Шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємств

      Обширні дослідження перших шести факторів виявили їх взаємозв'язок і вплив  на рівень конкурентоспроможності підприємства. Фактори підприємства, попиту, активність конкурентів і наявність в економіці країни споріднених і підтримуючих галузей об'єднані в, так званий, національний ромб - систему властивостей країни, що формують конкурентне середовище для її підприємств. Ці фактори, перебуваючи у взаємодії, посилюють або послаблюють потенційний рівень конкурентоспроможності фірм цієї країни. При формуванні ринкових відносин на конкурентоспроможність підприємства також впливає ступінь їх приватизації, тому що роздержавлення організацій сприяє формуванню конкурентного середовища на внутрішньому ринку, а також випадкові події та дії уряду.

     На  всі фактори, крім останнього, підприємство може надавати лише непрямий вплив, тому більш детально зупинимося на внутрішніх чинниках, що впливають на конкурентоспроможність організації і схильних її прямого впливу.

     До  внутрішніх факторів належать: ринкова  і екологічна ефективність, а також  ефективність витрат і менеджменту.

     Ці  фактори впливають на конкурентоспроможність глобальних підприємств. З нашої точки зору, зміна внутрішнього змісту факторів дозволяє їм впливати на конкурентоспроможність будь-якої організації. Вважаємо, що до наведених чинників слід додати психологічний. Розглянемо їх докладніше.

     Під ринковою ефективністю розуміється  максимально можливе задоволення споживачів на основі виконання ряду умов: близькість до споживача; аналіз конкурентів; пошук переваг; інформаційне забезпечення. Близькість підприємства до споживача означає наявність особистих контактів при продажу та інтенсивність післяпродажного обслуговування. Від здатності підприємства аналізувати цілі, стратегії і дії конкурентів і знаходити нові джерела конкурентної переваги залежить як його ринкова ефективність, так і конкурентоспроможність. І, нарешті, діяльність організації в сьогоднішній швидкоплинні обстановці вимагає наявності надійної і швидкодіючої системи інформації [12] .

     Під ефективністю витрат мається на увазі  їх оптимізація, яка досяжна при  оцінці вкладу кожної фази підприємства в загальний процес створення  товару за допомогою суворого внутрішньовиробничого регулювання, що включає стратегічний аналіз витрат, цілеспрямованості виробничої системи, тобто відповідність загальній стратегії фірми, оптимізації післявиробничий витрат і координації зв'язків, що виникають, коли метод якого-небудь виду діяльності підприємства - виробництво, маркетинг, управління фінансами і т.д., впливає на вартість або ефективність інших [15].

     Екологічна  ефективність означає мінімізацію  шкоди навколишньому середовищі, що особливо актуально на даному етапі  розвитку економіки України, і залежить від екологічної оптимізації життєвого циклу товару та екологічної культури персоналу.

     Конкурентоспроможність  підприємства великою мірою залежить від ефективності менеджменту, на рівень якої впливають особисті якості менеджерів, здатність керівництва розробляти та реалізовувати стратегію підприємства й адаптуватися до змін зовнішнього середовища, єдина система обліку та контролю і вміння підбирати висококваліфіковані кадри.

     Психологічний фактор включає в себе трудову  етику - бажання і вміння працювати, гнучкість і готовність до навчання, рівень претензій, дух конкуренції, вміння кожного члена колективу підпорядкувати свої особисті інтереси загальному завданню - виробництву якісної продукції. Він не може бути оцінений у грошовому вираженні, важко піддається кількісному визначенню, але впливає на роботу всього підприємства. Психологічний фактор не піддається будь-якому політичному маніпулюванню, а змінюється протягом великого проміжку часу [15].

     Система зовнішніх і внутрішніх факторів не претендує на достатню повноту. Однак, навіть у такому вигляді вона показує, наскільки складна проблема підвищення конкурентоспроможності й утримання позицій підприємства на ринку. 
 
 
 

     1.3. Управління стратегічним  потенціалом конкурентоспроможності  підприємства

     Передумовою досягнення підприємницького успіху є  здатність підприємства до трансформації  потенціалу на потенціал успіху, що значною мірою обумовлюється  унікальністю стратегії. Унікальність стратегії підприємства базується  на ефективному поєднанні потенціалу з можливостями у зовнішньому середовищі [3].

     Підприємства  можуть досягти успіху при вмілому  використані власних сильних  сторін згідно з тими можливостями, які надає зовнішнє середовище. Отже, успіх підприємства визначається взаємодією певних внутрішніх і зовнішніх факторів. З цього випливає, що успіх підприємства має складний, багато причинний характер і це пояснює причину досягнення підприємствами різних результатів за адекватних умов та його нестійкість. До внутрішніх факторів успіху підприємства може належати ефективна стратегія, потенціал, організаційна культура, якість товару, ділова та маркетингова активність, а до зовнішніх – можливості ринку, споживчий рейтинг підприємства, конкурентна позиція тощо [5].

     Серед факторів, що впливають на підприємницький успіх підприємства, вирішальне значення мають домінантні, які чинять значний безпосередній вплив на успіх. Враховуючі ці фактори успіху підприємство створює конкурентні переваги та має можливість забезпечення високих досягнень у ринковій діяльності.

     Питання ідентифікації факторів успіху, зокрема  стратегічних, завжди знаходились у  центрі уваги науковців та практиків  і в сучасній науковій літератури є предметом дискусій. Дотепер  відсутня єдність наукової думки  щодо змісту таких понять, як стратегічні фактори успіху, ключові фактори успіху, потенціал успіху. Ці поняття мають важливе значення в процесі розробки та реалізації стратегії підприємства оскільки використовуються як інструментарій у досягненні установлених цілей.

     Стосовно  змісту поняття «стратегічний фактор успіху» (СФУ) в науковій літературі існують різні його трактування. Фактори успіху, у тому числі стратегічні, ґрунтуються на потенціалі підприємства та відрізняються від нього тим, що безпосередньо впливають на успіх. Оскільки на відміну від потенціалу можуть інтерактивно сприйматися споживачами [5].

     Всю сукупність стратегічних факторів успіху можна ранжирувати за багатьма ознаками. Проте в теорії стратегічного  управління найбільш важливою ознакою  є рівень належності СФУ, за якою слід розрізняти галузеві та корпоративні СФУ. Таке групування СФУ має принципову значущість у розробці стратегії підприємства та забезпеченні його стратегічних позицій у сфері діяльності. Зазначимо, що галузеві СФУ є типовими для підприємств певної сфери діяльності (галузі або ринку). Проте потенціал фірми є унікальним для кожного підприємства і визначає його корпоративні СФУ. Оригінальність потенціалу успіху підприємства обумовлюється як обсягом потенціалу, так і діапазоном змін елементів, які його складають. Зазначимо, що у вітчизняній науковій літературі зі стратегічного управління галузеві фактори успіху підприємств інтерпретуються як ключові фактори успіху (КФУ). Так, під КФУ (галузевими домінантами) деякі дослідники розуміють специфічні для галузі фактори, які забезпечують їй переваги перед іншими галузями, а також одного підприємства галузі перед іншим. При цьому КФУ ранжируються на такі типи, як маркетингові, управлінські, науково-технічні, виробничі та ін.

     В економічній літературі під потенціалом  успіху розуміється сукупність ресурсів та можливостей підприємства, за допомогою яких забезпечуються певні досягнення. Дійсно, багато змінних, які складають фактори успіху, стосуються ресурсів та можливостей підприємства. Передумовою успішної діяльності підприємства в перспективі є стратегічний потенціал успіху, який на відміну від потенціалу успіху, ґрунтується на поєднанні специфічного для підприємства потенціалу з ринковим потенціалом. Під ринковим потенціалом розуміються можливості зовнішнього середовища у вигляді запиту, який не задоволений пропозицією, що склалася на ринку [7,8].

     Оскільки  для забезпечення довгострокового  успіху визначальним є стратегічний потенціал успіху, то актуальною є  проблема управління стратегічним потенціалом  успіху підприємства, тобто процес його формування та реалізації.

     Основним  завданням управління стратегічним потенціалом є формування стратегічного  потенціалу підприємства з орієнтацією  на зовнішнє середовище для створення  стратегічного потенціалу успіху та забезпечення довгострокових конкурентних переваг. Визначене завдання управління стратегічним потенціалом успіху вирішується шляхом реалізації таких функцій у системі стратегічного управління підприємства:

• ідентифікація стратегічних факторів успіху у сфері діяльності підприємства;
• формування стратегічного потенціалу успіху підприємства;
• трансформація стратегічного потенціалу на стратегічні фактори успіху;
• забезпечення стійкості стратегічних факторів успіху.

     Для ідентифікації СФУ в практиці зарубіжних фірм використовуються методи прямого та непрямого визначення факторів.

     Формування  потенціалу підприємства з орієнтацією  на зовнішнє середовище для створення  стратегічного потенціалу успіху –  важливе завдання стратегічного  управління.

     Підприємство, володіючи різноманітними ресурсами, має можливість їх оптимального комбінування з урахуванням своїх можливостей. Оригінальне комбінування ресурсів порівняно з конкурентами гарантує ринковий успіх і, забезпечує потенціал успіху, який необхідно зберігати в довгостроковій перспективі. Сформований таким чином потенціал успіху забезпечує підприємству «ресурсну асиметрію» відносно конкурентів, що обумовлює неможливість його відтворення конкурентами. Концепція потенціалу успіх у передбачає його існування в матеріально-речовій формі та у формі «невідчутного» потенціалу успіху. До останнього належать імідж товару підприємства, компетенція персоналу, організаційна культура та інші [8].

     Зазначимо, що передумовою формування «невідчутного» потенціалу успіху є здатність підприємства до перманентного поновлення та досконалості. «Невідчутний» потенціал успіху має особливу значущість, оскільки не піддається простому копіюванню і тому свою цінність з часом втрачає повільно.

     Завдання  формування потенціалу успіху вирішується  а процесі стратегічного аналізу  та SWOT-аналізу. Так, дані про сильні сторони, тобто активи підприємства в конкурентній боротьбі, та стратегічну позицію підприємства, що прогнозується, а також прогнозний стан ринку діяльності складають інформаційну основу для визначення стратегічного потенціалу успіху підприємства. Прийняття рішення щодо формування стратегічного потенціалу успіху підприємства ґрунтується на визначенні його відповідальності установленим стратегічним цілям. У процесі перевірки стратегічного потенціалу успіху (за обсягом та складом) на відповідальність стратегічним цілям підприємства визначаються шляхи формування релевантного стратегічного потенціалу успіху:

• невідповідальність цілям передбачає створення нового стратегічного потенціалу успіху;
• відповідальність цілям означає можливість використання існуючого стратегічного потенціалу успіху.

     Створення ревалентного стратегічного потенціалу успіху підприємства може здійснюватись за наступними напрямками:

  1. Орієнтація на існуючий виробничий  потенціал фірми на вже освоєних  ринках. Відповідно до цього напрямку підприємству доцільно концентрувати увагу на власних сильних сторонах.

  2. Створення нового виробничого  потенціалу на вже освоєних  ринках. Напрямок є доцільним  у тому випадку, коли ринки  надто привабливі.

  3. Освоєння нових ринків за допомогою  існуючого виробничого потенціалу. Підприємство здійснює пошук нових ринків, ринкових можливостей, на яких існуючий потенціал використовується прибутково.

  4. Створення нового виробничого  потенціалу для освоєння нових  ринків. Напрямок є доцільним  для надто привабливих ринків, на яких потенціал підприємства буде використовуватись прибутково.

     Не  менш складним завданням стратегічного  управління є трансформація стратегічного  потенціалу успіху на стратегічні фактори  успіху. Для його вирішення необхідні  перетворення і реалізація стратегічного потенціалу успіху таким чином, щоб підвищилася споживча цінність товарів та послуг підприємства, що передбачає формування унікальної товарної пропозиції для споживача та встановлення довгострокових відносин з споживачами.

     Забезпечення стратегічних факторів успіху в процесі трансформації потенціалу успіху можливе за умови застосування принципів маркетингу в діяльності підприємства. Так, за допомогою маркетингу забезпечується формування та використання потенціалу успіху підприємства через призму вигоди споживачів, їх суб’єктивного сприйняття пропонованих товарів або послуг. Тому підприємницький успіх можна розглядати як функцію від рівня взаємодії підприємства з клієнтами. Завоювання споживача завдяки повному задоволенню його потреб та здійснювати це краще, ніж конкуренти, є вирішальною умовою перетворення потенціалу успіху на фактори успіху.

     Отже, трансформація потенціалу успіху на фактори успіху тісно пов’язана  з ринковою орієнтацією підприємства. Однак, в умовах нестабільного зовнішнього середовища, поряд з орієнтацією на споживача (його поточні та перспективні потреби) для трансформації потенціалу успіху на фактори успіху необхідно дотримання таких умов, як прихильність підприємства до інновацій, його гнучкість та адаптивність до зовнішніх змін.