Форма внутрішнього змісту правової норми

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ 1: СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА ТА ЇХ ВИДИ.…………………5

1.1. Характеристика структури норми права та її види………………..…5

1.2. Поняття норми права, і основні ознаки та класифікації……………14

РОЗДІЛ 2: ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ НОРМИ………………14

2.1. Форма внутрішнього змісту правової норми………………….………24

2.2. Основні критерії, за якими класифікуються правові норми…...…….24

РОЗДІЛ 3: ДІЯ НОРМ ПРАВА У ЧАСІ, ПРОСТОРІ Й ЗА КОЛОМ ОСІБ……………………………………………………………………………...34

ВИСНОВОК……………………………………………………………………38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………….………….39

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. Будь-яка діяльність, плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог.

Реалізація права, тобто перетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкривати для себе їх, зміст. Тлумачення – складова частина процесу застосування правових норм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.

Без усебічного й глибокого розуміння змісту правових норм неможливо правове регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення норм права є необхідною передумовою для правосуддя. Тому юристи велику увагу приділяють повному і все сторонньому аналізу сучасного стану норм права в державах із різними суспільно-політичним ладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвитку державно-правових явищ.

Норма права — це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального).

Норма права — це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і так далі.

Цінність – це властивість, здатність задовольняти визначені потреби в процесі регулювання суспільних відносин на шляху досягнення мети. Культурна цінність норм права з часом не тільки не знижується, а навпроти, постійно зростає і нам доведеться довідатися, чому воно саме так.

При написанні даної роботи опрацьовані велика кількість літератури та джерел. У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов'язано з іменами Пиголкіна А.С., Вопленко Н.Н., Черданцева А.Ф., Хабриєвої Т.Я., однак єдиного підходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянських і закордонних учених, але всі вони погоджуються, що норми права це велике надбання людства.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, чотирьох підпунктів, висновку і списку використаних джерел.

 

 

РОЗДІЛ 1: СТРУКТУРА НОРМИ ПРАВА ТА ЇХ ВИДИ

1. Характеристика структура норми права та її види

 

Однією з характерних ознак норми права є наявність особливої внутрішньої будови (структури).

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпечують функціональну самостійність норми.

Структура норми:

— це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми;

— це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;

— це засіб пізнання та використання правової дійсності;

— це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особливостей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності і повторюваності;

— це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємодіючих елементів) та реальної (як результат правового опосередкування суспільних відносин) структури;

— це система взаємопов'язаних елементів, що взаємодіють між собою;

— це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів;

— це динамічна категорія, що забезпечує прояв різноманітних властивостей структурних елементів залежно від зміни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети регулювання;

— це категорія, що забезпечує стійкість правових норм як єдиного державно-владного засобу упорядкування відносин у межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони складають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

— він визначає коло відносин, які регулюються правом;

— встановлює умови дії норми;

— вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни правовідносин;

— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміщений у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції норми.

Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифікувати гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпотези поділяють на:

а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми.

(Напр., умови  договорів про працю, які порушують  становище працівників, є недійсними  ст. 9 КЗпП України.)

Саме таке визначення надає можливість охарактеризувати норму як логічно завершену категорію з точки зору визначення умов реалізації наданих суб'єктам прав та обов'язків, змісту можливої та необхідної поведінки, а також відповідальності, яка настає внаслідок невиконання обов'язків чи порушення прав інших суб'єктів.

(Напр., за  нормою КПК, якщо адвокату в  зв'язку з виконанням ним своїх  професійних обов'язків стали  відомі дані досудового слідства, то він зобов'язаний не розголошувати  їх без згоди слідчого чи  прокурора, інакше адвокати, винні у розголошенні даних досудового слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.)

Кожен з названих елементів займає у структурі правової норми особливе місце та призначення, внаслідок чого без гіпотези норма неможлива, без диспозиції — немислима, без санкції — безсильна. Таким чином, структура юридичної норми як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції у найбільш загальному вигляді може бути відображена формулою «якщо... то ... інакше».

У юридичній літературі можемо знайти й інші погляди на структуру норми права. Так, дореволюційний вчений Петерим Сорокін розрізняв у кожній нормі сім основних елементів. Це — суб'єкт права; суб'єкт обов'язку; об'єкт права; об'єкт обов'язку; посилання на джерело права; умови часу, місця і способу дії; адресата правових дій. Дана структура, на нашу думку, характерна більше нормі права, ніж правовому тексту;

б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, наявність яких є необхідною для дії норми.

(Напр., якщо  працівник після закінчення строку  попередження про звільнення  не залишив роботи і не вимагає  розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити  його за раніше поданою заявою.)

II. За  ступенем визначеності змісту  гіпотези поділяють на:

а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обставини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми.

(Напр., при  направленні працівників для  підвищення кваліфікації з відривом  від виробництва за ними зберігається  місце роботи і проводяться  виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосування норми колом формальних вимог.

(Напр., якщо  протягом року з дня накладення  дисциплінарного стягнення працівника  не піддано новому стягненню, він вважається таким, що не  мав дисциплінарного стягнення (ст. 151 КЗпП України.);

в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин.

(Напр., відсторонення  працівника від роботи власником  допускається у разі: появи на  роботі у нетверезому стані, у  стані наркотичного або токсичного  сп'яніння, відмови або ухилення  від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст. 46 КЗпП  України.)

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, передбачених гіпотезою. Її значення у структурі права полягає у наступному:

— вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

— визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

— характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта можливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

— визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

— характеризує вид правової норми (регулятивна, уповноважуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Як правило, диспозиції класифікують за:

І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів:

а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант поведінки.

(Напр., жінці, яка працює і має двох та  більше дітей до 15 років, за її  бажанням надається додаткова  оплачувана відпустка тривалістю  до семи календарних днів (ст. 1821 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, що містять загальні ознаки поведінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни, стягнення може бути зняте до закінчення одного року (ст. 151 КЗпП України).

в) альтернативні, що вказують на декілька правових наслідків, припускаючи настання одного з них.

Жінки, що мають дітей віком від 3 до 14 років, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП України).

II. За  характером вміщених прав і  обов'язків диспозиції класифікують  на:

а) уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право».

(Напр., за  згодою одного із батьків можуть  прийматися на роботу особи, які  не досягли 15 років (ст. 188 КЗпП України.);

б) зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варіант необхідної поведінки. У якості виразників вольової поведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «повинен», «належить».

(Напр., власник  або уповноважений ним орган  повинен проводити розслідування  та вести облік нещасних випадків  і аварій на виробництві (ст. 171 КЗпП України.);

в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. Їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушенням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається».

(Напр., при  прийнятті на роботу забороняється  вимагати документи, не передбачені  законодавством (ст. 19 КЗпП України.)

III. За  характером вміщених прав і  обов'язків диспозиції класифікують  на:

а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки.

У разі укладення трудового договору між працівником та фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати укладений договір у державній службі зайнятості (ст. 24е КЗпП Українию);

б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки.

(Напр., покупець  неякісного товару може або  обміняти його, або повернути  продавцю і отримати гроші.)

IV. За  наявністю зв'язку з іншими  елементами норми можуть бути:

а) умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі;