Сутність та теорії інтелекту

Автор не располагает сведениями об использовании и адаптации в  России и странах СНГ шкалы  WPPSI.

Тест Векслера очень часто применяется  в исследованиях отечественных  психологов. В качестве примера подобного  рода работ приведем исследование аспиранта лаборатории психологии способностей Института психологии РАН А. В. Чернина [13]. Автор использовал тест WISC для определения влияния социальных и биологических факторов на уровень интеллекта детей 5-6 лет перед поступлением их в школу.

Учитывались следующие факторы: 1) социальные: образование и профессия родителей, состав семьи, материальная обеспеченность и другие, 2) биологические: актуальное состояние здоровья, пренатальная травматизация и течение родов, перенесенные острые и хронические заболевания и другие.

Наиболее отчетливая корреляция развития различных особенностей интеллекта детей обнаружена с профессией родителей. Причем профессия матери связана со становлением вербального интеллекта (субтесты «Арифметический», «Понятливость», «Сходство»). У детей, матери которых — преподаватели и врачи, вербальный интеллект выше. Профессия отцов отражается в развитии невербального интеллекта (субтесты «Последовательные картинки», «Кубики Косса», «Сложение фигур»). Наиболее благоприятны для развития интеллекта детей такие профессии отцов, как учитель, инженер.

Естественно, что общий IQ коррелирует с уровнем образования родителей. Это может объясняться как генетическими (что вероятнее), так и средовыми факторами.

Неблагополучное, стремительное течение  родов и связанная с ним  гипоксия головного мозга отрицательно влияют на развитие интеллекта детей, по преимуществу — вербального, что в очередной раз подтверждает мысль о его биологической детерминации (отчасти — генетической). Из невербальных функций особо страдают функции, связанные с пространственным мышлением (субтест «Кубики Косса»). Таким образом, при пренатальной травматизации страдают интеллектуальные способности, тесно связанные с врожденным общим интеллектом. Следует заметить, что общая двигательная и познавательная активность детей положительно коррелировала с вербальным интеллектом.

В целом же первоначальная гипотеза Д. Векслера о врожденности и психофизиологической обусловленности развития невербального интеллекта и о социально-средовой обусловленности развития вербального интеллекта опровергнута: факты свидетельствуют о прямо противоположной зависимости.

 

6

6.3. Пам’ять

6.3.1.  Поняття про пам’ять.

6.3.2.  Види пам'яті.

6.3.1. Поняття про пам’ять

Пам’яттю  з давніх - давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи. Пам’ять як  здатність відтворювати минулий досвід - одна з основних властивостей нервової системи, що виражається у можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму.

Радянський  психолог А. Р. Лурія так говорить про пам’ять: «Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, що зберігається  довгий час і за відповідних обставин виявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам’яттю ми розуміємо сприймання, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли». Пам’яттю називається психічний процес відображення минулого досвіду. Пам'ять як пізнавальний процес виконує три провідні функції: накопичення власного особистісного досвіду; збереження тотожності власного «Я»; функціонування інтелекту.

Крім того, у літературі зустрічається й  інше визначення пам’яті: запам’ятовування, зберігання та відтворення індивідом його досвіду називається пам’яттю. У пам’яті розрізняють такі основні процеси: запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування.

6.3.2. Види пам’яті

Пам’ять людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів - фізичних та психологічних.

Підґрунтям  класифікації пам’яті є три ознаки: 1) за переважанням форми психічної активності - рухова, емоційна, образна, словесно - логічна або інтелектуальна;  
2) за способом запам’ятовування - довільна та мимовільна; 3) за тривалістю зберігання інформації – оперативна, короткочасна, довготривала.

Об’єкти діяльності - рух, почуття, образ або слово — дали назви таким видам пам’яті, як рухова, емоційа, образна та словесно - логічна.

Рухова  пам’ять  -  запам’ятовування,   зберігання  та  відтворення  рухів. Вона виражається у формуванні навичок. Хода, манера розмовляти, сміятися, почерк пов’язані з руховими навичками.

«Якщо ви здатні поблідніть або почервоніти  при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя - у вас є пам'ять на почуття», - писав  
К.С. Станіславський про емоційну пам’ять.   

Гнів і  радість, відчай і надія, ненависть  та любов - почуття полярні.

Сила  емоційної пам’яті у людей неоднакова. Емоційно бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні  натури не тільки сприймають гостро свої почуття, але й почуття інших. Емоційна пам’ять має своєрідну особливість. Вона полягає у тому, що запам’ятовуються не самі емоції чи почуття, а предмети, люди чи події, що їх викликали. Якщо людина зустрічається з тими об’єктами, то знову переживає ті ж почуття чи емоції.

Образна пам’ять оперує уявленнями - образами предметів, сформованими у нашому досвіді. Вона  поділяється на зорову, слухову, нюхову, смакову та дотикову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам'ять.

Чудова  образна пам’ять - особливий дар художників, музикантів, письменників.

Рухова, емоційна та образна пам’ять у своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам’ять – словесно - логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам’ять - це не просто запам’ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї суттєвого, збереження у пам’яті тих думок, що ними виражені. Підґрунтям словесно - логічної пам'яті є складний процес перекодування матеріалу, пов'язаного з узагальненням провідних моментів інформації.

Те, що людина сприймає, може зберегтися у  пам’яті і  тоді, коли не стоїть завдання запам’ятати. Така форма запам'ятовування має назву мимовільного запам’ятовування. Для нього характерна відсутність наміру запам'ятати даний матеріал.

Далеко  не все, що людина сприймає, закріплюється  у пам’яті. Сприйняти - ще не означає запам’ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об’єкти, що люди бачили сотні разів, не збереглися у  їхній пам’яті.

Нерідко для  закріплення матеріалу у пам’яті необхідно, щоб у людини була  мета – запам’ятати даний матеріал.   При постановці мети у людини виникає намір запам’ятати матеріал. Намір полягає у загальній готовності людини діяти певним чином, у даному випадку - краще запам’ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам’ятовування. Головний чинник - здійснення наміру.

Запам’ятовування, для якого властива наявність мети запам’ятати та використання різних методів і прийомів, спрямованих на успішне закріплення матеріалу у пам’яті, називають довільним запам'ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам’ятовування - заучування. Воно здійснюється у процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що сприяють кращому закріпленню матеріалу. Заучування необхідно тоді, коли потрібно запам’ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його у пам’яті на довгий час.

За  тривалістю зберігання інформації пам’ять класифікують  як: оперативну, короткочасну та довготривалу.

 Оперативна пам’ять пов’язана з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації та виконання певних операцій. Короткочасна пам’ять характеризується  нетривалим зберіганням інформації. Довготривала – забезпечує довгочасне (від кількох років до десятиліть) збереження матеріалу.

Пам’яті притаманні такі якості, що визначають індивідуальні  особливості: швидкість запам'ятовування, міцність, обсяг та точність.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю  повторень, потрібних людині для  запам’ятовування нового матеріалу.

Міцність  запам’ятовування виявляється у  тривалості збереження вивченого матеріалу (або у повільності його забування).

Обсяг пам’яті – кількість фактів, предметів і явищ, що людина здатна запам’ятати за певний час.

Точність  запам’ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам’ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

11. Пам'ять

  Враження, які одержує людина, відображаючи  дійсність через свої органи  чуттів чи в процесі мислення, не зникають безслідно, а фіксуються  в мозку і зберігаються в  ньому у вигляді образів, уявлень  про предмети та явища, що  сприймалися раніше. При потребі  набутий досвід може бути відтворений  і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення  людиною її попереднього досвіду  називається пам'яттю.

Пам'ять  є наріжним каменем психічного життя  людини. Завдяки пам'яті вона може набувати потрібні для діяльності знання, вміння та навички.

Пам'ять - необхідна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці  завжди грунтуються на попередніх досягненнях, на основі здобутків, зафіксованих у  пам'яті.

Завдяки пам'яті зберігається цілісність "Я" особистості, усвідомлюється єдність  її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення  образів, уява, орієнтування в середовищі взагалі. Людина, позбавлена пам'яті, зауважував І. М. Сеченов, постійно перебувала б  у становищі новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі головні  процеси: зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлюють образну, словесно-логічну, емоційну та рухову пам'ять.

За  тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють  на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Теорії  пам'яті

Перші спроби науково пояснити феномен  пам'яті на психологічному рівні  здійснені асоціативним напрямом психології. Центральним поняттям асоціативної психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування.

Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних  утворень. Механізм асоціації полягає  у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для  їх утворення, асоціації поділяють  на три типи: асоціації за суміжністю, асоціації за схожістю, асоціації  за контрастом.

  Асоціація за суміжністю - це відображення  в мозку людини зв'язків між  предметами та явищами, які  йдуть одні за одними в часі (суміжність у часі) або перебувають  поряд одні з одними в просторі  (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю має місце в тих  випадках, коли в мозку відображаються зв'язки між предметами, схожими  між собою в певному відношенні (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між  собою протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний, веселий  — сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені  потребами пізнавальної діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і відмінність, а й  причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є засадовими щодо міркувань  і логічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював того, чим  детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала  від гештальт - психології. Головним поняттям нової теорії було поняття "гештальт " — образ як цілісно  організована структура, яка не зводиться  до суми її окремих частин. Тому утворення  зв'язків ґрунтується на організації  матеріалу, що й визначає аналогічну структуру слідів у мозку за принципом  подібності за формою.

Згідно  з вченням Павлова, матеріальною основою пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного  мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним  механізмом пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові  нервові зв'язки, що утворились у  відповідь на дію подразника.

Фізіологічна  основа пам'яті тісно пов'язана  із закономірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення  тимчасових нервових зв'язків це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс - це акт утворення  зв'язку між новим і раніше закріпленим  змістом, що становить основу акту запам'ятовування.

Для розуміння причинної зумовленості пам'яті важливого значення набуває  поняття підкріплення. Підкріплення - це досягнення безпосередньої мети дії  індивіда або стимул, що мотивує  дію, це збіг новоутвореного зв'язку з  досягненням мети дії, а "якщо зв'язок збігся з досягненням мети, він  залишився й закріпився" (І. П. Павлов).