Ризики у виробничому менеджменті

Реалізація даного виду ризику здатна істотно вплинути на стан фірми, що виразиться в зниженні ефективності її роботи.

Основним джерелом виникнення ризиків конфліктів з інтересами підтримки поточної діяльності фірми й інших її напрямків є ймовірність того, що в процесі господарської діяльності, незважаючи на наявність пріоритетних напрямків, у силу ряду причин може відбутися перерозподіл засобів на фінансування поточних операцій фірми, покриття поточних дефіцитів, фінансування інших видів діяльності.

Причини такого перерозподілу можуть бути наступні:

• наявність тимчасово вільних засобів;
• непряме фінансування паралельних видів діяльності;
• помилки в нормуванні.

Наявність тимчасово  вільних засобів у пріоритетних напрямках діяльності може скластися в результаті їхнього неправильного планування. У тому випадку, якщо фірма не резервує їх, а пускає в ріст з наміром повернути їх на потреби виробництва в необхідний час, вона тим самим наражає на небезпеку свій пріоритетний напрямок діяльності (існує ймовірність неповернення засобів або повернення з порушенням строків і т.д.).

Використовувані у виробничих цілях  приміщення, устаткування й інші види ресурсів можуть мати реальне завантаження в пріоритетних напрямках діяльності фірми значно менше в порівнянні з іншими напрямками.

Крім того, при складанні кошторису  витрат на виробництво або її наступні уточнення використовуються завищені нормативи накладних витрат.

Таким чином, дана група ризиків  є в основному несистемною, а  отже, у фірми є можливості взагалі уникнути їх у процесі проведення своєї господарської діяльності.

Транспортні ризики являють собою особливий інтерес через їхню присутність практично у всіх видах і на всіх етапах підприємницької діяльності. Існує міжнародний стандарт їхньої класифікації по відповідальності, що був розроблений Міжнародною Торговельною палатою в Парижі у 1919 ріці та уніфікований в 1936р., останні зміни й додавання в класифікацію були внесені в 1990 р. Він базується на розподілі ризику по ступеню відповідальності за них на чотири групи (Е, F, С и D). Розглянемо їх.

Перша група транспортних ризиків - це група Е.

Ризики, що відносяться до даної  групи, припускають наявність такої  ситуації, коли фірма-постачальник тримає товар, призначений для зовнішнього  використання (наприклад, продажу), на своїх власних складах. У цьому випадку ризики, пов'язані зі зберіганням товару (навіть після того моменту, коли гроші за нього вже надійшли), несе продавець (постачальник). Після цього, коли товар перебуває в процесі транспортування від постачальника до кінцевого пункту, ризик приймає на себе покупець.

Друга група  транспортних ризиків (F) підрозділяється на три підгрупи (FCA, FAS, FOB), які виділяються у відповідності зі специфікою моменту передачі товару від продавця до покупця:

• FCA (Free Carrіer A - name of the place) - ризик і відповідальність продавця переносяться на покупця в момент передачі товару в попередньо встановленому місці;
• FAS (Free Along Sіde Shіp) - ризик і відповідальність продавця за товар переносяться на покупця в момент передачі товару в попередньо встановленому порту;
• FOB (Free On Board) - ризик і відповідальність продавця за товар переносяться на покупця в момент вивантаження товару з борта корабля.

Третя група (С) включає ситуації, коли продавець і покупець укладають договір на транспортування товару, але при цьому не приймають на себе ніякого ризику. Ця група містить у собі чотири підгрупи (CFR, CІ, CPT, CІ):

• CFR (Cost and Freіght) - продавець оплачує вартість транспортування до порту прибуття, але ризик і відповідальність за цілісність і схоронність товару й додаткові витрати бере на себе покупець, при цьому перенос ризиків і відповідальності за них відбувається в момент завантаження корабля;
• CІF (Cost, Іnsurance, Freіght) - цей вид ризику означає, що до обов'язків з випадку CFR продавець повинен забезпечити й оплатити страховку ризиків під час транспортування;
• CPT (Carrіage Paіd To) - продавець і покупець ділять між собою (не обов'язково в рівних частках) можливі ризики;
• CІ (Carrіage and Іnsurance Paіd To) - ризики переходять від продавця до покупця в  певному проміжному пункті транспортування, і при цьому продавець забезпечує й платить вартість страховки товару.

Четверта група  транспортних ризиків (D) передбачає такі ситуації, у яких всі ризики, пов'язані із транспортуванням товару, лягають на продавця. Дана група підрозділяється на п'ять підгруп (DAF, DES, DEQ, DDU, DDP):

• DAF (Delіvered At Frontіer) - продавець приймає на себе ризики до певного державного кордону, після цього вони переходять на покупця;
• DES (Delіvered Ex Shіp) - передача ризиків продавцем покупцеві відбувається на борті корабля;
• DEQ (Delіvered Ex Quay)  - передача ризиків походить від продавця до покупця в момент прибуття товару в порт завантаження;
• DDU (Delіvered Duty Unpaіd) - продавець приймає на себе всі ризики, пов'язані із транспортуванням до моменту розвантаження товару на склад покупця;
• DDP (Delіvered Duty Paіd) - продавець відповідає за  ризики до певного (застереженого раніше в контракті) місця на території покупця, але останній оплачує їхню страховку.

У тому випадку, якщо за якимись  причинами покупець не може зробити  оплату товару в строки, зазначені  в договорі, то ризики можуть перейти  до нього раніше зазначених у даній  класифікації строків.

Слід зазначити, що наявність  міжнародного стандарту класифікації транспортних ризиків не означає, що при укладанні договору (контракту) між продавцем і покупцем ризики розподіляються по одному з можливих сценаріїв, описаних у даному класифікаторі.

Транспортні ризики тісно  зв'язані з постачальницькими й збутовими ризиками через те, що можуть стати їхніми джерелами. Ступінь транспортних ризиків може бути значно знижена при правильному виборі виду транспорту залежно від  специфіки  товару, що транспортується.

Рівень транспортних ризиків у значній мірі залежить від імовірності виникнення форс-мажорних обставин у тих регіонах, у яких (або через які) транспортується товар.

Реалізаційні  ризики - це такий вид ризиків, що пов'язаний з імовірністю виникнення втрат під час збуту продукції (послуг), а також у процесі взаємодії з контрагентами й партнерами з метою організації продажів. Реалізаційні ризики часто називають маркетинговими або комерційними ризиками.

По джерелу виникнення дані ризики можна класифікувати  на:

1. Безпосередньо збутові ризики, які виникають безпосередньо на етапі збуту з (послуг), зробленої підприємством. Дана група ризиків містить у собі:

• ризики недостатньої сегментації ринків збуту;
• ризики помилкового вибору цільового сегмента ринку;
• ризики помилкового вибору стратегії продажів продукту;
• ризик неправильної організації й одержання неадекватних результатів маркетингових досліджень;
• ризик помилкового ціноутворення;
• ризик невдалої організації мережі збуту й системи просування товару до споживача.

2. Ризики взаємодії з контрагентами й партнерами в процесі організації продажу продукції (надання послуг). Дана група ризиків також тісно пов'язана із процесом реалізацій з і обумовлена тим, що в більшості випадків фірма не сама займається просуванням товару до споживачів, а використовує послуги безлічі посередницьких організацій (оптові покупці, рекламні фірми й т.п.). Вона складається з таких ризиків:

• ризик неефективної реклами;
• ризик переоцінки маркетингових принципів збуту й недовикористання або неефективного використання трансферних моделей реалізації продукту;
• ризик входження в договірні відносини з недієздатними або неплатоспроможними партнерами;
• ризик затримки партнерами поточних договірних зобов'язань;
• ризик виходу партнерів зі спільної діяльності;

Реалізаційні ризики є комплексними ризиками, які можна розглядати як частину виробничих ризиків, так і як зовсім самостійну групу ризиків. Виділення їх у відособлену групу доцільно з того погляду, що в умовах розвиненої ринкової економіки з'являється інститут посередників, які працюють із досить високим рівнем незалежності від безпосереднього виробника продукції. Таким чином, для таких спеціалізованих посередницьких фірм виробничі ризики існують окремо від реалізаційних і є лише одним із джерел їхнього виникнення.

3. Оцінка ризиків у виробничій діяльності.

Оцінка рівня ризику є одним з найважливіших етапів ризик - менеджменту, тому що для управління ризиком його необхідно насамперед  проаналізувати й оцінити. В економічній літературі існує безліч визначення цього поняття, однак у загальному випадку під оцінкою ризику розуміється систематичний процес виявлення факторів  і видів ризику і їхня кількісна оцінка, тобто  методологія аналізу ризиків сполучає взаємодоповнюючі кількісний й якісний підходи.

Джерелами інформації, необхідної для аналізу ризику є:

- бухгалтерська звітність підприємства.

- організаційна структура  й штатний розклад підприємства.

- карти технологічних потоків (техніко-виробничі ризики);

- договори й контракти (ділові і юридичні ризики);

- собівартість виробництва  продукції. 

- фінансово-виробничі плани підприємства.

Виділяються два етапи  оцінки ризику: якісний та кількісний.

Завданням якісного аналізу  ризику є виявлення джерел і причин ризику, етапів і робіт, при виконанні  яких виникає ризик, тобто :

-  визначення потенційних  зон ризику;

-  виявлення ризиків,  що супроводжують діяльності  підприємства;

- прогнозування практичних вигід і можливих негативних наслідків прояву виявлених ризиків.

Основна мета даного етапу  оцінки - виявити основні види ризиків, що впливають на виробничу або фінансову діяльність. Перевага такого підходу полягає в тому, що вже на початковому етапі аналізу менеджер підприємства може наочно оцінити ступінь ризикованості за кількісним складом ризиків і вже на цьому етапі відмовитися від прийняття певного рішення.

Підсумкові результати якісного аналізу ризику, у свою чергу, служать вихідною інформацією  для проведення кількісного аналізу, тобто  оцінюються тільки ті ризики, які присутні при здійсненні конкретної операції алгоритму ухвалення рішення.

На етапі кількісного аналізу ризику обчислюються числові значення величин окремих ризиків і ризику об'єкта в цілому. Також виявляється можливий збиток і дається вартісна оцінка від прояву ризику й, нарешті, стадією, що завершує кількісної оцінки є вироблення системи антиризикових заходів і розрахунок їхнього вартісного еквівалента.

Кількісний аналіз можна  формалізувати, для чого використається інструментарій теорії ймовірностей, математичної статистики, теорії дослідження  операцій. Найпоширенішими  методами кількісного аналізу ризику є статистичний, аналітичні, метод експертних оцінок, метод аналогів.

Статистичні методи.

Суть статистичних методів  оцінки ризику полягає у визначенні ймовірності виникнення втрат на основі статистичних даних попереднього періоду й установленні області (зони) ризику, коефіцієнта ризику й т.д. Достоїнствами статистичних методів є можливість аналізувати й оцінювати різні варіанти розвитку подій і враховувати різні фактори ризиків у рамках одного підходу. Основним недоліком цих методів вважається необхідність використання в них імовірнісних характеристик. Можливе застосування наступних статистичних методів: оцінка ймовірності виконання, аналіз імовірного розподілу потоку платежів, дерева рішень, імітаційне моделювання ризиків, а також технологія "Rіsk Metrіcs".

Метод оцінки ймовірності  виконання дозволяє дати спрощену з  оцінку ймовірності виконання якого - або рішення шляхом розрахунку частки виконаних і невиконаних  рішень у загальній сумі ухвалених  рішень.

Метод аналізу імовірнісних розподілів потоків платежів  дозволяє при відомому розподілі ймовірностей для кожного елемента потоку платежів оцінити можливі відхилення вартості потоків платежів від очікуваних. Потік з найменшою варіацією вважається менш ризиковим. Дерева рішень звичайно використаються для аналізу ризиків подій, що мають доступне для огляду або розумне число варіантів розвитку. Вони особливо корисні в ситуаціях, коли рішення, прийняті в момент часу t = n, сильно залежать від рішень, прийнятих раніше, і у свою чергу визначають сценарії подальшого розвитку подій. Імітаційне моделювання є одним з наймогутніших методів аналізу економічної системи; у загальному випадку під ним розуміється процес проведення на ЕОМ експериментів з математичними моделями складних систем реального миру. Імітаційне моделювання використається в тих випадках, коли проведення реальних експериментів, наприклад, з економічними системами, нерозумно, вимагає значних витрат й/або не здійснено на практиці. Крім того, часто практично нездійсненний або вимагає значних витрат збір необхідної інформації для прийняття рішень, у подібних випадках відсутні фактичні дані заміняються величинами, отриманими в процесі імітаційного експерименту (тобто генерованими комп'ютером).