Молодежные субкультуры как социальный феномен

     – вікова підгрупа від 16-17 до 20-21 років  період громадянського становлення (юність). Цей період можна визначити як початок самостійної трудової діяльності одної частини молодих людей, продовження навчання у вузах  і коледжах другою частиною, службою  в армії третьою. Люди такого віку признаються державою дорослими  в суспільному відношенні. Ведучою  галуззю діяльності стає виробнича  праця. Освіта, яку отримують частина  молодих людей є, як правило, не загальною  а спеціальною. Молоді люди в ці роки отримують певну матеріальну  незалежність від батьків. Досягає  свого повного розвитку юнацько-дівоча дружба і також кохання. В цей  період багато хто заводить власну сім’ю. Головне протиріччя позитивного  характеру – розрив „пуповини” з батьківською родиною, ровесниками, школою, із способом життя в попередньому віці. Молоді люди досягають вторинної  позитивної соціалізації. Головне протиріччя негативного характеру – при  розриві зв’язків частина молодих  втягується в негативну соціалізацію, в девіантну поведінку, прийняття  відповідного стилю життя. Провідні види діяльності – громадське становлення, домінантою якого стає захист природи, включення в активну громадсько-політичну  діяльність, створення сім’ї, народження і виховання власних дітей;

     – вікова підгрупа від 20-21 року до 25-26 років  – перший молодий громадянський  вік (перший молодий дорослий вік). Вважають, що це період удосконалення трудової діяльності однією частиною молоді, закінчення навчання у вузах другої частини, закінчення служби в армії, а також  створення особистих сімей переважною більшістю. Основними критеріями тут  залишається повторна економізація переважної більшості молоді, включення  її в виробничу діяльність на такому рівні як і дорослих, при цьому  молодь значно перевищує старших, зокрема  у володінні технічними засобами. А також вторинна політизація  через зрівнювання із дорослими  у всіх питаннях. Частина молоді, які вступили в шлюб розводяться, деякі утворюють сім’ї другий раз, проте більшість виховують дітей у власних сім’ях. Головне протиріччя позитивного характеру – поступове звільнення від суспільного статусу ранньої молодості, громадянського становлення, від статусу і ролі „дуже молодих” та перехід в основних сферах діяльності в громадянський статус суспільно корисних дорослих членів суспільства. Головне протиріччя негативного характеру – вихід із стану громадянського становлення частини молодих людей цього віку і їх перехід в групу тієї молоді, яка наносить природі та суспільству більшу або меншу шкоду, що пов’язано із конфліктами, драмами, трагедіями із суспільством, трудовим, навчальним колективами, сім’єю. В цілому кожне покоління пережило свою драму (80-ті війна в Афганістані, 90-ті ліквідація наслідків на ЧАЕС, 2000-ні становлення вільної, соборної України);

     – вікова підгрупа від 25-26 до 29-30 років  другий молодий громадянський вік (друга молодість, або другий молодий  дорослий вік). Даний період характерний  розвитком і завершенням тих  суспільних процесів, які почалися у попередньому віці. У однієї частини  молоді відбувається подальше удосконалення  в галузі трудової діяльності, вони досягають певного позитивного  результату в професійному і кар’єрному становищі, в рості матеріального  стимулювання своєї праці. Деяка  невелика частина працюючої молоді закінчує навчання на заочному чи вечірньому відділеннях. Стосовно головних протиріч позитивного плану то вони в цей  період отримують свій подальший  розвиток, модифікуються, стають більш  „дорослими” ніж на попередній стадії. В цей період завершуються процеси суспільного становлення  і розвитку молоді. Цей, в певній степені „фінішний” етап молодості, має дуже важливе значення як у  долі молодих людей, так і долі більш старшого покоління. Кого суспільство  підготовило собі на зміну і як ця зміна підготувалася до того, щоб сприяти розвитку та прогресу суспільства таким і воно буде.

       В останні роки зі зміною загальнонаукового підходу до розв'язання ряду соціальних проблем виникла потреба в цілісному підході до вивчення всього різноманіття загальних зв'язків і закономірностей молодого покоління, у розгляді молоді як органічного суб'єкта розвитку суспільства.  
Як соціальна група молодь у контексті культурного рівня виступає наступним чином. Молодь - це соціальна вікова група молодих людей (іноді до 30 років), з одного боку вони несуть у собі результати вплив різних чинників, в цілому являють собою сформовані особистості, а з іншого боку - їх цінності залишаються гнучкими, схильними до різних впливом. Життєвий досвід цієї групи не багатий, уявлення про морально-етичних цінностях часто остаточно не визначені. Сьогодні юнак рано перестає бути дитиною (за своїм фізіологічному розвитку), але за соціальним статусом ще довгий час не належить світові дорослих. Юнацький вік - час, коли економічна активність і самостійність ще не досягнуті в повному обсязі. Психологічно молодь ставиться до світу дорослих, а соціологічно - до миру отроцтва. Якщо в сенсі насичення знаннями людина дозріває набагато раніше, то в сенсі положення в суспільстві, можливості сказати своє слово - зрілість нею відсувається. «Молодь» як феномен і соціологічна категорія, народжена індустріальним суспільством, характеризується психологічної зрілістю за відсутності вагомого участі в інститутах дорослих.  
Сучасна українська культура, як на інституціональному, так і на суб'єктно-діяльнісному рівні сьогодні знаходиться у кризовому стані, як і саме суспільство. З одного боку, значущість культурного розвитку населення для успішної реалізації соціальних проектів і виходу з кризи не повною мірою усвідомлюється органами управління, з іншого - комерціалізація культурного процесу, все більш помітний відхід від норм і цінностей «високої» культури до усереднених зразкам агресивної масової культури , найбільш виразно проявляється в електронних засобах масової інформації, також не може не позначитися на системі установок, орієнтацій і культурних ідеалів молодої людини.  
Юнацький вік, а в якійсь мірі і весь період дорослішання відрізняють риси поривчастість, нестійкості бажань, нетерпимості, зухвалості, зокрема через переживаннями амбівалентності соціального статусу (вже не дитина, ще не дорослий). саме ця специфіка призводить юнаків в однорідні за віком та соціальної приналежності групи однолітків, які задовольняють типові юнацькі потреби в стилі поведінки, моді, дозвіллі, міжособистісному спілкуванні. групи однолітків виконують соціально-психологічну терапевтичну функцію - подолання соціального відчуження. природно, у подібних групах складаються власні культурні норми та установки, обумовлені в першу чергу емоційно-чуттєвим сприйняттям дійсності і юнацьким нонконформізм.  
Особливості покоління справляють істотний вплив на молодіжну субкультуру, що володіє не стільки віковими, скільки генераційних особливостями. в цьому феномені найбільш чітко проявляються молодіжні форми свідомості і поведінки. (Лісовський В. Т. Соціологія молоді / / М., 1996)  
Тим не менш, деякі стабільні, незмінні риси молодіжної культури існують, хоча кожне нове покоління молоді вступає в життя з дещо іншим ставленням до культури суспільства і власним культурним поведінкою і самовираженням.  
Молодій людині в силу його вікових та загальнопсихологічних особливостей властиво, перш свого, емоційно-чуттєве ставлення до культури в цілому і до художньої зокрема. Молода людина прагне до глибокого особистісного сприйняття художньої інформації, коли він як би ідентифікує себе з героями творів, переносить на самого себе події, що відбуваються з ними, наяву переживає ілюзорну життя створених уявою автора персонажів.  
У юнацькій психології криється причина і того, що молодь воліє видовищні види мистецтва (кіно, телебачення), адже навіть художня література сприймається молодими людьми як би в картинках (чи давно вони зачитувалися казками - найвидовищнішими з словесних жанрів!).  
І в більш широкому плані контекст культурного життя, культурна атмосфера стають для юнацтва можливістю для емоційної самореалізації і предметом чуттєвого обожнювання. У цьому одна з причин екстремального, неприпустимого з точки зору суспільних норм поведінки частині молодіжної публіки на концертах рок-зірок або на стадіонах (адже і відвідування спортивних видовищ є свого роду емоційна розрядка для юного фаната). Все це психологічно закономірна риса молодіжної субкультури, що сприймається зрілими людьми (нерідко цілком правомірно) як вираз контркультури і свого роду громадський виклик.  
Чуттєве сприйняття культури, прагнення до однозначного протиставлення «добра» і «зла», очікування неодмінної і безумовної перемоги «своїх» над «чужими» приводять у молоді, особливо в юнацькому віці, до домінуванням моральних оцінок над художніми, до внеестетіческому сприйняття мистецтва. Молода людина іноді свідомо, а частіше несвідомо, відкриваючи книгу або вирушаючи в кінотеатр, хоче очиститися морально, стати краще, благородніше, вільніше.  
Пошуки емоційно-морального, з одного боку, і розважального змісту, з іншого, в культурній сфері супроводжуються у молоді явищем групового стереотипу і групової поведінки в межах свого покоління.  
Протиставляючи себе світові дорослих, молода людина все одно залишається по суті «однаковим», тільки ця «однаковість» - усередині свого покоління і тому їм самим не сприймається. Молодіжна мода - кращий тому приклад. У виборі одягу молода людина орієнтується, перш за все, на своє оточення, щоб відповідати, не бути гірше або не достатньо модно одягненим.  
Отже, молодіжну культуру як культуру певної вікової групи характеризує емоційно-моральне самоствердження молоді поряд з пошуками розважального змісту, під впливом групових стереотипів відносин, установок і інтересів. (Сергєєв В. К. Молодь і місто: обличчям до обличчя / / М., РІЦ ІСПІ РАН, 2002  
)

2.2.Специфіка  і прояви молодіжних субкультур.

     Кожному з нас доводилося йти по вулиці, їхати в транспорті або просто дивитись телевізор і бачити людей, які у чомусь не схожі на інших. У когось на голові ірокез, хтось  увесь в металі, а хтось у  чорній шкірі проноситься повз вас  на мотоциклі. Найчастіше це і є представники сучасних субкультур.

     Представники  різноманітних субкультур намагаються  показати свою індивідуальність, сказати  сірій масі: “Я — особистість”, кинути виклик світу з його нескінченними  буднями та вистроюванням усіх в  один рядок. Все більше підлітків  кожного дня у всіх країнах  світу приймають ту чи іншу субкультуру. Тому необхідно знати про цю культурне  явище, розуміти його та бути готовим  зустрітися з представниками у реальному  житті

     Субкультура – соціальне угрупування, яке  об'єднане тим, що кожен з його представників  себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього  спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним  може відбуватися і віртуально, завдяки  захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура "толкієністів", які  грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна найчастіше мають власні клуби, а "поттеромани" (фанати Гаррі Поттера), як одна з  наймолодших субкультур, ще тільки формується, то її прихильники згуртовані тільки віртуально завдяки книжкам  Джоан Роулінг.

     Кожен представник чи носій субкультури  приймає норми, цінності, картину  світу, стиль життя та інше – за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність  до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленґ), зачіска, одяг, зовнішній  вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а для  панків – вистрижена голова зі смужкою  волосся посередині, яка називається "ірокез". Чи от інша ілюстрація –  скінхеди своїм взуттям вважають тільки черевики фірми "Dr. Martins", а  байкери не визнають черевиків і воліють навіть влітку ходити в шкіряних чоботях, і бажано з кованою підошвою.

     Найчастіше  субкультури виникають довкола  певного центру чи ініціатора, який проповідує певні новації у сфері  музичних стилів, способу життя, ставлення  до якихось соціальних явищ. Ідейний  центр формує цілісну картину  світу, ставлення до нього, випрацьовує  спеціальні тексти, які набувають  статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і проголошує їх такими, що пасують до їхнього  вчення, як було з роботами Карлоса  Кастанеди, які писалися ним зовсім не для хіпі, але які хіпі визнали  за свої, головно через те, що в  них багато йшлося про вживання галюциногенних речовин).

     Молодіжні субкультури у теоретичній частині  практично нічим не відрізняються  від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось  інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а  також зовнішня атрибутика, яка дає  можливість демонструвати свою позицію  у соціумі.

     Загалом можна виділити 5 головних характеристик  молодіжних субкультур:

     1. Специфічний стиль життя і  поведінки; 

     2. Наявність власних норм, цінностей,  картини світу, які відповідають  вимогам певних соціальних категорій  молоді;

     3. Протиставлення себе решті суспільства; 

     4. Зовнішня атрибутика, яка має  символічне значення;

     5. Ініціативний центр, який генерує  тексти.

     Таким чином можна вивести наступне означення:

     Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання  молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми  і цінності.

     Дуже  часто термін молодіжна субкультура  плутають з поняттям молодіжна контркультура. Для того, щоб уникнути цієї термінологічної  незрозумілості, наведемо таке визначення:

     Молодіжна контркультура – об'єднання молоді, що має всі ті елементи культури, що й субкультура, але чиї норми  та цінності перебувають в активній чи пасивній опозиції до існуючих у  суспільстві норм і цінностей.

     Безперечно, що деякі субкультури є контркультурними, але зовсім не означає, що ці два  терміни можна протиставляти. Ще одна поширена помилка, яка стосується нашої теми – це підміна поняття  молодіжної субкультури поняттям "неформальний молодіжний рух". Річ у тому, що вони не цілком тотожні. Неформальним молодіжним рухом можна назвати  систему молодіжних субкультур і  широкої неорганізованої молодіжної діяльності у взаємозв'язку між собою  і з суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух  є частиною ширшого середовища – "андеграунду".

     Сучасна наука виводить навіть певну класифікацію молодіжних субкультур. В короткому  викладі їхня типологія виглядає так:

     l романтико-ескапітські субкультури  (хіпі, толкієністи, байкери .)

     2 гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери .)

     3 кримінальні (гопники, скінхеди .)

     4 анархо-нігілістичні (панки та інші).

     Варто звернути увагу на парадокс молодіжних субкультур: з одного боку вони культивують  протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, а  з іншого – покликані сприяти  адаптації молоді до цього дорослого  суспільства.

     Види  молодіжних субкультур.

     Хіпі. В наш час досить складно знайти прихильників "хіпізму", які б свідомо називали себе "хіпі". Натомість люди, які зараховують себе до цієї категорії, воліють називати себе "я патлатий", "піпл", "системна людина" і навіть "людина". При цьому вони усвідомлюють, що оточення сприймає їх саме як "хіпі", але самі не бажають потрапляти під це визначення. Найочевидніше, що це відбувається через старомодність самого слова "хіпі", та через усі асоціації, які пов'язалися з цим терміном починаючи з його виникнення у другій половині 60-х років 20-го століття.

     Сьогодні  чітко виділяються два прошарки цього руху: так звана "стара  система" ("олдові хіпі" від  англійського old, тобто старий, "справжні хіпі", "мамонти") та "нова система". "Стара система" складається  з людей старшого віку (навіть до 50-ти років), для яких "хіпізм" - це все їхнє життя. Найчастіше ці люди не мають ані постійної роботи, ані постійної сім'ї. Більшість  із них деградували і стали  наркоманами, бомжами чи психічно хворими  особами. "Нова система" об'єднує  в собі молодь віком від 14-ти до 20-ти років, які примудряються поєднувати свій "хіпізм" із навчанням у  престижних закладах і не завжди дотримуються найважливішої заповіді, яку визначили  ідеологи руху - незалежність від соціуму. Натомість молодь робить основний акцент на атрибутиці, перебираючи на себе сленг, манеру одягатися, прикраси та ін.

     Через це існує непорозуміння між двома  цими поколіннями, яке, щоправда, не заважає  існувати жодній зі сторін. І обидва ці табори вірять, що саме вони є справжніми "хіпанами", які ведуть свій початок  з 66-го року зі Штату Каліфорнія (США). Хоча особливо ревні історики починають  відлік цього руху ще із початку  минулого сторіччя. Справді, у 20-х роках  у Німеччині з'явилося те, що нагадує "хіпі". Сотні молодих людей  об'єдналися у в групи із назвою WANDERVOGEL. Вони мандрували країною, не визнавали  дорослих авторитетів, носили довге  волосся, читали індійських філософів  і проголошували принципи вільної  любові. Але не дивлячись на все  це WANDERVOGEL так і не змогли зробити  бодай мінімальний переворот  у тогочасній культурі, через що і пішли в історичне забуття.