Погашення та зняття судимості

Дострокове зняття судимості не застосовується до:

1) військовослужбовців, яким позбавлення  волі на строк до двох років  замінено на тримання у дисциплінарному  батальйоні на цей же строк;

2) звільнених від відбування  покарання з випробуванням:

а) за умови, що вони успішно пройшли  випробування і не направлялися для  відбування призначеного покарання;

б) вагітних жінок і жінок, які  мають дітей віком до семи років, (якщо вони не направлялися для відбування покарання згідно з вироком суду);

3) звільнених від покарання:

а) у виді позбавлення волі або  обмеження волі у зв’язку із закінченням  строків давності виконання обвинувального вироку);

б) внаслідок бездоганної поведінки  і сумлінного ставлення до праці, яких на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільне небезпечними;

4) осіб, яким не відбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі замінена або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м’яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замінено на обмеження волі — судимість з них може бути знята достроково;

5) звільнених від відбування  покарання:

        а) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

б) за хворобою [7].

Такими чином, зняття судимості застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було призначене покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених законом. Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимості. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік — це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого [27, с. 37].

Дострокове зняття судимості  можливе після спливу не менше  половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього  строку слід керуватися положеннями, викладеними  в ст.90 КК [3].

В який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не визначає. Це означає, що в принципі допускається зняття судимості в  її останні тижні чи дні.

Встановлення в законі вимоги щодо обов’язкового відбування частини строку погашення судимості  означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які  пов’язані із судимістю. Тому видається, що судимість з осіб, які достроково звільнені від відбування покарання  чи яким покарання замінено більш  м’яким, не повинна зніматися, принаймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку  неможливе направлення для відбування покарання особи, яка не витримала  іспитовий строк, вчинила новий злочин.

Крім формальних вимог  — відбування покарання та спливу не менше половини строку погашення  судимості, — закон встановлює і  вимоги щодо поведінки особи, яка  претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці  протягом усього відбутого строку погашення судимості [28, с. 365].

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім’ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших  колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціально  схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці  насамперед передбачає, що особа бере участь у суспільно корисній праці  в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом, участь в підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими  договорами, індивідуальна праця). Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюється суспільством а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для здавання на брухт чи браконьєрством. Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов’язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у покращенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.

Оскільки судимість є  наслідком відбування покарання  за конкретний злочин, то й зняття судимості  здійснюється стосовно кожного із них  окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості  не означає, що одночасно автоматично  знімаються судимості і за всі  інші злочини, якщо вони є в цієї особи [29, с. 192].

Зняття судимості, на відміну  від її погашення, відбувається не автоматично. Особа вважається такою, що не має  судимості, яка з неї знята, з  моменту набрання чинності відповідною постановою суду [7].

Судимість може бути достроково знята і на основі актів амністії чи помилування. В такому випадку  дотримання вимог, встановлених в ч.1 і 2 ст.91ККУ, не вимагається [3].

Отже, наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загально-правових [30, с.134].

У цьому розділі було визначено  підстави для зняття судимості.

Отже, судимість може бути знята лише за таких умов:

1. особа відбула покарання  у виді обмеження волі або  позбавлення волі;

2. спливло не менше  половини строку погашення судимості;

3. зразковою поведінкою  і сумлінним ставленням до  праці особа довела своє виправлення.

Також, слід зазначити, що зняття судимості, на відміну від погашення, відбувається не автоматично, а тільки з моменту набрання чинності вироку суду.

 

ВИСНОВОК

 

У такий спосіб із усього сказаного  бачимо, що інститут судимості відіграє досить важливу роль в кримінальному  праві України. Судимість виступає, як обтяжуючий фактор при вчиненні особою нового злочину, враховується при  кваліфікації тяжкості злочину, призначенні  міри покарання, тим самим посилюючи  кримінальну відповідальність особи  за вчинений злочин. Також наявність  судимості тягне за собою ряд  інших негативних для особи правових наслідків, які істотно обмежують  свободу її діяльності. Але це не означає, що особа, яка вчинила злочин є носієм такого негативного статусу  все життя. Враховуючи, що особа при  відбуванні покарання може осмислити  свою вину, примиритись з потерпілим, розкаятись, тому кримінальним законодавством встановлено дві форми припинення судимості: погашення судимості  і її зняття

Сьогодні кримінально-виконавча  система України знаходиться  на зламі, коли з одного боку очевидним  є протиріччя між консервативністю діючого законодавства і всієї  системи виконання покарань, а  з іншого – прагнення держави  до гуманізму та демократії. Слід відзначити, що за всі роки незалежності Україна  так і не зробила кардинальних змін назустріч соціальним перетворенням. Вона, як і раніше, залишається одним  із „лідерів” по застосуванню кримінальних покарань і особливо тих, що пов’язані  з утриманням осіб в місцях позбавлення  волі.

Статистичні дані Державної Судової  адміністрації України свідчать про те, що в останні 12 років застосування позбавлення волі складає 28 – 38% до осіб, що „проходять” у кримінальних справах, а за вчинення злочинів в  Україні засуджено за цей період більш, ніж 2 млн. 500 тис. громадян.

Засуджені складають більш ніж 0,413% населення України, яке постійно зменшується. Четверо з однієї тисячі осіб, - жителів України, утримується  в місцях позбавлення волі, знаходяться  під слідством або затримані.

Сьогодні ми вимушені констатувати і зростання латентної злочинності, а також невиправдано високий  рівень рецидиву злочинів. Ці та інші фактори полегшили формування відповідного середовища для подальшої криміналізації суспільства – від переходу до „тіньової” та нелегальної діяльності значних верств населення до криміналізації найбільш важливих сфер функціонування держави.

Як відомо, покарання і  судимість, опосередковано впливає  не тільки на засуджених та їх найближче  оточення, його вплив охоплює великі групи населення і в цілому суспільство. Оскільки покарання несе не тільки позитив для суспільства (застосуванням кримінального покарання  суспільство виконує захисну  функцію), а й залишає низку  негативних наслідків, саме громадськість  разом з Департаментом повинна  комплексно реформувати всю кримінально-виконавчу  систему і привести її у відповідність  до міжнародних стандартів, як того потребує час.

Будуючи кримінально-виконавчу  політику, слід відмовитися від усталених  стереотипів, келійності, відомчих інтересів, необ’єктивності в оцінці поведінки  засуджених та осуджених.

Ці кроки слід робити негайно, але підходити до них дуже виважено, щоб завоювати авторитет і  у законослухняних громадян своєї  держави, і у засуджених, та тих  хто має судимість.

З прийняттям нового Кодексу 2001 року інститут судимості набув  ще більшого правового закріплення, що розв’язало багато проблемних питань щодо вдосконалення даного інституту.

Особливо важливим інститут судимості став в наш час, коли швидкими темпами зростає латентна злочинність та в країні констатують  високий рівень рецидивної злочинності. Ряд факторів створюють в нашому суспільстві умови для формування відповідного середовища для подальшої  криміналізації суспільства. Це починається  від найменшого і закінчується криміналізацією  найважливіших сфер функціонування держави.

Покарання та судимість виступають явищами, які призупиняють процес криміналізації суспільства. Метою покарання та судимості є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочин як засудженими, так  і іншими особами. Саме покарання та судимість впливають на свідомість засудженого, його близького оточення, а також на великі групи громадян.

Інститут судимості є  дуже важливою ланкою кримінальної відповідальності, що сприяє боротьбі зі злочинністю, несе для особи ряд негативних наслідків, що мають на меті виправлення засудженого  та виховання його, запобігання вчинення ним нових злочинів.

До правових наслідків  судимості відносять кримінально-правові  наслідки, що наступають для особи  внаслідок вчинення нею злочину, і впливають на подальшу кваліфікацію нового злочину, форму покарання  та його відбуття. Загально-правові  наслідки судимості випливають з  законодавства України і полягають  у обмеженнях,які особа відчуває до зняття чи погашення судимості.

Метою судимості, як вже зазначалось, є виправлення засудженого, тому з особи, яка доведе своє виправлення, судимість може бути знята достроково, не чекаючи закінчення строків погашення  судимості.

Отже, інститут судимості  відіграє дуже важливу роль для розвитку законності, правової свідомості засуджених, а також інших осіб, розвитку правового, слухняного суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. – Ст. 141; із змінами від 08.12.2004. – ВВРУ. - 2005. - № 2.

2. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов; За ред. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я Тація. — 2-е вид., перероб. І допов. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 480 с.

3. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001.- № 25.

4. Копиленко О.П. Правознавстово: Підручник / О.П. Копиленко, Л.І. Мозговий. – К.: Професіонал ВД, 2007. – 400 с.

5. Александров Ю.В.Кримінальне право України: Заг. Частина: Підруч. Для студ. Вищ. Навч. Закл. / Ю. В. Александров, В. А. Клименко. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 328 с.

6. Фріс П.Л. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. / П.Л. Фріс. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 476 с.

7. Кримінально – процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. / В.Т.Маляренка. – Харків. - 2003. - 537с.

8. Голіна В.В. Судимість / В.В. Голіна. – Харків: «Харків юридичний», 2006. – 384 с.

9. Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру / А.А. Музика. – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 1997. – 125 с.

10. Хохлова І.В. Кримінальне право України (Загальна частина): Навчальний посібник / І.В. Хохлова, О.П. Шемляков. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 349 с.

11. Галіна В. Судимість як соціально-правове явище: сутність, призначення, наслідки / В. Галіна// Вісник Академії правових наук України - 2005. - № 2.- С 173.

12. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части. Учебник для ВУЗов / Под. Ред. Е.Л. Стрельцова. – Х., 2002. – 384 с.

13. Кузнєцов В.О. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О.Кузнєцов, М.П.Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005. – 421 с.

14. Козаченко І.П. Кримінальне право України. Загальна частина: Практикум: Навчальний посібник / І.П.Козаченко, О.М. Костенко, В.К. Матвійчук. – К.: КНТ, 2006. – 365 с.

15. Александров Ю.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник / Ю.В. Александрова, В.І. Антипова, М.В. Володько. – К., 2002. – 334 с.

16. Волженкін Б.В. Кримінально-виконавче право України. Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник / Б. В. Волженкін. – К.: Істина, 2001. – 848 с.

17. Паневін В.О. Застосування законодавства про погашення і зняття судимості / В.О. Паневін//Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 6. – С. 43.

18. Коржанський М.Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна: Курс лекцій/ М.Й. Коржанський. – Київ: Атіка, 2001. – 425 с.

19. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» / Постанова ПВС від 26 грудня 2003 р. №16.

20. Кузнєцов В.О. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К.: Істина, 2005 – 225 c.

21. Кримінально-виконавчий кодекс України: науково-практичний коментар. Степанюк А.Х., Яковець І.С. – Харків,1996. - 187с.

22. Апорушко П.П. Практикум: Навч. Посібник / П.П. Апорушко, Д.І. Шепченкос. - К., Юрінком Інтер, 2004р. - 234 с.