Правові засади діяльності ЗМІ в Україіні

ВСТУП 

     На  різноманітних етапах історичного  розвитку соціум приходив до потреби  поширення інформації і, особливо, суспільно  важливої, що відображає дійсність  того або іншого періоду. Категорії  “інформація” і “право” з давніх часів розвивалися у тісному  взаємозв'язку. Водночас розвивалося і спеціальне законодавство про поширення інформації. Але за досвідом законодавчої діяльності парламенту ми знаємо, що мало створити справедливі закони, треба забезпечити їх дотримання, навчитися користуватися правами, уміти сполучати їх з обов'язками. Важливою умовою при цьому є систематичне правове інформування суспільства, що може забезпечити лише преса, що звільнена від цензури. Створення істинно незалежної преси - це важливий елемент у фундаменті правової держави. Отже, актуальність теми дослідження полягє у тому, що чітка правова база інформаційної діяльності визначає її успішність та справедливість. Саме тому дослідження цієї теми на сучасному етапі демократизації суспільства є дуже важливим.

Об’єктом дослідження у нашій роботі виступає діяльність засобів масової інформації в Україні.

Предмет дослідження становить правова база діяльності ЗМІ.

Мета  дослідженння полягає у визначенні поняття правових засад діяльності засобів масової інформації в Україні та дослідженні основних положень та стану сучасної законодавчої бази у сфері інформації.

Для реалізації цієї мети були поставлені наступні завдання:

• визначити основні категорії інформаційного законодавства України;
• дослідити правові засади діяльності засобів масової інформації в Україні;
• з’ясувати ефективність системи державного регулювання інформаційних відносин;
• проаналізувати сучасний стан української правової бази у сфері інформації;
• розкрити особливості правових аспектів діяльності різних видів засобів масової інформації, таких як друковані видання, телебачення та радіомовлення;
• встановити значення професійної етики у діяльності журналістів.

Методологічні основи даної роботи складає комплексний підхід до використання системи загально-філософських, загально-наукових та спеціальних методів дослідження. У вивченні інформаційного права використовується описовий, аналітичний, логічний, порівняльний, системно-структурний, інституційний, а також метод синтезу та інші методи. За допомогою описового методу було викладено повний опис правових норм діяльності ЗМІ, їх основних положень та суті. Метод аналізу дав змогу відокремити певні суттєві питання та проблеми від загальної кількості інформації та матеріалів, що існують у цій галузі. Логічний метод дослідження дав змогу відтворити реальний процес розвитку об'єкта пізнання. За допомогою логічного методу відображуються основні етапи трансформації українського інформаційного законодавства у більш сучасне та дієве. За допомогою порівняльного методу визначається рівень розвиненості національного законодавства про інформацію стосовно аналогічного законодавства інших держав. Системно-структурний метод надає можливість узагальнення нормативно-правової бази щодо окремих сфер інформаційно-правових відносин. Інституційний метод дав змогу розглянути засоби масової інформації як соціальний інститут, „четверту владу” в Україні.

Основними джерелами курсової роботи є, насамперед, праці зарубіжних та вітчизняних вчених в галузі інформаційного законодавства, а також роботи, що стосуються основних аспектів діяльності засобів масової інформації. У нашій роботі були використані документальні джерела (закони), наукові джерела (автореферати дисертацій, монографії), наукова і законодавча періодика.Важливе місце серед джерел займають дійсні Закони України, серед яких можна виділити закон України „Про інформацію”, „Про телебачення та радіомовлення” та ін. У нашій роботі були використані також журналістські статті, періодичні видання та інші матеріали. Передусім це наукові доробки таких вчених як Т. Костецька, В. Лизанчук,                А. Москаленко, В. Різун. Саме вони зробили найбільший внесок у розробку тематики нашої роботи. Дуже суттєвими були матеріали організації IREX pro Media, що проводить правову підтримку діяльності засобів масової інформації і освітні програми для журналістів. Усього під час написання курсової роботи було використано 36 джерел, серед яких 8 документальних джерел і законів, 2 монографії, автореферат дисертації, публіцистичні статті та декілька наукових видань. У питанні інформаційного законодавства світова наука значно випередила українську, але у нас також є багато дослідників, що займаються даною темою. Серед українських досліджень досить детально висвітлені усі аспеки інформаційної діяльності, а також проблеми, що з нею пов`язані. Але, на нашу думку, не повно вивчені проблемні закони, протиріччя, що можуть виникати у процесі інформаційної діяльності, а також перспективи розвитку.

Виходячи з  матеріалів курсової роботи, її структуру складають вступ, 4 розділи, висновки та список використаних джерел.  

     Розділ 1. Свобода слова  як основний принцип  діяльності ЗМІ в  Україні. 

     Свобода слова – одна з демократичних  свобод, визначених Конституцією України. Вона передбачає висловлення незалежних поглядів та переконань в усній та в письмовій формах. Свобода слова є ознакою некорумпованого, демократичного, вільного суспільства.

     Свободу слова в Україні захищають 110 нормативно-правових документи: укази Президента, постанови  Кабміну, Закони („Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації в Україні”, „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” тощо).

     Свобода слова зазначена в низці міжнародних і українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» , «Конвенція про захист прав людини і основних свобод» і Конституція України, ст. 34 якої стверджує:

"Кожному гарантується  право на свободу думки і  слова, на вільне вираження  своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб і на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання злочинів, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

     Згідно  норм міжнародного права, обмеження  на свободу слова повинні відповідати трьом умовам: вони повинні узгоджуватись з законом, мати правильну мету і повинні бути необхідними і адекватними для досягнення цієї мети. Закони, які вводять обмеження, повинні бути недвозначними і не давати можливості для різних тлумачень. Легітимними цілями вважаються захист репутації, гідності особи, національної безпеки, громадського порядку, авторського права, здоров’я і моралі. Конституція України забороняє пропаганду соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі, а також розголос відомостей, які містять державну таємницю. Тимчасові або часткові обмеження також можуть впроваджуватися за рішенням суду [19, с.35].

     Свобода слова забезпечує можливість публічно висловлювати свої думки чи переконання в друці та інших засобах масової інформації, на мітингах, зібраннях і захист від примусового вираження своїх переконань і відмови від них. Існує на основі міжнародних стандартів. Користування свободою слова накладає особливі обов’язки і може супроводжуватись рядом обмежень, котрі повинні бути встановлені законом [25, с.42].

     Гарантоване Конституцією України право на свободу слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань створює міцне підгрунтя для входження українського суспільства до списку держав з усталеним правовим статусом, які мають високий рівень забезпечення прав і свобод своїх громадян.

     Свободу слова як поняття можна розділити  на кілька аспектів. По-перше, це свобода  публічних висловлювань незалежно  від їхнього політичного змісту. По-друге, це гарантії для громадян на  безперешкодне отримання повної та неупередженої інформації. Україна, яка перебуває у процесі розбудови демократичного суспільства, законодавчо гарантує і перше, і друге. Але якщо свободи публічних висловлювань в країні більш-менш дотримуються, то одержання неупередженої інформації здебільшого залежить від конкретного політика, державного діяча або власника ЗМІ.

     У сучасному світі виробилися такі засади теорії свободи преси:

1. Люди прагнуть  знати істину, щоб керуватися  нею. 

2. Єдиним методом  досягнення істини є вільна конкуренція поглядів на вільному ринку ідей.

3. Кожній людині  має бути надане право висловлювати  свою точку зору за умов, якщо вона визнає таке ж право за іншими людьми.

4. Внаслідок зіткнення протилежних поглядів буде утверджуватися й набувати загального визнання те, що буде найбільш раціональним і доцільним [19, с.67].

     На  базі цих засад західний дослідник преси професор Вальтер Гаґеманн сформулював такі умови здійснення свободи ЗМІ:

1. Об’єктивна, всебічна інформація.

2. Коментування, незалежне від напрямків громадської думки та політичних поглядів.

3. Видання ЗМІ в живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідальності.

4. Духовна незалежність  талановитих журналістів, які  мають сміливість і мужність  відстоювати істину.

5. Вивільнення преси від необхідності враховувати урядові інтереси, але при суворій самовідповідальності.

6. Високий діловий  рівень видавців, їх повага до  духовної свободи журналістів [28, с.54].

     Основні засади свободи преси сформульовані  й у міжнародних правових документах. У "Декларації прав людини", що була прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року й виконання якої перебуває під міжнародним контролем, у статті 19 зазначено: "Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів" [21, с.62].

А стаття 29 "Декларації" стосується можливих обмежень прав і свобод, у тому числі й права на свободу слона. "При здійсненні своїх прав і свобод, людина повинна підлягати тільки таким обмеженням, які встановлені законом винятково з метою забезпечення безпеки, поваги прав і свобод інших людей і задоволення вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві".

     Право кожної людини на свободу слова гарантується і Європейською конвенцією про права  людини, що була підписана державами — членами Ради Європи у 1950 році. Стаття 10 цієї Конвенції проголошує: „Кожна людина має право на свободу вираження своєї думки. Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від кордонів . Здійснення цих свобод накладає обов'язки і відповідальність, може бути пов'язане з формальностями, умовами, обмеженнями і штрафними санкціями, які передбачені законом і необхідні у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності чи громадського спокою, з метою запобігання безпорядків і злочинності, захисту здоров'я і моральності, захисту репутації та прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, яка отримана конфіденційно, чи забезпечення авторитету та неупередженості правосуддя” [11, с.24].

     Стаття 17 Конвенції захищає викладені  в ній права та свободи людини. "Ніщо у цій Конвенції не може бути тлумачене як таке, що означає, що будь-яка держава, група осіб чи людина мають право займатися будь-якою діяльністю чи здійснювати будь-які дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, чи на їх обмеження у більшій мірі, ніж це передбачено Конвенцією" [6].

     Загальновизнані міжнародні норми щодо свободи слова, преси і творчості увійшли  в нову Конституцію України. Стаття 15 містить категоричне положення: "Цензура заборонена". Стаття 34 гарантує свободу слова - "Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань”.

     Законодавство України забезпечує широкі можливості для творчої реалізації журналіста, гарантує йому право на свободу слова, преси та творчості, визнані міжнародними нормами й закріплені в міжнародних правових документах, однак немає нічого складнішого, ніж забезпечення на практиці задекларовані в законодавстві свободи. Від редакторів газет і рядових журналістів часто можна почути скарги на втручання у їхні творчі справи органів влади, конкретних урядовців, депутатів Рад різного рівня, засновників та iнших зацікавлених осіб. Вони стверджують, що замість розбитих політичших кайданів, українська журналістика опинилася в лещатах економічної кризи, а фінансовий тиск виявляється не метш впливовим, ніж тиск політичний, і служать вони одній меті - примусити журналістів відмовитися від правдивої об'єктивної і всебічної інформаційної діяльності, і вдатися до тенденційного висвітлення подій в інтересах певних осіб чи партій [12, с.127].

     Тільки  в кінці 80-х років під час перебудови журналісти України отримали можливість писати правду про те, що відбувається в країні і в світі. Але з середини 90-х років почався процес згортання демократичних свобод, що торкнувся, природно, і ЗМІ. Заяви керівників держави про "реформи" і "свободи" були звернені, в першу чергу, до західних демократичних режимів і міжнародних фінансових інституцій, від яких залежало отримання коштів на підтримку національної валюти. У той же час розроблялися механізми придушення інакомислення, були істотно збільшені штати та повноваження силових відомств - Служби безпеки, міністерства внутрішніх справ, податкової адміністрації.

     Конституційні норми про свободу слова і  преси систематично порушуються. Журналістика в Україні є небезпечною професією - кілька людей загинули у зв'язку з виконанням ними свого професійного обов'язку (причому жодного разу - в т. зв. "Гарячих точках"), десятки були побиті, сотні й зараз відчувають тиск та погрози. Неправова втручання державних органів у діяльність ЗМІ стало звичайною справою. Відроджено практика попередньої цензури журналістських матеріалів - тільки замість КДБ і Головліту цю функцію взяли на себе засновники видань (як правило, залежні від влади).