Поняття про знаки та їх класифікація

     Статичні  та операційні: операційні знаки означають операції над іншими знаками, статичні знаки такої функції не виконують.

     Ситуативні  та аситуативні: ситуативні знаки набувають  різних значень в залежності від  ситуації, аситуативні знаки своїх  значень не змінють.

     Класифікація знакових систем за особливостями знакового складу:

     Замкнені  та відкриті знакові системи: в замкнених  системах кількість знаків чітко  визначена, і кожен новий знак перетворює вихідну знакову систему  у нову; у відкритих системах поява  нових знаків не порушує старої системи.

     Прості  та складні знакові системи: прості складаються з однорідних знаків, складні — з різнотипних знаків. Складні системи можуть бути одно- та багатоярусними. В останніх виникає  ієрархічне підпорядкування — знаки  однієї підсистеми можуть бути зведені, спрощені до знаків іншої.

     Перехресні  та самобутні знакові системи: всередині  перехресних систем містяться одні і ті самі знаки, самобутні — не перетинається з іншими.

     Класифікація  знакових систем за матеріальною природою:

     звукові (усна мова, музика тощо), сприймаючий аналізатор — слуховий;

     графічні (алфавіт, живопис, фотографія, стенографія, загальнонаукові символи, ноти, ієрогліфи  тощо), сприймаючий аналізатор —  зоровий;

     рух (танець, мова глухонімих, положення  рук регулювальника), сприймаючий аналізатор — зоровий;

     запах, сприймаючий аналізатор — органи нюху;

     колір (світлофор, кольори як символи), сприймаючий  аналізатор — зоровий;

     форма (співвідношення опуклостей та впадин в алфавіті сліпих), сприймаючий  аналізатор — тактильний, органи дотику;

     предмет (ялинка як символ новорічних свят, обручка  як символ одруженості), сприймаючий  аналізатор — зоровий;

     матеріал (золото як символ багатства, сталь  як символ міцності), сприймаючий аналізатор — зоровий;

     вчинок (заручини як символ обіцянки вступити у шлюб), сприймаючий аналізатор — переважно зоровий.

     На  основі узагальнення літературних даних  і досліджень можна визначити  шість функцій знаків і знакових систем в діяльності людини:

• сигнальну — як спонука до діяльності: знак виступає в ролі сигналу;
• наочно-образну — як опору для зовнішньої і внутрішньої наочності при рішенні оперативних задач в діяльності (знаки-ознаки, знаки- символи, іконічні знаки);
• інформуючу — про стан і характеристики предметів і явищ, що позначаються (кодові знаки);
• інтеграційну — об'єднання і ущільнення інформації в знаку або ЗС за рахунок узагальнення в числовому значенні і багатовимірності знакових систем, що використовуються (складені знаки);
• структуруючу — організуючу і настроюючу систему прийому і переробки знакової інформації;
• комунікативну — як засіб організації даного спілкування.

     Результатом переробки інформації є формування образно-понятійної моделі діяльності, а також оперативних образів, що відображають взаємозв'язок знаків і позначених предметів.

     Процес  формування цієї моделі має три ступені:

       • виділення інформативних блоків (формування семантичних груп і комплексів, які забезпечують найбільшу ефективність рішення задачі);

       • формування на основі інформативних  блоків семантичного поля і  простору, найхарактернішого для  даного типу діяльності;

       • локалізація інформативних  пунктів шляхом уявного встановлення просторово-часових орієнтирів або опорних осей, які необхідні для визначення взаємозв'язків об'єктів, що позначаються.

     Наочність нами розглядається в двох аспектах: як схожість знака із зовнішнім виглядом предмету (зовнішня наочність), що позначається, і як відволікання і виділення з об'єкту найістотніших сторін і відносин, необхідних для успішного вирішення задачі в діяльності, і представлення їх в знаку так, щоб вони давали можливість відразу відтворювати корисну інформацію, як би «бачити» рішення задачі (внутрішня наочність).

     Таким чином, при формуванні образно-понятійної моделі діяльності створюється інформаційна система зорових образів, вербальних і семантичних компонентів, які  об'єднуються для вирішення певних оперативних задач і виконують в цьому процесі різні функції: пізнавальні і керівники.

     Ми  розглянемо два приклади знаків, це нотні та картографічні знаки.

       Нотні знаки передають інформацію за допомогою нот.

     Ноти-це умовні графічні знаки, які служать для запису музичних звуків. Вони виникли у відповідь  на суспільну необхідність графічно закріпити музику.

     Ноти  є елементами нотного письма – системи графічних знаків, які застосовують для запису музики. Запис музики за допомогою нот також називаються нотацією. Звуки, які використовують в музиці, відрізняються від немузичних звуків своєю визначеною висотою і подовженістю, які відображені в нотному записі.

     Форма і назва нот змінюється в залежності від системи нотації, прийнятої  в різні епохи і в різних країнах.

     Ноти  пишуться на п’яти горизонтальних лінійках, які називають нотним станом.

     На  лінійках і між лінійками, а також  на додаткових лінійках і між ними записуються ноти – знаки, що означають  звуки. Подовженість звуку позначається білою або чорною головкою ноти, а також крапками після нот, що збільшують подовженість ноти на її половину або три четверті.

     Точну висоту нот визначає ключ. Найбільш поширений ключ соль або скрипічний ключ.

     Існує і ключ фа або басовий ключ. Біля ключа проставляють так звані ключові знаки – дієзи і бемолі, що відповідають визначеній тональності.

     Найбільш  поширені у музиці ноти п’яти категорій:

1. ціла нота – порожній овал;
2. половинна нота – паличка з боку ноти, направлена вверх або вниз;
3. четверта нота – заповнений овал (завжди з паличкою);
4. восьма нота – заповнений овал із штилем і двома з’єднаннями.

     Кожне наступне з’єднання означає, що нота звучить на половину коротше.

     Використовується  і ряд особливих знаків:

5. аколада – скоба, яка з’єднує два або більше нотних стани у записі багатоголосної музики для одного інструмента, а також для ансамблю голосів або інструментів;
6. ліга – зігнута лінія, що показує межі музичних фраз або означає уривки, які повинні використовуватися зв’язано;
7. вольта – знак, який відмічає різні закінчення твору розділу, що продовжується.

     Таким чином, ноти – це умовні графічні знаки, які служать для запису музики за лінійною нотною системою. 

     1.3 Особливості картографічні  знаки 

       Картографічне видання (КВ) виділяють  з масиву видань за ознакою  знакової природи інформації  або за формою інформаційних знаків, за допомогою яких фіксується інформація.

     Велику  частину картографічного  видання займає картографічний твір (один або декілька). Під картографічним розуміють твір, головною частиною, якого є зображення, постійне в картографічній проекції – зменшене зображення поверхні Землі, поверхні іншого небесного тіла або неземного простору в визначеній системі умовних знаків.

     Специфіку КВ визначають наступні відмінні риси: математично-визначена побудова; використання особливих знакових систем – картографічних знаків-символів; відбір явищ, що зображуються; системне зображення дійсності.

     Зображення  в КВ об’єкти і явища володіють  геометричною точністю. Для цього  використовують ті чи інші математичні  способи відображення, так звані  картографічні проекції, які встановлюють строгу функціональну залежність між географічними координатами точок картографічних явищ і прямокутними координатами цих самих точок на площині.

     Оскільки  всі об’єкти неможливо показати на обмеженій площі карти, виникає  питання їх відбору, вибору найголовніших і типовіших. Відбір і виділення головних об’єктів для зображення на картографічному виданні називається картографічною генералізацією. Вона завжди здійснюється з урахуванням масштабу і призначення карти. Генералізація звільнює карту від другорядних у даному масштабі деталей місцевості, забезпечує виразну передачу головних географічних особливостей.

     Основою системи відображення дійсності  в картографічних виданнях є системний  підхід.

     Вивченням і розробкою картографічних видань, їх суті, різновидів, системи, форми, окремих елементів, символів, особливостей їх оформлення і створення, виробництвом і використанням займається картографія – галузь науки, техніки і виробництва, яка займається вивченням, створенням і використанням картографічних видань. Картознавство – це наукова дисципліна, яка вивчає карти, розглядає їх як особливий спосіб відображення дійсності і просторові моделі реальних явищ, що містять їх кількісні і якісні характеристики.

     За  структурою і матеріальною конструкцією картографічні видання поділяються на 3 види: карти, атласи, глобуси. Глобус до видань відноситься умовно, як недрукований, об’ємний документ.

     Картографічні видання відносяться до ідеографічного виду документа, так як для фіксування інформації тут використовуються умовні позначення – картографічні знаки, не схожі на реальні об’єкти і явища. Спочатку для картографічних видань було характерне картинне зображення місцевості з допомогою малюнків гір, рослин, населених пунктів та інших об’єктів.

     Картографічні знаки – умовні уніфіковані позначення, які застосовуються для створення картографічних зображень.

     За  своєю формою картографічні знаки можуть бути геометричними, літерними та наочними. Геометричні знаки – це найпростіші геометричні фігури, центр яких співпадає з пунктом, де розміщений об’єкт. Літерні знаки – це одна або дві початкових літери, назви зображуваного явища. Наочні знаки нагадують форму зображуваного предмету. Іноді в якості знаку використовуються цифри. Розмір умовного знаку характеризує величину або значимість зображеного на карті об’єкта.

     В картографічних виданнях застосовуються й інші види зображення. Спосіб якісного фонду застосовується, тоді коли вся територія поділяється на частини, райони, що розрізняються за будь-якою якісною ознакою. Використовується також спосіб ізоліній – плавні криві лінії, які з’єднують на картах точки з однаковими заголовками величин, що характеризують будь-яке явище. Лінії руху показують на карті стрілками. Область розповсюдження будь-якого явища позначаються контуром, область розповсюдження замальовують, заштриховують або просто підписують.

     Поряд з картографічними знаками –  основною мовою КВ – використовують слова звичайної мови для назви  видання і деяких пояснень, які  є своєрідним дороговказом по карті. 

     Висновки  до першого розділу:

     Отже, в цьому розділі, ми розглянули загальні поняття про знаки. Також розглянули науку про знаки, Семіотику.  Особливої уваги набув розподіл знаків. Тому що, це є одним з основних часник класифікації чи складання знаків, для кращого їхнього подальшого застосування. В залежності від того як знаки будуть класифіковані, залежить те, наскільки користувачеві буде удобно шукати інформацію про них а також використовувати певну групу знаків, для передачі інформації.