Погашення та зняття судимості

Частина 1 ст. 88 КК України називає два  види припинення судимості: її погашення  і зняття [3].

У цьому розділі було досліджено поняття судимості. Отже, судимість є правовим наслідком засудженої особи вироком суду до кримінального покарання. Також говориться про те, що судимість має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами.

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ СУДИМОСТІ

 

Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним  вироком і до погашення або зняття судимості.

Судимість мас правове значення у разі вчинення нового злочину, а  також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Строки і правові наслідки судимості  визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного  із них, тобто особа може мати одночасно  кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за тривалістю і правовим змістом [6, с.221].

Якщо закон усуває чи пом’якшує  караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним законом. При повній декриміналізації скоєного судимість скасовується. Це випливає з ч.2 ст.74 КК, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунення караності діяння, та прямо передбачене в ч.З ст.88 КК. Якщо ж відповідно до ч.З ст.74 КК призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом [3].

Підставою виникнення судимості є  засудження за вчинення злочину судом  України. Водночас, згідно зі ст. 9 КПК вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч.2 ст.9 [7, с.26].

  Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на вирішення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин у співучасті з судимим (ч.З ст.29 КК). Так само судимість особи не впливає на правовий статус усіх інших громадян [3].

Отже, правові наслідки поділяються  на: кримінально-правові та загально правові наслідки судимості.

 

                      

         2.1. Кримінально – правові наслідки судимості

 

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість

1) може виступати як  кваліфікуюча ознака при вчиненні  нового злочину. КК кваліфікуюче  значення надає судимості лише  за тотожний чи однорідний  злочин. Кваліфікуюче значення судимість  має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повторність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч.4 ст.32 КК). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

2) враховується при визнанні  рецидиву злочинів (ст.34);

3) є перепоною для звільнення  від кримінальної відповідальності  у зв’язку з дійовим каяттям  (ст.45), примиренням винного з потерпілим (ст.46), передачею особи на поруки (ст.47), зміною обстановки (ст.48);

4) враховується при визначенні  того, чи має місце переривання  перебігу строків давності притягнення  до кримінальної відповідальності (ч.З ст.49);

5) враховується при виборі  окремих видів покарання (ч.2 ст.62), а протягом строку відбування  певних покарань створює підстави  для застосування спеціальних  обмежень щодо засуджених (ч.2 ст.58);

6) як одна із ознак,  що характеризують особу винного,  враховується відповідно до загальних  засад призначення покарання  (п.З ч.1 ст.65), а також при звільненні  від покарання через хворобу  (ч.2 ст.84);

7) за умисний злочин (оскільки  вона є умовою рецидиву та  різновидом повторності злочинів) виступає як обставина, яка  обтяжує покарання при призначенні  покарання (п.1 ст.67), хоча може  і не враховуватися при призначенні  покарання з підстав, вказаних  у ч.2 і ч.4 ст.67;

8) за загальним правилом, є підставою для відмови в  призначенні більш м’якого покарання,  ніж передбачено законом (ст. 69);

9) може бути підставою  для відмови у звільненні від  відбування покарання з випробуванням  (ч.1 ст.75);

10) за злочини проти  миру та безпеки людства, передбачені  ст.437-ст.439 та ч.1 ст.442, є підставою  для незастосування давності  виконання обвинувального вироку (ч.6 ст.80);

11) враховується при визначенні  обов’язкової частини покарання,  яка фактично повинна бути  відбута при умовно-достроковому  звільненні від відбування покарання  (п.2 ч.З ст.81, п.2 ч.З ст.107), а також  при заміні не відбутої частини  покарання більш м’яким (п.2 ч.4 ст.82) [8, с.259; 3] .

Таким чином, кримінально-правові  наслідки судимості полягають у  тому, що вона враховується при вирішенні  цілої низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням [9, с.99].

Основні кримінально-правові  наслідки судимості пов'язані з тим, що:

- наявність в особи,  яка вчинила злочин, непогашеної  або не знятої судимості відповідно  до ст. 32 ч. 4 КК дає підстави  для оцінки нового злочину  як повторного [3];

- наявність в особи  судимості дає підстави для  визнання нового вчиненого нею  злочину як рецидиву злочинів (ст. 34 КК);

- виходячи з того, що  відповідно до ст. 67 ч. 1 п. 1 КК повторність  і рецидив злочинів визнаються  обставинами, що обтяжують покарання,  наявність судимості також автоматично  визнається обтяжуючою обставиною[3];

- наявність в особи  судимості відповідно до статей 75, 81, 82 КК визначає встановлення  більш жорстких умов застосування  пільгових норм звільнення від  покарання та заміни призначеного  покарання більш м'яким. У зв'язку  з цим не можна погодитись з точкою зору авторів цитованого підручника «Кримінальне право України. Загальна частина», які вважають, що наявність судимості «виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності. Аналіз вказаних статей не дає підстав для такого висновку. Законодавець жодним чином не згадує наявність судимості при визначенні правообмежень у застосуванні цих інститутів, а розширене тлумачення вказаних кримінально-правових норм є недопустимим, отже суттєво обмежує права особи [3].

 

       2.2. Загально-правові наслідки судимості

      

       Загально-правові наслідки судимості полягають в різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість, зокрема:

1) заборона приймати на певні  посади. В одних випадках така заборона встановлена безвідносно до виду злочину,за який є судимість, в інших — береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так,особа, яка має судимість за будь-який злочин, не може бути:суддею,прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом Вищої ради юстиції, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена Центральної виборчої комісії, працівника Управління державної служби охорони, народного депутата України. Певні посади можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну із зайняттям посади, працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів [10, с.259];

2) обмеження у здійсненні підприємницької  діяльності. Особи, яким суд заборонив  займатися певною діяльністю, не  можуть бути зареєстровані як  підприємці з правом здійснення  відповідної діяльності до закінчення  строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю;

3) обмеження у допуску до державної  таємниці (за наявності судимості  за тяжкий злочин), що, в свою  чергу,є умовою обіймання певних  посад;

4) обмеження у виїзді за кордон  громадянина України й обмеження  у прийнятті до громадянства  України (щодо особи, засудженої  в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину)

5)збільшення мінімального розміру  застави як запобіжного заходу;

6)обмеження,пов’язані з застосуванням адміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання  певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чинним законодавством [11, с.164];

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується зокрема  до осіб, які: мають дві і  більше судимості за вчинення  тяжких злочинів; засуджені за  бандитизм, умисне вбивство при  обтяжуючих обставинах, деякі інші  злочини);

9) заборона призову на строкову  військову службу в мирний  час (щодо осіб, які були засуджені  до позбавлення волі) [12, с.253].

 Отже підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсутність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридичне нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків необґрунтованого призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.

У цьому розділі були досліджені правові наслідки судимості, які поділяються на кримінально-правові та загально-правові.

Таким чином, кримінально-правові  наслідки судимості полягають у  тому, що вона враховується при вирішенні  цілої низки питань, пов’язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням. А загально-правові наслідки судимості полягають в різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або не зняту судимість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПОГАШЕННЯ  СУДИМОСТІ

 

Погашення судимості - це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов.

Головним з них є не вчинення особою протягом строку судимості нового злочину. Стаття 89 КК встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. Так, відповідно до пунктів 1 і 2 ст.89 у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 79 КК), судимість погашається при сприятливому перебігу іспитового строку. Якщо таким особам було призначено вироком суду додаткове покарання, строк якого перевищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового покарання [13, с.57].

У деяких випадках судимість погашається  самим фактом відбуття покарання  або звільнення від нього. Так, згідно з пунктами 3 і 4 ст. 89 КК судимість  погашається після відбуття таких  покарань, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ст. 55 КК), службові обмеження  для військовослужбовця (ст. 58 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або з моменту їх дострокового звільнення від цих видів покарань. Так само погашається судимість  у разі відбуття покарання військовослужбовцем  на гауптвахті замість арешту [14, с.139; 3].

Стаття 89 КК передбачає також погашення  судимості перебігом встановленого  в законі строку після відбуття особою основного і додаткового покарання. Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання і  ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, п. 5 передбачає строк погашення  судимості в один рік, якщо особи  відбули покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт  або арешту, а для осіб, які  відбули покарання у виді обмеження  волі, строк погашення судимості  дорівнює двом рокам (п.6).

У пунктах 6-9 ст. 89 КК строки погашення  судимості диференціюються залежно від категорії злочинів, до яких належить вчинений засудженим злочин. Для злочинів невеликої тяжкості - два роки; середньої тяжкості - три роки; тяжких - шість років; особливо тяжких - вісім років [3].

Закінчення передбачених ст. 89 КК строків  судимості за умови, що перебіг строку не переривався вчиненням нового злочину, дозволяє вважати особу  такою, яка не має судимості, що є  важливим чинником реалізації прав людини[3].

Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і  додаткового покарання. Так, якщо особу  було засуджено до чотирьох років  позбавлення волі (основне покарання) і трьох років позбавлення  права обіймати посади, пов'язані  з матеріальною відповідальністю (додаткове  покарання), строк погашення судимості  почне обчислюватися тільки після  відбуття додаткового покарання, тобто  після закінчення семи років, тому що тільки після цього строку особа  буде вважатися такою, що відбула  як основне, так і додаткове покарання [15, с.169].