристичної активності. За розрахунками спеціалістів Туристичної адміністрації України, питома вага доходів від обслуговування туристів (за умови віднесення громадян до цієї категорії відповідно до методики ВТО) складає у загальному обсязі доходів, %:

- туристсько-екскурсійні  послуги - 100;

- санаторно-курортні  та оздоровчі - 90;

- пасажирські  перевезення на транспорті - 80-90;

- послуги  сувенірної промисловості - 80-90;

- готельних  підприємств - 60-70;

- послуги  з видачі віз та консульських  дій - 60-70;

- послуги  фотокінолабораторій - 40-50;

- виробництво  товарів спортивного і туристського  призначення - 30-40;

- телефонний  зв'язок (міжнародний та міжміський) - 30-40;

- послуги підприємств громадського харчування - 30-40;

- пунктів  прокату - 30-40;

- закладів  культури, фізичної культури і  спорту - 30-40.

   Таким чином, від функціонування ринку  туристичних послуг безпосередньо  залежить життєдіяльність окремих галузей господарства, великої кількості підприємств (значна частина з яких продовжує працювати в теперішній перехідний період саме завдяки туризму). Відрахування зазначених підприємств (3,2 млрд. грн.) надходять до державного та місцевих бюджетів, пенсійного та інших соціальних фондів.

   Для становлення туризму як високорентабельної галузі економіки необхідно забезпечити всебічну підтримку його діяльності.

   Розвиток  ринку туристичних послуг залежить від багатьох чинників політичного, соціально-економічного, демографічного та культурологічного характеру. До того ж ефективність його функціонування потребує високого рівня взаємодії усіх без винятку його елементів та наявності певного механізму, що компенсував би постійно зростаючу з його розвитком різноманітність товарів та послуг, просторову розосередженість об'єктів та суб'єктів, невпорядкованість та різнобічність впливів зовнішнього середовища. Системою, що має названі якості та створює необхідні умови розвитку ринку туристичних послуг, є його інфраструктура.

   Подальший розвиток туризму в Україні передбачає перш за все розбудову інфраструктури ринку туристичних послуг, яка відповідала б потребам вітчизняних та іноземних споживачів. Актуальність досліджень пояснюється фактичною відсутністю інфраструктури туризму як цілісної системи в економіці України. Питання, що стосуються змісту поняття інфраструктури ринку туристичних послуг як економічної категорії, її складових елементів та впливу інфраструктури на ефективність суспільного виробництва, розроблені науковцями недостатньо як в теоретичному, так і в практичному плані. В той же час існують проблеми, які потребують подальшого більш глибокого вивчення, що пов'язане з їх складністю і важливістю: на теперішній час не існує загальноприйнятої науково-обгрунтованої концепції розвитку інфраструктури підприємств туризму.

   Основними цілями даної курсової роботи є визначення сутності інфраструктури ринку туристичних послуг як економічної категорії, розробка її галузевої класифікації та аналіз теперішнього стану окремих її частин та як туризм впливає на економвку України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1. ТУРИЗМ УКРАЇНИ. 

   1.1. Історія розвитку туризму в Україні.

   Уперше  незалежна Україна заявила про  себе як про самостійного партнера на ринку туризму на Варшавському туристичному ярмарку і туристичному салоні в Познані в 1993, уклавши понад 300 контрактів, переважно з приймання туристів у країні. Основою відродження туристичної індустрії стало створення державного комітету з туризму, розробка закордонних актів, що регулюють туристичну діяльність, ліцензування підприємств, установ, фірм і компаній сфери туризму. У 1994 році почалася атестація готельно-туристичних підприємств, було організовано перший в Україні Міжнародний туристичний салон „Україна-94", в роботі якого взяли участь 79 фірм із 26 країн Європи, Азії, Африки, Північної Америки, а також 226 вітчизняних фірм. Однак туристичні ресурси використовуються не в повному обсязі, оскільки одночасна місткість природних ресурсів України з урахуванням можливого навантаження та екологічних вимог - до 50 млн. осіб (фактичний рівень використання внутрішніх туристично-рекреаційних ресурсів ( 7 - 9%). Це спричинено відсутністю коштів на проведення маркетингу туризму в Україні; необхідністю отримання візи для в'їзду в Україну, що викликає негативне ставлення в потенційних туристів; низький рівень сервісу. З огляду на це, Україна сьогодні не створює відповідної конкуренції з туризму багатьом країнам Центральної та Східної Європи, що межують із нею, в яких скасовано візові вимоги до громадян Сполучених Штатів, Канади і країн-членів Європейського Союзу, інтенсивно здійснюється маркетинг туристичних послуг та продуктів. Світовий досвід засвідчує, що індустрію туризму можна розвивати і в період економічних, криз, оскільки витрати на створення одного робочого місця тут у 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4,2 рази вища, ніж в інших галузях господарства. Україна має вигідне географічне та геополітичне розташування, розвинуту транспортну мережу, володіє значними природно-рекреаційним та історико-культурними ресурсами. Забезпечити належну віддачу від цього потужного потенціалу, використати його в інтересах активного відпочинку та оздоровлення можна лише за чіткої організації туризму, створення і зміцнення матеріально-технічної бази, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів, тобто за умови ефективного управління туризмом.

   По-іншому розвивалася рекреаційно-туристична діяльність у Західній Україні, яка була поділена між Польщею (Галичина і Волинь), Румунією (Буковина) і Чехословаччиною (Закарпаття). Найкраще ця галузь була розвинута в Галичині. Тут функціонували курорти європейського значення (Трускавець, Моршин, Черче, Немирів), відбудовано санаторії та пансіонати, здійснювалася реконструкція зелених насаджень. Більшість курортів належали приватним особам. Дуже слабко була розвинута санаторно-курортна діяльність на Буковині. У міжвоєнний період туризм набув значного розвитку. Найпопулярнішими туристичними центрами стали Яремне, Ворохта, Криворівня, Коростів, Гребенів, Славське. Значний внесок у розвиток туризму в Західній Україні в 1924-1939 рр. зробило краєзнавчо-туристичне товариство „Плай", яке розробляло туристичні маршрути, організовувало екскурсії, мало свої турбази, розвивало видавничу діяльність.

   Міжнародний туризм був розвинутий слабко. Лише невелика частина громадян України могла відвідувати зарубіжні країни, що було пов'язано зі значними бюрократичними перешкодами, невеликим відсотком відносно багатих людей та існуванням значної кількості населення, віднесеної до категорії „невиїзних". Багато міст і територій в Україні були заборонені для в'їзду іноземних туристів. Основними центрами міжнародного туризму були Київ, Одеса, Львів, Південний берег Криму й деякі інші міста, що обмежувало його розширення. У 60-х - першій половині 80-х років рекреаційно-туристичне обслуговування стає в Україні масовим: значно зросла кількість баз відпочинку, туристичних закладів, оздоровчих таборів для дітей, розширилася географія подорожей та екскурсій. Постала потреба у створенні міцної матеріально-технічної бази туризму.

   Туристично-рекреаційні  організації України надавали послуг населенню на суму до 368 млн. крб., обслуговуючи 6 млн. туристів. У незалежній Україні рекреаційно-туристичне господарство контролює Державний комітет молодіжної політики і туризму України. Функціонує понад 1800 фірм та організацій внутрішнього і міжнародного туризму. З прийняттям Закону України „Про туризм" закладено основи нормативно-правової бази туристичної галузі. Реалізація розвитку туристичної індустрії в умовах ринку можлива за наявності чотирьох основних складових: капіталу, технології, кадрів, туристичних ресурсів. Оскільки четверта складова -туристичні ресурси - найдешевша, то в цілому це визначає високу рентабельність туристичної діяльності. Якщо туризм пов'язаний зі створенням туристичного ресурсу, собівартість туристичного продукту різко зростає. Під туристичними ресурсами розуміють сукупність природних і створених людиною об'єктів, придатних для виробництва туристичного продукту. Як правило, туристичні ресурси визначають формування туристичної діяльності в регіоні Ці ресурси умовно поділяють на природні та інфраструктурні. Динамічний розвиток туристичної індустрії потребує обох їх видів. Навіть за високих привабливих властивостей природних ресурсів без наявності комунікацій, засобів зв'язку, комунальної інфраструктури, просвітницьких закладів, пам'яток культури, мистецтва, історії тощо туристична діяльність для широкого кола споживачів неможлива. Зменшення негативного впливу індустрії туризму на екологію регулюється на державному та міжнародному рівнях екологічною просвітою, обмеженням рекреаційно-туристичного навантаження на природні ресурси й податкового регулювання. Територіальна структура рекреаційно-туристичного комплексу визначається поєднанням туристичних і рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів і зон, що сформувалися або формуються під впливом найрізноманітніших факторів.

   1.2. Законодавче та правове забезпечення туристичної діяльності в Україні.

   Вітчизняна  туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою України 15 вересня 1995 року Закон "Про туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності."

   Що  особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям Гаазької міжпарламентської конференції з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму в "ієрархії" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію розвитку туризму в рамках цих пріоритетів" .

   Рекомендації  конференції містять також тези, що мають винятково важливе значення для розвитку туризму. Вони стосуються ролі парламентських, урядових та інших державних інституцій в організації туристичної діяльності, а також планування розвитку туризму: "Необхідно, щоб державна влада на всіх рівнях у всіх країнах, особливо парламенти, відігравали активну роль у справі створення сприятливих умов для туризму і, зокрема, надавали фінансові та інші ресурси для реалізації всеохоплюючих програм, присвячених туризму.

   Нинішній  і майбутній розвиток туризму  потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані інформації та просування туризму, а також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму.

   Туризм  необхідно планувати на комплексній  основі, брати до уваги всі аспекти законодавства, що стосуються інших секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін." .

   Потрібно  визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

   Так, правову базу діяльності туристичної  галузі країни закладено Законом України "Про туризм". Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму, всебічно регламентує туристичну діяльність в Україні, створює умови для стимулювання ділової активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний рівень державного регулювання процесу розвитку вітчизняного туризму. Закон України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності. Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента "Про підтримку розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 
року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики 
у галузі туризму". В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної політики.