Форма внутрішнього змісту правової норми

Риси норми права як класичного розпорядження:

1) норма  відтіняє, підкреслює кількісну  і якісну сторони поводження (вид  і міру поводження);

2) норма  вбирає в себе всі основні  властивості права (нормативність, формальну визначеність, стабільність, владність);

3) норма  має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Поряд з цим норма права має внутрішній зміст:

— є мірою волі і справедливості;

— є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;

— має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах4.

Правові норми в сучасному світі дуже різноманітні, оскільки вони відбивають весь строкатий спектр суспільних відносин, уся розмаїтість типових життєвих ситуацій. Для виявлення характерних рис конкретних правових норм, їхнього місця і функціональної ролі в системі права їх класифікують. Підстави таких класифікацій усілякі.

В.Н. Хропанюк5, наприклад, класифікує норми:

• по галузях права - державне, адміністративне, цивільне право;
• по функціях, що виконують норми права — регулятивні, охоронні;
• по характеру правил, що містяться в нормах права правил поводження — зобов'язуючі, забороняючі, уповноважувальні;
• по ступеню визначеності — абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні;
•  по колу осіб — загальні і спеціальні;
•  спеціалізовані — закріпляючі, дефінітивні, норми принципу.

В.І. Леушин6 і В.Д. Перевалов7 пропонують трохи іншу класифікацію.

По суб'єктах правотворчості вони розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства. У першому випадку це норми органів представницької державної влади, виконавчої державної влади і судової державної влади. В другому випадку норми приймаються безпосередньо населенням (сільський схід, всенародний референдум).

Наступний їхній критерій — соціальне призначення і роль норми в правовій системі. На цій основі норми підрозділяються на установчі (норми-принципи), регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — стражі порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).

О.Ф. Скакун8 класифікує норми права в такий спосіб.

Норми права по предмету правового регулювання (чи по галузях права) — норми конституційного, адміністративного, карного, цивільного, трудового, екологічного права й ін.

Норми права за методом правового регулювання (чи за формою закріплення бажаного поводження суб'єктів права) — імперативні та диспозитивні.

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії, що не допускають ніяких відхилень від вичерпного перерахування прав і обов'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, що передбачають державою варіант поводження, але надають можливість сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Вони заповнюють відсутню угоду і діють тільки тоді, коли сторони регульованих відносин не установили для себе іншого правила, не домовилися по даному питанню (розпізнаються по формулюваннях: «при відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлене в договорі» і ін.). Інакше: диспозитивні норми надають волю вибору поводження.

Норми права за характером впливу на особистість — заохочувальні та рекомендаційні.

Заохочувальні — норми, що встановлюють міри заохочення за схвалюваний державою і суспільством варіант поводження суб'єктів, що полягає в сумлінній і продуктивній праці (напр., правила виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що установлюють варіанти бажаного з погляду держави поводження суб'єктів.

Норми права за субординацією в правовому регулюванні — матеріальні та процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, не можна здійснювати вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливе рішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків у суд і т.п.

Призначення процесуальної норми — установити процедуру, «регламент» здійснення прав чи виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню результату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права похідні від норм матеріального права: процесуальні норми регулюють уже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у правовідносинах, потрібні для реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, з якою вони тісно зв'язані і потреби якої обслуговують.

Усі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої , правоохоронної, установчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпоряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, що наділені владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам і ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

— змістом, що виражається у своєрідності їхніх розпоряджень;

— особливостями адресата;

• структурою побудови.

Норми права по суб'єктах правотворчості — норми органів представницької влади, норми глави держави, норми органів виконавчої влади та норми суспільних об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств.

Норми права за дією в просторі — загальні (загальнодержавні) та місцеві (локальні).

Норми права за дією в часі — постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії).

Норми права за дією на коло осіб — загальні (діють на всіх однойменних суб’єктів, наприклад, на всіх громадян), спеціальні (діють на певну групу однойменних суб’єктів, наприклад, тільки на студентів) та виняткові (у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб’єктів).

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права) — (правила поведінки) та о (стражі порядку).

Регулятивні норми установлюють права й обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок вступу до шлюбу).

Охоронні норми установлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).

Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них — дозволяючі (уповноважувальні), зобов'язуючі та забороняючі.

Дозволяючі — норми, що вказують на можливість робити визначені дії, що наділяють суб'єктів визначеними правами (напр., подавати позов у суд, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи право батьків вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення). Ці норми містять у своєму тексті слова: «вправі», «має право», «може».

Зобов'язуючі — норми, що вказують на необхідність робити визначені дії, що наділяють суб'єктів визначеними обов'язками (напр., представляти митниці необхідні для митного контролю документи; заповнювати і вчасно подавати в податкову інспекцію декларацію про доходи). Ці норми містять слова «зобов'язаний», «повинний».

Забороняючі — норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій визначеного роду, що встановлюють заборони (напр., не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, забороняється бути опікунами і попечителями; забороняється зловживати владою). Ці норми супроводжуються словами «забороняється», «не вправі», «не може».

Крім зазначених видів загальних норм права, маються так називані спеціалізовані (похідні) норми. Це — нетипові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандартного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно властиві класичний моделі норми права.

 

 

РОЗДІЛ 2: ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ НОРМИ

2.1. Форма внутрішнього змісту правової норми

 

Структура норм права - це внутрішня будова норм права, яка має свій вираз у її поділі на складові елементи частини, які пов’язані між собою.

Будучи "клітинкою" права, норма в той же час є складне утворення, що має власну структуру.

Традиційно вважається, що норма права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції й санкції.

Гіпотеза - така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу й межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. У залежності від кількості обставин, позначених у нормі, гіпотези бувають прості і складні. За ступенем визначеності змісту вони поділяються на:

1) Визначена  гіпотеза - вичерпно визначає ті  умови, за наявності яких вступає  у дію правило поведінки, що  міститься в диспозиції правової  норми.

2) Не  повністю визначена гіпотеза - містить  формулювання в загальній формі  “у необхідному випадку”.

3) Відносно  визначена гіпотеза - обмежує умови  застосування норми певним колом  формальних вимог.

Диспозиція така частина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов’язках суб’єктів. Це центральна, основна частина юридичної норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму поведінку суб’єкта.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правовідносини. За складом вона буває: проста , або складна. По способі викладу диспозиція може бути:

1)Визначеною  закріплює однозначне правило  поведінки.

2)Неповністю  визначеною - указує лише на загальні  ознаки поведінки.

3)Відносно  визначеною - указує на права й  обов’язки суб’єктів, але надає  можливість для їхнього уточнення  залежно від конкретних обставин.

Санкція - частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов’язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільно небезпечної - шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції – забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.

За складом вона поділяється на: просту, або складну. По ступені визначеності санкції підрозділяються на абсолютно визначені (точно зазначений розмір штрафу), відносно визначені (позбавлення волі на термін від трьох до десяти років), альтернативні (позбавлення волі на термін до трьох років, або виправні роботи на термін до одного року, або штраф).

Якщо звернутись до статей нормативно-правових актів (законів, нормативних актів виконавчої влади), то при аналізі їх ми не завжди виявимо всі три елементи правової норми. Так, у статтях Конституції містяться, як правило, диспозиція й гіпотез, санкція - відсутня. У статтях кримінального закону гіпотеза й санкція - у повному обсязі, а диспозиція може бути відсутня. Це підтверджує, що норма права й стаття нормативного акта не збігаються. Елементи правової норми (диспозиція, гіпотеза, санкція) можуть бути розміщені в різних статтях одного і того ж нормативного-правового акта, а інколи у статтях різних нормативно - правових актів. Такий стан, обумовлений тим, що норми права мають неоднакові форми, способи виразу, але вони при цьому зберігають логічну структуру.

Приклади гіпотези, диспозиції, санкції

1) “Якщо  продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний  при оформленні договору попередити  про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)”.