Сутність та теорії інтелекту

Розв'язання завдання - завершальний етап процесу - може відбутися по-різному.

Можливі випадки, коли людина діє методам  проб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв'язування завдання може грунтуватися на використовуванні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації.

Розв'язання завдання може перетворюватися  на творчий процес.

У такому разі воно вимагає подолання  інертності мислення та побудови нової  стратегії розв'язування. Побудова нової стратегії в усіх випадках є результатом тривалої попередньої  роботи мислення, узагальнення й реконструкції  досвіду розв'язування завдань у  тій чи іншій сфері людської діяльності.

Розв'язання завдання іноді виникає  раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт. Тут має місце інтуїтивне, не до кінця усвідомлене в процесуальному плані знаходження рішення.

Саме так відомі вчені і винахідники  робили деякі важливі відкриття  в науці і техніці. На відкриття  закону всесвітнього тяжіння Ньютона  наштовхнуло яблуко, що впало йому на голову в момент напруженої зосередженості на проблемі. Аналогічна ситуація зумовила відкриття Архімедом закону виштовхувальної  сили рідини, яка діє на занурене в неї тіло.

Важливу роль у стимулюванні мислення в процесі розв'язання завдань  відіграють почуття. Винятково важливе  значення мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття  породжують виникнення ідеї, хід розв'язання завдання, супроводжують завершення роботи і труднощі, які виникають  на шляху до результату.

Розв'язання завдання вимагає від  людини значних вольових зусиль. Від  її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості  залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. "Якби той, хто дивується з винахідливості генія, міг поглянути на сам процес цих винаходів, то почав би дивуватися не тільки розуму, а й силі волі, пристрасті та наполегливості винахідників" (К. Д. Ушинський).

Таким чином, процес розв'язування завдань  вимагає мобілізації та напруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної активності.

Різновиди мислення

 Предметом мислення людини  є пізнавальні завдання, які мають  різне змістове підґрунтя і  зумовлюють різне співвідношення  предметно-дійових, перцептивно  - образних та поняттєвих компонентів  в їх розв'язанні.

Залежно від цього розрізняють  три головних різновиди мислення: наочно-дійове, наочно-образне і  абстрактне.

Наочно-дійове мислення характеризується тим, що в ньому розв'язання завдання безпосередньо включається в  саму діяльність.

Воно - генетично найбільш рання  стадія розвитку мислення. Саме з цього  різновиду починається розвиток решти різновидів мислення. Воно розпочинає розвиток мислення первісної людини в процесі зародження трудової діяльності, коли розумовий та практичний її аспекти  постають в органічній єдності, причому  розумова діяльність ще не виокремилася з предметно-практичної як самостійна.

Із цього різновиду починається  розвиток мислення і в онтогенезі. В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які мислять, діючи з предметами, і, маніпулюючи  ними, розкривають нові істотні їхні властивості.

Наочно-дійове мислення в розвиненому  вигляді притаманне й дорослій людині. Особливо необхідне воно в тих  випадках, коли найбільш ефективне  розв'язання завдання можливе саме в процесі практичної діяльності.

Наочно-дійове мислення притаманне людям  тих професій, які за своїм змістом  вимагають практичного аналізу, різноманітного комбінування та конструювання, - наприклад, шахістам, конструкторам, винахідникам. Важлива роль належить наочно-дійовому мисленню там, де продуктивне  та економічне розв'язання завдання пов'язане  із застосуванням предметно-практичних процедур.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що завдання за своїм змістом  є образним матеріалом, маніпулюючи  яким, людина аналізує, порівнює чи узагальнює істотні аспекти в предметах  та явищах. Наочно-образне мислення значно розширює пізнавальні можливості особистості, дає змогу їй змістовніше  і різноманітніше відображати реальність.

Великі можливості цього різновиду  мислення виявляються, зокрема, в образотворчому мистецтві.

Ілюстрацією цієї тези можуть бути різні  напрями абстракціонізму та модернізму, де смислове навантаження образів передається  в адекватно сконструйованих  митцем символах.

Схематизація та символічне відображення дійсності виявляються продуктивними  і в інших сферах людської діяльності, допомагаючи більш точно та узагальнено  відображати реальність. Наприклад, при складанні моделей сітьового  планування діяльності, при розв'язанні конструкторсько-технічних завдань  тощо.

Розвиток наочно-образного мислення відбувається в діяльності, характер якої вимагає оперування образами різного  ступеня узагальнення, схематичного зображення предметів і їх символічного відображення.

Словесно-логічне, або абстрактне мислення відбувається в словесній  формі за допомогою понять, які  не мають безпосереднього чуттєвого  підґрунтя, властивого сприйманню та уявленню. Більшість понять, якими виражаються  економічні, суспільно-історичні, наукові  категорії, є продуктами здатності  мислення створювати абстракції, в  яких не простежується їх безпосередній  зв'язок з чуттєвою реальністю.

Саме цей різновид мислення дає  можливість виявляти загальні закономірності природи і суспільства, на рівні  найвищих узагальнень розв'язувати  завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

Зазначені різновиди мислення перебувають  і виявляються в певному співвідношенні. В розвинених формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їх діяльності, професійними чинниками, співвідношенням  першої та другої сигнальних систем та іншими причинами.

Індивідуальні особливості  мислення

 Мислення різних людей підлягає  загальним психологічним закономірностям  і водночас характеризується  індивідуальними особливостями.  Відмінності в мисленні виявляються  в різноманітних його якостях.  Індивідуальні відмінності мислення  людей зумовлені передусім особливостями  їх життя, характером діяльності, навчанням.

Певний вплив на особливості  мислення чинять тип вищої нервової діяльності, співвідношення першої та другої сигнальних систем. Найістотнішими якостями, які виявляють індивідуальні  відмінності мислення, є його самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.

Самостійність мислення характеризується вмінням людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність  мислення грунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить  нові, власні шляхи і способи розв'язання пізнавальних та інших проблем.

Самостійність мислення тісно пов'язана  з критичністю мислення людини.

Критичність мислення виявляється  в здатності людини не підпадати  під вплив чужих думок, об'єктивно  оцінювати позитивні та негативні  аспекти явища або факту, виявляти цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо  оцінює свої думки, ретельно перевіряє  рішення, зважує на всі аргументи "за" і "проти", виявляючи тим самим  самокритичне ставлення до своїх  дій.

Критичність і самостійність мислення великою мірою залежать від життєвого  досвіду людини, багатства та глибини  її знань.

Гнучкість мислення виявляється в  умінні людини швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених  у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язання аналогічних  завдань. Гнучкість мислення виявляється  в готовності швидко переключатися  з одного способу розв'язування завдань  на інший, змінювати тактику і  стратегію їх розв'язування, знаходити  нові нестандартні способи дій за умов, що змінились.

Глибина мислення виявляється в  умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані  за нашаруванням неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій  і процесів.

Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які в простих, добре відомих фактах уміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного  життя.

Широта мислення виявляється в  здатності охопити широке коло питань, творчому мисленні в різних галузях  знання та практики. Широта мислення є  показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється  в умінні дотримувати логічної наступності  при висловлюванні суджень, їх обгрунтуванні. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки  на другу, не підміняє предмет міркування.

Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність  протиріч і логічних помилок в  аргументації думки, доказовість та об'єктивність у висновках, що робляться.

Швидкість мислення — це здатність  швидко розібратися в складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення  і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості  мислитель-них навичок, досвіду у  відповідній діяльності та рухливості нервових процесів.

Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості та похапливості, які демонструють деякі люди, не продумуючи належним чином рішень, що приймаються, не прогнозуючи можливих наслідків наспіх, похапцем прийнятих  рішень.

Усі якості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності. Змістовна  й відповідним чином організована діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості.

Формалізована структура змісту теми

Функція мислення: розкриття внутрішньої, безпосередньо не даної у відчуттях  та сприйманнях, сутності об'єктів та явищ дійсності.

Механізм мислення: операції аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікації та систематизації.

6.4.  Мислення

^{6.4.1. Процес мислення. Види мислення}

Пізнавальна  діяльність людини починається з  відчуттів і сприймання. Проте такої інформації про навколишній світ людині недостатньо для задоволення різноманітних потреб практичної діяльності. Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню сутність людина одержує за допомогою мислення — вищої форми пізнання об’єктивної реальності. Воно виникає у ситуації наявності достатньої кількості знань для вирішення конкретної проблеми.

Мислення - це психічний процес опосередкованого та узагальненого відображення дійсності за допомогою слова.

Перша особливість  виражається в опосередкованому характері мисленнєвого відображення дійсності. Не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, ультрафіолетове випромінювання тощо. Щоб розкрити всі ці властивості, людина вдається до міркувань, обчислень, співставлення фактів.

Друга особливість  мислення – узагальнений характер відображення дійсності. Людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними  для споріднених предметів і  осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями, що завжди є загальними, абстрактними поняттями.

Різні автори по - різному виділяють види мислення. Найбільш поширені  два підходи: за наочністю та творчістю.

Виділять  види мислення:

   За  наочністю:                                      За творчістю:

• наочно - дійове; - теоретичне;
• наочно - образне; - практичне;
• словесно - логічне. - творче.

Наочно-дійове мислення - це розв’язування задач у наочній формі шляхом практичних дій з конкретними предметами. У дитини наочно - дійове мислення є першим кроком до пізнання свого оточення. Воно властиве і тваринам. Так, мавпа, маніпулюючи з предметами у кімнаті, дістає підвішений під стелею банан. 

Наочно-образне (образне, просторове) мислення - це розв’язування задач шляхом ідеального перетворення їх умов за допомогою образів сприймання, що має людина. Дитина чотирьох-шести років здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприймання. У математиці використовують креслення як умову створення образів.

Словесно - логічне мислення - це провідний засіб теоретичного оволодіння дійсністю. Воно формується внаслідок оволодіння дітьми науковими поняттями, зафіксованими у слові. Воно має вигляд міркування,  здійснюється шляхом  мислительних дій:  аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння, класифікації.

Теоретичне мислення можна вважати різновидом словесно-логічного. Це засіб цілеспрямованого теоретичного освоєння дійсності, відтворення її у поняттях. Теоретичне мислення спрямоване на побудову узагальненого і значною мірою усвідомленого образу світу.

Практичне мислення генетично пов’язане з наочно-дійовим, але за механізмами здійснення нагадує теоретичне. На відміну від теоретичного, воно є засобом розв’язування конкретних практичних завдань та передбачає внесення певних дій у дійсність.