Молодежные субкультуры как социальный феномен

     Стосовно  ж руху, що веде своє коріння з 60-х, то тут все було значно серйозніше. Для його виникнення існував ряд  соціальних та культурних причин, які  не в останню чергу були викликані  і другою світовою війною. Річ у  тому, що після перемоги на Гітлером, західний світ опинився перед необхідністю якось перебудовуватися і підлаштовуватися під нові реалії геополітики. З середини 50-х почали міцнішати консервативні умонастрої, що у філософії вилилося у течію "структуралістів", які наполягали, що все життя - це певна структура. І кожна людина повинна виконувати відведену їй роль.

     Але паралельно з цим у повітрі  того часу уже незримо був присутній  дух революції, вибух якої припав на студентські виступи 68-го року. І  тут хіпі проявили себе цілком життєздатною силою у боротьбі з консерваторами і ретроградами. Основна частина  цієї субкультури складалася із дітей  цілком забезпечених батьків. Під впливом  східних містиків, які проповідували  пошуки гармонії і щастя за межами матеріального світу, тисячі хлопців  і дівчат, тікали з дому, поселялися комунами і жили ні від кого незалежним життям, відрощуючи якомога довше  волосся.

     Волоссю хіпі надавали неабиякого значення. В одному з найвідоміших маніфестів хіпі - "Маніфесті Сталкера" написано: "Недаремно споконвіку бунтарі, які протестували проти надмірної раціоналізації суспільного життя, люди мистецтва - художники, музиканти, поети - не дуже поважали перукарів. Волосся - це наче антени, які дозволяють вловлювати найтонші коливання фізичних і біологічних полів".

     Окрім розкішних патлів на голові, хіпі мали і інші форми відзнак, найвідомішою з яких є "фенічка", або "фенька", котра вважається вершиною хіповського  самовираження. Фенька може бути якою завгодно. Саме слово походить від  вільної інтерпретації англійського "thing", тобто "річ". Початково  так називалися будь-які дрібнички, які дарувалися одне одному. Пізніше, так стали називати прикраси, причому  виключно саморобні. Найчастіше "феньки" це сплетені з бісеру браслети, які  крім функції декору несуть і інше смислове навантаження. Для того, щоб  зрозуміти приховане послання, зашифроване  у ній, треба звернути увагу на кольори, розміри, стиль виробу. Крім того, у більшості "феньок" існує  своє ім'я, яке придумує сам автор. Звісно, що існують і легендарні феньки, які переходять з рук в руки.

     Окрім зовнішніх прикрас і яскравого  одягу, дуже часто хіпі асоціюються  у людей і з вживанням наркотиків. Починаючи з 60-х років, коли різні  психотропні речовини почали активно  використовуватися молоддю для "пробудження  своєї духовної і творчої потенції", хіпі не стояли осторонь цього процесу. В історію вони потрапили з  двома наркотиками - коноплею, та LSD. Відкидаючи всі звинувачення у наркоманії, вони завжди наводили цитату відомого дослідника Теренса Маккени: "Я  виступаю на захист психоделіків не тому, що вважаю їхнє вживання справою простою  і легкою, а тому, що часто це єдиний засіб. Все інше — неефективне. Якби слова були хоч трохи дієві, то людям би вистачило однієї Нагірної проповіді". Прикриваючись цим  великомудрим філософствуванням, хіпі вживали наркотики, як вони це називали, для розширення власної свідомості та виштовхуванням за звичні межі тогочасного  світу.

     Треба визнати, що частково це їм вдалося: музика 60-х, театр 60-х, живопис 60-х — це все  спроба вийти за рамки звичного життя  і значною мірою цьому посприяли  саме хіпі, які на кожному кроці  пропагували ідею свободи. Головним внеском хіпі у мистецтво стало  внесення у творчість елементу спонтанності. Дотепер неперевершений гітарист Джимі  Гендрікс став символом спонтанної концертної імпровізації, геніальний дизайнер і  художник Енді Воргол заклав основи спонтанності малюнку, а Боб Ділан - спонтанність тексту. В результаті цього потужного  енергетичного викиду ми маємо саме таке сучасне мистецтво, яке спостерігаємо  довкола, саме таку музику - яку чуємо, і саме такі книжки - які читаємо. І весь цей вибух відбувався під  гаслом, взятим з пісні Beatles: All You Need Is Love — все, що тобі потрібно — це любов. Тема любові до всіх і до всього є настільки наскрізною для хіпі, що навіть немає сенсу зупинятися на ній.

     Але все має своє закінчення. З середини 70-х рух хіпі занепадає. Більшість  його активних учасників стрижуть волосся, знімають феньки і повертаються до своїх батьків перебирати досвід сімейного бізнесу. Але не варто думати, що рух цей у своїй класичній формі повністю зник. Зрозуміло, що сьогоднішнє покоління хіпі далеке від тих духовних засад своїх попередників. Сучасники уже не горланять на кожному перехресті гасло Сартра "Вони украли в мене сенс життя!" і не збиваються у комуни. Тепер це просто своєрідний клуб за інтересами, де переважає потяг до класичної рок-музики і плетіння з бісеру. Але хіпі заслуговують на увагу хоча б тому, що стали тим середовищем, у якому виросли найрізноманітніші "нові" молодіжні субкультури, вони дали поштовх молодіжному протестові і привнесли ідеали толерантності та розкутості в сучасне суспільство.

     Іншою важливою субкультурою, очевидно, є "панк". Деякі панки вважають, що вони —  справжні нащадки хіпі. [15]

     Панки . Писати про панк завжди складно. І для цього є дві цілком об'єктивні причини: по-перше панки самі про себе мало що пишуть, бо воліють спілкуватися усно чи через музику, а по-друге — саме слово "панк" уже настільки втратило свій первинний сенс і так часто вживається в найрізноманітніших контекстах, що говорити про таке явище субкультури як "чистий панк" — уже не випадає. Тому те, що буде написано в цьому розділі, — це свого роду збірний образ молодіжної субкультури, яка дуже тісно пов'язана з музикою.

     Термін "панк" прийшов в українську мову з англійської. Оригінально  він пишеться "punk" і має дуже багато значень. Найдавніша згадка про  нього належить ще до часів Вільяма  Шекспіра, коли воно означало найдешевшу категорію вуличних повій. В сучасній англійській "punk" означає "гниле  дерево", "гниль", "непотріб", "неповнолітній сексуальний партнер" і все інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли власне і  зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків. Вони вважали, що таким  принизливим словом відіб'ють популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав і слово прижилося  у тогочасному лексиконі.

     Грубо кажучи, є два типи панків:

     1) люди належать до цього руху  тому, що вони слухають відповідну  музику (панк-рок музику);

     2) люди, які окрім того що слухають  цю музику, ще і в житті сповідують  панківські принципи.

     Панк-музика є невід'ємною частиною субкультури. Перші групи такого напрямку зародилися ще у 1964 році у Сполучених Штатах. Тоді вони мислили себе як альтернатива рок-н-ролові. Вимоги до неї були простими: вона повинна була бути доволі жорсткою, швидкою, голосною, а тексти серйозними та такими, що порушували б проблеми, які хвилювали більшість молоді. Але американський типаж не став прообразом усього руху і панки, як рух, зародилися на початку 70-х у  Великобританії.

     Серед самих представників цього руху існує красива легенда про  те, що панками стали хіпі, які  розчарувалися в ідеї загальної  любові. Можливо, це так і є, тим  більше, що ідеологія оригінального  панку, а не його сурогатної місцевої версії полягає у невизнанні будь-якого  насильства, повазі до батьків і  абсолютному пофігізмові, замішаному на доброму гуморі.

     Для того, щоб краще собі уявити суть панку, наведемо одну історію, котру  можна вносити в підручники з  історії субкультури, бо вона є кольоровою ілюстрацією панківського духу. По всьому світові корпорація McDonald's відома своїми гамбургерами і безкоштовними  туалетами. Так сталося, що в одному місті цей фаст фуд було побудовано безпосередньо біля точки збору  місцевих панків. Зрозуміло, що після  пива, яке панки дуже поважають, їм треба часто бігати до туалету, що зовсім не сподобалося менеджерам "ресторану". Тому через деякий час туалет вирішили зачинити. Що роблять панки? Вони викрадають пластмасового містера Рональда Макдональда (рудого кучерявого клоуна, символу McDonald's) і наступного для  на ім'я директора забігайлівки приходить  пакет, в якому вкладено відрізаний палець ляльки. Пакет супроводжується  листом, у якому сказано, що у випадку, якщо туалет не відчинять найближчим часом, то панки кожного дня відсилатимуть керівництву фаст-фуду по якійсь частині тіла клоуна.

     В цій історії — суть панку як моделі поведінки. Але для того, щоб  зрозуміти суть панку, як моделі музики, то слід послухати відповідні музичні  групи. З найвідоміших рекомендуються для прослуховування Sex Pistols, Velvet Underground, Stooges, Iggi Pop та інші, які працюють в  такому ж дусі. Саме з музикою  пов'язані й "ірокези" - очевидно, найвідоміший символ панку.

     У більшості людей існує хибна  думка, що панк обов'язково повинен  бути саме з такою зачіскою. Це не зовсім так, тому що "ірокези" виникли  на початку 80-х років минулого століття і тоді їх носили тільки британські панки. Ні до, ні після того такі зачіски  більше не культивувалися і зараз  їх носять тільки ті панки, які в  такий спосіб виявляють ностальгію за золотим часом європейського  панку (81-83 р.р.)

     "Ірокез" був запозичений у північноамериканських  індіанців, а в Європу їх  вперше занесли музиканти панк-груп Wattie та Exploited. Вони є кількох різних  типів. Що ж до процедури  встановлення такої краси на  своїй голові, то зараз для  цього користуються лаком для  волосся і для однієї такої  зачіски йде майже повна банка  лаку. Доки косметична індустрія  його не придумала, панки користувалися  підручними засобами, найпопулярнішими  з яких було пиво, а деколи навіть і блювотиння. [15]

     Шлях  навпростець. Straight edge (англ. шлях навпростець, скорочено sXe) — більш філософське відгалуження панк-культури, рух, характерними рисами якого є повна відмова від наркотиків (включаючи узаконені алкоголь і тютюн), розбірливість в статевих зв'язках, здоровий спосіб життя, а також політичні погляди, характерні всьому панк-руху. Шлях навпростець з часом поставили на озброєння різні політичні рухи і молодіжні угрупування. І спочатку аполітичний панківський рух тепер політизувався і служить цілям дуже різних політичних сил - від антифашистів до нацистів. Straight edge — субкультура, що не припускає саморекламу або нав'язування свого способу життя оточуючим, тому у прихильників руху немає яких-небудь переваг в одязі, зачісці і тому подібне. Єдиний засіб самоідентифікації — використання хреста («X») або абревіатури «sxe»[36]

     Скінхеди  . Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів-фашистів не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських індіанців.

     Субкультура скінхедів не зберегла для історії  точну дату свого зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х - початку 60-х років двадцятого століття. Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати таку картину .

     Звичайні  британські хлопці зі звичайних, небагатих  сімей після звичайного трудового  дня сиділи собі в пересічному  пабі і пили пиво в очікуванні чергового  конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям  доброго прочухана . Котрогось разу після бійки хлопці поголилися налисо, що дуже зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися (звідси і походить назва "скінхед" skinhead - в перекладі  з англійської - гола голова), відірвали  від своїх курток коміри, підкотили  штани і взули свої робітничі  черевики Dr. Martens. Вигляд у них був  якщо і не страшний, то, принаймні, агресивний. Щоправда, матросів це все одно не лякало і вони переважно таки давали хлопакам по дупі, але сам імідж міцно  засів у головах мешканців  робітничих районів, які почали його наслідувати і швидко поширили цю моду по країні.

     Саме  в цей час у Лондоні почали селитися вихідці з Ямайки. Вони шукали тут пристойну роботу, але  дуже часто її і не могли знайти, тому проводили багато часу на вулиці, збиваючись у групи, які називалися rude-boys — "грубіяни" (до речі, "руді-боєм" у молодості був відомий музикант Боб Марлі). Біла молодь часто навідувалася у квартали чорних, цікавилася їхньою культурою і саме з того часу походить захоплення скінхедів музичним стилем "ска", який і став на початках мало не офіційною музикою субкультури. Ще одна річ поєднувала в той момент чорних і білих хуліганів: усі вони були любителями "святого" напою — пива.

     Політичні переконання скінхедів тоді визначені  не були. Точніше вони існували, але  абсолютно різні, як і сама молодь. Серед чорних були любителі побазікати про чорношкіре братство, а серед  білих знаходилися такі, що співчували правим рухам, хоча расизму і шовінізму  як офіційної ідеології скінхедів  ніколи не існувало. Навпаки, частенько  бувало так, що скінхеди спільно з  чорними руді-боями атакували  представників середнього класу teddy boys, до яких відчували класову ненависть  і билися з рокерами-расистами, яких часто наймали охороняти мітинги  правих партій.

     Звісно, не можна стверджувати, що ця субкультура  була повністю ангелоподібною. Серед  скінхедів був дуже поширений  чоловічий шовінізм, а в 70-х роках  до нього домішався ще і побутовий  расизм, хоча в основній своїй масі політичні погляди рух формував в дусі інтернаціонального пролетаризму. Але хитросплетіннями політики рядові скінхеди не цікавилися. Вони проводили  час у бійках, пили пиво, слухали  музику "ска" і поміж усім цим  придумали до свого гардеробу  ще одну річ, яка стала сьогодні є  класичною ознакою приналежності  до цієї групи — підтяжки. Хоча, тут  варто зробити одну ремарку —  тяжкі черевики, закочені джинси з  підтяжками і куртки без комірів  — вважаються "робочим одягом скінхедів". Парадна форма —  це чорні строгі костюми з такими ж чорними туфлями. Правда, для  бійок вони використовували все-таки зручнішу робочу форму. А билися вони з будь-ким — з чорними, з  білими, з жовтими, з багатими, з  фанатами, які вболівали за інший  футбольний клуб, з іншими скінхедами і, особливо, з хіпі. Хіпі найбільше  діставалося від бритоголових, бо в їхній уяві "діти квітів" були представниками середнього класу і  завжди могли відійти від своїх захоплень і зайнятися нормальним життям. Хіппі носили довгі коси, а скіни голили голови.

     Після 1972 року рух скінхедів занепав  і бритоголові стали рідкістю на вулицях. Більшість із них подорослішали, відростили волосся і закинули свої черевики з тяжкими носаками на горище. Але через кілька років на світ чекав новий бум — прийшли  панки! Панки принесли з собою  нові символи і нову музику. Скінхеди, принаймні те, що від них залишилося, визнали частину цієї музики своєю. Але їх не цікавив увесь панк, вони слухали тільки ті групи, які  в своїх текстах піднімали  проблеми робітничого класу, продажних  політиків, патріотизму. Журналіст  популярного британського видання "Sun" Гарі Бушелл обізвав такий  панк простим, але змістовним словом "Ой!" (Oi!). серед найвідоміших груп цього напрямку можна назвати Sham 69, The business і The angelic upstarts. Стиль Оі! вирізняється дуже брудним звуком та майже немелодійним співом. Головним у цій музиці —  є викрикнути голосніше якийсь лозунг. Характерним для стилю є викрикування «Oi! Oi! Oi!». В Україні таку музику грає київський гурт "Rebel boys". Тут  і заклалася та ідеологічна основа скінхедів, яку ми знаємо тепер. Висловити  його можна гаслом: "Люблю країну - ненавиджу уряд!". Багато з цих  груп мали навіть лівий ухил і тому, коли одна з таких команд, а саме Skrewdriver провела свій концерт під  гаслом "Рок - проти комунізму" — то від неї відвернулися справжні скіни. Відтоді Skrewdriver уже не належить до стилю Oi!, а є представниками нацистської  музики, яка має назву "white power!"