Автор работы: Пользователь скрыл имя, 20 Декабря 2015 в 17:39, реферат
У період глобалізації економіки та постіндустріальних перетворень розвинених країн відбувається загострення конкурентної боротьби, у якій знаки для товарів та послуг (торговельні марки) набувають особливої економічної цінності. Торгові знаки та система їх захисту на сьогодні є дуже важливим стратегічним активом будь-якої держави, що створює передумови для успішного розвитку країни, розширення міжнародних торгівельно-економічних відносин, використання інтелектуального потенціалу в інноваційному процесі.
Зміст
Торгові знаки на сьогодні є дуже важливим стратегічним активом будь-якої держави, що створює передумови для успішного розвитку країни, розширення міжнародних торгівельно-економічних відносин, використання інтелектуального потенціалу в інноваційному процесі.
У період глобалізації економіки та постіндустріальних перетворень розвинених країн відбувається загострення конкурентної боротьби, у якій знаки для товарів та послуг (торговельні марки) набувають особливої економічної цінності. Торгові знаки та система їх захисту на сьогодні є дуже важливим стратегічним активом будь-якої держави, що створює передумови для успішного розвитку країни, розширення міжнародних торгівельно-економічних відносин, використання інтелектуального потенціалу в інноваційному процесі. Вивчення історії торгового знаку, як об’єкту права інтелектуальної власності, обґрунтування її теоретичної та практичної значущості, залучення історичної науки до вивчення історії права інтелектуальної власності, викличе потребу розвитку історичних та правничих теоретичних досліджень у цій галузі та надасть можливість вивчення впливу різних наук, зокрема геральдики, сфрагістики та емблематики на розвиток торгових знаків.
Мета роботи полягає у вивченні еволюції торгового знаку, висвітлити його історію від зародження до сучасності, зміну його ролі, значення та функцій на різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства.
Торговельна марка, товарний знак, знак для товарів і послуг, логотип, бренд, фірмовий знак – так по-різному ми називаємо позначення, призначене відрізняти товари і послуги одного виробника від аналогічних товарів і послуг іншого виробника.
У Цивільному кодексі України вживається термін «торговельна марка (знак для товарів і послуг)». Юридичні терміни «знак для товарів і послуг» та «торговельна марка» означають одне і те саме поняття і тому можуть вживатися як рівнозначні. Терміни «торгова марка», «торговий знак», «товарний знак» – не є юридичними, проте вживаються для позначення того ж самого поняття, що і «знак для товарів і послуг» та «торговельна марка» [10].
В засобах масової інформації як синонім терміну «знак для товарів і послуг» часто некоректно вживається термін «бренд». «Бренд» – це унікальна комбінація цінностей торгового знаку, за яку споживач сплачує додаткову вартість, або просто надає перевагу при покупці, часто викликає унікальні емоції. Різниця між торговою маркою і брендом: торгова марка – може мати високий товарообіг, а бренд – має мати високий прибуток. Поняття «бренд» і «брендинг» не є правовими поняттями [121.
Товарний знак, торгівельна марка (trade mark) – зареєстрований в установленому порядку знак, що проставляється на товарі або його упаковці для того, щоб відрізнити вироби однієї фірми від інших. Товарний знак є об’єктом промислової власності. Головними вимогами до товарного знаку є його індивідуальність, простота, пізнавальність, привабливість й охороно здатність, можливість офіційної його реєстрації. Забороняється включати як елементи товарного знаку емблеми, герби або прапори держав, міжнародних організацій, інші геральдичні позначення, географічні назви, опис торгових якостей виробів, оскільки вони не можуть бути об’єктом виняткової власності. Товарний знак повинен відрізнятися від відомих або поданих на реєстрацію знаків. Фірма, що має намір використовувати товарний знак, повинна його зареєструвати. Сьогодні у країнах Заходу зареєстровано більше 5 млн. товарних знаків, а маркується близько 70% виготовленої продукції. Використання у міжнародній практиці регулюється Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків й угодою про міжнародну класифікацію виробів і послуг для реєстрованих знаків, укладеною у Ніцці.
Товарний знак – один з видів промислової власності, закріплених Паризькою конвенцією 1883 р; позначення, здатні відрізняти відповідно товари і послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів і послуг інших юридичних і фізичних осіб. У сполученні з комерційною рекламою він являє собою важливий засіб конкуренції. Крім зазначеної конвенції, охорона прав на товарний знак передбачається Мадридською конвенцією про міжнародну реєстрацію товарного знаку 1981 р. У ряді країн право на товарний знак здобувається в силу пріоритету реєстрації, в інших – пріоритету використання. Товарний знак захищає виняткові права продавця на користування марочною назвою або марочним знаком (емблемою). Товарний знак може бути зареєстрований на ім’я юридичної або фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. На зареєстрований товарний знак видається свідоцтво, яке засвідчує пріоритет товарного знаку, виняткове право власника на товарний знак відносно товарів, вказаних у свідоцтві [1].
Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг: словесні (слова та абревіатури); зображувальні (композиції ліній, плям, фігур, форм на площині); об’ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки – флакони, пляшки тощо); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об’ємних елементів).
З позицій маркетингу і взагалі виробничо-комерційної діяльності товарний знак – це особливий символ товарної відповідальності, що позначає, кому належить виключне право мати у своєму розпорядженні даний товар, діставати прибуток, але і разом з тим нести відповідальність за постачання неякісного товару. В розвинених країнах марковані продукти практично витіснили з крамниць безіменні товари. Це характерна тенденція сьогодення – маркування сировини та інвестиційних товарів.
Рис.1. Функції товарного знаку
Маркування продуктів має велике значення також для споживачів (рис. 2).
Рис. 2. Значення маркування продуктів для споживачів
Останнє особливо важливо щодо товарів зі складними властивостями, суцільний контроль якості яких неможливий. Маркування продукту можна вважати початком розробки заходів для спрощення доведення товарів до безпосереднього споживача. Водночас воно має велике значення і для торгівлі, оскільки значно зменшує необхідність особистих консультацій та широкого інформування покупця.
Для реєстрації товарного знаку юридичною або фізичною особою (заявником) подається заявка в Державне патентне відомство(далі – Патентне відомство), при цьому перелік необхідних документів і вимоги до них встановлюється Патентним відомством. Пріоритет товарного знаку встановлюється за датою надходження в Патентне відомство заявки. Експертиза заявки здійснюється Патентним відомством і включає попередню експертизу та експертизу заявленого позначення. За результатами експертизи приймається рішення про реєстрацію товарного знаку або про відмову в його реєстрації. На основі рішення про реєстрацію товарного знаку Патентне відомство протягом місяця з дати отримання документа про сплату встановленого мита проводить реєстрацію товарного знаку в Державному реєстрі товарних знаків і знаків обслуговування. До Реєстру вносяться товарний знак, відомості про його власника, дата пріоритету товарного знаку і дата його реєстрації, перелік товарів, для яких зареєстрований товарний знак, інші відомості, що відносяться до реєстрації товарного знаку, а також подальші зміни цих відомостей. Видача свідоцтва на товарний знак проводиться Патентним відомством протягом трьох місяців з дати реєстрації товарного знаку в Реєстрі. Реєстрація товарного знаку діє протягом десяти років, починаючи з дати надходження заявки в Патентне відомство. Термін дії реєстрації товарного знаку може бути продовжений за заявою власника, яка подана протягом останнього року її дії, кожний раз на десять років [11].
Отже, товарні знаки виступають в ролі своєрідних покажчиків, що допомагають споживачам вибирати ті або інші товари і користуватися послугами тих або інших торгових фірм. Товарний знак є обличчям фірми, сприяє її упізнаванню. Правова охорона товарного знаку надається на основі його державної реєстрації в порядку, встановленому названим Законом про товарні знаки або внаслідок міжнародних договорів. Право на товарний знак охороняється законом. Товарний знак може бути зареєстрований на ім’я юридичної особи або фізичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність. На зареєстрований товарний знак видається свідоцтво, яке засвідчує пріоритет товарного знаку, виняткове право власника на товарний знак відносно товарів, вказаних у свідоцтві. Власник товарного знаку має виняткове право користуватися і розпоряджатися товарним знаком, а також забороняти його використання іншими особами.
Мало хто замислюється, звідки виникла традиція наносити на товари ці позначення. А почалося все в сиву давнину з клейм, якими користувалися стародавні гончарі.
Історія торговельної марки починається зі стародавніх часів, а саме з тих самих пір, коли в людському суспільстві відбувся розподіл праці і з’явилися конкуруючі між собою ремісники. Приблизно з 5000 року до нашої ери людство починає масове на ті часи виробництво глиняного посуду. Саме на цьому посуді і з’явилися позначення – перші торговельні марки. Посуд, вироблений в Китаї в період царювання імператора Хонг-То, був маркований першими позначеннями, які містили ім’я правлячого імператора і ім’я виробника або місце виробництва. Майже за 4000 років до н.е. майстри Ассирії і Вавилона вирізали на каменях побудованих ними споруд свої клейма. Ці знаки, знайдені археологами в XX в., можна вважати попередниками торговельних марок. Існують документальні свідоцтва появи торговельних марок на грецьких і римських світильниках. Археологічні знахідки підтверджують використання торговельних марок в Індії в 1300 році до н.е.
Рис. 3. Клеймо китайських майстрів на цеглині
В Європі торговельні марки першими почали використовувати стародавні греки. До наших днів збереглася безліч амфор з особистими клеймами гончарів, статуї, на яких вирізані імена скульпторів, елементи споруд з ініціалами архітекторів. Широко відома історія будівництва одного з семи чудес світу – Фароського маяка. Будівництво маяка здійснювалося за проектом грецького архітектора Сострата. Згідно наказу правителя Єгипту того часу, що бажав прославити своє ім’я в століттях, на штукатурці першого рівня маяка Сострат зробив напис: «Птолемей I – Сотер». Проте, багато років пізніше, коли вже ані правителя, ані архітектора вже не було серед живих, штукатурка поступово почала відвалюватися, оголюючи висічений в камені напис: «Сострат, син Декстіфона, присвятив богам-рятівникам заради морів». Так світ дізнався ім’я архітектора одного з чудес світу [8].
Рис. 4. Ініціали мулярів на кам’яних блоках часів Римської імперії
В середні віки з’явилася нова форма торговельної марки, що відображала характер торгівлі того часу, – марка гільдії. Гільдія була об’єднанням ремісників, що спеціалізувалися на певному виді продукції. Існували гільдії теслярів, гончарів, ковалів і інших ремесел. Щоб займатися своїм ремеслом, потрібно було стати членом відповідної гільдії, яка встановлювала стандарти якості, ціну на товар, а також правила праці. У кожної гільдії була своя, легко впізнана торговельна марка або логотип, і поступово за гільдією, а часто і за місцевістю, в якій вона розташовувалася, закріплювалася монополія на виробництво певних виробів. Марки гільдій сприяли заохоченню місцевих виробників, перешкоджаючи конкуренції із сторони. В середні віки перед торговельною маркою ставилася мета гарантувати якість товару, пов’язуючи його при цьому безпосередньо з ім’ям конкретного виробника. Таким чином, майстер або гільдія несли відповідальність за кожний виріб, позначений торговельною маркою [1].
Рис. 5. Торговельні марки середньовічних гільдій
Поступово маркування товарів ставало обов’язковим. Були видані спеціальні закони, що вимагали наносити торговельні марки на вироби. Перший законодавчий акт, про торговельні марки, був прийнятий англійським парламентом в 1266 році. Відповідно до цього акту, кожний пекар був зобов’язаний проставляти свій знак на хлібі, щоб «якщо хліб випечений недостатньої ваги, було відомо, хто в цьому винний».
В ранній історії Сполучених Штатів Америки для ідентифікації худоби часто використовувалися клейма. Пізніше ці клейма сталі використовуватися для підтвердження особливої якості товару, пропонованого власником певної ферми або ранчо. Таким чином, клеймо трансформувалася з характеристики власності товару в символ походження товару, його знак якості. Тобто, клеймо ставало товарним знаком власника товару. Згодом клейма перетворилися в торговельні марки деяких фірм США.
В Німеччині за допомогою різних клейм і позначень маркували гончарні вироби, клеймили худобу, засвідчували право на володіння землею та ін. В німецьких землях дворянство часто виявляло велику цікавість до гончарного ремесла, і багато майстерень користувалися особливим заступництвом місцевих князів. Відомі фабрики, які дуже пишалися своїм товаром, позначали вироби своїми знаками і навіть робили їх частиною декоративного оформлення. Ще один вид клейм, а саме знаки власника виробленого на замовлення посуду, зустрічаються переважно на порцелянових виробах [8].
Рис. 6. Знаки на порцелянових виробах з Німеччини
У Франції існувала велика кількість міток і знаків – релігійних символів, масонських знаків, грошових знаків, клейм власників, геральдичних символів, особистих знаків друкарів, пробірних клейм. Частина з них було успадкована ще від часів Римської імперії, але більшість виникла в середні віки або пізніше.
Рис. 7. Французькі клейма і знаки різних часів
У зв’язку з інтенсивним розвитком ювелірного ремесла виникла необхідність в створенні єдиного стандарту вмісту дорогоцінного металу в сплаві. Були створені пробірні палати і спеціальними указами майстрів зобов’язали клеймити ювелірні вироби. Найперше французьке ювелірне клеймо датується 1272 роком, а в 1275 році обов’язкове таврування золотих і срібних виробів було введено у всій Франції. Спеціальний декрет наказував всі вироби маркувати клеймом міста і ім’ям майстра. В Німеччині перша згадка про таврування срібних виробів датується 1239 роком.
В 1300 р. король Англії Едуард I зобов’язав перевіряти і маркувати всі ювелірні вироби. В 1363 році був прийнятий закон короля Едуарда III, згідно з яким кожний ювелір повинен був мати своє власне клеймо, клеймо майстра. Воно було чимось середнім між фабричною маркою і товарним знаком. Для клейма майстри використовували малюнки, а не свої ініціали. Частково це пояснювалося тим, що неписьменність населення в Європі не дозволяла людям розрізняти знаки, що складаються з літер [9].