Сутність та теорії інтелекту

Забування - процес поступовий, засадовим для  нього є послаблення і порушення  раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим  швидше згасають і забуваються.

Як  показують дослідження пам'яті (П. І. Зінчснко, А. А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті діяльності. Протягом набагато тривалішого часу утримується інформація, що несе в  діяльності головне смислове навантаження.

Найвищі темпи забування мають місце  відразу після заучування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам'яті  інформації важливо від самого початку  забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплення шляхом повторення в перші дні після того, як вона була отримана.

Важлива умова продуктивного запам'ятовування - осмисленість, розуміння того, що є  його предметом.

Індивідуальні особливості пам'яті

  Кожна особистість має індивідуальні  відмінності пам'яті, які виявляються  в різних сферах її мнемічної  діяльності.

У процесах пам'яті індивідуальні  відмінності виявляються в швидкості, точності, міцності запам 'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю  повторень, потрібних людині для  запам'ятовування нового матеріалу.

Точність  запам'ятовування характеризується відповідністю  відтвореного тому, що запам'ятовувалося, та кількістю допущених помилок.

Міцність  запам'ятовування виявляється в  тривалості збереження завченого матеріалу (або в повільності його забування).

Готовність  до відтворення виявляється в  тому, як швидко та легко в потрібний  момент людина може пригадати потрібні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені типом вищої нервової діяльності. Швидкість утворення  тимчасових нервових зв'язків пов'язана  з силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і  міцність запам'ятовування.

При сильному, але не досить рухливому  гальмуванні диференціація вражень  відбувається повільно, що може позначатися  на точності запам'ятовування. Якщо в  людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички - акуратність, точність, відповідальність, - то негативні прояви, зумовлені типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися.

Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються  і в тому, який матеріал краще  запам'ятовується - образний, словесний  чи в однаковій мірі продуктивно  той і той.

У зв'язку з цим у психології розрізняють  наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний, або проміжний, типи пам'яті. Ці типи зумовлені частково співвідношенням  першої та другої сигнальних систем у  вищій нервовій діяльності людини, але головним чином - умовами життя  та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образний тип пам'яті частіше  зустрічається у художників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний-- у  вчених, філософів. Змішаний тип пам'яті  має місце в людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні  переваги наочно-образного або словесно-абстрактного типу.

Враховувати індивідуальні відмінності пам'яті  важливо в навчальній роботі, щоб  максимально продуктивно використовувати  потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати його пам'ять.

  Формалізована структура змісту  теми

Пізнавальна функція пам'яті: нагромадження життєвого  досвіду.

Фізіологічний механізм: здатність відображати  і зберігати враження від впливів  довкілля.

7

Поняття про мислення

Пізнавальна діяльність людини починається  з відчуттів і сприймання.

Відображаючи дійсність на чуттєвому  рівні, людина одержує різноманітну інформацію про зовнішні властивості  та ознаки предметів, які фіксуються в її свідомості у формі звукових, просторових, часових, смакових, дотикових  та інших образів.

Проте такої інформації про об'єктивний світ людині недостатньо для задоволення  різноманітних потреб практичної діяльності, що вимагає глибокого і всебічного знання об'єктів, з якими доводиться мати справу.

Вичерпні знання про внутрішні, невідчутні властивості та ознаки предметів  дійсності, безпосередньо не відображену  у відчуттях і сприйманні сутність людина одержує за допомогою мислення - вищої, абстрактної форми пізнання об'єктивної реальності

Мислене відображення дійсності характеризується рядом особливостей.

Перша особливість виражається  в опосередкованому характері мисленого  відображення дійсності.

Так, не можна безпосередньо побачити будову атомного ядра, хімічну реакцію, фізіологічні процеси, які відбуваються в живій клітині, ультрафіолетове  випромінювання тощо. Щоб розкрити всі ці безпосередньо не відображені, але важливі для розуміння  об'єктів властивості, людина вдається до міркувань, обчислень, експериментів, зіставлення фактів тощо.

Опосередкування можуть мати різну  міру складності залежно від особливостей пізнавального завдання та предмета пізнання.

До опосередкованого пізнання людина вдається у тих випадках, коли безпосереднє пізнання виявляється неможливим через  недосконалість наших аналізаторів або його недоступність, зумовлену  складністю процесу пізнання.

Опосередкованість мислення проявляється в ряді його властивостей.

Перша - акти мислення відбуваються за допомогою слова та попереднього досвіду, який зберігається в пам'яті  людини.

Друга - завдяки мисленню в предметах  відображаються не будь-які, а істотні  їх ознаки і властивості, що ґрунтуються  на об'єктивних відношеннях і закономірних зв'язках, репрезентованих у самих  предметах і явищах.

 Істотні ознаки та відношення  виражають сутність предметів  і явищ, їх причинно-наслідкові  залежності; їх розкриття дає  можливість зрозуміти закони, яким  підпорядковані процеси, що відбуваються  в природі та суспільстві, впливати  на них у своїх інтересах.

Третя властивість мислення — узагальнений характер відображення дійсності. За допомогою  мислення людина пізнає істотні ознаки, що виявляються спільними для  споріднених у тому чи іншому відношенні предметів, і осмислює їх узагальнено, оперуючи поняттями. Так, вона пізнає загальні властивості металів, геометричних фігур, принципи функціонування технічних  систем, розвитку психічних явищ тощо.

Названі ознаки мислення характеризують його як специфічну форму абстрактного пізнання дійсності, як складну пізнавальну  діяльність.

 

Мислення — це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною  предметів і явищ об'єктивної дійсності  в їх істотних зв'язках і відношеннях.

Мислення людини нерозривно пов'язане  з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки. У  слові закріплюється нагромаджений  пізнавальний досвід, який людина при  потребі використовує. Узагальнюючи в слові свої знання про предмети і явища дійсності, вона виходить за межі того, що дається їй безпосередньо  у відчуттях і сприйманні, значно розширює свої пізнавальні можливості, вдосконалює своє мислення.

Мислення органічно пов'язане  з практикою. Практика - джерело мислительної діяльності. Мислення породжується потребами  людської практики і розвивається в  процесі пошуку шляхів їх задоволення.

Навіть наукові теоретичні проблеми пізнання, не пов'язані безпосередньо  з потребами практики, мають її своїм віддаленим джерелом. У свою чергу, практична діяльність неможлива  без мислення, вона стимулює його постійний  розвиток, сприяючи впровадженню досягнень  людської думки в різні сфери  життя суспільства.

Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного опанування закономірностями дійсності, постановки їх на службу своїм  потребам і інтересам.

Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових і інших властивостей. Рівень його розвитку визначає, якою мірою  людина здатна орієнтуватися в навколишньому  світі, як вона панує над обставинами  і над собою.

Мислення людини, спрямоване на пізнання закономірностей об'єктивного світу, має суспільну природу. Суспільно-історична  зумовленість мислення виявляється  в тому, що в кожному акті пізнання дійсності людина спирається на досвід, нагромаджений попередніми поколіннями, оперує тими засобами пізнання, які  були створені ними. До таких засобів  передусім належать мова як знаряддя вираження, узагальнення та збереження результатів пізнавальної діяльності людей, а також наука і суспільна  практика. Широта узагальнень і глибина  розкриття сутності явищ також значною  мірою зумовлені результатами пізнання дійсності, досягнутими на попередньому етапі історичного розвитку людського  суспільства. Як за прибережною хвилею відчувається сила цілого океану, писав  Д. І. Писарєв, так і за кожною нашою  думкою, якою б новою чи оригінальною вона не здавалась, стоїть досвід багатьох попередніх поколінь.

Отже, хоча мислення кожної людини розвивається і формується в процесі її власної  активної пізнавальної діяльності, його зміст і характер завжди зумовлені  загальним рівнем пізнання, якого  досягло суспільство на певному  етапі свого розвитку. Це дає підстави розглядати мислення як продукт суспільно-історичного  розвитку.

Суспільна природа мислення виявляється  також і в потребах суспільства, в характері тих пізнавальних завдань, на розв'язання яких воно спрямоване.

Предметом мислення людини завжди є  найбільш актуальні проблеми, породжені  сучасністю. На нинішньому історичному  етапі такими є екологічні проблеми, проблеми економічної інтеграції країн  за умов ринкових відносин тощо. Поглиблення  соціальної сутності мислення зумовлене  потребою постійно залучати для розв'язання кожного конкретного завдання досвід, нагромаджений фахівцями в суміжних галузях знання.

Завдяки соціально-історичній природі  мислення людство забезпечує наступність  у передаванні від покоління  до покоління своїх інтелектуальних  здобутків, створюючи умови для  соціального та науково-технічного прогресу.

Розумові дії і мислительні  операції

 Щоб зрозуміти певний предмет,  треба бути обізнаним з фактами,  які його характеризують. Перехід  від фактів існування предметів  до розкриття їхньої суті, узагальнюючих  висновків відбувається за допомогою  ряду розумових і практичних  дій.

Розумові дії - це дії з предметами, відбитими в образах, уявленнях  і поняттях про них.

Ці дії відбуваються подумки  за допомогою мовлення. Перш ніж  діяти з предметами (розбирати  їх, складати, щось будувати з них  тощо), людина робить це подумки, не вступаючи  в контакт із самим предметом  і не вносячи ніяких змін у будову самого об'єкта.

Залежно від того, які образи відіграють при цьому провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептивними, уявними, мислительними. Мислительні  дії (наприклад при розв'язанні арифметичних задач) формуються на підставі зовнішніх  практичних дій.

 

Дослідження процесу їх формування (П. Я. Гальперін,Н. Ф. Тализіна) показали, що спочатку дії спираються на сприймання матеріальних предметів або їх зображення (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюються в плані голосного  мовлення без опори на предмети або  їх зображення. Нарешті, дії виконуються  подумки за допомогою внутрішнього мовлення, тобто стають внутрішніми  мислительними діями. Далі вони автоматизуються, узагальнюються, згортаються. Розумові дії, як і практичні, - різноманітні, вони пов'язані з конкретним матеріалом.

У розумових діях можна виокремити їх головні складові елементи, або  процеси - розумові операції. Такими є  порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння - важлива операція мислення. За її допомогою пізнаються схожі  та відмінні ознаки і властивості  об'єктів. Операції порівняння можуть бути різними за складністю, залежно  від завдання або змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива  роль у розкритті істотних ознак  предметів.

"Усе у світі ми пізнаємо  через порівняння, і коли б  нам трапився який-небудь новий  предмет, який би ми не могли  ні з чим порівняти, ні від  чого відрізнити (якби такий предмет  був можливий), то ми про цей  предмет не склали б жодної  думки і не могли б сказати  про нього жодного слова" (К.  Д. Ушинський).

 Аналіз і синтез. Аналіз у  мисленні є продовженням того  аналізу, що відбувається в  чуттєвому відображенні об'єктивної  дійсності. Він являє собою  мислене розчленування предметів  свідомості, виокремлення в них  їх частин, сторін, аспектів, елементів,  ознак і властивостей.

Об'єктом аналізу можуть бути будь-які  предмети та їхні властивості. Починається  він у практичних діях і завершується мисленим розумовим аналізом. Аналіз потрібний для розуміння сутності будь-якого предмета, але сам його не забезпечує.

Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу.

Аналіз і синтез — це протилежні і водночас нерозривно пов'язані  між собою процеси.

Синтез - це мислене об'єднання окремих  частин, сторін, аспектів, елементів, ознак  і властивостей об'єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає  в практичній діяльності, а потім  стає мисленою дією. Синтезувати можна  елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез - це головні мислительні  операції, які в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.