Роль та місце позабюджетних фондів у структурі державних фінансів України

          

       

        
 

      Рисунок 2.1  −   Структура фінансової системи України 

         До цієї ланки належать також  фінанси так званої невиробничої  сфери, яка поділяється на фінанси  освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів.  Характерною особливістю створення  й використання фондів та фінансових  ресурсів у цьому разі є  наявність, поряд із власними  джерелами, бюджетного фінансування.

         У нефінансовому секторі економіки  провідне місце належить підприємствам  державної форми власності. З  розвитком ринкових реформ питома  вага підприємств недержавної  форми власності зростатиме.

         Державні фінанси можна визначити  як сукупність фондів фінансових  ресурсів загальнодержавного призначення. За своєю структурою це дуже складна та багатопланова ланка фінансової системи. Державні фінанси охоплюють: державний та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному бюджеті держави.

         Зведений бюджет – це сукупність  усіх бюджетів держави, що входять  до бюджетної системи. Принципи  побудови бюджетної системи регулюються  бюджетним законодавством і залежать  насамперед від її адміністративно-територіального  поділу. Взаємовідносини між різними  складовими бюджетної системи  визначаються рівнем розвитку  демократичних засад у державі.

         Зведений бюджет України включає  державний бюджет України, бюджет  Автономної Республіки Крим і  місцеві бюджети. Державному бюджету  належить центральне місце в  системі державних фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

         Централізовані та децентралізовані  фонди України цільового призначення  включають Пенсійний фонд, Фонд  соціального страхування, Фонд  сприяння зайнятості, Фонд конверсії,  Валютний фонд, позабюджетні фонди  місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють  державний бюджет, проте специфіка  їх полягає у тому, що ці  фонди мають строго цільове  призначення і на інші цілі  не використовуються. По суті, перелічені  фонди є новою складовою державних  фінансів України, яка перебуває  на стадії становлення.

         Державний кредит є заборгованістю  держави перед своїми громадянами  та господарськими структурами,  іноземними кредиторами. Його  величина свідчить про раціональність  і ефективність фінансової політики  держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави  для висновку, що держава живе  за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно  впливає на видаткову частину  бюджету, оскільки вимагає витрат  на обслуговування.

         Страхові та резервні фонди  відіграють специфічну роль у  фінансовій системі. Вони є  сукупністю фондів фінансових  ресурсів, основне призначення яких −  покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

         Страхові фонди створюються за  рахунок страхових внесків юридичних  та фізичних осіб і перебувають  в розпорядженні страхових організацій  і страхових компаній різних  форм власності. Страхові фонди  й резерви – об’єктивне явище  в економіці держави, що пов’язане  з наявністю ризиків у господарській  діяльності та суспільному житті.

         Наявність страхових і резервних  фондів фінансових ресурсів дає  можливість локалізувати втрати  економіки та окремих громадян, пов’язані з фактами стихійного  лиха і непередбачених обставин. Страхові фонди можуть використовуватися  також як інвестиційний та  кредитний ресурси в економіці  до настання страхового випадку.  Резервні фонди як на рівні  держави, так і на рівні господарських  структур сприяють підвищенню  ефективності господарської діяльності.

         Фінансовий ринок – ланка фінансової  системи, яка створює і використовує  фонди фінансових ресурсів у  тих випадках, коли інші ланки  фінансової системи не можуть  діяти ефективно. Фінансовий ринок  включає ринок грошей, кредитних  ресурсів, цінних паперів і фінансових  послуг.

         Ринок грошей або валютний  ринок – це створення фондів  фінансових ресурсів для здійснення  зовнішньоторговельних операцій. Тут  має місце обмін валюти однієї держави на валюту іншої. При девальвації національної грошової одиниці підприємницькі структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

         Ринок кредитних ресурсів є  формою залучення тимчасово вільних  коштів на інвестиційні та  інші потреби. Ринок кредитних  ресурсів регулюється за допомогою  облікової ставки національного  банку.

         Ринок цінних паперів – це  мобілізація коштів на потреби  господарської діяльності шляхом  випуску й реалізації цінних  паперів, які є гарантом повернення  вкладених коштів і одержання  доходу. Усі операції з реалізації  цінних паперів здійснюються  на фондовому  ринку. Існує  також позабіржова торгівля цінними  паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах  при продажу цінних паперів,  суттєво впливають на рівень  фінансового забезпечення розвитку  економіки, зміцнення фінансового  становища держави.

         Фінанси домогосподарств є засобом  створення та використання фондів  фінансових ресурсів для задоволення  особистих потреб громадян. Джерелом  створення вказаних фондів є  заробітна плата й інші джерела  доходів кожного громадянина  чи його сім’ї. До доходів  домогосподарств належать доходи  від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств,  доходи, одержанні від здачі в  оренду майна, відсотки на капітал,  вкладений у цінні папери тощо.

         До видатків домогосподарств  належать витрати на придбання  споживчих товарів, оплату наданих  послуг і виконаних робіт, формування  заощаджень, купівлю цінних паперів  та інші витрати. Домогосподарства  за своєю економічною суттю  – це господарські структури  виняткового типу, діяльність яких  ґрунтується на створенні й  використанні фондів фінансових  ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов’язана з іншими підсистемами фінансової системи.

         Так, домогосподарства одержують  кошти з бюджету та від господарських  структур у рахунок оплати  праці та при одержанні безоплатних  послуг від держави. Зі свого  боку домогосподарства вносять  платежі до бюджету та централізованих  фондів, беруть участь у формуванні  й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку.  Економічна суть і призначення  кожної із підсистем найповніше  розкривається в їхній взаємодії  та методах впливу на інші  системи економіки держави.

      Цільові фонди тісно пов'язані з бюджетом і між собою. Різноманітність  цільових фондів обумовлює складні  багатоступінчаті зв'язки між цими фондами і іншими ланками фінансової системи. Розрізняють односторонні , двосторонні і багатобічні фінансові зв'язки[1,cт.234].

      При односторонніх зв'язках грошові кошти йдуть в одному напрямі: від фінансових ланок до цільовому фонду. Такий зв'язок з'являється при формуванні фондів або використання ними коштів. (Наприклад, валютні фонди багатьох країн утворюються за рахунок коштів центрального бюджету у формі безповоротних субсидій. Дорожній фонд США, що створюється за рахунок спеціальних податків за наявності надлишків, надає позики федеральному бюджету).

      При двосторонніх зв'язках грошовий потік рухається між цільовими фондами і іншими ланками фінансової системи в двох напрямах. Так фонди соціального страхування утворюються не тільки за рахунок страхових внесків, але і коштів державного бюджету. Одночасно за наявності активного сальдо вони набувають державних цінних паперів і стають кредитором бюджету.

      При багатобічних зв'язках один цільовий фонд одночасно приходить в зіткнення з різними фінансовими ланками і іншими цільовими фондами, тобто гроші рухаються у різних напрямах між ними[12,ст. 12-16].

2.2 Особливості формування цільових фондів України

 
 

      Цільові фонди, будучи складовою частиною фінансової системи України, володіють рядом  особливостей:

      − заплановані органами влади і управління та мають  строгу цільову спрямованість;

      − грошові кошти фондів використовуються для фінансування державних витрат;

      − формуються в основному за рахунок обов'язкових відрахувань юридичних і фізичних осіб;

      − страхові внески до фондів і взаємини, що виникають при їх сплаті, мають податкову природу, тарифи внесків встановлюються державою і є обов'язковими;

      − на відносини, пов'язані з численням, сплатою  і стягненням внесків до фондів, поширена більшість норм і положень Закону України «Про основи податкової системи України»;

      − грошові ресурси фонду знаходяться в державній власності і не підлягають вилученню на які-небудь цілі, прямо не передбачені законом;

      − витрачання коштів з фондів здійснюється по розпорядженню Уряду або спеціально уповноваженого на те органу (Правління фонду).

      Цільові фонди - форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що привертаються державою для фінансування деяких суспільних потреб і що комплексно витрачаються на основі оперативної самостійності строго відповідно до цільових призначень фондів.

      В Україні з 1992 р. почали діяти більше двох десятків цільових фондів серед  яких можна виділити соціальні, економічні та інші. До соціальних цільових фондів відносяться: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального  захисту інвалідів та ін.

      Область перерозподілу бюджетних коштів набагато ширше, ніж цільових фондів, рамки перерозподілу яких обмежені цільовим призначенням фонду, а в  галузевих фондах — ще і галузевою  приналежністю. Така обмеженість в  перерозподільній функції цього  сегменту державних фінансів в окремих  випадках має ряд переваг перед  бюджетною формою перерозподілу  фінансових ресурсів. При виділенні  до цільового фонду частини фінансових коштів легше є видимою відповідність джерел, що централізуються, і потреб, оперативніше розв'язуються питання управління даною частиною фінансових ресурсів, усувається неминучість дефіциту по цих фондах, що неможливо досягти в бюджетах в умовах економічної кризи.

      Державні  соціальні цільові фонди лише формою, а не за змістом є фондами  взаємного страхування населення. І справа зовсім не в тому, що платниками страхових внесків в переважній частині є працедавці, а не працівники. Економічна природа коштів, що зараховуються  до соціальних цільових фондів, є не що інше, як частина вартості відтворення  робочої сили. Порядок же сплати внесків є формою прояву цієї суті. Ніщо не заважає органам влади  держави встановити мінімальний  рівень оплати праці (який є нижнім рівнем для будь-якого працедавця), що включає як прожитковий мінімум, так і частку платежів до соціальних цільових фондів, переклавши обов'язок вносити страхові платежі з працедавців  на працівників. Проте діючий порядок  простіший і звичніший для  менталітету нашої держави і  населення. У інших країнах страхові внески розподілені більш рівномірно між працівниками і працедавцями, а в окремих державах переважну  частину внесків сплачують працівники[9,ст.27-29].