Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємств

РОЗДІЛ  2

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ   ПІДПРИЄМСТВ 
 

2.1. Найпоширеніші проблеми  підвищення конкурентоспроможності  вітчизняних підприємств та рекомендації щодо їх вирішення

     В даному питанні зупинимось на висвітленні причин низької конкурентоспроможності підприємств в українських умовах. У цілому конкурентоспроможність підприємства залежить від ефективності його діяльності і визначається досконалістю використовуваних технологій, налагодженістю маркетингової служби, дієвим менеджментом і багатьма іншими економічними і технічними параметрами роботи фірми.

     Основні причини низької конкурентоспроможності українського товаровиробника беруть свої коріння з соціалістичного  господарства СРСР, оскільки українська ринкова економіка народжується саме з командно-адміністративної системи [10].

     Однією  з причин низької конкурентоспроможності українських підприємств є – недооцінка якості продукції. В даному випадку мається на увазі не проблема підвищення якісних характеристик продукції, а усунення відвертої “халтури”. Відсутність елементарного рівня якості просто викидає підприємство за межі ринку.

     Велику  користь в покращенні якості приносить  порівняння власної продукції з  аналогічними товарами конкурентів. Як правило, для професіонала не складає  труднощів встановлення причин неякісних виробів.

     Часто проблема вирішується за рахунок  переходу на нові, більш якісні комплектуючі, зміна дизайну, більш точних дотримань  норм технологій, тобто практично без додаткових матеріальних витрат, якщо не врахувати зусиль менеджерів.

     Відношення  до бухгалтерії як до чогось другорядного, складає ще одне поширене джерело  низької конкурентоспроможності вітчизняних  підприємств.

     По-перше, на багатьох підприємствах зберігається старий підхід до управління фінансами, зовсім не пристосований до ринкових умов (вільним цінам, комерційним ризикам і т.п.). Наприклад, продовжуються поставки продукції неліквідним підприємствам; ціни встановлюються на одному рівні незалежно від форм оплати; не контролюється використання вільних коштів і т.д. Це призводить до великих зловживань у фінансах підприємств, і, як наслідок, до великих затрат.

     По-друге, на більшості підприємствах бухгалтерія не націлена на допомогу управлінню, не дає керівництву даних про економічну ефективність тих чи інших видів діяльності. Між іншим бухгалтерський облік дає можливість відповісти на важливі питання: виробництво яких видів продукції на даний час є збитковим, а яких ні, на яких стадіях виробництва підприємство несе основні витрати, які ресурси, що закуповуються, коштують дуже дорого, яка собівартість на заводі комплектуючих виробів, що безпосередньо виробляється, і чи не дешевше їх купляти на стороні?

     Маючи таку інформацію, керівництво може приймати правильні рішення. Так, консалтингові фірми не раз звертали увагу, що на вітчизняних заводах рентабельність виробництва різних видів продукції може відрізнятись в десятки і навіть в сотні разів. Ось чому наведення порядку у фінансовій сфері здатне різко покращити становище підприємства.

     Ще  однією причиною було те, що радянським підприємствам було важко знайти сегменти перспективного масового попиту, оскільки воно було повністю позбавлено збутової мережі і, відповідно, ізольованим  від прямого контакту із споживачами. Проблема збуту вирішувалась поставкою продукції або в загальнонаціональну торгову сітку (споживчі товари), або твердо закріпленому підприємству-споживачеві.

     Тому, коли підприємства були роздержавлені, перед ними виникали проблеми із збутом власної продукції (оскільки власної торгової сітки в них не було).

     Як  відомо, на Заході діє правило: хто  виробляє, той і продає. Враховуючи проблеми реалізації готової продукції  та розширення ринку, виробничі фірми  розвинутих країн створюють спеціальні досить великі відділи маркетингу та реалізації продукції. Посередник тут зайвий, тому що фірма гарантує обслуговування та якість продукції, а посередник може дискредитувати фірму. Посередницькі організації діють, як правило, на ринку постачання матеріалів і комплектуючих [16, 19].

     В Україні ж була створена мережа посередницьких організацій, система якої штучно ускладнювала реалізацію готової продукції у  випадку, коли вона продавалась без  посередників. З другої сторони, якщо продукція проходила через 2-3 посередницькі  організації, то ціна реалізації продукції підвищувалась майже в 2 рази від ціни виробника. Тут знову створювались проблеми із реалізацією.

     Отже, для усунення даної проблеми, українським підприємствам необхідно створювати власну торгову сітку. 
 
 
 

2.2. Формування асортименту як метод підвищення конкурентоспроможності підприємства

     В умовах зростаючої конкуренції споживачі  починають бути більш вимогливими  до продукції, при цьому актуальними  стають не тільки ціна та якість запропонованих товарів, а й їхня новизна та відповідність постійно зростаючим вимогам. Таким чином, одним з найефективніших методів підвищення конкурентоспроможності підприємства виступає формування перспективного товарного асортименту та постійне його оновлення і розширення на основі моніторингу кон’юнктури ринку, що забезпечує своєчасну інформацію про зміни попиту і пропозиції на продукцію [19].

     Для підвищення конкурентоспроможності, підприємству необхідно спрямовувати діяльність на максимальне задоволення попиту споживача і разом з цим на активний вплив на попит в сторону його розширення, чого можна досягти завдяки ефективному управлінню асортиментом продукції.

     Відсутність в пропозиції окремих товарів, їх вузький, нестабільний або невідповідний  запитам асортимент, породжують незадоволений  попит, змушуючи споживачів шукати необхідну продукцію серед товарів, що пропонуються конкурентами підприємства, що негативно відбивається на ефективності його діяльності.

     Щоб підприємство стало лідером на ринку, йому необхідно випереджати конкурентів  у всіх нововведеннях. Прагнення досягти переваг в конкурентній боротьбі змушує його пропонувати нові моделі виробів, що забезпечують споживачу підвищення ступеню задоволення потреби [16].

     Якщо  виробник прагне відігравати роль лідера в створенні принципово нових видів продуктів, до формування асортименту слід виробити особливий підхід.

     Щоб посісти вигідне місце на ринку, підприємству необхідно вивчити  ринкові можливості, зробити спробу виділення на фоні аналогічної продукції  конкурентів і заповнити конкретні  сегменти ринку. З метою підвищення рівня конкурентоспроможності необхідно здійснювати кількісне насичення ринку шляхом розробки та просування нових видів товарів. Тобто, утримання певного сегменту ринку чи завоювання нового вимагає значних вкладень у інноваційний розвиток, пошуку малооб’ємних товарних ніш, які через свою незначну потенційну місткість не можуть зацікавити конкурентів.

     В таких умовах значення набуває необхідність застосування інноваційного шляху  створення продукції як передумови для підвищення конкурентоспроможності підприємства.

     Використання  інновацій як головного інструменту  досягнення високого рівня конкурентоспроможності має особливе значення при розробці ефективної організації створення нової продукції, наукова обґрунтованість якої є однією з основних передумов успішної діяльності підприємства з точки зору забезпечення стратегічних планів його розвитку.

     Досягнення  конкурентного успіху підприємства при його орієнтації на інноваційний шлях розвитку передбачає вирішення  ряду маркетингових, науково-технічних і виробничих проблем, що виникають на основі перспективних вимог ринку. В таких умовах тільки наявність споживчих запитів, конкретних сегментів чи ніш ринку, інтелектуальних і технологічних можливостей використання досягнень науки і техніки, технічних і економічних можливостей організувати виробництво і збут конкурентоспроможної продукції створює фундамент для досягнення конкурентних переваг на основі ефективної інноваційної діяльності.

     Отже, суть проблеми формування асортименту полягає у плануванні фактично усіх видів діяльності, спрямованих на добір продуктів для майбутнього виробництва і реалізації на ринку, а також на приведення їх характеристик у відповідність до вимог споживачів. Проте, незважаючи на всю складність цього завдання, формування перспективного асортименту продукції є однією з основних задач підвищення конкурентоспроможності підприємства. Необхідно постійно мати перелік певних номенклатурних  позицій, що користуються потенційним попитом на ринку і забезпечать виживання в довгостроковому періоді.

     За  таких умов велике значення має об’єктивна оцінка ринкової ситуації, вивчення нового товару та реакції на нього потенційних  покупців. Комерційний успіх підприємства залежить від того, яку частину  асортименту складають товари, що користуються постійним високим попитом, і від наявності товарів стратегічної групи, зростання попиту на які очікується в майбутньому.

     Для вітчизняних виробників на сучасному  етапі такими товарами може стати  нова елітна продукція преміум-класу, створена на інноваційному рівні, що забезпечить прибутки з огляду на процес формування попиту на неї. Шляхом проведення рекламних кампаній, вивчення попиту споживачів, узагальнення існуючого досвіду, підприємство може зберегти поточну конкурентну позицію, забезпечити її зростання або досягнення нової.

     Сигналом  необхідності перегляду асортименту   продукції є зниження обсягу її реалізації, що свідчить про те, що споживачі не можуть задовольнити свої вимоги при існуючому складі пропозиції товарів. Показовою є ситуація у галузі хлібопечення: незважаючи на те, що хліб є продуктом харчування першої необхідності для всіх без винятку споживачів, виробництво хлібобулочних виробів постійно зменшується (таблиця 2.1).

     Тому  оновлення їх асортименту є необхідною умовою забезпечення не лише підвищення конкурентоспроможності, а й розвитку галузі в цілому.

Таблиця 2.1

Виробництво основних видів продукції  харчової промисловості  в

Рівненській області

     Не  зважаючи на те, що асортимент хлібобулочних  виробів в Українi вiдрiзняється значним  рiзноманiттям, проблема створення нової  продукції є актуальною. Зміна  ринкових умов вимагає приділення більшої  уваги таким альтернативним методам підвищення конкурентоспроможності підприємства як впровадження у виробництво нових нетрадиційних видів хліба.

     Необхiднiсть розширення асортименту диктується потребами ринку, що пов'язанi зi змiнами смакiв споживачiв, появою нових видiв сировини та домiшок, необхiднiстю пiдвищення харчової та зниження енергетичної цiнностi продукцiї, зниження витрат виробництва та цiни виробiв тощо.

     За  останні 10–15 років ринок хлібобулочних  виробів набув деяких змін. На сучасному  етапі скорочується випуск так званого масового хліба і зростає виробництво дорожчого (преміум-сегменту). Загальний ріст добробуту в країні та зростання рівня доходів населення, тенденція до якого простежується останнім часом, призводить до збільшення попиту на дорогі хлібопродукти, коли покупець шукає компроміс між якістю та ціною, і чим він багатший, тим більше готовий заплатити за якість. Середньостатистичний українець все частіше прагне купувати хліб класу „преміум”, обираючи з великого асортименту форм і смаків.