Дефіцит державного бюджету та державний борг України

    У країні, де не тільки платники податків є боржниками, але й на державному бюджеті важким тягарем висять внутрішній і зовнішній борг, питання реструктуризації є головними. Верховна Рада України прийняла вже багато законів про реструктуризацію боргів щодо підприємств, які мають стратегічне значення, а також Закон України «Про реструктуризацію державного боргу». Але у зв'язку з поширеною практикою списання та реструктуризації заборгованості підприємств, враховуючи низьку ефективність таких дій для структурної перебудови підприємств, а також часті зловживання при їх проведенні, з'явилася необхідність у прийнятті законопроекту, який би врегулював порядок та умови списання реструктуризації заборгованості підприємств перед бюджетами та державними цільовими фондами.

    У Верховну Раду України поступив проект Закону України «Про порядок та умови списання і реструктуризації заборгованості підприємств перед бюджетами і державними цільовими фондами», який буде регулювати ці питання. Дія Закону спрямовуватиметься на списання та реструктуризацію податків і зборів, до яких належать:

    — ПДВ (крім податку на додану вартість із товарів, що імпортуються);

    — податок на прибуток підприємств;

    — плата за землю;

    — збір до Державного інноваційного фонду;

    — збір за спеціальне використання природних ресурсів;

    — збір на соціальний захист населення;

    — суми, пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих відповідно до законодавства України на заборгованість зі сплати обов'язкових платежів до Пенсійного фонду України і Фонду соціального страхування України.

    З метою обмеження лобіювання законів, що стосуються реструктуризації та списання заборгованості, законопроектом передбачено, що єдиною підставою для прийняття таких законів України є подання законопроекту, що, в свою чергу, розробляється і подається КМУ на розгляд Верховної Ради за два місяці до початку нового бюджетного року і розглядається разом із проектом державного бюджету України. Такий Закон може прийматися щодо всіх підприємств однієї галузі, незалежно від форм власності, або щодо одного окремого підприємства, продукція якого визначена стратегічно важливою для держави.

    Законопроект  визначає обов'язкові умови проведення реструктуризації та списання заборгованості підприємств. Ці умови спрямовані на посилення фінансової дисципліни підприємств, до них відносяться:

    — своєчасна сплата поточних платежів до бюджетів та державних цільових фондів протягом останнього фінансового року;

    — збитковість підприємств викликана втручанням держави у його господарську діяльність;

    — реструктуризація чи списання заборгованості щодо певних підприємств проводиться вперше;

    — строк нагромадження у підприємства заборгованості перед бюджетами та державними фондами не перевищує три роки.

    Реструктуризація  проводиться шляхом розстрочення сплати заборгованості строком на 24, 48, 60 місяців зі сплатою рівними частками до 15 числа кожного місяця. Сплата починається з першого числа року, визначеного відповідним законом про реструктуризацію заборгованості підприємства. При цьому реструктурована податкова заборгованість не підлягає індексації, на неї не можуть нараховуватися проценти за податковим кредитом та пеня, застосовуватися штрафні та фінансові санкції, передбачені законодавством України. Також строки позовної давності, які визначаються цивільним законодавством України, не поширюються на вимоги, що випливають зі сплати реструктурованої податкової заборгованості.

    Законопроект  також передбачає проведення взаємозаліку між підприємствами та відповідними бюджетами і державними цільовими фондами у порядку, встановленому КМУ. Взаємозалік цієї заборгованості провадиться у двомісячний строк з дня набрання чинності відповідним законом про реструктуризацію заборгованості підприємства. При цьому реструктуризації підлягає податкова заборгованість платників податку, яка залишилася після проведення такого взаємозаліку.

    Законопроект  визначає механізм реструктуризації та списання заборгованості, який реалізується таким чином. Після набрання чинності відповідним законом про реструктуризацію заборгованості підприємства в тримісячний термін приймають рішення щодо реструктуризації заборгованості та в тижневий термін з дня прийняття цього рішення письмово повідомляють про це в податковий орган, де обмінюються. Податковий орган зобов'язаний зареєструвати у двотижневий строк з дня отримання повідомлення щодо прийняття рішення про реструктуризацію податкової заборгованості та відкрити облікову картку реструктурованої податкової заборгованості. Якщо зазначене повідомлення має помилки в розрахунках або описки, відповідний податковий орган зобов'язаний самостійно їх виправити та в двотижневий строк з дня його отримання повідомити про такі виправлення та про реєстрацію повідомлення платника податку.

    У той же час законопроект передбачає санкції не тільки до підприємств, які  порушують умови договору про  реструктуризацію боргів, але й до їх керівників. Зокрема, несплата реструктурованої податкової заборгованості протягом трьох місяців підприємством є підставою для розірвання контракту з керівником такого підприємства в разі наявності його вини.

    Що  стосується списання заборгованості, то списанню підлягає лише та безнадійна заборгованість підприємств, яка попередньо була реструктуризо-вана у порядку, визначеному цим Законом.

    Дія цього Закону не поширюється на нерезидентів, які є платниками податків і зборів згідно із законодавством України. Підприємства, установи, організації незалежно зід форм власності, які мають заборгованість перед бюджетами, не мають права проводити уступки вимог іншим особам у частині згідно з цим Законом.

    Це  вже другий законопроект з цього  питання, який знаходиться на розгляді у ВР України. Можна сподіватися, що найближчого часу проблема реструктуризації та списання боргів буде вирішена, що надасть можливість багатьом підприємствам нормально функціонувати.

    Необхідно звернути увагу на те, що питання  управління внутрішнім державним боргом відносяться до компетенції Міністерства фінансів України. Національний банк України, виконує лише операції, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їх погашенням і виплатою доходу за ними.

    Слід  також звернути увагу на те, що до складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. У зв'язку з цим, склад Державного боргу 

потребує  значних уточнень. Так, до нього не можуть бути віднесені боргові зобов'язання за депозитними сертифікатами Національного банку України, заборгованість за державними платежами та інші види заборгованості, які відповідно до чинного законодавства не віднесені до складу державного внутрішнього боргу.

    Щодо  об'єктивності оцінки рівня боргової безпеки України лише на підставі одного показника (відношення зовнішнього боргу до ВВП), то вважаємо за необхідне зауважити таке. Керуючись міжнародними методами, регулювання зовнішньої заборгованості країни здійснюється з точки зору економічного розвитку держави в співставленні із основними макроекономічними показниками. За методикою Світового банку для визначення обтяжливості зовнішнього боргу та віднесення країни до категорії з високим рівнем зовнішньої заборгованості (країни з надмірною та помірною заборгованістю) або категорії з незначною заборгованістю використовується, як мінімум, чотири ключових показники (одним з яких є валовий борг у відсотках до ВВП), при цьому критерієм віднесення країни до відповідної категорії є перевищення трьома з них критичних рівнів, визначених для відповідної категорії.

    Вислів  про те, що «час від часу анулюється заборгованість перед Національним банком України» у контексті заборгованості за облігаціями внутрішньої державної позик не відповідає дійсності. Так була проведена заміна облігацій попередніх випусків, утримувачем яких був Національний банк України. Подальші «анулювання» не проводились.

    Не  відповідає також дійсності висновок про те, що Державний бюджет жодного разу не зводився без дефіциту. Державний бюджет України 2000 року був бездефіцитним. 
 
 

     Висновки. 

    Уряд  декларує, що проект бюджету на 2001 рік  має соціальне спрямування, але  необхідно зазначити, що в ньому  немає чіткого вирішення питань щодо прожиткового мінімуму, він не відповідає потребам фінансування соціальної сфери, пенсійних виплат, допомоги малозабезпеченим. Становище погіршується невідповідністю співвідношення курсу долару до гривні, заниженням рівня інфляції. Передбачене підвищення заробітної плати вчителям на 25% за рахунок інфляції реально становитиме 10-15%. Витрати на охорону здоров'я також розглядаються як звичайна витратна стаття, а не як інвестиції в людину. Разом з тим від низьких заробітної плати та пенсій страждають не лише конкретні люди. Незрівнянно більший збиток несе економіка в цілому, оскільки результатом такої політики стає падіння внутрішнього платоспроможного попиту як фактору нарощення обсягів виробництва.

    Повертаючись  до переліку законів України, дія  окремих положень яких зупиняється згідно зі статтею 55 проекту бюджету, необхідно відзначити, що в ньому налічується понад десять законів, які мають безпосереднє відношення до рівня соціального забезпечення багатьох категорій населення. Серед них Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту», стаття 57 «Гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників закладів освіти», Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», стаття 30 «Соціальні гарантії працівників бібліотек» тощо. З огляду на це занадто мало надій на реалістичність твердження уряду про соціальні аспекти як ключовий пріоритет державного бюджету на 2001 рік.

    На 2001 рік заплановано показник інфляції на рівні 19%, за прогнозами Міністерства економіки України, у 2000 році він становив 28%. При цьому передбачено бездефіцитний бюджет. Це непросте завдання. Цікавим у зв'язку з цим виглядають закономірності, виявлені академіком В.Геєцем. В Україні інфляція була контрольованою протягом 1996, 1997 і 1998 років, однак економічного зростання не спостерігалося. Боротьба з інфляцією стала по суті самоціллю економічної політики, а всі інші складові, які могли б стимулювати зростання, значною мірою залишалися поза увагою. Світовий досвід переконує, що є механізми, використання яких робить можливим економічне зростання в умовах як низької, так і порівняно високої і навіть досить високої інфляції. Цілком очевидно, щоб розпочати економічне зростання, не обов'язково зменшувати інфляцію до рівня, який існує у високорозвинутих країнах.

  У ситуації накопичених суперечностей  проблема мобілізації додаткових бюджетних  надходжень відноситься до найактуальніших. Зупинимося на деяких аспектах її вирішення.

    Першочерговими залишаються проблеми, пов'язані з функціонуванням податкових пільг. Їх загальна сума в 2000 у 1,2 раза перевищила фактичні надходження до зведеного бюджету. Проте вирішуватися ці проблеми не повинні огульно. Критично сприймаючи помилки, яких припустилися протягом становлення вітчизняної податкової системи, а також аналізуючи проблеми, характерні для сучасного стану економіки України, не можна не визнати актуальності використання потенціалу, закладеного в економічному інструментарії, яким є податкові пільги. Досвід розвитку різних країн підтверджує корисність використання механізму податкових пільг. Україні, що перебуває у смузі глибокої трансформаційної кризи, необачно не скористатися цими перевагами. Стратегія реформувань у цій галузі повинна грунтуватися на реалістичному підході, коли виникає потреба пошуку компромісу в межах системи узгодження економічних інтересів держави, галузей, підприємств, організацій. Важливим з цього приводу є реалізація відповідних кроків.

    Надання пільг слід жорстко узгодити з досягненням певного, важливого для суспільства результату. Доцільно провести інвентаризацію податкових пільг та погодити їх із системою державних пріоритетів і політикою стимулювання легальної економічної діяльності. Ліквідація пільг не повинна вести до ослаблення стратегічно важливих ланцюгів народного господарства та соціальної сфери. Варто погодитися з потребою розробки концепції «гнучкого оподаткування» організацій, які виконують військово-промислове замовлення, підприємств стратегічного значення.

    Надання пільг зі сплати податків до державного бюджету доцільне підприємствам  державної власності, іншим —  лише у вигляді кредитів. Однак  сьогодні склався інший підхід. Так, за 9 місяців 1999 року 5060 державних підприємств, або 4,5% від загальної кількості, одержали пільги на суму 5084 млн. грн. (19,5% від загальної суми пільг). Водночас відкриті акціонерні товариства отримали 27,4% від загальної суми пільг, товариства з обмеженою відповідальністю — 16,3%.

    Завдання  щодо підтримки виробництва та пріоритетних галузей національної економіки зумовлює необхідність перетворення державної власності у високоприбуткову, що потребує ефективного управління державним майном, враховуючи пакет акцій державних акціонерних товариств. Слід також зазначити, що до цього часу ще законодавчо не визначена обов'язковість нарахування та сплати до бюджету дивідендів від суб'єктів підприємницької діяльності, які створені за участю державних підприємств та організацій.