Сутність та теорії інтелекту

Фізіологічне  розуміння підкріплення співвіднесене  з психологічним поняттям мети дії. Це - пункт злиття фізіологічного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятовування того, "що було", не мало б сенсу, якби воно не могло бути використане для  того, "що буде".

У поясненні механізмів пам'яті є  ще так звані фізична і біохімічна теорії пам'яті.

Згідно  з фізичною теорією пам'яті проходження  будь-якого збудження через певну  групу клітин (нейронів) залишає  після себе фізичний слід, що приводить  до механічних та електронних змін у синапсах (місце сполучення нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета немовби відбувається обстеження предмета оком по контуру, що супроводжується  рухом імпульсу у відповідній  групі нервових клітин, які нібито моделюють сприйнятий об'єкт у  вигляді просторово-часової нервової структури.

Цю  теорію називають ще теорією нейронних  моделей. Процес створення та активізації  нейронних моделей і є засадовим  щодо процесів запам'ятовування, відтворення  та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, з'єднуються з дендритами іншої  клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У результаті такої  структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження  різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.

Біохімічна  теорія пам'яті виражається гіпотезою  про двощаблевий характер процесу  запам'ятовування. Суть його полягає  в тому, що на першому щаблі, відразу  після впливу подразника, в мозку  відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси в клітині.

Друга стадія виникає на грунті першої - це власне біохімічна реакція, пов'язана  з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є  механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається механізмом довготривалої  пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом  зовнішніх подразників, і є механізмами  процесів закріплення, збереження і  відтворення слідів одержаних вражень.

Різновиди пам'яті

  Залежно від того, що запам'ятовується  і відтворюється, розрізняють  за змістом чотири різновиди  пам'яті, а саме: образну, словесно-логічну,  рухову та емоційну.

Образна пам'ять виявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно даних  зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами  сприймаються об'єкти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, тактильною, нюховою тощо.

Фізіологічною основою образної пам'яті є тимчасові  нервові зв'язки першо сигнального  характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова є засобом усвідомлення людиною  її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пай яті - це думки, поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних  властивостях. Думки не існують без  мови, тому така пам'ять і називається  словесно-логічною. Цей різновид пам'яті  ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна  пам'ять - специфічно людська пам'ять, на відміну від образної, рухової  та емоційної, яка є і у тварин.

Рухова  пай ять виявляється в запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх  рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, в праці художника, балерини, друкарки тощо. Вона є основою створення  різних умінь і навичок, засвоєння  усної та письмової мови.

Емоційна  пам'ять виявляється у запам'ятовуванні та відтворенні людиною своїх  емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не стільки самі по собі емоції, скільки  предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина виросла, але з якихось причин залишила її.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ять говорять тоді, коли ми щось запам'ятовуємо та відтворюємо, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. У тих випадках, коли ми ставимо  собі за мету щось запам'ятати або  пригадати, говорять про довільну пам'ять.

Мимовільна  і довільна пам'ять є щаблями  розвитку пам'яті людини в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Короткочасною називають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні  потреби діяльності і має обмежений  обсяг.

Довготривала  пам'ять виявляється в процесі  набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативною називається пам'ять, яка забезпечує запам'ятовування і відтворення  оперативної інформації, потрібної  для використання в поточній діяльності. Наприклад, утримання в думці  проміжних числових результатів  при виконанні складних обчислювальних дій. Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися.

Запам'ятовування та його різновиди

Запам'ятовування - один із головних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й  закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші  й ті тимчасові зв'язки, які утворюють  підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває  мимовільним і довільним.

Мимовільне  запам'ятовування здійснюється без  спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають  яскравість, емоційна забарвленість  предметів. Усе, що емоційно сильно впливає  на нас, запам'ятовується незалежно  від нашого наміру запам'ятати.

Мимовільному  запам'ятовуванню сприяє також наявність  інтересу. Усе, що цікавить, запам'ятовується значно легше й утримується в  нашій свідомості протягом тривалішого  часу, ніж нецікаве. Мимовільні форми  запам'ятовування мають місце в  тих випадках, коли будь-яке явище  постає контрастно на загальному тлі.

Предмети, схожі на вже відомі нам раніше, мимовільно запам'ятовуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і у навчальній діяльності.

Довільне  запам'ятовування відрізняється від  мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у  ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

 

Умовами успішного запам'ятовування є:

— багаторазове, розумно організоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю  повторень;

— розбивка матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

— розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного  матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним  є таке запам'ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розуміння матеріалу в процесі  дії з ним, оскільки лише діючи  з матеріалом, ми запам'ятовуємо його.

Умовами успіху довільного запам'ятовування є  дієвий характер засвоєння знань, інтерес  до матеріалу, його важливість, установка  на запам'ятовування тощо.

Відтворення та його різновиди

  Відтворення - один із головних  процесів пам'яті. Воно є показником  міцності запам'ятовування і водночас  наслідком цього процесу.

Засадовою для відтворення є активізація  раніше утворених тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль  головного мозку.

Найпростіша форма відтворення — впізнавання. Впізнавання — це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється  з раніше відомим, повністю відновлюються  час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнання  має місце, наприклад, при зустрічі з добре знайомою людиною або  коли йдемо добре відомими вулицями тощо.

Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що вже мав  місце в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина може переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.

Складнішою  формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає  в тому, що воно відбувається без  повторного сприймання того, що відтворюється.

Згадування  може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити потрібну інформацію (наприклад, пригадати правило  при написанні слова або речення, відповісти на запитання), або мимовільним, коли образи або відомості спливають  у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів.

Таке  явище називається персеверацією. Під персеверацією розуміють  уявлення, які мають нав'язливий  характер. З'являються образні пересверації після багаторазового сприймання певних предметів або явищ, або коли має  місце сильний емоційний вплив  на особистість.

До  мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або "виринання" у свідомості того, що неможливо  було згадати відразу після його запам'ятовування.

Ремінісценція - наслідок зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного  мнемонічного завдання. З часом ця втома зникає і продуктивність відтворення  зростає.

  Особливою формою довільного  відтворення запам'ятованого матеріалу  є пригадування. Потреба в пригадуванні  виникає тоді, коли в потрібний  момент не вдається згадати  те, що необхідно. У цій ситуації  людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та  суб'єктивні труднощі, пов'язані  з неможливістю згадати, напружує  волю, вдається до пошуку шляхів  активізації попередніх вражень,  до різних мнемонічних дій.

Пригадування  може бути складною розумовою діяльністю, яка включає в себе поетапне відтворення  всіх обставин та умов, за яких відбувається процес запам'ятовування предмета або  явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих  знань, розвиток пам'яті як психічного процесу взагалі. К. Д. Ушинський  одну з головних причин "поганої  пам'яті" вбачав саме в лінощах  пригадувати.

Одним із різновидів довільного відтворення  є спогади. Спогади - це локалізовані в часі та просторі відтворення образів  нашого минулого. У спогадах етапи  життя людини співвідносяться нею  із суспільними подіями, з важливими  в особистому житті датами. Специфічним  змістом цього відтворення є  факти життєвого шляху людини в контексті історичних умов певного  періоду, до яких вона так або інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють  зміст відтворення.

Забування та його причини

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово  забувається. Забування — процес, зворотний запам'ятовуванню. Забування  виявляється в тому, що втрачається  чіткість запам'ятованого, зменшується  його обсяг, виникають помилки у  відтворенні, воно стає неможливим і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Забування - це згасання тимчасових нервових зв'язків, що впродовж тривалого часу не підкріплювалися. Якщо набуті знання протягом тривалого  часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Другою причиною забування є недостатня міцність запам'ятовування. Щоб запобігти  забуванню, потрібно добре заучувати  матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, яка погіршує запам'ятовування, може бути негативна  індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього заняття ускладнює утворення  нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.

Негативний  вплив раніше запам'ятованого матеріалу  на засвоєння нового характеризується як проактивна (така, що діє наперед) інтерференція. З погляду психології недоцільно після математики вивчати  фізику або хімію. Негативний вплив  наступної діяльності на зв'язки, вироблені  в попередній діяльності, має назву  ретроактивної (такої, що діє зворотно) інтерференції.

Тимчасовою  причиною труднощів відтворення  може бути сильний імпульс - бажання  пригадати, яке індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається  відразу пригадати відповіді  на запитання в білеті й через  хвилювання не може цього зробити. Гальмування  знімається шляхом переведення думки  на інші об'єкти.