Аналіз методів оцінки ТРС

Саме  загальне значення слова “пейзаж” - вид якої-небудь місцевості (щодо цього  “пейзаж” є синонімом повсякденного  значення слова “ландшафт”); у мистецтві  пейзаж - це зображення природи, наприклад, картина, малюнок у живописі, опис природи в літературному творі. 

У сприйнятті краси природи беруть участь всі  наші почуття, при цьому споглядання  місцевості, ландшафту дає нам  лише частина того, що ми почуттєво  сприймаємо в ньому. Між всіма  видами почуттєвих сприйняттів (візуальне, аудитивне, тактильне, смакове, нюхове), існує безпосередній внутрішній зв'язок (синестезія - взаємодія сприйняттів), без якого індивід у цілому просто немислимий. І все-таки в сприйнятті ландшафтів або їхніх мальовничих зображень - пейзажів, найважливіша роль належить зору, що, як відомо, ще Платон разом зі слухом відніс до "вищого" почуттям, на відміну від нижчих (нюху, смаку й дотику). Вищі почуття називають також почуттями далекої дії.

Пейзаж - самий доступний елемент природи. Його сприйняття може відбуватися й  із близької, і з далекої відстані. Щодо цього він є загальним  надбанням, як, скажемо, обличчя міста  або фасади будинків. Можливо, саме в силу загальної значимості такої  характеристики місця, як пейзаж, на вивчення його в останні десятиліття звернені погляди багатьох фахівців. Пейзаж став цікавити не тільки художників, але  й містобудівників, географів, біологів.

Методи  пропонованих класифікацій пейзажів ґрунтуються  на поділі пейзажів на всі менші  однорідні одиниці, які описуються з більшою або меншою точністю. Опис цих одиниць (катени, екотипи, урочища, інтер'єри пейзажів) подає велику інформацію про пейзаж, що може бути використана практично. Можна виділити три напрямки в аналізі пейзажів: географічне, біологічне й архітектурне. Існує ряд робіт, що описують методики по окремих напрямках. Кожен з напрямків опирається на специфічний апарат, вироблений науковою дисципліною. Так, архітектурний напрямок вирішує проблему композиції в пейзажі, тобто виявляє цінності, необхідні для його формування.

Які цінності будуть відігравати головну роль в оцінці пейзажу? Коштовний пейзаж, насамперед, повинен відрізнятися високим  ступенем природності й малою  насиченістю вторинними елементами. Незмінений природний пейзаж стає рідким явищем на планеті, цінність його безупинно  зростає в міру зникнення “білих плям” і доступністю раніше недосяжних місць. Особливо високе значення він  має для міського жителя, що проживає в оточенні пейзажів з асфальту й  бетону; городяни в найбільшій мірі відчужені від живої, незайманої природи й возз'єднуються з  нею лише в недовгі моменти  заміського відпочинку.

При психолого-естетичному  дослідженні території оцінюється емоційний вплив властивостей природно-територіального комплексу (ПТК) або його окремих компонентів на людину. Методика цієї оцінки відрізняється надзвичайною складністю й у цей час слабке розроблена. Одна з головних методичних проблем пов'язана з виявленням потенційно привабливих з естетичної точки зору територій для подальшої, більш детальної оцінки й проектування. У зв'язку з тим, що дрібномасштабне суцільне оцінювання й мапування не раціональні, необхідні інші способи, що дозволяють камерально виявити території, придатні для здійснення рекреаційної діяльності, і розглядати їх при більш детальних дослідженнях.

У цей  час визначені деякі критерії естетичності, визнані поруч дослідників, так названі показники загальної  значності пейзажу, проаналізувати які можна на основі аналізу сучасних фізико-географічних особливостей регіону  й умов його формування.

Нижче наведений короткий аналіз найбільш часто згадуваних показників.

1. Зовнішня  пейзажна розмаїтість. Розглядається  рядом авторів як кількість  одночасно видимих ПТК, величина  горизонтального й вертикального  кута сприйняття пейзажів, глибина  перспективи, ступінь розчленованості  лінії обрію, а також достаток  місць, звідки відкриваються зовнішні  стосовно даного ПТК пейзажі.  Прояв цього показника забезпечується  характерним для геоекотона інтенсивним геопотоком, що виникає між граничущими геосистемами й, отже, особливостями ландшафтної структури території.

2. Наступний  показник - внутрішня пейзажна розмаїтість  - відбиває головним чином властивості  оцінюваного комплексу й складається  із суми вертикальної й горизонтальної  розмаїтості. При цьому горизонтальна  розмаїтість визначається частотою  зміни пейзажів, сприйманих під  час проходження маршруту, а вертикальна  - багатоплановістю їхньої структури.  Дана властивість забезпечується  яскравою внутрішньою динамікою  геосистем у межах перехідних  зон. Тут провідна роль належить  характерному для геоекотонів, крайовому ефекту - збільшенню розмаїтості й щільності різнорідних об'єктів, зокрема живих організмів. Конкретний прояв горизонтальної розмаїтості визначається частими перегинами рельєфу, зміною повноти деревостою (відкриті, напіввідчинені, закриті лісові пейзажі), а вертикальна розмаїтість - ярусністью деревостоїв, різницею висотних оцінок.

Найбільше яскраво обидві властивості проявляються в зоні контакту природних середовищ (мінерального, водного й повітряного) тобто на узбережжях і в гірських районах.

3. Тимчасова  контрастність або “сезонна аспектність” - зміни рослинного тла, що проявляються частіше, ніж раз у вегетаційний період. Прояв цього показника можливо у випадку, коли крім сезонних змін метеорологічних елементів спостерігаються більше локальні в часі зміни. Подібна ситуація найбільш типова для зон контакту різних типів повітряних мас. І особливо яскраво сезонна аспектність проявляється коли територіально вона відповідає зонам контакту різних природних середовищ.

4. Унікальність  як “ступінь зустрічальності  або неповторності об'єктів і  явищ”. Перехідні зони відрізняються  якісно іншими законами розвитку  в порівнянні з однорідними  територіями. Причому в області  перекриття можна знайти природні  об'єкти й цілі ПТК, яких  немає в інших регіонах світу. 

5. Одного  порядку з попереднім показником - екзотичність - ступінь контрастності  місця відпочинку з місцем  постійного проживання. Це найбільш  суб'єктивний з перерахованих  показників. Однак якщо врахувати  унікальність природи геоекотонів, екстремальність їхніх умов для проживання (за винятком морських узбережжів), то можна визначити перехідні зони як екзотичні для більшості потенційних споживачів рекреаційних ресурсів.

Таким чином, ландшафтні екотони можна розглядати як території з високим рекреаційно-естетичним потенціалом природних комплексів. Привабливість “перехідних зон” або “контрастних середовищ” для туристів підтверджується соціологічними дослідженнями. Так у США вивчення розподілу туристів по ділянках національних парків показало, що найбільш високий притягальний ефект мають крайові зони (особливо на рівнинних територіях) - прикордонні смуги між двома різнорідними середовищами (вода - суша, ліс - галявина, пагорб - рівнина). Однорідні території, навпроти, роблять відразливий ефект.  

2.8 Історико-культурний  потенціал і методика  його оцінки 

Історико-культурний потенціал є основою пізнавального  туризму. Він представлений різними  видами історичних пам'ятників, меморіальних місць, народними промислами, музеями, тобто сполученнями об'єктів матеріальної й духовної культури.  

Кожна епоха  залишає свій слід, що виявляється  в культурних шарах при археологічних  розкопках. Практично кожна місцевість може становити інтерес для пізнавального  туризму. Але місця, де довго жили люди, зберігають більше слідів матеріальної культури.

У цілому  серед  пам'ятників культурної спадщини можна  виділити:

• пам'ятники археології;
• культову й цивільну архітектуру;
• пам'ятники  ландшафтної архітектури;
• малі й великі історичні міста;
• типові сільські поселення;
• музеї, театри, виставкові зали й інші об'єкти соціокультурної інфраструктури;
• об'єкти етнографії, народні промисли й ремесла, центри декоративно-прикладного мистецтва;
• технічні комплекси й спорудження.

В історико-культурний потенціал входить все соціокультурне середовище із традиціями й звичаями, особливостями побутової й господарської  діяльності. Туристи, відвідуючи ту або  іншу країну, сприймають культурні  комплекси в цілому.

У культурні  комплекси складовою частиною входить  і природа: у містах це й парки  й сквери, зелені насадження у дворах і на вулицях; у сільській місцевості - присадибні ділянки; у стародавніх  садибах і монастирях -  ландшафтні рукотворні пейзажні парки й сади. Порушення історичного ландшафту  негативно впливає на атрактивність культурного об'єкту.

Існує безліч форм включення культурно-історичних ресурсів у систему рекреаційного туристського обслуговування. Найпоширеніша форма - організація музеїв і ексурсійно-історичних маршрутів. Атрактивність культурних комплексів визначається їх художньою й історичною цінністю, модою й доступністю стосовно місць попиту.

Оцінка культурних комплексів для рекреаційних цілей  виробляється двома основними методами:

1. ранжируванням культурних комплексів по їхньому місцю у світовій і вітчизняній культурі. Виробляється експертним шляхом: установлюються об'єкти  світового, федерального, регіонального й місцевого значення;
2. необхідним і достатнім часом для огляду. Цей метод дозволяє порівнювати різні території по перспективності історико-культурного потенціалу для туризму.

Для культурних комплексів, також як і для природних, важливими характеристиками є надійність і ємність.

Надійність культурних комплексів обумовлюються двома факторами: стійкістю до рекреаційних навантажень і стабільністю його відповідності ціннісним критеріям, що сформувалися у населення.

Перший фактор визначає, який потік туристів може витримати даний культурний комплекс. Це особливо важливо для музеїв, де необхідно підтримувати певний температурно-вологістний режим для збереження експонатів. Гостро стоїть питання про застосування сучасних технічних засобів для підвищення стійкості культурних комплексів до рекреаційних навантажень і про регулювання потоків екскурсантів.

Другий фактор пов'язаний із тривалістю інтересу туристів до даного культурного об'єкту. Зберігається стабільність їхнього інтересу до об'єктів  світової спадщини (єгипетським пірамідам, античній архітектурі Афін, архітектурним  і історико-культурним пам'ятникам  Парижа, Санкт-Петербурга та ін.).

Ємність культурного комплексу визначається тривалістю періоду, протягом якого туристи можуть сприймати інформацію, яку він несе, і залежить від двох факторів: атрактивності об'єкту огляду й психофізіологічних можливостей людини, які відрізняються значною індивідуальністю й мають певну межу.

2.9 Методика кількісної  оцінки рекреаційного  потенціалу ТРС

Для відбору  об'єктів оцінювання А.И. Зоріним був проведений повний контент-аналіз статей з основних інтерактивних енциклопедій, довідників і словників.

Контент-аналіз – наукометричне дослідження змісту тексту. Застосовується в соціології, психології, психіатрії, політології, етнографії, літературознавстві, географії для аналізу змісту тексту засобів масової інформації (газет, радіо, телебачення), літературних творів, лекцій, листів, службових документів, інтерв'ю й т.п.

При відборі  об'єктів використалася кількісна  версія контент-аналізу, заснована  на аналізі частоти згадувань  туристських центрів, що зустрічаються  у тексті, що дозволяє вирішувати багато завдань параметризації.

Логічна модель контент-аналізу виділяє три елементи: категоріальну модель предмета аналізу; систему одиниць аналізу; міри виміру. Категоріальна модель предмета контент-аналізу дозволила розглянути туристські центри як категорії статей інтерактивних енциклопедій. Відповідно система одиниць контент-аналізу – сукупність об'єктів культурної й природної спадщини, про які згадується в статтях, присвячених туризму. Міра виміру – імовірність зустрічі об'єкта у всіх інтерактивних енциклопедіях.