Специфіка педагогічних конфліктів та їх попередження

 Дослідження психологів виявили, що зіткнення в організаціях частіше з'являються між працівниками, відносини яких напружені, мають взаємні негативними установки, упередженість і т. П. Виникає замкнуте коло: чим гірше відносини, тим частіше конфлікти, а чим частіше конфлікти, тим гірше відносини [1 , с. 65].

 Особистісні  причини конфліктів

 Особистісні причини конфліктів пов'язують з індивідуально-психологічними характеристиками його учасників, які обумовлені специфікою процесів в психіці людини в результаті його взаємодії з іншими людьми і навколишнім середовищем.

 Деякі конфлікти трапляються внаслідок того, що рамки допустимої поведінки з боку учасника у людини завужені, що можна пояснити його егоїзмом, прагненням до лідерства і т.п. Конфліктну ситуацію визначають, як важку ситуацію соціальної взаємодії для людини. Характерними причинами міжособистісних конфліктів в школі в учнів служить низький рівень соціально-психологічної компетентності.             

Учень також може і не мати достатнього рівня психологічної стійкості до негативного впливу на психіку стресових факторів соціальної взаємодії. Тому важливо в профілактиці конфліктів в школі змістовно і психологічно готувати персонал школи та учнів до оптимальних дій в передконфліктних і конфліктних ситуаціях.                                                                                                                                                                                                            

 Викликати конфліктну ситуацію може також недостатня здатність вчителя і учня до емпатії, що призводить до неадекватної поведінки.

 Також сприяє виникненню міжособистісних і внутрішньоособистісних конфліктів у вчителів і учнів завищений або занижений рівень вимог.

 На думку Г.І. Козирєва, для учительських колективів середньої школи найбільш характерними є наступні причини конфліктів:

- нетактовне ставлення один до одного;

- незручний розклад занять;

- непродумані нововведення  в школі;

- перекладання  чужих  обов'язків на вчителів;

- нерівномірний розподіл  педагогічного навантаження;

- адміністративні та фінансові  зловживання.

 Г.І. Козирєв, узагальнивши причини конфліктів серед вчителів, виділяє головні:

- проблеми спілкування - наприклад, відсутність такту, запальність, нетерпимість до недоліків інших, завищена самооцінка, психологічна несумісність та ін .;

- застаріла адміністративна  система управління шкільними  закладами, побудована за принципом  начальник - підлеглий, в якій майже  не залишається місця для нормального  людського спілкування.

 

 

2.2.  Засоби і методи розв’язання конфліктів в педагогічній діяльності.

 

2.2.1. Попередження і подолання конфліктів в системі відносин «педагог-батьки», «педагог-педагог»

 

         Стосунки між педагогами регулюються загальнолюдськими моральними нормами, правилами і спеціальними нормативами. Парадоксально, але між людьми, обов'язком яких є виховання дітей і молодих людей, часто виникають непорозуміння, суперечності, конфлікти. Атмосфера доброзичливості в педагогічному колективі сприяє ефективному розв'язанню навчально-виховних проблем; недоброзичливості — спричинює напруженість, суперечності, конфлікти, які відволікають увагу з навчально-виховного процесу на врегулювання стосунків з колегами. Причиною суперечностей у педагогічному колективі є наявність у його складі людей різних за фахом, віком, статтю, світоглядом, темпераментом, характерами, смаками й уподобаннями. Також непорозуміння зумовлені браком об'єктивних критеріїв оцінювання якості праці педагога, наслідком чого е індивідуалізм, що загрожує колективу як суб'єкту педагогічної діяльності. Нерідко зарозумілість вивищується над професіоналізмом педагогів. Оскільки не всі суперечності можна відрегулювати адміністративними засобами, доводиться звертатися до моральних норм регулювання стосунків між педагогами. ~

          Конструктивна, здорова атмосфера в педагогічному колективі забезпечується шляхом його функціонування на таких засадах:

1) злагодженість і згуртованість  педагогічного колективу. Спільні  узгоджені дії педагогів є  запорукою ефективного досягнення  колективом професійних цілей. Однак  колектив утворюють люди, різні  за фахом, віком, світоглядними позиціями, рівнем освіти, загальної культури  тощо. Часто деякі педагоги ставлять  надмірно високі претензії, виявляють  підвищений гонор, фанатичну налаштованість, що не сприяє реалізації принципу  злагодженості і згуртованості  педагогічного колективу;

 

2) атмосфера терпимості  в житті педагогічного колективу. Педагоги можуть мати різні  політичні погляди, належати до  різних релігійних вірувань тощо. Це зобов'язує терпляче ставитись  до різних темпераментів і  характерів, їх недоліків, необхідності  приймати їх такими, якими вони  є, цінувати їх індивідуальність, неповторність, унікальність;

 

3) атмосфера доброзичливості, чуйності, тактовності. Цей принцип  сприяє гармонізації стосунків  у колективі, що виявляється в  ефективності його діяльності, створенні  атмосфери, в якій педагог має  змогу максимально проявити себе  як професіонал і як особистість.

 

 Відносини "педагог — батьки учня"

    Організація співпраці з батьками учнів — один з основних професійних обов'язків педагога. Навіть за відсутності контактів педагога з батьками учня можливе поєднання їх виховних зусиль, оскільки учень одночасно є об'єктом їх впливу. Стихійні, неорганізовані зусилля щодо цього малоефективні. Тому необхідно координувати старання педагога і батьків учня для максимально ефективної навчальної та виховної діяльності.

     Специфіка моральних норм у системі відносин "педагог — батьки учня" зумовлена труднощами, суперечностями і конфліктами, які виникають чи можуть виникнути між ними. Нерідко батькам неприйнятна думка про визначальну роль педагога у вихованні їх дитини. Право на виховання їх дитини педагог може завоювати лише своїм авторитетом. Йому доводиться налагоджувати контакти з батьками різними за віком, освітою, соціальним статусом, моральними якостями.

      Суперечності між педагогом і батьками учнів можуть виникнути через труднощі навчально-виховного процесу, різну компетентність у його організації, неоднакову поінформованість про індивідуальні особливості учня, завищені вимоги батьків до педагога, відсутність у нього можливостей сформувати відносини з батьками усіх учнів, різне ставлення до учня (у педагога — ділове, офіційне, у батьків — особистісне, батьківське), нерозуміння обов'язків сторін у виховному процесі, наслідком чого є перекладання відповідальності за невдачі з однієї сторони на іншу. Щоб подолати такі труднощі і суперечності, педагогічна етика рекомендує педагогу глибоко усвідомити свою моральну відповідальність перед батьками за якість навчання і виховання їх дитини, налагоджувати співпрацю з ними, аби уникнути розбіжностей у вимогах до дитини. Педагог не має ображати почуття батьків нетактовною оцінкою здібностей чи моральних якостей дитини. Його обов'язок — сприяти підвищенню авторитету батьків в очах учня, прагнути вдосконалювати їх педагогічні погляди, толерантно ставитися до зауважень батьків учня, зважати на їх думку.

 

 2.2.2. Подолання конфліктів в системі відносин «педагог - учень»

 Відносини в системі "педагог — учень (учнівський колектив)" формуються на основі таких засадничих норм:

1) принцип демократизму. Демократизм  педагога виявляється насамперед  у визнанні плюралізму поглядів, думок, суджень, а також у толерантності  тощо. Рівень його демократичності  залежить і від готовності  вихованців до взаємовимогливих, взаємовідповідальних стосунків, культури мислення і діяльності;

2) принцип гуманізму. Педагог має  цінувати вихованця, враховувати  його індивідуальну неповторність, унікальність, право на самореалізацію. Адже найбільшою цінністю є людина як вільна, цілісна, всебічно розвинена особистість, а не держава, "прогресивний" соціально-економічний устрій тощо. Благо людини — критерій оцінювання суспільних інститутів;

3) повага до особи учня. Цей  принцип похідний від принципів  демократизму і гуманізму, він  передбачає рівність, рівноправність, партнерство вчителя і учня. Оскільки  учень залежить від педагога, цей принцип часто є декларативним. Реалізується він у щирому  інтересі до учня як самобутньої  особи, довір'ї, терпимості, стимулюванні  становлення його індивідуальності, у повазі до думки, недопустимості  приниження гідності, в об'єктивності  оцінювання знань. Це не суперечить  вимогливості педагога і є  неодмінною умовою ефективності  його праці. Мета таких орієнтацій  і старань полягає у формуванні  високоосвіченої, вільної, розкутої, творчої особистості.

Принцип поваги до особи не суперечить диференційному ставленню до учнів, сприяє розвитку їх унікальних якостей. Ставлення педагога до учня повинно мати особистісний характер, що виявляється у прагненні пізнати, зрозуміти його, врахувати індивідуальну неповторність, підтримати позитивні якості.

Педагог має узгоджувати особистісні стосунки з учнем із офіційними (службовими). Міра поєднання особистісного та офіційного залежить від педагога, його свідомого вибору, що свідчить про моральний характер цієї проблеми. Абсолютизація принципу дотримання дистанції призводить до відчуженості між педагогом і учнем, а невиправдане "скорочення" ЇЇ, панібратство теж негативно впливає на діяльність

Повага до учня виявляється у терпимості до його поглядів, почуттів і вчинків (у межах загальнолюдських норм), вірі в хороші помисли і наміри, благородство, прагнення і здатність стати доброю людиною, а також у вимогливості до нього. Вимогливість до учня має бути доброзичливою, об'єктивно доцільною, реалістичною (здійсненною);

4) цінування думки учнівського  колективу. Педагог має цінувати  думку учнівського колективу, брати  її до уваги. Для цього слід  цікавитися нею, знати, як учнівський  колектив ставиться до нього, його занять, навчальної дисципліни, правильності оцінювання ним  знань тощо. Його думка завжди  узгоджується з думкою педагога, однак він не може нехтувати  нею навіть за умови її помилковості. Педагог повинен бути реалістом, не закривати очі на реалії, суперечності, які можуть перерости  у конфлікт. Функція моралі, зокрема  й педагогічної, полягає в допущенні  конфліктів, гармонізуванні стосунків. Щоб навчально-виховний процес  був ефективний, необхідно постійно  контактувати з учнівським колективом. Суперечності ускладнюють стосунки, роблять їх неможливими чи неефективними.

Як приклад вирішення міжособистісного конфлікту в системі «педагог - учень» можна навести такий приклад:

На уроці літератури в VII класі при перевірці домашнього завдання вчителька тричі піднімала відповідати одного і того ж учня, але він мовчав. В кінці уроку вона оголосила, що ставить йому «два». На наступному уроці вчителька знову почала опитування цього учня і, коли він відмовився відповідати, видалила його з уроку. На наступні заняття по предмету учень ходити перестав, всіляко уникаючи зустрічей з учителем, з інших предметів навчався раніше успішно. В кінці чверті вчитель поставив йому «двійку». Дізнавшись про це, учень зовсім перестав відвідувати школу.

Аналіз ситуації: На першому уроці учень мовчав, і вчителю було необхідно після уроку розібратися в причині цього і усунути назріває конфлікт. На наступному уроці мовчання учня вже було проявом протесту. Учень, випробувавши натиск з боку вчителя, проявив підліткову принциповість і самолюбство, але в подальшому не зміг керувати своїми вчинками (підлітковий негативізм). У своїх діях вчителька допустила дуже серйозні педагогічні помилки: не розібралася в причині відмови відповідати, не побачила в учні «людини». Наступного дня вчителька показала своє недоброзичливе ставлення до учня і цим поглибила конфлікт, не врахувавши особливостей віку і проявивши суб'єктивізм у відношенні до учня. Учень розцінив позицію вчителя щодо себе як несправедливу, і нормальні педагогічні відносини були порушені з вини вчителя. Звичайно, слід було з'ясувати причину непідготовленості: адже з інших предметів учень добре навчався. Його опитування на наступному ж уроці був грубим порушенням взаємин між учителем і учнем. Конфлікт з вини вчителя став затяжним, емоційно напруженим. Кожна педагогічна ситуація має виховний вплив на її учасників: учень включається в ситуацію з одними установками, а виходить з неї з іншою оцінкою власного вчинку, змінюється оцінка себе і у дорослих учасників ситуації.

  При розмові з дітьми вчителю треба чітко знати, що слід сказати (відбір змісту в діалозі), як сказати (емоційний супровід розмови), коли сказати, щоб досягти мети зверненої до дитини мови (час і місце), при кому сказати і навіщо сказати (впевненість в результаті).

 

2.2.3. Попередження і подолання конфліктів в системі відносин «учень – учень»

  

Напевно, найпоширеніша система конфліктів серед дітей, так як основну частину свого часу вони проводять зі своїми однолітками, починаючи від навчання в школі і закінчуючи проведенням часу на вулиці.

Найбільш поширені серед учнів конфлікти лідерства, в яких відбивається боротьба двох-трьох лідерів і їх угрупувань за першість у класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків і група дівчаток. Може позначитися конфлікт трьох-чотирьох підлітків з цілим класом або спалахнути конфліктне протистояння одного школяра і класу. За спостереженнями психологів (О. Сітковська, О. Михайлова) шлях до лідерства, особливо в підлітковому середовищі, пов'язаний з демонстрацією переваги, цинізму, жорстокості, безжалісності. Дитяча жорстокість - явище загальновідоме. Один з парадоксів світової педагогіки полягає в тому, що дитина набагато більше дорослого схильний спокусі стадності, невмотивованої жорстокості, цькування собі подібних (1, с. 378).