Поняття про знаки та їх класифікація

     Логічна помилка «еквівокація» наявна, наприклад, у такому міркуванні: «Рух вічний; ходіння до університету — рух; отже, ходіння до університету вічне».

     Тут багатозначним є слово «рух». У першому засновку міркування цей термін застосовується як філософська категорія, а у другому — як позначення певних фізичних дій людини.

     Відомі  софізми «Рогатий» і «Протагор і Еватл». В них допускаються логічної помилки «еквівокація». Спробуйте з'ясувати самостійно, у чому вона полягає.

     Зверніть  увагу на те, що багатозначними можуть бути не тільки окремі слова, а й  цілі речення.

     Історик Геродот розповідає, як лідійський цар Крез запитував божество у  Дельфах, чи треба йому розпочинати  війну з Персією. На це він отримав  таку відповідь: «Якщо цар піде війною на Персію, то знищить велике царство». Коли розгромлений Крез, який потрапив у полон, зауважив дельфійським жерцям, що вони сказали неправду, ті у відповідь заявили, що у війні дійсно знищене велике царство, але не Персидське, а Лідійське.

     Неточний  мовний вислів — це вислів, предметне значення якого не можна чітко визначити.

     Такі  мовні вислови відсилають нас  до нечітко визначеного, розпливчастого класу предметів, або до класу, межі якого неможливо встановити.

     Прикладами  неточних мовних знаків можуть бути такі вислови: «молода людина», «висока людина», «низька людина» тощо. Ще з часів Стародавньої Греції відомі парадокси, які ґрунтувалися на використанні в міркуваннях неточних слів і словосполучень. Розглянемо два таких парадокси.

     Парадокс «Лисий»: якщо з голови, що густо вкрита волоссям, виривати по одній волосині, то врешті-решт волосся залишиться так мало, що людину можна буде назвати лисою. Але яка саме волосина буде «вирішальною» у цьому відношенні? Як і коли можливо встановити ту межу (ту конкретну волосину), коли людина ще не була лисою і коли (після її видалення) з'являється лисина (людину вважають лисою)?

           Парадокс  « Купа»: одне зерно — це не купа зерна. Два зерна також ще не купа і т.д. Яка ж зернина виявиться «вирішальною» для купи? Яка кількість зерна є необхідною для створення купи?

     Неясний мовний вислів — це вислів, смислове значення якого неможливо чітко визначити.

           Термін «жива істота» є точним, бо будь-хто може без особливих зусиль встановити його предметне значення, а саме — чітко визначити, чи є деякий об'єкт живим, чи ні. Однак смисл цього вислову не є цілком зрозумілим. Тому невипадково існує ціла низка визначень життя, жодне з яких не вважається бездоганним.

           Термін «людина» так само, як і термін «жива істота» є точним, але неясним. Протягом історії людства з ним пов'язувалися різноманітні смислові значення. Давньогрецький філософ Платон визначав людину як «двоногу істоту, яка не має пір'я”. Інший філософ Діоген обскубав курча і кинув його до ніг Платона зі словами: «Ось твоя людина». Після цього Платон уточнив своє визначення: «Людина — це двонога істота, яка не має пір'я і має широкі нігті”. Ще один філософ охарактеризував людину як «істоту, яка має м'яку мочку вуха». Визначення Аристотеля: «людина — це політична тварина». Подібні дефініції можна продовжувати.

     Велика  кількість мовних висловів є одночасно  неточними і неясними. З одного боку, неможливо чітко встановити клас об'єктів, які позначають ці вислови, а з іншого — смислу таких висловів бракує визначеності.

     Прикладом неточного і неясного вислову є слово «гра». Його смисл позбавлений визначеності, оскільки важко сказати, чи кожна гра має правила, чи в кожній грі є переможці та переможені тощо. Водночас важко встановити і предметне значення цього вислову. Якщо брати до уваги лише діяльність людини, то тоді грою вважають спортивні ігри, дитячі ігри, працю акторів тощо.

     Знаки мають свої виміри, які можна поділити на групи, що ми і побачимо далі.

     Відповідно  до трьох зафіксованих компонентів  знакового процесу (знак, значення, інтерпретатор) можна виділити низку відношень:

1. відношення між знаком та іншими знаками, які з ним пов'язані;
2. відношення між знаком і його значенням;
3. відношення між знаком і його інтерпретатором.

     Ці  три види відношень між компонентам  знакового процесу фіксують відповідно три його виміри:

1. синтаксичний;
2. семантичний;
3. прагматичний.

     Синтаксичний  вимір — це вимір, який фіксує відношення між знаками в структурі знакового процесу.

       Семантичний вимір — це вимір, який фіксує відношення між знаком та його значенням в структурі знакового процесу.

       Прагматичний вимір — це вимір, який фіксує відношення між знаком та його інтерпретатором в структурі знакового процесу.

     Найчастіше  в знаковому процесі присутні всі три виміри. Проте можливі  й такі ситуації, у яких деякі виміри зникають. Так, знак може не мати зв'язків з іншими знаками (відсутність синтаксичного виміру); знак може мати зв'язки з іншими знаками, але при цьому не мати значення (відсутність семантичного виміру); і, нарешті, у знака може бути відсутнім інтерпретатор (відсутність прагматичного виміру).

     Відповідно  до трьох вимірів семіозису виділяють  три основні розділи семіотики як науки:

     1. синтактику;

     Синтаксис вивчає систему відношень між знаками всередині певної мови, виявляє різні зв'язки між словами і реченнями, що утворюють певну мовну систему.

     2. семантику;

     3. прагматику.

     Прагматика вивчає відношення знакових систем до тих, хто їх використовує, умови використання знакових систем, мовні знаки як засіб встановлення взаєморозуміння між людьми.

     Семантика (гр. - той, що позначає) — це особлива теорія (складова частина семіотики), яка в наш час аналізує природну і штучну мову у двох напрямах — відношення мовних виразів (слів, імен) до предметів, які вони позначають, і зміст мовних виразів.

     Відповідно, в семантиці розрізняють, теорію смислу і теорію реферації (позначення).

     Основні семантичні категорії: висловлювання, ім'я, смисл, значення, реферація. Дамо їм загальну характеристику.

     Висловлювання — це граматично правильно побудоване речення, яке має певний смисл.

     Складовою частиною висловлювань є імена.

     Ім’я — це слово або словосполучення, яке позначає будь-який предмет (об'єкт) або властивість предмета.

     Імена бувають

1. одиничні або власні (Сократ, Шевченко, Юстініан),
2. загальні (людина, юрист, право),
3. конкретні (книга, автомобіль, злочинець),
4. абстрактні (доброта, дієздатність, законність),
5. нульові (Кентавр, Зевс, Перун).

     Слово "термін" (гр. - межа, кінець, границя) має  два значення:

     а) у широкому значенні "термін" — це слово чи словосполучення, які позначають реальний або абстрактний предмет. У цьому випадку слово "термін" збігається за смислом із "ім'ям", тобто "термін" означає те ж, що й "ім'я". У вузькому значенні „термін” — це слово або словосполучення, що введені в науку для позначення предметів, явищ, процесів, які вивчає наука, або для побудови наукової теорії відповідно з певними правилами введення наукових термінів. Наукові терміни специфічні за своїм смислом. Сукупність термінів, якими оперують вчені в галузі певної науки, називають науковою термінологією (математична термінологія, юридична термінологія).

     б) у логіко-семантичному значенні "терміни" — це слова і словосполучення, які вводять до складу висловлювань і які поділяються на описові (дескриптивні) і логічні.

     До  дескриптивних термінів належать:

     а) вирази, які називають або позначають емпіричний та абстрактний об'єкт. Вони мають назву "терм". Терм— це одиничні (власні) імена і загальні імена;

     б) предикатний вираз (предикатор) — слово чи словосполучення, яке позначає властивості і якості предметів і відношення між предметами;

     в) предметно-функціональні вирази, або предметні функтори-вирази, які позначають предметні функції і операції, до яких належать спеціальні математичні і логічні знаки, а також слова, як обсяг, вага, ріст, колір. До логічних термінів належать логічні зв'язки, логічні оператори, описові вирази, про які мова піде у відповідних розділах.

     Слово "смисл" вживають у таких значеннях:

1. В повсякденній мові як синонім слова "значення".
2. Як зміст мовного виразу.
3. Як думка, що виражена в словах і словосполученнях.
4. Як мета (призначення) якоїсь події, вчинку (смисл життя, смисл навчання у вузі, тобто для чого людина живе, для чого вона вчиться у вузі).

     Мовні вирази можуть мати прямий та переносний, широкий та вузький смисл, а залежно  від контексту — філософський і релігійний, науковий і буденний, юридичний і політичний смисл.

     Усі імена, в тому числі порожні, мають  певний смисл, проте можуть не мати конкретного предметного значення.

     Предметне значення імені ( мовного  виразу, мовних знаків) — це предмет (об’єкт), який позначається даним іменем. Для позначення окремих предметів або сукупності предметів, тобто класу, до яких застосовується мовний знак (ім'я), введено термін "денотат".

     Денотат — предмет або клас предметів, який позначається особистим або загальним іменем у певній мовній (семантичній) системі, або, інакше, предметне значення імені (слова), або об'єкт позначення. Наприклад, слово "Київ" є особисте ім'я, яке позначає столицю України, а саме місто Київ є денотат, тобто реально існуючий предмет, який позначають особистим іменем "Київ".

     Німецький логік і математик Г.Фреге (1848-1925) розробив концепцію смислу і значення, згідно з якою предмет, який носить дане ім'я, — це предметне значення даного імені, а зміст імені —  це його смисл, тобто за Фреге, смисл — це спосіб, яким мовний знак (ім'я) позначає предмет.

     Предметне значення мовного виразу може бути істинним або хибним, а смисл мовного  виразу, тобто його зміст, може бути зрозумілим або незрозумілим тією чи іншою людиною. Зрозуміти смисл  мовного виразу означає його засвоєння. У процесі засвоєння мовних виразів потрібно спочатку правильно зрозуміти смисл мовних виразів (що саме виражає те або інше ім'я, термін, в певному контексті, яку інформацію вони містять у собі), а потім адекватно встановлювати їх предметне значення, тобто співвідносити з реально існуючими або з абстрактним об'єктами.

     У сучасній логіко-лінгвістичній літературі співвідношення між іменем і його смислом та предметним значенням  зображають за допомогою наглядної  моделі (схеми), яка дістала назву "семантичного трикутника".

     Семантичний трикутник - (англ. semantic triangle) - схематичне зображення для уявлення про те, що в кожного знаку є, принаймні, 2 типи значень (денотативное і сигніфікативне). Вершини семантичного трикутника  утворюють сам знак (або його зовнішня форма) і 2 його значення. З цією виставою зв'язана також думка про те, що у всіх знаків є, щонайменше, 2 семантичних функції: номінатівна (що ідентифікує) і сигніфікативна. Терміни, що позначають типів «значень», утворюють вельми строкатий ряд: Пірс розрізняє «об'єкт» і «інтерпретанту» знаку; Фреге - «значення» і «сенс» імені; Моріс і Черч - «денотат» і «десигнат»; Огден і Річардс - «референт» і «думка про нього»; Виготський (кажучи про слово як знак) - «наочну віднесеність» і «значення». Майже син. семантична тріада.