Органы досудебного следствия их полномочия и функции в уголовном деле

МИНИСТЕРСВО ОБРАЗОВАНИЯ И НАУКИ УКРАИНЫ

НАЦИОНАЛЬНОЙ  ЮРИДИЧЕСКОЙ АКАДЕМИИ УКРАИНЫ

ИМ. ЯРОСЛАВА МУДРОГО

КРЫМСКОГО ЮРИДИЧЕСКОГО ИНСТИТУТА 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     КУРСОВАЯ  РАБОТА 

     по  дисциплине: УГОЛОВНО – ПРОЦЕССУАЛЬНОЕ ПРАВО УКРАИНЫ 

на тему: ОРГАНЫ ДОСУДЕБНОГО СЛЕДСТВИЯ ИХ ПОЛНОМОЧИЯ И ФУНКЦИИ В УГОЛОВНОМ ДЕЛЕ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Выполнила: студентка 33 группы 3 курса дневной формы обучения

                                                      Толстопятова Екатерина 
 

            Научный руководитель:

                                                                                                     Захаров Денис Александрович 
 
 

г. Симферополь 2010г.

     ПЛАН 

ВСТУП 

I. Поняття і значення досудового слідства 

II. Поняття і значення загальних положень попереднього (судового) слідства  

III. Початок провадження досудового слідства

     1.  Повноваження начальника слідчого відділу

     2.  Місце провадження досудового слідства

     3. Окремі доручення

     4.  Строки досудового слідства 

ВИСНОВОК 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП  

У наш час  юристу як ніколи потрібно мати силу, волю, мудрість, мужність та знання, щоб розумно відповідати добром на добро й справедливістю на зло. Необхідно постійно працювати над собою, оволодівати юридичним досвідом, учитись мистецтву роботи з доказами для пізнання істини та захисту прав і свобод людини.  

Час визначає необхідність постановки юридичної науки в  першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації  добропорядних громадян. Без цього  неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.  

Приступивши до розгляду справи, слідчий, прокурор або суддя не мають змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти, відступити. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповороткість, непередбачливість, за практичну непридатність до високопрофесійної діяльності. Слід невтомно вдосконалювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встановлення істини, вчитися мистецтву роботи з доказами набувати досвіду, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.  

Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце  у професійній підготовці юристів  різної спеціалізації. В реальному  житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу — одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.  

Саме тому в  курсі кримінального процесу  пильна увага приділяється принципу презумпції невинуватості, поваги до честі  й гідності людини, справедливості та іншим наріжним каменям правосуддя.  

Якщо людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека є найвищою цінністю, то захист цих цінностей повинен стати головною метою юридичної науки й практики.  

Нормам закону, що визначають права й свободи  людини, велінням часу призначено стати  нормами найвищої юридичної чинності, їм, і тільки їм варто віддавати перевагу в усіх суперечливих випадках, тлумачачи всі сумніви на користь громадянина, виходячи з принципу його добропорядності.  

Громадянину дозволено  все, що не заборонено законом, влада  має робити тільки те, що їй продиктовано, й тільки в такій формі, яка продиктована законом, Такий принцип обмеження влади правом — основа основ правової держави, його потрібно неухильно й точно дотримуватися в кримінальному процесі.  

Питання досудового слідства є одним з найважливіших і найскладніших, так як воно є важливою гарантією правосуддя, захисту прав і свобод обвинуваченого та інших учасників криміналь-процесуальної діяльності.  

Мета роботи – розкрити поняття і значення загальних положень попереднього (судового) слідства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Поняття і значення  досудового слідства  
 

Досудове слідство — кримінально-процесуальна діяльність слідчого за порушеною та прийнятою  ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у  збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, провадженні слідчих та інших процесуальних дій і са­мостійному застосуванні норм права з метою захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб, створенні умов для здійснення справедливого правосуддя.  

Досудове слідство провадиться за всіма категоріями  кримінальних справ, за винятком справ  приватного обвинувачення та злочинів, щодо яких закон надає право протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 111, 425 КПК України). У справах неповнолітніх досудове слідство обов'язкове в усіх випадках без винятку.  

Завданнями органів  досудового слідства є:  

- всебічне, повне  й об'єктивне дослідження обставин  справи при неухильному дотриманні  Конституції України, міжнародних норм права, чинного законодавства для забезпечення розкриття злочинів, встановлення істини і прийняття по кожній кримінальній справі обґрунтованого і законного рішення;  

- прийняття необхідних  заходів для запобігання та  припиненя порушень прав і свобод громадян та інтересів суспільства;  

- забезпечення  відшкодування збитку фізичним  і юридичним особам, що потерпіли  від злочинів;  

- виявлення причин  і умов, що сприяють вчиненню  злочинів, вжиття заходів щодо  їхнього усунення;  

- захист честі, гідності, прав і свобод громадян;  

- відновлення  в правах, відшкодування матеріальної  і компенсація моральної шкоди  стосовно осіб, що постраждали  від незаконного затримання, арешту, притягнення до кримінальної  відповідальності.  

Досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ, податкової міліції і слідчими органів безпеки та прокуратури [6;510-515].  

Проблеми організації  досудового розслідування.  

Побудова правової держави передбачає непримиренну боротьбу зі злочинністю, поліпшення якості роботи слідчих підрозділів.  

Безпрецедентне  зростання злочинності за останні  десять років існування незалежної держави обумовило значне збільшення навантаження на слідчих, що і без  того робить виконання функції розслідування  ще тяжчою роботою.  

Проблеми організації розслідування порушуються і все активніше обговорюються в юридичній літературі1.  

Однак криміногенна ситуація в державі залишається  складною. За даними ГСУ МВС України, у провадженні тільки слідчих  органів внутрішніх справ України  в 2000 році знаходилось 460 687 кримінальних справ. До судів направлено 185391 кримінальну справу, що на 5 529 справ, або 3,07%, більше ніж у 1999 році. Для проведення додаткового розслідування було повернуто 13 106 кримінальних справ, що становить відповідно 7,07% усіх справ, направлених до суду.  

За штатом слідчий  апарат органів внутрішніх справ  нараховував у 2001 році лише 9,5 тисяч  фахівців. За розрахунками, для якісного розслідування всіх кримінальних справ, порушуваних щороку, необхідно збільшити  слідчий апарат щонайменше в 2,5 рази.  

Реальне навантаження на одного фактично працюючого слідчого більше ніж у три з половиною  рази перевищує норму науково  обґрунтованого навантаження. В середньому у провадженні одного слідчого знаходиться  до 100 справ.  

Слідчі мають справу не тільки з безліччю кримінальних справ, а й зі значними матеріальними труднощами в організації своєї роботи.  

З іншого боку, слідчий  — учасник кримінального процесу, який перебуває в центрі суперечностей  сторін, і будь-які його дії стають об'єктом пильного вивчення учасниками кримінально-процесуальних правовідносин: наглядає прокурор, контролює суд та начальник слідчого підрозділу, пильнує обвинувачений і захисник, з нетерпінням чекає І вдивляється в його діяльність потерпілий [10;89-96].  

Негативні реалії призвели до падіння престижності професії слідчого серед юристів. На 2001 рік лише 65 відсотків фахівців слідчого апарату органів внутрішніх справ мають вищу юридичну освіту. Залишається високою плинність кадрів. У 2000 році на службу в слідчі підрозділи було прийнято 924 особи з вищою юридичною освітою, а звільнено 1254.  

Проте, дивує  сам розмах застосування кримінальної відповідальності. Протягом дванадцяти років (1986— 1997 pp.) в Україні всього було зареєстровано 5 млн. 850 тис. 103 злочини, засуджено до різних видів покарання 2 млн. 51 тис. 689 осіб. При цьому в середньому за рік до позбавлення волі засуджувалось 486 тис. осіб (35% від усіх покарань).  

Такі масштаби кримінальних репресій не можуть сприйматись  позитивно. Вражають такі цифри. Якщо на 100 000 населення кількість ув'язнених осіб становить: в Словенії — 40, в Італії — 50, в Норвегії та Фінляндії — 55, в Данії — 65, в Франції — 90, в Німеччині — 96, то в Україні — 415, що трошки менше, ніж в одній із найкримінальніших країн (у США — 645).  

Що ж робити? Насамперед неухильно й далі, реалізуючи ідеї гуманізму, продовжувати скромно  розпочату прийняттям нового Кримінального  кодексу України декриміналізацію малозначних злочинів, встановивши  за такі діяння адміністративну відповідальність. Декриміналізація має бути поміркованою, але ширшою. Це дасть змогу зменшити сферу застосування позбавлення волі, не поміщати багатьох людей до в'язниці, яка мало кого перевиховала. Часто, навпаки, особа, за малозначний злочин засуджуючись до позбавлення волі, піддається впливу кримінального середовища і його авторитетів та виходячи на волю стає якщо не на шлях скоєння нових злочинів, то на шлях сприяння іншим злочинцям. Правоохоронні органи тим самим "необачно готують потенційні кадри для організованої злочинності".  

На сьогодні в Україні, як зазначає Пленум Верховного Суду України, рівень застосування позбавлення  волі є найвищим серед країн Європи. Якщо в 1990 році було позбавлено волі близько 35 тисяч осіб, то в 2000 р. — майже 83 тисячі, при цьому понад 48 тисяч, або 58,7% від загальної кількості,— строком від одного до трьох років, і понад 12 тисяч (14,6%) — лише до одного року . Можна допустити, що останні 12 тисяч — це злочини невеликої тяжкості, а більшість із засуджених могли б бути виправданими без позбавлення волі [6;469-475].  

Зменшення кількості  кримінальних справ зменшить умови  для розвитку криміногенних факторів, понизить навантаження на слідчих, дасть  їм змогу зосередити зусилля на роботі з розслідування тяжких злочинів.  

Якщо нині для  розслідування порушених кримінальних справ виникає потреба збільшити штатну чисельність слідчого апарату додатково на 20 тисяч одиниць, то при реалізації цих підходів збільшення або зовсім стане непотрібним, або ж має бути значно меншим, що зменшить і затрати на утримання правоохоронних органів.