Туристична діяльність та ії вплив на економіку України

   Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

   Демографічна  структура населення України  та аналіз вікових груп, які найбільше подорожують, ще раз підтверджують, що в Україні найбільш активна частина населення віком від ЗО до 40 років, на відміну від економічно-розвинених країн, де люди старшої вікової групи (55-60 років) відіграють дедалі важливішу роль у міжнародному туризмі. Тільки в 2005 році у світі зареєстровано біля 135 млн. прибуттів, здійснених людьми старшого віку. Основними постачальниками цієї категорії туристів є Канада, Японія та країни Європейського Союзу. Населення цих країн, незважаючи на швидкі темпи старіння, залишається фізично активним і, що не менш важливо, - більш заможним.

   Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо.

   Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати й отримувати нові враження.

   Одним із найважливіших чинників, що впливає  на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін. зростання особистого споживання на 2,5% збільшує витрати на туризм на 4%, а зростання особистого споживання на 5% збільшує витрати на туризм на 10% .

   Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до . більш інтенсивної туристичної діяльності й. зокрема, до збільшення кількості споживачів із високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, . що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, ми культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини. 

   3.2. Світові тенденції розвитку туризму: чого очікувати Україні

   Зараз у світі немає такої країни, яка б тим чи іншим чином  по була охоплена туризмом. Без сумніву, зараз це одна з найбільших, якщо не найбільша, галузей світової економіки. За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО) в останні роки XX століття темпи росту показників були разючими: якщо у 1996 році кількість міжнародних подорожей лише наблизилася до 600 млн., то у 2000 році їх кількість становила вже майже 700 мільйонів. І хоча трагічні події 2001 року стали найважливішим фактором, який вплинув на розвиток світового туризму (це був перший рік після 1982 р., коли було відмічено зниження обсягів міжнародного туризму), але цей вплив спричинив не таке різке падіння, як очікувалося зразу після подій 11 вересня. Кількість міжнародних прибуттів в цілому у світі скоротилася лише на 0,6%. Найбільших втрат зазнав Американський регіон (скорочення обсягів на 6%), а в Європейському регіоні скорочення становило на сьогодні 0,7%, в той час як у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні зниження темпів росту взагалі не спостерігалося: річний приріст обсягів міжнародних подорожей у 2001 році тут склав 5,5%. Безпосередньо в самій Європі у 2001 році найбільш сприятлива ситуація спостерігалася в Південному та Східному субрегіонах.

   Для України такий розвиток подій  є, безперечно, сприятливим. А її зацікавленість та орієнтація на європейський туристичний ринок безсумнівна. Саме тому суб'єкти туристичної діяльності України повністю підтримують кроки щодо входження в Європейський Союз, намічені Президентом України в його щорічному Посланні до Верховної Ради України "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки". Адже реалізація українського туристичного продукту саме на європейському туристичному ринку має величезне значення для всієї економіки панки країни. Українська туристична галузь вже глибоко інтегрована в європейський туристичний ринок: в загальному обсязі туристичного потоку в Україну частка туристів з Європи становить понад 43%. А якщо враховувати потік з усіх країн СНД (відповідно до районування ВТО всі країни, що утворилися на теренах СРСР, серед них середньоазійські та Російську Федерацію з її Камчаткою та Далеким Сходом, віднесено до регіону Центральна та Східна Європа), то ця частка зростає до 95% (адже   частка  лише   однієї Росії в   загальному   обсязі  туристів,   що в'їжджають в Україну, становить 51%).

   Тому  для подальшого сталого розвитку туристичної галузі України важливим є ретельне вивчення європейських тенденцій розвитку туризму не тільки щодо напрямків туристичних потоків, але й щодо мотивації подорожі та усвідомлення соціально-культурних проблем, які в наш час вже розв'язує європейська спільнота. Серед них і проблема взаємовідносин культурної спадщини та туризму. Хоча ця тема іноді трапляється в обговореннях ролі туризму в культурно-просвітницькій роботі та патріотичному вихованні українських громадян, але як другорядна, така, якій треба було б приділити увагу, але потім, коли з'являться кошти, коли будуть розв'язані "більш нагальні" питання. .

   В розвинутих туристичних державах, і  в країнах Західної Європи в першу чергу, до ідеї організації відпочинку на" природі без нанесення їй шкоди самою туристично-рекреаційною сферою прийшли ще у 80-х роках. А в середині 90-х це сприймалося вже як незаперечна істина. В цей час поняття екологічності було поширене і на культурне середовище людини. І вже в кінці 90-х років провідна світова громадськість акцентувала свою увагу саме на культурному туризмі і його основі - культурній спадщині.

   Саме  туристична спільнота європейського  континенту, який зберігає величезну частку культурної спадщини всього людства, стала ініціатором цілого ряду заходів, присвячених проблематиці взаємозалежності туризму та культурної спадщини. Серед них і проведена в 1999 році в Норвегії під егідою Світового банку конференція "Сприяння розвитку туризму та культурна спадщина", міжнародна конференція "Культурна спадщина і туризм" у м. Кракові, Польща. Але гранди світового та європейського туризму не обмежилися лише словами. В ряді країн (Мексика, Великобританія, Німеччина тощо) були розроблені програми сприяння розвитку культурного туризму як на національному, так і на місцевому рівнях.

   Показовим у цьому плані є приклад Іспанії. Не зупиняючись на досягнутих у 2001 році показниках, коли країна впевнено посіла друге місце в світі як за кількістю обслугованих туристів - 49,5 млн. осіб (випередивши США і поступаючись лише Франції), так і за обсягом надходжень від туризму - 32,9 млрд. дол. США (а тут навпаки: США посідає перше місце, а Франція - третє), іспанська туристично-рекреаційна індустрія, яка у більшості людей асоціюється з "пляжним відпочинком", запропонувала туристичній громадськості підтримати її намагання щодо активізації саме культурного туризму на Іберійському півострові та збільшенні в кілька разів його частки в структурі туристичного потоку Іспанії. І як результат, у 2002 році ВТО надала Іспанії для розроблення нового туристичного продукту та підготовки персоналу, який буде його впроваджувати, фінансову підтримку, розміри якої обчислюються десятками мільйонів євро.

   В той час в Україні сьогодні в ідеології розвитку туризму  переважає екологізм. Певною мірою це зрозуміло. Адже така ситуація є результатом як викривлень у політиці землекористування та помилок при організації рекреаційної сфери, так і безпосередньо самих екологічних проблем в країні, які суттєво вплинули на світосприйняття наших співвітчизників. Це засвідчують і статті, запропоновані увазі читача цього збірника.

   Безперечно, на сьогодні першочерговою потребою і базою умовою подальшого ефективного та результативного розвитку туристичної індустрії для України є реорганізація управління туристичною галуззю. Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583 "Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002 2010 роки", намітила певні шляхи розв'язання наявних проблем. Але це лише стратегія, яка потребує негайної розробки чіткої тактики подальших дій, використання новітніх технологій, постійного моніторингу, які дасть змогу вчасно скорегувати розвиток туристичної галузі в найбільш ефективному напрямку. 

   3.3. Туристична індустрія України як одна із бюджетоутворювальних галузей економіки держави.

   Туристична  сфера України стала невід'ємною  частиною сучасного способу життя, соціально-економічного, культурного  і духовного розвитку суспільства.

   В Україні є багато ресурсів, які  дають можливість говорити про те, що наша держава може увійти до найбільш розвинутих, щодо туризму, країн світу. Цьому сприяють і вигідне геополітичне розташування, і туристично-рекреаційний потенціал: сприятливі кліматичні умови, багатство флори і фауни, мережа транспортних сполучень, культурно-історичні пам'ятки тощо.

   Перехід до ринкової моделі господарювання зумовив  глибокі соціально-економічні й організаційні зміни, які потребують розв'язання принципово нових завдань. Здійснення економічних реформ в Україні, інтеграція у світове господарство потребують застосування відповідних ринкових механізмів і форм розвитку підприємництва. Саме цю проблематику досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема І. Бала-банов, А. Виноградська, В. Полюга, В. Безносюкта інші.

   В умовах розбудови держави туризм стає дієвим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу.

   Туристична  галузь України, попри всі негаразди  в економіці та мінімальне державне фінансування, залишається прибутковою. Туристична індустрія є невід'ємною частиною фінансово-економічної сфери та однією з небагатьох біоджетоутворювальиих галузей народного господарства.

   Економічна  ефективність функціонування туризму  означає отримання економічного ефекту (прибутку) від:

- організації туризму в масштабах країни;

- туристичного обслуговування населення регіону;

- виробничо - обслуговувальної діяльності туристичної фірми.

   Економічна  ефективність туризму виражає ступінь  використання виробничих і туристичних ресурсів протягом певного періоду часу для створення і реалізації максимального об'єму високоякісних товарів і послуг, які відповідали б попиту вітчизняних та іноземних туристів, при мінімальних витратах праці й оптимальному збереженні навколишнього середовища.

   Сучасна індустрія туризму є однією із найбільш прибуткових і динамічних галузей світового господарства. На цей час в ній зайнято понад 260 млн. осіб, тобто кожний десятий працівник у світі, а до 2005 р. кожна восьма працездатна людина в світі буде зайнята в цьому секторі економіки. Частка туризму складає близько 10% світового валового національного продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 11% світових споживчих витрат, 5% усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами.

   Туризм  не тільки прямо або побічно охоплює  більшість галузей економіки, зокрема промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, страхування, зв'язок, торгівлю, громадське харчування,і.т.д. 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВОК

   В курсовій  роботі розглянула сьогоденні проблеми функціонування інфраструктури ринку туристичних послуг в Україні. Визначила сутність цієї економічної категорії та галузі, що входять до ії складу. На основі комплексного аналізу стану і дінамики розвитку елементів інфраструктури ринку туристичних послуг України окреслила головні напрями подальшого ії розвитку і розглянула розработані пропозиції щодо поліпшення показників ії роботи.   Сучасна індустрія туризму - одна з найбільш швидко прогресуючих галузей господарства і розглядається і як самостійний вид економічної діяльності, і як міжгалузевий комплекс.

   На  сьогоднішній день туризм став явищем, що увійшло у повсякденне життя майже третини населення планети. Більше того, на початку XXI ст. туризм за обсягами доходу справедливо посів третє місце серед провідних галузей світової економіки.

   Туризм  є вагоме джерело створення робочих  місць. Це одна з небагатьох галузей економіки, де залучення нових технологій не призводить до скорочення працюючого персоналу. Це має важливе значення, оскільки, поглинаючи більше робочої сили, туризм зменшує соціальну напругу в суспільстві. Крім того, світовий досвід показує, що індустрію туризму можна розвивати і в період економічних криз, що має важливе значення для країн. Витрати на створення одного робочого місця тут в 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу в 4 рази вища, ніж в інших галузях господарства. Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства, таких як будівництво, зв'язок, харчова промисловість, сільське господарство, торгівля, виробництво товарів народного споживання та інші. Цей бізнес приваблює підприємців з багатьох причин: невеликі стартові інвестиції, зростаючий попит на туристичні послуги, високий рівень рентабельності та мінімальний термін окупності витрат.

   Вплив туризму на економіку країни перебування  можна дослідити за допомогою оцінки прямого і побічного впливу. Оцінка економічного впливу туризму ґрунтується на витратах туристів. Тут важливо розглядати різні аспекти економіки, які відчувають на собі вплив витрат туристів. Розрахунок економічного впливу цих витрат проводиться за допомогою мультиплікатора. Оскільки місцеві підприємства залежать від інших підприємств-постачальників, будь-які зміни витрат туристів у туристичній місцевості приведуть до змін на виробничому рівні економіки, доходів, зайнятості. Мультиплікатор туризму - це відношення змін одного з ключових економічних показників (виробництво, зайнятість, дохід) до змін витрат туристів. Це певний коефіцієнт, на який повинні множитись витрати туристів.