Правові засади діяльності ЗМІ в Україіні

     Єдиним  союзником українських журналістів  усі ці роки були і залишаються  неурядові журналістські організації  та фонди ряду західних країн. Неодноразово питання свободи преси обговорювалося на найвищому рівні - в т.ч. під час переговорів представників Держдепартаменту США з вищими посадовими особами України [20].

     Але тиск на засоби масової інформації не припиняється, а навпаки, збільшується. Зокрема, здійснюються спроби поставити під контроль правоохоронних органів особисте листування в Інтернеті і діяльність непідконтрольних державним органам мережевих видань. Суди завалені позовами державних органів і чиновників до газет, які ніяк не захищені [31].

     Прикладів незахищеності журналіста в Україні безліч. При чому мове йде не лище про залякування, а й про побиття і навіть вбивство за використання свого права на свободу слова журналістом.

     Найрезонансніші справи, пов'язані з журналістською діяльністю:

     1. Борис Дерев'янко, головний редактор газети "Вечірня Одеса" (тричі був жертвою замахів) посеред дня був застрелений на сходах видавництва "Чорномор'я". Найманий вбивця виявився жителем Придністров'я (Молдова), але особи, що замовили вбивство, на суді названі не були (1997 р.).

     2. Керівник проекту "Українська правда" Георгій Гонгазде безслідно зник. У лісі під Києвом був знайдений обезголовлений труп. Лише через чотири місяці прокуратура погодилася визнати результати кримінологічної експертизи, що визнала, що труп на 99,6% належав зниклому журналістові. Громадська думка під тиском неспростовних доказів схиляється, що до організації злочину були причетні представники держави. Стурбованість у справі Гонгадзе продемонстрували багато неурядових організацій - Рада Європи, ОБСЄ, ЮНЕСКО, Держдепартамент США, посольства Сполучених Штатів та Великобританії в Україні, «Репортери без кордонів» і т.д. (2000 р.)

     3. Репортер черкаської газети «Факти»  Микола Ракшанов (спеціалізувався  на кримінальній та правовій  тематиці) помер в лікарні внаслідок  побоїв, отриманих за написані ним статті (1998 р.).

     4. Петро Шевченко - поет і журналіст  газети "Київські відомості"  з Луганська був знайдений  повішеним, при ньому було знайдено  передсмертний лист, у котрому  він пояснив свій вчинок тиском  спецслужб (1997 р.).

     5. Журналіст телеканалу "СТБ" Мар'яна Чорна (Мирослава Майорчук) також була знайдена повішеною. Слідство не взяло до уваги її передсмертні записки, де йдеться про неможливість жити в умовах несвободи і цензури (1999 р.).

     Широко  використовуються і "безкровні" способи знищення ЗМІ - наприклад, неправомірними позовами [33].

     Таким чином ми дійшли висновків, що свобода преси вважається однією з основних свобод. Найбільш важливою передумовою існування свободи преси є дотримання конституційних норм, бо регулювання основних засад журналістики здійснюється саме через Конституцію. Конституційні гарантії свободи преси є невід’ємною ознакою демократичної системи ЗМІ. До вищих цінностей демократії належать повноцінна свобода преси, правова і моральна відповідальність журналіста. Кожен громадянин України має право на свободу думки, слова, вільне вираження своїх поглядів, переконань, має право збирати, зберігати, поширювати, вільно використовувати інформацію в будь-який спосіб. Незважаючи на те, що органами державної влади проводиться значна робота, що спрямована на поліпшення здійснення свободи преси, все ж, фіксуються численні порушення цієї свободи.

     Україна, у силу специфічних внутрішніх умов, лише зараз опановує модель соціально відповідальної журналістки. Вихід суспільства з економічної кризи, який уже розпочався, стимулюватиме появу купівельноспроможного читача, а відтак і зростання накладів газет і журналів, що уможливить їх незалежне існування і опанування тим рівнем свободи, яким володіють журналісти розвинених держав світу.  

     Розділ 2. Правові засади діяльності телевізійних та радіо ЗМІ. 

     Як  відомо, преса, радіо та телебачення  утворюють так званий „триумвірат” масової комунікації. Преса як засіб  інформації виникла набагато раніше за інші. Найбільш характерною його рисою є те, що носієм інформації у даному випадку виявляється лише звук. Радіозв`язок дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому прийом сигналу відбувається в момент передачі. Завдяки цьому радіомовлення може передавати суть проблем саме у момент їх виникнення. Крім того, радіо дуже популярне серед автолюбителів, оскільки немає можливості звертатися до друкованих видань і телебачення.

     Якщо  спочатку радіо було здатне транслювати  тільки словесне повідомлення, то в  міру вдосконалення радіотехніки стала можливою передача звуку всіх типів - мови, музики, шумів. Завдяки цьому радіо здатне створювати повноцінну звукову картину світу.

     Характерним для радіо є невізуальність. Насправді ж це перевага. Відсутність відеоряду представляє слухачам радіо дві групи можливостей сприйняття. Слухачі мають можливість сприймати звук більш повно і глибоко, оскільки слухач не відволікається від мови, музики, голосів життя. Радіо відфільтровує звук від всіх інших елементів ситуації, що несуть при зоровому сприйнятті інформацію, часто непотрібну і навіть небажану, і тим самим зосереджує сприйняття на головному.

     Крім  цього, ще одна особливість радіо - це відсутність відеоряду, що дозволяє слухачам проявити свої здібності "фантазувати". Радіотеатр, радіомемуари, читання художніх творів і передача літературно - музичних композицій дозволяють створювати за допомогою музики і тексту своє бачення персонажа, відповідне сприйняття художнього твору [27, c.81].

     Телебачення ж увійшло в життя людей аж в 30-х роках ХХ і стало, як і радіо, рівноправним учасником "триумвірату" засобів масової інформації в 60-х роках XX століття. Надалі воно розвивалося випереджаючими темпами і за низкою параметрів (подієва інформація, культура, розвага) стало провідним.

     Як  і на радіо, на телебаченні можлива організація оперативних передач як із студії, так і з місця подій. Переваги ж такої оперативної, "живої" передачі в тому, що трансляція відбувається у місці події. Це дає можливість глядачам відчути себе „очевидцями”, не виходячи зі свого будинку [18, c.36].

     Оскільки  Україна – країна вільної інформації, виникає багато нових ТРО, діяльність яких також потребує правового регулювання. Саме для цього функціонує закон  України „Про телебачення і радіомовлення”, який регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні та соціальні умови їх існування.

     Телерадіоорганізації  України у своїй діяльності реалізують принципи об`ті, достовірності інформації, компетентності, гарантування права кожного громадянина на доступ до інформації, вільне висловлювання своїх поглядів та думок,дотримання телерадіопрацівниками професійної етики та загальнолюдських норм моралі.

     У нашій країні існує державна політика у сфері телебачення і радіомовлення, статтею 4 закону України „Про телебачення і радіомовлення” якої зазначається, що держава проводить політику протекціонізму щодо розповсюдження програм і передач вітчизняного виробництва, створює умови для забезпечення засобами

телерадіомовлення культурних та інформаційних потреб громадян України, а також потреб етнічних українців, які проживають за межами України. Важливим є також той факт, що держава зобов`язується не чинитиперепон прямому прийому телевізійних і радіопрограм та передач з інших країн, які транслюються мовою

національної  меншини або подібною до неї регіональною мовою [19, c.78].

      Як  і в інших засобах масової  інформації на телебаченні та радіо  забороняється цензура інформаційної  діяльності. У статті 5 зазначається, що ТРО є незалежною у визначенні змісту програм та передач. Але разом з тим, на противагу у статті 6 наводяться низка заборонених до поширення категорій даних, таких як відомочті, що становлять державну таємницю, закликів до війни, агресивних дій, зміни конституційного ладу України. Забороняється також необгрунтований показ насильницьких сцен, пропаганди винятковості, зверхності або неповноцінності осіб за ознаками їх релігійних переконань, ідеології, належності до тієї чи іншої нації або раси, фізичного або майнового стану, соціального походження. Законом також регулюються питання пропаганди наркотичних засобів, психотропних речовин на телебаченні або радіо.

      Зараз, зважаючи на нову політичну ситуації в країні, дуже гостро стоїть питання  мови в Україні. В законі „Про телебачення  та радіомовлення”, в статті 10 вказано, що телерадіоорганізації повинні вести мовлення державною мовою, але мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території. Зазначено такощ що якщо мова оригіналу (або дублювання) фільму чи іншої програми (передачі) не є українською, такі фільми чи програми (передачі) транслюються за умови звукового дублювання їх державною мовою.

     Структуру національного телебачення і радіомовлення України становлять державні та комунальні телерадіоорганізації, система Суспільного телебачення і радіомовлення України, приватні, незалежно від способу розповсюдження програм, громадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України [3, c.181].

     Хоча  українське інформаційне законодавство не є досконалим, але в ньому, на перший погляд, регулюється досить широке коло суспільних відносин, пов`язаних з діяльністю ЗМІ. Закон визначає навіть коло осіб, що має право засновувати ТРО, серед яких лише фізичні та юридичні особи українського походження. Забороняється заснування телерадіоорганізацій іноземними юридичними і фізичними особами та особами без громадянства, політичними партіями, профспілковими, релігійними організаціями та юридичними особами, яких вони заснували [3].

     Для створення ТРО існує спеціальна процедура, що назівається ліцензуванням. Ліцензування мовлення здійснюється виключно Національною

радою з питань теле- та радіомовленя відповідно до порядку та вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення".

     Існує декілька типологізацій телерадіомовлення, які існують для легшого регулювання  їх діяльності. Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм Національна рада видає ліцензії на такі види мовлення (стаття 23):

• супутникове;
• ефірне;
• кабельне;
• проводове;
• багатоканальне.

Залежно від  території розповсюдження програм визначається територіальна категорія мовлення та територіальна категорія каналу мовлення або багатоканальної телемережі:

• загальнонаціональне мовлення - мовлення не менше ніж на дві третини населення кожної з областей України;
• регіональне мовлення - мовлення на регіон (область, декілька

суміжних  областей), але менше ніж на половину областей України;

• місцеве мовлення - мовлення на один чи кілька суміжних населених пунктів, яке охоплює не більше половини території області;
• закордонне мовлення - мовлення на територію поза межами державного кордону України.

Ліцензія на мовлення, видана Національною радою, є єдиним і достатнім документом, що надає ліцензіату право відповідно до умов ліцензії здійснювати мовлення, користуватися каналами мовлення за умови наявності у володільців радіоелектронних засобів передбачених законом дозволів на їх експлуатацію.

Для отримання  ліцензії особа, що має намір створити ТРО подає до Національної

ради заяву про видачу ліцензії за встановленою формою. У заяві повинні міститися такі дані:

  а) відомості про засновника (засновників) та власника (власників) телерадіоорганізації (для юридичних осіб - назва, юридична адреса, банківські реквізити, а для фізичних осіб - прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса) і відомості про розподіл часток статутного фонду; для акціонерного товариства - повний список акціонерів, які володіють пакетами акцій більш як по 5 відсотків;

  б) відомості про особовий склад керівних та наглядових органів телерадіоорганізації: керівник організації, склад ради директорів, склад наглядової ради тощо (для кожної з осіб - прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, громадянство, адреса);

  в) назва організації, її юридична адреса, банківські реквізити, контактні телефони та інші вихідні дані (логотип, емблема тощо);

  г) вид мовлення відповідно до вимог статті 23 цього Закону;

  ґ) передбачувана територія розповсюдження програм відповідно до вимог статті 23 цього Закону;

  д) порядок розгляду заяви - за конкурсом на отримання ліцензії або на позаконкурсних засадах;

  е) характеристики каналу мовлення,  мережі  мовлення, багатоканальної телемережі: 

• для наземного ефірного та мережного мовлення - частота (частоти), місцезнаходження  та   потужність   передавача (передавачів), територія впевненого прийому сигналу;
• для супутникового мовлення - відомості про параметри супутникового каналу мовлення та територію охоплення;
• для мовлення  в  багатоканальних телемережах та багатоканального мовлення - оператор телекомунікацій, що здійснює обслуговування і експлуатацію телемережі, місцезнаходження головної станції багатоканальної мережі, максимальна кількість каналів (ресурс) багатоканальної мережі, територія розташування (прийому) багатоканальної мережі;