Поняття про знаки та їх класифікація

     В своєму житті, на практиці, ми не задумуємось  над тим, які ми знаки використовуємо, для чого сами ці знаки ми використовуємо, а не інші, але клафікація знакі дуже важлива. Хотя ми і не задумуємось над тим, до якого класу відноситься той, чи інший знак, але при пошуці якосьго певного знака, чи певної групи знаків нам дуже допоможе ця класифікація знаків.

     В цьому розділі ми побачили поділ  знаків на три великі групи:

     1.  ікони

     2.  індекси

     3. символи

     А також ми конкретно розглянули кожну  з цих груп знаків. А основною частиною цих знаків, є їхні функції, саме від функції знаків, їх і використовують, від того що знак дає в цій чи іншій галузі, там його і використовують. На прикладі нотних знаків ми розглянули функції та корокту характеристику цієї групи знаків.

     І на завершення першого розділу, ми розглянули картографічні видання та їхні знаки. Коротку характеристику про ці видання. 
 
 

 

      РОЗДІЛ  2

     МОВА  ЯК ЗНАКОВА СИСТЕМА 
 

     2.1 Характеристика мовних  знаків 

     Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

     Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

     Мовний  знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

     З мовних знаків будуються слова, які  об'єднуються в речення.

     Основні соціальні функції  мовних знаків: позначення предметів, вираження людського духу, думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову);

• інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління;
• комунікативна, тобто функція спілкування;
• культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

     Усі мови поділяються  на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).

     Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами.

     У природній мові розрізняють алфавіт і граматику.

     Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.

     Сукупність  усіх слів, наявних  у будь-якій мові, називається лексикою (гр. - слово).

     Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень).

     Природні  мови функціонують на різних рівнях і в  різних формах, як то: мова буденна і наукова, народно-розмовна і літературна, мова засобів масової інформації і професійна і т.д. Усі природні мови історично розвиваються, тобто, в історичному часі змінюються лексика і структура побудови речень.

     Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.

     До  штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування (Алгол, Фортран, Кобол та ін.) Основна особливість штучних мов — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність виразу.

     Щодо  мови, то в ній знаками виступають слова і словосполучення. Справді, слова і словосполучення є  матеріальними об'єктами (при усній мові — коливання повітря, при письмовій — сліди чорнила, фарби). При цьому слова і словосполучення завжди мають певні предметні значення, тобто вказують на відповідні об'єкти.

     Застосування  знаків властиве різноманітним формам людської діяльності. Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий час до цієї проблеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц.

     Лейбніц вказував на те, що знак своєю чуттєвою наочністю полегшує логічні операції. Використовуючи знаки, люди не тільки передають думки один одному, а й підвищують ефективність процесу мислення. Лейбніц вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:

     по-перше, бути короткими і стислими за формою і містити максимум смислу в мінімумі протяжності;

     по-друге, ізоморфно відповідати позначуваним ними поняттям, представляти прості ідеї найбільш природним способом.

     Знаки поділяють на три види:

     —  знаки-індекси;

     —  знаки-образи;

     —  знаки-символи.

     Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існує зв'язок, аналогічний зв'язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика — на відповідні зміни в атмосфері.

     Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.

     Знаки-символи фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками-символами.

     Перевага  знака-символу над іншими знаками  полягає в тому, що за його допомогою  можна відображати різноманітний зміст; маючи гнучкий зв'язок з предметом, знак-символ може виразніше представити зміст (мається на увазі саме той аспект змісту, який зараз нас цікавить).

     Тобто, використовуючи знак-символ, ми можемо однозначно вказати на те, що для нас суттєве саме зараз у предметі, про який ми говоримо, який ми розглядаємо, досліджуємо.

     Іншими словами, відмінність між знаками полягає саме в характері зв'язку, який може мати знак конкретного виду з предметом.

     Найдосконаліший за характером зв'язок між знаком-символом і предметом. Це дає право розглядати основні характеристики знака на прикладі знаку-символу, оскільки все, що притаманне знаку-символу, можна з певною мірою умовності екстраполювати на знаки-індекси і знаки-образи.

     Кожний  знак повинен вказувати на певний предмет і нести певну інформацію про цей предмет. Тобто, кожний знак характеризується предметним значенням і смислом.

     Предметним  значенням знака називається об'єкт, який позначається цим знаком. Такими об'єктами можуть бути окремі предмети, множини предметів, явища, події, властивості, відношення тощо.

     Смислом  є інформація, яку несе знак про предмет.

     Тут необхідно зауважити, що, говорячи про  смисл знака, ми маємо на увазі інформацію про предмет, завдяки якій ми однозначно виділяємо предмет і відрізняємо його від інших предметів. Тобто не будь-яка інформація про предмет може відігравати роль смислу. Таку інформацію називають прямим смислом.

     Прямий  смисл слів і словосполучень необхідно  відрізняти від переносного та етимологічного (буквального).

     Переносний  смисл слова вказує лише на подібність одних об'єктів до інших. Наприклад, для характеристики нафти застосовують вираз «чорне золото». Етимологічний смисл слова вказує на буквальне походження слова. Наприклад, «біографія» — буквально означає «опис життя».

     Знакам  і знаковим системам притаманні різні  відношення.

     По-перше, це відношення між знаками у знаковій системі, яке називається синтаксичним (від грецького sіпtахіs — складання, побудова, порядок).

     По-друге, між знаком та об'єктом і знаковою системою об'єктів існує відношення, яке називається семантичним (від грецького sеmantikоs — позначуваний).

     По-третє, між суб'єктом, який використовує знакову  систему, і самою знаковою системою має місце відношення, яке називають прагматичним (від грецького ргаgmаtісиs — практичний).

     Синтаксичні, семантичні та прагматичні відношення називають семіотичними відношеннями.

     У XIX ст. американський філософ і логік Чарльз Пірс засновує спеціальну науку про знаки — семіотику, яка вивчає властивості семіотичних відношень (семіотичні властивості) і дає методологію побудови знакових систем.

     Семіотика як теорія знакових систем має три розділи:

     —  синтаксис,

     —  семантику 

     —  прагматику.

     Синтаксисом називають розділ семіотики, який вивчає синтаксичні відношення. На перший погляд здається, що таке визначення синтаксису є тавтологічним. Насправді ж це не так. Мається на увазі ось що. Синтаксисом називають і синтаксис знакової системи (синтаксичні відношення або правила, що визначають ці відношення), і синтаксис як науку про синтаксис знакової системи. В останньому випадку доцільніше було б вживати термін «синтактика». Але практично до цього терміна звертаються рідко, оскільки з контексту завжди видно, про який синтакс йдеться.

     При синтаксичному аналізі знакової системи абстрагуються від смислу і значення знаків.

     Семантика як розділ семіотики вивчає властивості семантичних відношень. Зрозуміло, що термін «семантика» також має два смисли: ним позначають і семантичні відношення знакової системи і науку про семантичні відношення знакової системи. Розрізнити смисли цього терміна в кожному конкретному випадку допомагає контекст.

     Сема́нтика  мовна (давніше семасіологія), розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення (теж у діяхронному, іст. перекрої) слів і їх складових  частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова σημαντικός (семантікос), "значимий",з σημαίνω (семаіно), "значити, вказувати" та також від σήμα (сема), "знак, позначка, символ".

     Походить  від семантики пов`язаної з визначенням  символізму знаків (символи, зображення, ієрогліфи, клинописні знаки, кодові знаки та символьні зображення в астрономії, правилах дорожнього руху, значки в інтернеті).

     Слова за звуковою формою і взаємопов'язанням  значеннєвих піль поділяються на полісемні (ручка, гатити) й моносемні (кисень — в узагальненому чи словниковому й конкретному вживанні); виділяються гомоніми (омоніми) (пара), пароніми (рибалка, рибак), антоніми (білий, чорний) й синоніми (блакитний, голубий), за емоційним забарвленням на чуттєвоневтральні з номінативно-комунікативною функцією (назви конкретних речей: побутовізми, технічні професіоналізми й наукові термінологізми та абстрактизми — димар, шило, вуглець, доброта) й чуттєво-забарвлені, що виявляють ще й ставлення мовця до називаної речі чи дії (пейоративізми, в тому числі аротизми й сленґізми — ножище, ходуля, куля, каліка 'нога', пестливі — ніж(еч)ка, евфемізми й табуїзми — нічний метелик, дівчина легких звичаїв 'повія', лихий 'чорт' урочисті й поетизми — правиця, десниця, рам'я 'рука', що за походженням можуть бути спершу історичними — архаїзми й неологізми — чи географічними алотопізмами — етранжизми, діалектизми). Їх функційне застосування вивчає стилістика. Систематичного викладу української семантики нема.