Молодежные субкультуры как социальный феномен

     Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і  змінює свій соціальний статус і соціальну  роль. Соціалізація — тривалий і  багатоактний процес. Адже суспільство  постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя  багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила  поведінки, статуси і ролі. Завдяки  соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини  з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами  і організаціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм почуватися в суспільстві, соціальному житті  впевнено. Водночас соціалізація —  найважливіший чинник стабільності суспільства, його нормального функціонування, наступності його розвитку.

     Процес, зворотний соціалізації, називається  десоціалізацією. Внаслідок нього  людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією  людини, уніфікацією, обмеженням спілкування  та можливостей для підвищення культурного  рівня та ін.

     У перехідних суспільствах часто простежується  явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке  зумовлює необхідність особистості  пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світорозуміння, розриву  з традиційними культурними цінностями, необхідності брати на себе незвичну соціальну роль тощо.  
 
 
 
 
 

Висновок до розділу Ι.

     Культура  е невідемною часткою людського  існування. Завдяки культурі люди розвиваються, отримують історичний досвід через  культуру.

     Культура - історично певний рівень розвитку суспільства і людини, виражений  в типах і формах організації  життя і діяльності людей, а також  у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях.

     Проблемами  культури займалися і займаються багото вчених з різних оластей знань: психологи(Фрейд, Хорні), соціологи(Маркс, Зімель, Вебер, Парсонс, Ручка)

     Культура  як і інші соціальні інститути  виконує певні функції. До функцій  культури можна віднести такі як:  адаптивна, комунікативна, інтеграційна,соціалізаційна, оціночна, нормативна.

     Культура  не стоїть на місті вона постійно змінюется під впливом часу,а також вона набувае певних видів. До цих видів можна віднести духовну та матеріальну культуру, фізичну та художню, сільську та міську культуру і.т.д.

     Я вважаю що однією з найважливіших  культурніх функціе е функція  соціалізації. Адже соціалізація процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       Розділ  ΙΙ. Молодіжні субкультури та їх роль у функціонуванні сучасного  суспільства.

       2.1. Молодь як соціокультурній феномен.  
   Щоб розглядати проблеми молоді, необхідно уявляти собі, що ж таке молодь, чим вона відрізняється від інших суспільних груп.  
Полеміка між вченими з приводу визначення молоді, критеріїв виділення її в самостійну групу, вікових меж мають давню історію. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-з позицій соціології, психології, фізіології, демографії, а також традиції класифікації, що сформувалися в тих чи інших наукових школах. Чималу роль грають ідеологічні фактори, так як молодь знаходиться. на вістрі політичної боротьби.  
  У вітчизняній соціальній науці довгий час молодь не розглядалася як самостійна соціально-демографічна група: виділення такої групи не вкладалося в існуючі уявлення про класову структуру суспільства, і суперечила офіційній ідеологічній доктрині про його соціально-політичної єдності. Одна справа говорити про молодь як про складову частину робітничого класу, колгоспного селянства, радянської інтелігенції, інше-визнавати її соціальні особливості як якоїсь цілісності. У цьому вбачалося протиставлення молоді іншим соціальним групам  
  Одне з перших визначень поняття «молодь» було дано в 1968 р. В. Т. Лісовським: «Молодь-покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції; в залежності від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 30 років »[20]. Пізніше більш повне визначення було дано І. С. Коном: «Молодь-соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану і обумовлених тим і іншим соціально-психологічних властивостей. Молодість як певна фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації ». [16]

     Молодь  поняття історичне, тому в різні  епохи існували різні підходи. На початковій стадії розвитку людства  поняття „молоді” взагалі не існувало. Тривалість життя первіснообщинному  ладі складало 19-21 років. В Древньому  Римі люди в середньому жили приблизно 27 років. В першій половині ХІХ ст в Англії 12-річний юнак був практично  дорослою людиною. Ще в кінці ХІХ  ст середня тривалість життя в  Росії складала всього 48 років. Таким  чином людина швидко переходила із дитинства у фазу дорослого віку. Діти завжди були втягнутими в трудовий процес, тобто суспільство складалося всього із двох поколінь між якими  не було ніяких вікових розривів. Дякуючи  покращенню соціальних і матеріальних умов збільшилась тривалість життя  людей. Розвивалася промисловість, ускладнювалися всі сфери життя, виробництво і трудова діяльність людини. саме праця потребувала великої  фізичної та розумової зрілості, спеціальних  професійних знань і навиків. Отже, стало необхідним навчання в  школі та спеціальних навчальних закладах, цей процес став займати  тривалий проміжок часу. Таким чином, між дитинством і зрілістю виник  та почав збільшуватися досить великий  віковий проміжок, що має назву  молодіжний вік.

     У медицині вважають молодість, як період розвитку особистості, протягом якої підліток досягає рис дорослої людини. Поняття  „молодість” у медицині не має  ніякого соціального змісту, тому що лікарю необхідно встановити, чи відповідає пацієнт встановленим медичним нормам і які відхилення від них. Це період від 10 до 20 років, який починається  з появи вторинних статевих ознак  і закінчується ростом кісток.

     Біологія  розглядає як стадію статевого дозрівання, з настанням якої людина може вступати в сексуальні відносини і приймати участь у біологічному відтворенні.

     Психологія  кваліфікує молодість як певний період життя індивіда. Всі люди в своєму розвитку проходять через певні  етапи, які йдуть один за одним  в закономірній послідовності. Етапи  в психології називаються фазами розвитку (новонароджений, грудний, раннє  дитинство, перше дитинство, друге  дитинство, підлітковий вік, юнацький вік, зрілий вік, старий, старечий, довгожителі). У різних авторів є свої підходи  до встановлення вікових меж.

     Юридична  наука прагне до точності у визначенні межі між повною і неповною степеню  відповідальності людини перед законом. У кримінальному кодексі кожної країни існують границі між малолітніми (особи до 14 р), неповнолітніми (з 14 до 18р.) та повнолітніми (особи, що досягнули 18 років).

     Соціологія  розглядає молодь як частину суспільства. Отже, стосовно вікових меж найчастіше апелюють до Організації Об’єднаних Націй, як наднаціональної і наддержавної структури. Вперше у 1968 році на 15-й сесії  Генеральної конференції ЮНЕСКО була представлена доповідь, в якій відображено погляд на молодь та її проблеми. Вікові рамки 15 – 24 роки в  кінці 60-х був цілком виправданим. Адже основною найбільш агресивною частиною стихійних бунтів молоді того часу були в основному учні та студенти. Проте, вже тоді стосовно нижньої  і верхньої границі вікових меж  йшли гострі дискусії. Це відбувалося  через те, що чим ширше проміжок між нижньою і верхньою границею, тим більша кількість громадян попадає  під розряд „молоді”, тим більші суми грошей повинні виділяти країни із свого бюджету на кредити, пільги, соціальні допомоги тобто тим  дорожче обходиться молодь для країни. Таким чином, недостатня кількість  грошей заставляють наукову проблему вирішувати вольовим, політичним шляхом: молоді в державі стільки, скільки  є у держави грошей для того, щоб молодіжна політика була реальною.

     Вже давно ведуться дискусії про те, що рамки поняття „молодь” повинні  бути значно розширені, зокрема від 13-14 років (нижня межа) до 30-35 років  верхня. Стосовно нижньої границі  то її найчастіше пов’язують із початком статевого дозрівання і початком професійного навчання. Матеріальна бідність сьогодні у багатьох країнах гонить тисячі 12-14 річних людей іти працювати, означаючи тим самим ранній перехід в категорію молоді (за даними Міжнародної організації праці – МОП, в країнах, що розвиваються 52 мільйона дітей молодших за 15 років вже працюють).

     Досить  складним є питання стосовно визначення верхньої границі поняття „молодь”. Прийнято вважати, що кінцем молодості  є той момент, коли молода людина, повністю вступає в положення  дорослого, а саме: 1) має економічну незалежність; 2) особиста самостійність, тобто здатність приймати рішення, які стосуються себе, у всіх сферах існування, без чужої опіки; 3) створення  особистої сім’ї прийняття відповідальності за її існування. Кожна із цих умов є необхідною, проте лише взяті  всі разом вони є достатніми для  встановлення того, що людина перестала  вважатися молодою. Практика показує, що деякі умови по-окремо досягаються  в досить ранньому віці. Наприклад, молоді люди утворюють власні сім’ї 20-22 роки. Проте, економічні і особисту незалежність отримують значно пізніше. У багатьох країнах вступання  у сімейний союз і народження дитини є досить проблематичним, якщо хоча б один із подружжя не забезпечений гарантованим робочим місцем. Навіть освідчена людина у віці 30-35 років, яка залежить від батьків в  наслідок безробіття, у всіх країнах  не може вважатися дорослим, тому, що він по суті є утриманцем.

     Сьогодні  встановлення стійкого положення в  суспільстві свідчить, що вік від 23 до 28 років це період стабілізації місця проживання всіх представників  молоді, проте пізніше 3-5 років триває процес адаптації до нового середовища. Тобто стійкий статус індивіди отримують  у 28-30 років. Приблизно у цей період життя юнаки і дівчата набувають  і відповідного сімейного статусу. До 27-29 років закінчується період сімейної соціалізації. Таким чином, можна  зробити висновок про те, що по всім категоріям набуття стійкого соціального  статусу можна визначити між 29-30 роками.

     В українському законодавстві (закон  України „Про сприяння соціальному  становленню та розвитку молоді в  Україні” від 5 лютого 1993 р.) вказано, що „молодь, молоді громадяни України  віком від 14 до 28 років” (хоча в дійсності  від 13 до 30 років, і ми встановили причину  такої пролонгації).

     Зупинимося  на класифікації такої категорії  населення як „молодь”. Враховуючи той факт, що у науковому світі  відсутня чітка та єдина класифікація, ми за основу візьмемо найновіші погляди, у ювенології (комплексної науки  про молодь), зокрема класифікацію В.В. Павловського. Цей дослідник  поділяє „молодь” на 4 підгрупи. Такий  поділ дозволяє зафіксувати якісно специфічні великі підгрупи молоді, етапи  становлення і розвитку в її еволюції від старшого підліткового віку до соціальної зрілості.

     – вікова підгрупа від 13-14 до 16-17 років  – старший шкільний період. Це перехідний період від старших школярів до громадянської  юності. Суспільний статус юності дуже динамічний. Юнаки і дівчата в  цьому віці, як правило, закінчують середню школу, професійні училища, вчаться або закінчують навчання у середніх спеціальних навчальних закладах і поступають у вузи. Тоді і закінчується їхня первинна економічна, політична, етнокультурна соціалізації. Працююча молодь має особливий економічно-юридичний  статус (скорочений робочий день, який оплачується як повний, заборону нічної зміни, відпустка у один календарний  місяць). Основне завдання молодих  людей цього періоду – це вибір  професії, навчального закладу, організації, тобто вибір стабільного і  перспективного робочого місця. Для  цього періоду також характерне перехід від повного утримання  до більш самостійного економічного становища. Типовою рисою також  є психосоціальний мораторій. Ериксон  зазначає з цього приводу, що у  юнаків і дівчат значно розширився спектр ролей, проте вони часто їх міняють, приміряючи до себе. В зв’язку  із цим дослідник розглядає формування нової самосвідомості, нове почуття  часу, психосексуальні інтереси. В  цілому на зміну підлітковому способу  життя приходить юнацько-дівочий  стиль життя, в якому формуються нові суттєві види діяльності і перш за все – самостійна виробнича праця, навчання у різних навчальних закладах, а також початок особистого сімейного життя деякими молодими людьми;