Аналіз методів оцінки ТРС

Оцінка складових  природного блоку. У природному блоці  виділялись складові-ресурси: геологічні (спелеологічні), орографічні, кліматичні, гідрографічні, рослинні, тваринного світу. Вибір цієї групи віддзеркалює значимість даних ресурсів для організації  рекреаційно-туристської діяльності. Бал оцінки спелеологічних ресурсів регіону визначався з урахуванням: 1) закарстованості; 2) довжини порожнин; 3) глибини порожнин. При оцінці орографічних ресурсів до уваги приймалися якісні характеристики рельєфу, враховувались найбільш відомі гірські вершини, які знаходяться в межах тієї чи іншої області (автономії). Кліматичні ресурси оцінювались за показниками: 1) середня температура липня; 2) тривалість періоду з температурою понад +100С; 3) річна кількість опадів. При оцінці гідрографічних РТР враховувались площі: актуальних смуг і рекреаційних акваторій морів, актуальних смуг та акваторій річок, озер, водосховищ. При бальній оцінці рослинних ресурсів до уваги приймались 2 характеристики лісопокритої площі території (лісам, як більш вагомому для організаціїї рекреації та туризму типу рослинності, віддавалась перевага у порівнянні з іншими типами – рослинністю степів, луків, боліт): 1) площа лісів; 2) залісеність території. Бальна оцінка мисливсько-промислових тварин (тваринних ресурсів) проводилась за складовими: 1) густоти населення лисиці звичайної; 2) поширення та густоти населення куниці лісової та куниці кам’яної; 3) густоти населення зайця-русака; 4) густоти населення кабана; 5) густоти населення оленя благородного; 6) густоти населення козулі європейської; 7) густоти населення лося європейського.

Інтегруючий бал  природного блоку визначався як сума складових балів покомпонентної оцінки (табл. 3).

Оцінка природно-антропогенних  РТР. В основу бальної оцінки природно-антропогенних  РТР було покладено площу природоохоронних територій регіонів України. Отримані результати свідчать про те, що найбільші  абсолютні показники площі природоохоронних територій, оцінені максимально (5–4 бали), мають АР Крим, Херсонська та Закарпатська області.

Оцінка архітектурно-історичних РТР. В основу бальної оцінки архітектурно-історичних РТР було покладено кількість  найвизначніших архітектурно-містобудівних  споруд.

Оцінка інфраструктурних РТР. При бальній оцінці інфраструктурних РТР одиниць АТУ України розглядались показники: 1) кількість закладів оздоровлення та відпочинку; 2) кількість туристських  готелів. Бал оцінки інфраструктурного  блоку адміністративної одиниці  визначався за загальною кількістю  туристських готелів, закладів оздоровлення та відпочинку.

Оцінка біосоціальних РТР. В основу бальної оцінки біосоціальних та подієвих РТР було покладено кількість найвизначніших біосоціальних і подієвих ресурсів.

2.7 Методи факторного  аналізу

Місцю розташування об'єктів рекреації  фахівці надають винятково важливе  значення, тим більше, якщо мова йде  про розміщення елітних рекреаційних комплексів. Останнім часом проблема оцінки територій для рекреаційного  використання активно досліджується  архітекторами, географами, психологами, фахівцями в області туризму  й туристського бізнесу, вона широко обговорюється в спеціальній  пресі. Існує кілька підходів до оцінки, загальним для них є те, що всі  вони звернені на детальне вивчення тих  або інших факторів (ресурсів і  умов) рекреаційної діяльності. Як правило, оцінці піддаються рельєф, клімат, водойми  й водотоки, рослинність (деревна  рослинність особливо), транспортна  доступність, наявність рекреаційної інфраструктури (будинків, комплексів, інженерних систем).

Так, при  аналізі природних умов СРСР для  стаціонарного відпочинку оцінці піддавалися: клімат, лісова рослинність, водойми, рельєф, умови пізнавального відпочинку. До факторів, що піддають оцінці при  визначенні рекреаційних властивостей території, деякі дослідники додатково  відносять традиції рекреаційного  використання території, спосіб життя  населення, а для районів зі сніжною  зимою й для гірських територій  також висоту сніжного покриву (у  момент максимального снігонакопичення), висоту над рівнем моря, ступінь  лавинної небезпеки.

Складність  оцінки території для цілей рекреації  полягає в тім, що для різних видів  рекреаційної діяльності необхідні  різні ресурси й умови. Так, для  зимової рекреації велике значення має висота сніжного покриву, для  курортно-лікувальної першорядним  є наявність бальнеологічних  і лікувальних ресурсів і т.п. В одних випадках перевага віддається плоскому рельєфу (розміщення садів  і дач), в інші - гірському (гірськолижний  спорт, альпінізм та ін.). До основних видів рекреаційної діяльності ставляться: рекреаційно-оздоровча (прогулянкова, пляжно-купальна  рекреація, некатегорійні туристські походи й ін.), спортивно-оздоровча (всі види аматорського спорту), рекреаційно-пізнавальна (екскурсії “у природу” і по культурно-історичних місцях) і рекреаційно-промислова (полювання, риболовля, збір ягід, грибів, гербаріїв та ін.). Навіть у межах однієї групи рекреаційних занять необхідні часом взаємовиключні природно-кліматичні умови. Інакше кажучи, кожний вид рекреаційної діяльності вимагає особливе угруповання оцінюваних факторів і особливе прочитання їхнього значення. При цьому увага варто приділяти не тільки “позитивним”, але й “негативним” факторам, які можуть обмежити або навіть виключити використання території в рекреаційних цілях. Так, заболоченность знижує привабливість місцевості, оскільки вона створює додаткові труднощі при організації маршрутів, до того ж болота є ядрами розселення кровоссальних комах, що робить відпочинок у заболочених місцях дискомфортним і малоприємним.

Методика  рекреаційної оцінки території повинна  включати взаємозалежне вивчення основних аспектів територіальної організації  відпочинку й передбачати комплексний  аналіз цих аспектів, а в методологічному  плані базуватися на системній методології. Позитивні можливості для рішення  проблеми рекреаційної оцінки території  й вибору місця для розміщення рекреаційних комплексів надає апарат багатомірної статистики, зокрема методи факторного аналізу.

Методи  факторного аналізу в самому загальному вигляді являють собою матричні перетворення й вирахування. Споконвічний етап - вибір одиниць вивчення й виділення ознак. Вся інформація, що збирається в ході аналізу, представляється у формі таблиці даних, у якій рядки відповідають безлічі територіальних одиниць, а стовпці - безлічі ознак, що описують їхній екологічний стан, рекреаційний, народногосподарське значення й ін. Така форма дозволяє провести бальну оцінку території по всьому комплексі аспектів.

Проведення  комплексної оцінки методами факторного аналізу припускає покрокове  виконання наступних процедур (етапів оцінки):

1 крок – виділення й угруповання факторів (ознак), по яких ведеться оцінка;

2 крок – визначення інтенсивності й рівня фактора (ознаки);

3 крок – розробку критеріїв оцінки й оцінних шкал;

4 крок – проведення бальної оцінки по кожному одиничному факторі;

5 крок – проведення комплексної бальної оцінки по всій групі факторів;

6 крок – ранжирування й категоризацію одиниць території із установленням їхнього пріоритету.

Перше питання, на який варто відповісти перед  проведенням оцінки, що повинне бути обране як територіальна одиниця  розгляду?

В існуючих методиках рекреаційній оцінці підлягає ландшафт, його фрагменти. У географії  ландшафт розуміється як природний  географічний комплекс, у якому всі  основні компоненти: рельєф, клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний  мир перебувають у складній взаємодії  й взаємозумовленості, утворюючи  єдину нерозривну систему. Приймаючи  “ландшафт” як об'єкт вивчення, важливо  зробити одне уточнення. Географічне  трактування ландшафту постійно намагається “схопити”, але все-таки ніяк не “схоплює” однієї тонкої, але  винятково важливої матерії, це естетичні (почуттєво сприймані) якості ландшафту. Ці якості, що вловлюють повсякденними  значеннями слова “ландшафт”, залишаються  як би осторонь (крім географічного  трактування слова “ландшафт” є  дві інші: 1) загальний вид місцевості; 2) картина, що зображує природу, те ж, що пейзаж).

Для архітектора, що має справу із секретами просторової  організації природно-штучних об'єктів  тієї або іншої території, що вивчає її композиційні властивості, у тому числі й естетичні, представляється  більше звичним і більше продуктивним у центр уваги помістити поняття  “місця”. Слово “місце в російській мові має універсальне значення, вона може позначати дуже маленьку територію (кут кімнати, стілець, циновку - “моє містечко”), і дуже більшу територію (місцевість). На відміну від поняття  “ландшафт”, зосередженого на фізичні (натуралістичних) аспектах, поняття  “місце” містить у собі й фізико-географічне, і культурно-історичне значення (адекватно описати історичне  місце, скажемо, острів Хортиця, Генуезьку  фортецю або парк-символ вічного  кохання - "Софіївка" тільки в географічних термінах неможливо), і феноменальні прояви (“дух місця”). Таким чином, об'єкт вивчення - ландшафт, у його широкому розумінні, або інакше - місце, його фізико-географічні, культурно-історичні, феноменологічні характеристики.

Будь-яке  місце, з погляду відпочинку, рекреації, може залучати й вабити до себе, або, навпаки, відштовхувати. Назвемо ці властивості місцевості атрактивними (приваблюючими) і репелентними (відразливими) властивостями. 

Атрактивність місця – фундаментальна його характеристика, що з усією необхідністю повинна вивчатися й ураховуватися при проектуванні рекреаційних об'єктів і систем.

Фахівці в області рекреаційної географії  прагнуть так чи інакше охарактеризувати таку сторону ландшафтів, як їхня привабливість. Вони виділяють ряд критеріїв, по яких можна було б її оцінити. Наприклад, А.Д. Волков і А.Н. Громцев вважають, що провідними ознаками, що визначають рекреаційну якість ландшафту, є контрастність форм рельєфу, мозаїчність і типологічний спектр лісів, наявність водних об'єктів, ягідних і грибних угідь, транспортна доступність.

Приведемо в систему ті прояви, що визначають атрактивні властивості місцевості. Можна виділити три блоки таких властивостей: топологічні, функціональні й естетичні властивості.

Привабливі  унікальні (індивідуальні, тобто неповторні) місця, обумовлені префіксом “най-” (найбільший, найвищий, найглибший і т.д.). До унікальної місцевості варто віднести будь-який зареєстрований пам'ятник природи, при цьому, чим вище статус такого пам'ятника, тим вище показник його унікальності. Високою привабливістю володіють території, де звичайні рекреаційні ресурси сплітаються в рідкий по багатству сполучень клубок, наприклад: ліс, озеро, ріка, гори, рівнинні ділянки – усе в одному місці. Тут на перший план виступають мозаїчні, композиційні властивості ландшафту. Значення має наявність і якість водних об'єктів – рік, озер, водоймищ, деревної рослинності – хвойних або змішаних лісів, куртин і гаїв. Вони збагачують пейзаж, насичують колірну гаму, створюють додаткові рекреаційні можливості й, у цілому, підвищують привабливість ландшафтів. Це топологічні характеристики місцевості.

Враховуючи  утилітарні, споживчі запити людини відносно природи, до привабливих варто віднести місця, що володіють сприятливими умовами  для аматорських промислів (грибного і ягідного полювання, риболовлі, непромислової  полювання на звірів і птахів та ін.) або для садово-дачної облаштованості. Богаті фіто- і зооресурси – необхідна умова для аматорських промислів, родючість ґрунту, наявність рівних площадок – умова для відчуження території під садово-дачну забудову. Це функціональні (утилітарні) характеристики місцевості.

Найбільш  важко характеристикою, що формалізується є естетичні  якості місця. Поняття “естетика місця”, застосовуване тут, відбиває здатність його впливати деякими своїми якостями на нервову систему людини, на психоемоційну сферу рекреанта. Визначальним є фактор виникнення позитивних емоцій. Естетичні якості на превелику силу можуть бути сформульовані й виражені у формі категорій, що мають відповідне значення для проектування. Однак, незважаючи на ці труднощі, деякі вчені вважають, що саме естетичний підхід до планування ландшафтів буде викликати в майбутньому найпильніший інтерес.

Що повинне  стати об'єктом дослідження при  вивченні такої характеристики, як естетичні якості місцевості? Як видно, те, що давно хвилює всіх художників, що вивчають і пізнають по-своєму цей світ, – пейзаж. “Пейзаж, що є особливим місцем прояву відносин між індивідуумом, суспільством і навколишнім середовищем, завойовує в цей час соціальний статут. Він стає одночасно об'єктом дослідження й пізнання. Він усе більше змушує визнати себе предметом свідомого творення” - відзначає Ремі Перельман, директор французького Національного агрономічного інституту із проблем пейзажу. Пейзаж став об'єктом пильної уваги дослідників у країнах старої Європи, Північної Америки, насамперед у країнах, індустріально розвинених.