Курс лекций по финансам

    Державний кредит відрізняється  від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету, і джерелом його повернення та сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від вигідних обсягів кредиту.

    Державний кредит за своєю економічною  суттю - сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами - з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.

    Як  економічна категорія  державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави.

    Державний кредит є зворотним, терміновим і  платним.

    Призначення державного кредиту виявляється у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів. Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів.

    Державний кредит як фінансова категорія виконує  три функції:

1. розподільчу,
2. регулювальну 
3. контрольну.

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

    Внутрішній  державний кредит виступає у таких формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в державні позики, запозичення коштів недержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

    Державні  позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризується тим, ще тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються на фінансування суспільних потреб через випуск і реалізацію облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

    Міжнародний державний кредит являє собою сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому фінансовому ринку з ролі позичальника або кредитора. Ці відносини отримують форму державних зовнішніх позик.

    Форми державного кредиту:

    1. Товарна (наприклад, хлібні позики перших років Радянської влади. В надзвичайних ситуаціях - в умовах стихійного лиха, катастрофи, війни тощо - запозичення транспортних засобів, іншого майна в населення. У сучасній практиці фактично не використовується).

    2. Грошова:

    - ощадна справа (використання ощадних  вкладів населення);

    - державні позики;

    - запозичення КМУ фінансових коштів  із позикового фонду НБУ для  покриття дефіциту бюджету (призводить  до стимулювання зростання інфляції);

    - грошово-речові лотереї.

    Класифікація  державних позик здійснюється за такими ознаками:

1. за правовим оформленим розрізняють державні позики, що оформляються підписними зобов’язаннями  або надаються на підставі угод    (безоблігаційні),    і    забезпечені    випуском    цінних    папері з (облігаційні);
2. залежно   від   місця   розміщення   позик   їх   поділяють   на внутрішні і зовнішні;
3. за правом емісії розрізняють державні й місцеві позики;
4. за характером використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики;
5. залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні та без заставні;
6. відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові, середньострокові і, довгострокові;
7. за характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні;
8. за    характером    погашання    заборгованості    розрізняють одноразову виплату і виплату часинами;
9. залежно   від   зобов'язань   держави   в   погашенні    боргу розрізняють позики з правом і без права довгострокового погашення.

    Залучення позик повинно засновуватись  на двох чинниках: мінімізації вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку. Мінімізація вартості досягається за рахунок процентної політики а також умов випуску і погашення. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий процент, який є індикатором ринку. Привабливість позик досягається за рахунок гарантій держави щодо повернення коштів і виплати доходу.

Випуск  позик засновується на передумовах:

    - наївність кредиторів;

    - довіра до держави;

    - заінтересованість кредиторів,

    - можливість держави своєчасно  і помістю повернути борг і  виплати доходів. 

Джерелами погашення державних  позик можуть бути:

• найбільш    реальне    -    доходи    від   інвестування    коштів    у високоефективні проекти;
• додаткові надходження від податків;
• економія коштів від зменшення видатків;
• ефективне джерело - емісія грошей;
• залучені від нових позик кошти (рефінансування боргу).

    - 2 -

    Існування державного кредиту  зумовлює появу державного боргу. Внутрішні та зовнішні запозичення, які на певний період часу оформляються у вигляді державного боргу, є не тільки індикатором фінансового стану країни, а й показником її конкурентоспроможності.

    Бюджетним кодексом України  встановлено, що основний обсяг державного боргу не повинен перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП України.

    Державний борг - це сума заборгованості за всіма борговими зобов'язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов'язання держави перед суб'єктами економіки.

    Загальна  сума державного боргу  складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язані, держави і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позивальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і держави-їм підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін.

    Головна характеристика боргової залежності країни є  співвідношення суми зовнішнього державного боргу ВВП (МБРР встановив критичний рівень цього показника 80-100%). Є науковий висновок, що розмір річних державних запозичень дорівнює капітальним вкладенням в економіку.

    Державний борг поділяють на поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг.

      Поточний борг  - сума й належні до сплати відсотки, що підлягають погашенню в поточному році.

    Капітальний борг - загальна сума заборгованості і відсотків по них.

    Внутрішній  - борг кредиторам у даній країні.

    Зовнішній - за межами країни.

    Управління  державним боргом - це комплекс заходів, що здійснює держава в особі її уповноважених органів з визначенням умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, та забезпечення платоспроможності держави. В управлінні державним боргом виділяють такі принципи: безумовності, єдності, зниження ризиків, оптимальність структури, збереження фінансової незалежності, зниження вартості обслуговування державного боргу, прозорості.

    Процес  управління державним  боргом включає такі етапи:

1. залучення коштів,
2. використання коштів,
3. повернення боргу і виплата відсотків.

    Мета  політики управління боргом - одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

    З метою забезпечення платоспроможні держави використовують такі методи коригування позикової політики: рефінансування боргу та реструктуризація заборгованості.

    Іншими  методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики.

    Управління  державним боргом включає також  комплекс заходів щодо його обслуговування - це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргу визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу - це відношення всіх платежів із заборгованості до валютних надходжень держави у відсотках. Сприятливим є показник 25%.

0бсяг  зовнішніх запозичень визначається двома факторами:

1) скільки  капіталу держава може поглинути;

   2) який обсяг боргу вона може  обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів.

    Зовнішній борг має використовуватись  виключно для інвестицій, причому прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу.

    Управління  державним внутрішнім боргом здійснюється Мінфіном з погодження НБУ.

    Обслуговування  зовнішнього боргу здійснюється в процесі виконання Державного бюджету. Розрахунки належних до сплати сум виконуються в доларах США.  Перерахунок у національну валюту проводиться за прогнозним курсом валют до гривні. Оплату здійснює Державне казначейство.

    Обслуговування  внутрішнього боргу  здійснюється Мінфіном за допомогою банківської системи України проведенням операцій із розміщення ОВДП, їхнього погашення та виплати доходу за ними у вигляді відсотків.