Суть і основні проблеми Маржиналізму

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Февраля 2011 в 12:43, реферат

Описание работы

Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.:

• глибокими якісними змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу;

• інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;

• переходом економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

• якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

Файлы: 1 файл

123.doc

— 113.50 Кб (Скачать файл)
 
Суть  і основні проблеми Маржиналізму  
 

Важливим етапом розвитку економічної науки наприкінці XIX ст. стало відкриття маржинального  аналізу та започаткування неокласичної теорії однієї з магістральний течій  сучасної економічної думки.

Об'єктивна зумовленість появи маржиналізму була пов'язана з новими історичними реаліями розвитку капіталізму в 60—70-ті pp. XIX ст.:

• глибокими  якісними змінами у характері, структурі  виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під  впливом науково-технічного прогресу;

• інтенсивним  розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків та ринкової кон'юнктури;

• переходом  економіки у монополістичну стадію розвитку, модифікацією моделі ринкової конкуренції;

• якісними зрушеннями у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

• зростаючою індивідуалізацією  господарського життя, формуванням  принципово нового типу економічної  поведінки та взаємозв'язків між  економічними агентами;

• актуалізацією  потреб у рекомендаціях щодо раціонального господарювання на мікрорівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки (взаємодії ціни, попиту, пропозиції, оптимальної комбінації факторів виробництва в межах окремих підприємств тощо).

Маржинальній  революції сприяли також якісні зміни у розвитку наукового знання, які відбулися у другій половині XIX ст. і були пов'язані:

з кризовим станом класичної політичної економії, заснованої на витратній концепції вартості та ідеї безмежних можливостей розширення виробництва;

прогресом точних наук, математичних дисциплін на основі розвитку диференціального числення та функціонального аналізу;

еволюцією гуманітарних дисциплін (філософії, психології, соціології) у напрямку подолання кризи позитивізму  та формування нових парадигм.

Позитивізм (від  лат. positivus — позитивний) — філософський напрямок, заснований у 30-ті pp. XIX ст. Огюстом  Контом (1798—1857), який вважав, що наука  покликана пізнавати не сутність, а явище. Виходячи з того, що незіставні з фактами наукові твердження є безплідними, О. Конт стверджував, що дослідження сутності речей та першопричин явищ є безглуздим та недопустимим. Позитивне знання трактувалося як узагальнення та систематизація здорового глузду на основі пізнання об'єктивного, корисного і достовірного. Природничі науки вважались еталоном, висувалась теза про необхідність відповідного реформування суспільних наук.

Спроби наблизити  науку до проблем господарської  практики, первинних потреб і прагнень економічних суб'єктів на основі виявлення мікрорівневих закономірностей сприяли переоцінці основних теоретичних положень класичної школи. Були започатковані нові форми та методи економічного аналізу, які змінили найважливіші принципи побудови економічної теорії, систему основоположних підходів до вирішення дослідницьких завдань, що сприяло формуванню нової парадигми економічної науки.

Переоцінка цінностей, усталених майже за 200 років розвитку класичної політичної економії, та формування принципово нових поглядів на основні проблеми економічної  науки, методи їх дослідження та вирішення, уможливили наукову революцію, яка знаменувала перехід від класичної до неокласичної економічної теорії.

Наукова революція  — розрив поступовості розвитку наукового  знання, порушення спадкоємності  наукової думки, різкий перехід від одного якісного стану до іншого. Концепція "наукових революцій" була висунута американським фізиком, філософом, істориком науки Т. Куном (1922—1996), який трактував наукові революції як зміну парадигм — концептуальних схем, способів і методів дослідження, що панують в науці протягом певного історичного періоду.

Радикальні зміни, які відбулися в економічній  науці наприкінці XIX ст., отримали назву "маржинальноїреволюції" (від  фр. marginal — грань, межа), пов'язаної з  переходом від абстрактно-наукового аналізу, заснованого на ло-гіко-філософських категоріях, до дослідження конкретних господарських проблем на основі широкого використання граничних величин та нової теорії цінності (табл. 8.1).  

На думку відомого дослідника історії економічних  учень М. Блауга "термін "маржиналістська революція" звичайно вживається щодо майже одночасного, але цілком незалежного відкриття на початку 70-х pp. XIX ст. В. Джевонсом, К. Менгером і Л. Вальрасом принципу спадної граничної корисності як основного блоку для побудови нового виду статичної мікроекономіки. Як кажуть, це один з найкращих прикладів "множинного" відкриття в історії економічної думки".

Характерні ознаки маржиналізму :

Суб'єктивно-психологічний  підхід до аналізу економічних процесів і явищ, дослідження та тлумачення перебігу подій на основі їх суб'єктивної оцінки господарюючими індивідами; перетворення політичної економії в науку про поведінку, яка вивчає схильності, бажання, інтереси та очікування суб'єктів господарювання. Визначаючи політичну економію як розділ прикладної психології, один із засновників маржиналізму Ф. Візер зазначав, що для всіх дій, що здійснюються з усвідомленням їх необхідності, економічній теорії зовсім не потрібно прагнути встановити індуктивний закон. У цих випадках кожен з нас чує закон, що проголошується безпомилковим внутрішнім голосом.

Маржинальна теорія означає не просто інший спосіб дослідження  проблеми вартості, вона знаменувала  собою інший підхід до економічного аналізу. Як умови, що визначають господарські рішення, стійко утвердились психологічні фактори.

Б. Селігмен

Водночас еволюція маржиналізму була пов'язана з поступовою відмовою від суб'єктивізму та психологізму та переходом до об'єктивного функціонального  аналізу.

Методологічний  індивідуалізм, позасоціальний підхід (метод робінзона), пояснення економічних процесів і явищ на основі дослідження поведінки окремих, ізольованих індивідів, які керуються власними оцінка ми вигод та втрат; аналіз суспільства як сукупності атомістичних суб'єктів господарювання.

Панування принципу індивідуалізму та усунення із економічного аналізу історичного, соціального підходів сприяли перетворенню політичної економії в ідеологічно нейтральну "чисту науку", спрямовану на дослідження вічних та універсальних економічних законів.

Граничний аналіз, використання граничних величин і відповідних категорій (граничної корисності, граничних витрат, граничної продуктивності, що ми зараз називаємо граничним аналізом, виникло ніби на пустому місці. Аж до Дж.С. Мілля ми могли відстежити певну наступність завдань та ідей. Де зупинявся або щось пропускав один, там починав другий — так продовжувався і нарощувався безперервний ланцюг еволюції економічної думки. Граничний аналіз виглядає розривом цього ланцюга. Здається, нібито він не випливає із ідей вчених попередніх поколінь. Це дійсно схоже на справжню революцію. Після неї в економічній науці все пішло не так, як до цього.

Визначення цінності корисним ефектом благ; розмежування сукупної корисності благ (корисності всього запасу чи всієї доступної  індивідові кількості блага) і граничної корисності останньої одиниці з усього запасу чи всієї доступної індивідові кількості блага. "Ідея граничної корисності, —І зазначав відомий австрійський маржиналіст Е. Бем-Баверк, — це "Сезам відкрийся" — формула, що дає ключ до всіх найскладніших явищ економічного життя і дає змогу вирішити найзаплутаніші проблеми науки".

Згідно з маржинальним підходом цінність благ зумовлюється їх граничною корисністю — найменшою  додатковою корисністю, що надається  новою і в кожному конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею (чаї стиною, порцією) блага.

Принцип рідкісності, визнання обмеженості економічних  ресурсів порівняно з людськими  потребами; ідея оптимальпості, заснована  на моделі раціональної поведінки суб'єктів  господарювання, які, вибираючи альтернативні варіанти застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своїх цільових функцій. На думку одного із засновників маржиналізму B.C. Джевонса, "кожна людина шукає задоволення і втікає від неприємностей за будь-яких умов прагне отримати максимум одного при мінімумі другого".

Математичні методи, якими користувались економісти того періоду, не виходили за межі диференціального числення. Економічні функції завжди вважалися диференційними і неперервними. Однак основний принцип максимізації так само можна застосовувати до розривних функцій. .У цьому розумінні граничний аналіз як такий відступає на задній план, а на перший план виходить принцип, що економічна поведінка — це максимізаційна поведінка за наявності обмежень.

Перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання; визнання примату споживання над виробництвом; зосередження уваги на дослідженні проблем попиту та поведінки споживача.

"По суті  нова школа зводить всю економічну  науку до механізму обміну, —  зазначали Ш. Жід та Ш. Ріст. — Кожен індивід розглядається як істота, що піддається імпульсу з боку інтересу, подібно до більярдної кулі, що штовхається києм; тут йдеться про те, щоб зрозуміти, — як це повинен робити кожний хороший гравець, — які складні фігури утворюються від зіткнення куль між собою і з бортами більярду"1.

Ідеологічна нейтральність, деполітизація, позаісторичний підхід, спрямовані на розвиток "чистої науки" та дослідження універсальних законів, незалежних від місця і часу. Засновник  австрійської школи маржиналізму К. Менгер наголошував на необхідності застосування "природничо-наукового методу", спільного для всіх наук, сутність якого полягає у тому, щоб "звести складні явища людського господарства до їх найпростіших елементів, ще доступних точному спостереженню, прикласти до останніх відповідну їх природі міру і з встановленням останньої знову показати, як складні господарські явища закономірно розвиваються із своїх елементів".

Дослідження статичних, рівноважних станів, стійких до короткострокових коливань економічних змінних; вивчення архітектоніки, а не динаміки економічної системи. Акцентуючи увагу на основоположному для маржиналізму принципі "рівності граничних величин", М. Блауг зазначав: "Упродовж 1879—1914 pp. економічна теорія майже повсякчас зводилась до статичного мікроекономічного аналізу, безпосередньо побудованого на правилі рівності граничних величин".

Активне впровадження кількісних методів економічного аналізу, трактування економічних проблем  як задач на знаходження умовного екстремуму, широке використання диференціального числення та інших інструментів математичних досліджень.

Необхідно зазначити, що спроби знайти масштаб споживчої  цінності благ і зробити його основою  їх мінової цінності здійснювались  протягом усієї історії розвитку економічної думки. Засновник маржиналізму К. Менгер посилався на висловлювання відомого старогрецького вченого Аристотеля, який звертав увагу на те, що "повинно бути те, що може слугувати мірою всього . Насправді ця міра не що інше, як всеохоплююча потреба, оскільки за умов відсутності потреби або однакової потреби у всьому не існувало б обміну благ" .

У XVIII ст. француз  Бтьєн Кондильяк (1715—1780) та італієць Фернди-нанд Галіані захищали положення  про залежність мінових цінностей  від інтенсивності людських потреб, ідею нееквівалентності та взаємовигідності обміну тощо. "Не правильно, нібито за товарного обміну обмінюють одну цінність на іншу, рівну цінність, — писав Е. Кондильяк, — навпаки, кожний із обох контрагентів дає завжди меншу цінність за більшу"1.

Основні ідеї маржиналізму виникали у XIX ст. в різних країнах. Концепції  спадної граничної корисності, граничного аналізу, функціональних залежностей  для виявлення рівноваги господарських  систем були вперше сформульовані у 30—50-ті pp. XIX ст. Р. Дженінгсом, С. Лонгфілдом, П. Ллойдом в Англії, Ж. Дюпюї, А. Курно у Франції, У. Тюненом та Г. Госсеном у Німеччині.

Задовго до Маршалла в 1838 р. А. Курно в своїй класичній  праці "Дослідження математичних принципів теорії багатства" застосовував апарат диференціального числення, що забезпечує максимум прибутку. Питання про мінімізацію витрат також було поставлене більш ніж сто років тому. Принаймні ним займався Тюнен, розглядаючи поняття граничної продуктивності.

П. Семюелсон 

Водночас основні  ідеї попередників маржиналізму не були зрозумілі сучасникам, вони залишались непоміченими, були "перевідкриті" заново і гідно оцінені лише у кінці XIX ст.

В історії економічних  учень виділяють два етапи  маржинальное революції (рис. 8.1):  

1-й етап (70—80-ті pp. XIX ст.) — започаткування "суб'єктивного н пряму" в політичній економії та теорії граничної корисності як основ: цінності.

Хронологічно  цей етап пов'язаний із виходом у  світ трьох книг: "Теорії політичної економії" B.C. Джевонса (1871 p., Англія), "Основ учення пр(^ народне господарство" К. Менгера (1871 p., Австрія), "Елементів чисто політичної економії" Л. Вальраса (1874 p., Швейцарія). Незважаючи н відмінності у соціально-економічних умовах та традиціях економічної думки трьох різних країн, ці книги мали фундаментальну єдність у трактуванні основних проблем економічної теорії та методів їх вирішення. Водночас лідер маржинальної революції довгий час не знали про існування один одного, о кільки в ті часи економічні твори рідко перекладались іноземними мовами не було всесвітнього наукового товариства економістів, єдиної системи на: кової інформації тощо. Так, наприклад, книга засновника маржиналізму К. Менгера "Основи учення про народне господарство" (1871) була перекладена англійською мовою лише через 80 років після її написання.

Початок маржинальної революції не був помічений сучасниками. Про те, що вона відбулася, вперше заявив Л. Вальрас. Водночас у 80-ті pp. XIX ст. розпочалося  активне поширення маржиналізму і нова методологія економічних  досліджень поступово зайняла панівні позиції в економічній науці.

2-й етап (90-ті pp. XIX ст.) — започаткування неокласичного  напряму економічної думки на  основі відмови від суб'єктивно-психологічного  підходу та поєднання маржиналізму  з функціональним мікроекономічним  аналізом. Основні ідеї цього етапу маржинальної революції знайшли відображення у творах А. Маршалла, Д.Б. Кларка, В. Парето та ін.

Залучення нового методологічного інструментарію сприяло  розвитку та збагаченню методології  економічних досліджень на основі впровадження математичного моделювання економічних процесів як засобу реалізації концепції економічної рівноваги на мікрорівні. Водночас відбулося звуження предметного простору економічної науки в результаті вилучення з аналізу соціальних та макроекономічних проблем.

Маржинальна революція 70-х pp. минулого століття стала відомою  в історії економічної думки  головним чином завдяки спростуванню панівної на той час теорії цінності, заснованої на виробничих витратах. Крім того саме в результаті цієї революції  відбулася заміна старої теорії абсолютно новою концепцією, згідно з якою ціна залежить від суб'єктивних індивідуальних виборів, виражених в граничних величинах. Під впливом робіт Джевонса, Вальраса і Менгера увага була перенесена з довгострокових історичних факторів у сфері виробництва, які задають напрямок економічного розвитку, на розробку системи законів, які визначають, яким чином дані ресурси розподіляються для задоволення потреб атомізованих і анонімних агентів. Попит став ключем до ціноутворення. Таким чином мікроекономіка стала полем дослідження для економістів.

Список використаної літератури:

1. Злубко «Економічна  думка України»;

2. Корнійчук  «Історія економічних учень»;

3. Єхименко «Історія  економічних учень».

 
 

Найбільш вагомий  внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70–ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Внесок у науку і впливовість їхніх теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер  К. Менгер у працях «Основи політичної економії» (1871) та «Дослідження про  методи соціальних наук і політичної економії зокрема» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «граничну корисність» у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи, є досить широким. Це і вчення про предмет політичної економії, її методологічні основи, метод дослідження економічних процесів, аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування, та ін.

Вихідним методологічним принципом, на якому базується система  поглядів австрійських учених, був  суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів.

Згідно з цією концепцією політична економія має  вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята  в економічній сфері. Об’єктом дослідження  було індивідуальне господарство як типовий елемент буржуазного суспільства. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів. Для того щоб вивчити і розкрити закони економіки в цілому, треба було, на їхню думку, спочатку вивчити механізм їхньої дії на прикладі одного ізольованого господарства, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність господарств. Такий метод дослідження отримав назву «робінзонат».

Обстоюючи позиції  мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв’язками, тобто відносинами обміну. Саме вони, на їхню думку, є засадними в історичних дослідженнях, оскільки визначають пропор-ції, котрі формуються у виробництві і надають йому відповідного характеру.

Основою економічної  діяльності вважалася психологія суб’єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю  його економічну поведінку. При цьому  об’єктивний характер розвитку суспільного  виробництва і властивих йому законів повністю ігнорувався. В їхніх системах усі економічні суб’єкти цілком однорідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Економічні закони в такому разі стають наслідком взаємодії індивідуальних рішень.

Центральне місце  в концепціях австрійської школи посідає так звана теорія «граничної корисності». Прийняті в політекономії категорії «товар» і «вартість» були замінені поняттями «благо» і «цінність». К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільно необхідної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб’єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживну вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіда, підвищити його добробут.

За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв’язку  між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити. Пропозиція таких товарів завжди буває більшою  або мен-шою, отже, задоволення буде збільшуватися або зменшуватися відповідно до збільшення або зменшення пропозиції. Таким чином, теорія Менгера виходить із того, що людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропозиції. Не внутрішні властивості або можливості товару зумовлюють його вартість, а взаємозв’язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби. Вартість, таким чином, є обов’язковою умовою, від якої фактично залежить задоволення потреб. Наприклад, хліб та вода необхідні людині, але коли вони є в достатній кількості, то не становитимуть жодної цінності доти, доки голод і спрага не узалежнюватимуть людину від простого шматка хліба або склянки води. Тільки в такому разі хліб та вода наберуть певної цінності. Якщо товар не задовольнятиме потреби, він не матиме значення для добробуту людини, а тому не буде цінним для неї.

К. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи  на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу. На його думку, за існуючої обмеженості ресурсів перед індивідуумом завжди постає проблема, як найліпше розподілити власні кошти для задоволення власних потреб. Ілюструючи відповіді на це питання, Менгер накреслив схему, що відображає криву спадання потреб людини в різних предметах залежно від їхнього значення для добробуту особистості — від найнеобхіднішої до найменш корисної. Отже, він був першим із представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадної корисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.

Менгер абстрагувався  від того факту, що суб’єктивна оцінка того самого товару різними людьми є різною. Цінність, на його думку, —  це міркування суб’єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує. Він підкреслював, що людина є залежною від товару, необхідного їй для задоволення потреб, тому предмет, здатний задовольнити навіть мінімальну потребу, набирає вартості. Цей предмет необхідний для задоволення саме цієї потреби і жодної іншої. Така вартість, будучи суб’єктивною, залежить не від сукупної, а від граничної або маржинальної корисності, яка вища або нижча за фактичну корисність, що її має людина від предмета.

Розвиваючи далі тезу про залежність цінності блага від його винятковості, Менгер робить висновок, що вона визначається розмірами пропозиції. Зі збільшенням або зменшенням кількості благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної корисності). Вартість товару визначає не найбільша чи середня корисність, а його найменша (гранична) корисність за даних обставин.

Згідно з класичною  теорією ціна є сумою всіх витрат виробництва. Ця теорія встановлювала  вартість (ціну товару) виходячи з колишніх витрат. Представники австрійської школи стверджували, що вартість товару є похідною від його майбутнього використання, а не від колишніх витрат, інакше кажучи, вартість товару народжується з використання його у споживанні, а не з того, скільки було витрачено колись на його виробництво.

У своїй теорії Менгер дотримувався поглядів, що колишні  витрати не впливають на вартість, він запевняв, що «вартість ураховує витрати», але не визначається ними. У його аналізі витрати визначаються передовсім граничним продуктом, а вартість останнього залежить від міри необхідності його для життєдіяльності людини.

Менгер наголошував  на важливості елементу часу. За аналізу  товарів та попиту на них обов’язково  постає проблема, зв’язана з визначенням  часу використання товару — споживається він негайно чи призначений для використання в майбутньому. Неможливо визначити заздалегідь загальну потребу в товарі та її інтенсивність, а також рівень його пропозиції. Більше того, кількість товарів, які можна використати в даний момент, може бути змінною величиною, тяжіти до нуля або товар може протягом строку використання втрачати якісь важливі властивості.

Повна система  класифікації товарів за рангами  грунтується на елементі часу. Для  товарів другої черги встановлюється залежність від використання товарів першої черги, третя черга залежить від другої тощо. Виробничий процес у такому разі залежатиме від взаємозв’язку часу випереджання та відставання, починаючи з моменту підвищення початкового попиту.

Другий авторитетний представник австрійської школи Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у працях «Походження й основні закони господарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «Закон влади» (1926), використовуючи принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва.

Розробляючи теорію виробничих благ, австрійська школа  розглядає витрати як своєрідну  корисність. Найактивніше розвивав цю ідею Ф.Візер. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх —  граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати як корисність, що приносять у жертву. Існує навіть закон Візера, згідно з яким вартість витрат виробництва є похідною від вартості продукту. Представники даної школи ототожнювали працю із засобами виробництва, унаслідок чого праця розглядалася не як процес взаємодії людини і природи, а як матеріальна річ.

Візер виходив  із суб’єктивного аналізу Менгера, але пішов значно далі за нього. На думку Візера, політична економія є прикладною психологією, а її завдання полягає в тім, щоб пояснити всі економічні явища, на підставі мотивів, якими керуються у власній діяльності окремі люди. Замість терміна, використаного Менгером, — найменш важлива користь, він увів у науковий обіг термін «маржинальна корисність». Вартість товару він виводив із його корисності, указуючи, проте, що корисність товарів змінюється під впливом зміни обставин, є похідною від інтенсивності потреб і можливості товару ці потреби задовольняти.

Він використав принцип зменшення насиченості потреб для того, щоб показати, що наступні партії товару, доступного покупцеві, змінюють попит (ставлення покупця до товару): від задоволення до байдужості й навіть до роздратування. Звідси випливає, що за обмеженої пропозиції попит триває до точки маржинальної корисності. Візер писав: «Там, де діє закон про вартість, корисність залишається джерелом вартості». Більше того, маржинальна вартість стає мірою вартості.

Візер нищівно  критикував теорію трудової вартості. Він вважав «абсурдною» теорію, яка  стверджує, що праця людини визначає вартість продукту, і дотримувався думки, що працю, так само, як інші фактори, закладено у вартість товару. Візер розглядав витрати не як капіталовкладення, а як витрати для суспільства. Дотримуючись концепції трьох факторів, він стверджував, що починати треба з вивчення поєднання факторів (капіталу, праці та землі), а вже потім визначати, яка саме частка вартості може належати кожному фактору. Крім того, Візер пропонував порівнювати цінність даного предмета споживання з цінністю іншого предмета, виготовленого з тих самих матеріалів, але в інших пропорціях. Цей метод назвали методом продуктивного внеску.

Информация о работе Суть і основні проблеми Маржиналізму