Шпаргалка по "Педагогике"

 

 

 

 

 

 

62.Культура між  статевого виховання. Взаємозв’язок у статевому вихованні біологічного,почуттєвого і духовного.

Статеве виховання - складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді. У статевому вихованні насамперед необхідно враховувати вікові особливості школярів. Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише представницю біологічно протилежної статі. Самоповага й повага до протилежної статі є важливим моральним чинником, який регулює взаємини між статями. Досить продуманою і делікатною має бути виховна робота в підлітковому віці, оскільки дівчата швидше дозрівають статево, що змінює їх стосунки з хлопцями. Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише представницю біологічно протилежної статі. Самоповага й повага до протилежної статі є важливим моральним чинником, який регулює взаємини між статями. Досить продуманою і делікатною має бути виховна робота в підлітковому віці, оскільки дівчата швидше дозрівають статево, що змінює їх стосунки з хлопцями. Естетична підготовка до сімейного життя спрямована на формування уявлень про естетичну культуру сім'ї і культуру міжстатевих стосунків, виховання у школярів поваги до сімейних традицій, усвідомлення необхідності примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята. Господарсько-економічна підготовка до сімейного життя покликана виробити психологічну установку на необхідність ведення домашнього господарства, домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов'язків щодо ведення домашнього господарства між усіма членами сім'ї, подолання хибних установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу. Правова підготовка до сімейного життя має на меті ознайомлення школярів з основними положеннями сімейного права, порядком укладання шлюбу, його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів. Моральна підготовка до сімейного життя передбачає виховання готовності будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності та обов'язковості); гідності у міжстатевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі (негативізму, споживацька, байдужості тощо). Психологічна підготовка до сімейного життя покликана сформувати спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів, здатність помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, виховання таких якостей, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися.

 

 

63.Пріорітетність родинного виховання.  Структура та функції сім’ї 

"Родинне виховання  - перша природна, постійно діюча  і найголовніша ланка національного  виховання. Мати і батько є - головними, природними вихователями. Святий обов’язок батьків. переданий їм у спадок від дідів і прадідів, - бути національне свідомими, палкими патріотами і стійкими громадянами України.

Родина плекає моральне-ідейні, духовні цінності, пов’язані з  базовими поняттями - рід родичі, родовід, родина людинознавство, народ. Родинне  виховання - це перевірений віками досвід національного виховання в сім’ї, є джерелом формування світогляду, трудової підготовки, фізичного змужніння, глибоких людських почуттів, любові до катері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошани рідної мови, історії, культури.

Сім'я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними  зв'язками з подружжям, кровних родичів  і здійснює свою 
життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Найважливішими функціями сім'ї є: репродуктивна (містить у собі відтворення в дітях чисельності батьків, тобто бере участь у кількісному і якісному відтворенні населення), виховна, відновлювальна (полягає у підтримці здоров'я, життєвого тонусу, організації дозвілля та відпочинку, сім'я стає оздоровчим середовищем, де будь-який член сім'ї вправі сподіватися на турботливе ставлення рідних і близьких) і господарсько – споживацька (охоплює різні аспекти сімейних відносин. Це ведення домашнього господарства, дотримання домашнього бюджету, управління сім'єю, проблема жіночої праці). 

Під структурою сім'ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи крім відносин споріднення і систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету, і т.д. Виділяють авторитарну структуру, де сім'ї поділяються на авторитарні і демократичні. Аналог цьому - розподіл на патріархальні, матріархальні і егалітарний сім'ї. Егалітарний сім'ї в даний момент займають лідируюче положення в розвитих країнах. 

 

 

 

 

 

65.психолого-педагогічна  необхідність діагностики особистості  у виховній діяльності педагога

Діагностика — загальний  спосіб отримання вичерпної інформації про процес або об'єкт, що вивчається. Діагностика — найважливіший  компонент соціальної технології (мета — діагноз — прогноз — програма — упровадження — аналіз). Специфіка  соціально-педагогічної діяльності обумовлює  характер і засоби отримання професійної  інформації. Соціальному педагогу доводиться користуватися різними видами діагностики, пристосовуючи їх до власної мети. У цьому сенсі він є міждисціплінарним  фахівцем і повинен володіти методами соціологічного, педагогічного, психологічного дослідження. Для соціального педагога на етапі здійснення соціального  діагнозу характерно: 1.Прагнення як можна краще і докладно пізнати  індивідуальність об’єкта соціальної діагностики. 2. Прагнення визначити  соціально-педагогічні проблеми, їх ієрархію і особливості впливу на об’єкт впливу. 3. Прагнення визначити  соціально-педагогічні можливості життєдіяльності клієнта. 4. Прагнення  зібрати необхідну первинну інформацію для діагностичної роботи і виявити  її джерела. Комплексна психолого-педагогічна діагностика - це поглиблений і всебічний аналіз особистості дитини, спрямований на виявлення притаманних їй позитивних сторін і недоліків, їх причин, а також на вирішення практичних завдань: гармонізацію розвитку особистості та підвищення ефективності цілісного педагогічного процесу. Таке розуміння психолог-педагогічної діагностики по-перше, означає не змішання діагностичних функцій педагогів і психологів, а їх функціональну взаємодію, по-друге, збагачує взаємодоповненням методів знання про дитину, її мікросоціум і педагогічний процес; по-третє, спирається на позитивне в особистості дитини; по-четверте, розкриває не тільки недоліки, але і їх причини, по-п'яте, має значення не тільки для підвищення якості педагогічного процесу, а й головне, чому він слугує, - гармонізації розвитку особистості дитини. Нарешті, слід зазначити, що комплексна психолого-педагогічна діагностика при правильній її організації допомагає оцінювати рівень розвитку, навченості та вихованості дитини в залежності від якості сімейного виховання та навчально-виховного процесу в дитячому садку і школі, характеру особистісного впливу виховного мікросоціуму.

 

 

 

 

 

 

 

66.Обгрунтувати  поняття: виховання, виховуваність,  вихованість

Виховання – діяльність з метою  передачі новим поколінням суспільно  – історичного досвіду: планомірний  і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою  формування відповідних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови  для її розвитку, підготовки до суспільного  життя і трудової діяльності. Вчений О. О. Бодалєв  "виховуваність" у широкому розумінні слова характеризує як стан психологічної підготовленості особистості до швидкого формування пізнавальних, комунікативних та поведінкових відповідей на педагогічні впливи. Виховуваність як психологічна якість особистості не має глобального характеру, відрізняється вибірковістю сприйняття і реагування людини на зовнішні дії, іншими словами, вона виявляється парціально. Під вихованістю у педагогіці розуміють комплексну властивість особистості, яка характеризується наявністю і ступенем сформованості соціально цінних якостей і властивостей, що відображають усебічність її розвитку. Діагностування вихованості — це розпізнання і вивчення істотних ознак вихованості, їх комбінацій, форм вираження як реалізованих цілей виховання.  

68.Основні підходи до  визначення поняття педагогічний  менеджмент

Навчальний (педагогічний) менеджмент – особлива галузь педагогіки, яка займається дослідженням управлінського аспекту та функцій управлінської  праці вчителя.

Вимоги до вчителя  як менеджера освіти:

педагогічне керівництво (керувати взаємодією з учнями)

громадське виховання  учня

управління навчально-виховним процесом

адміністративні і  фінансово-господарські функції

вчительські функції.

Кваліфікаційні  норми викладача:

знання предмета викладання

знання методики викладання

знання цілей, змісту, принципів освіти

знання тенденцій  освіти

знання норм і  законодавчих актів

знання Інд-псих.властивостей учнів

повинен мати певні  ціннісні орієнтації, творче спрямовання  в педагогічній діяльності

володіти культурою  спілкування, різними формами, засобами, способами спілкування

вміння застосовувати  свої педагогічні знання у професійній  діяльності.

 

 

69.Характеристика функцій  і принципів педагогічного менеджменту

Серед основних принципів педагогічного  менеджменту, під якими розуміють  фундаментальні вихідні положення, що відбивають закономірності існування  і розвитку конкретної педагогічної системи, виділяють такі: соціальної детермінації; гуманізації і психологізації; науковості й компетентності; інформаційної  достатності; аналітичного прогнозування; оперативного регулювання; зворотного зв'язку; послідовності та перспективності; єдності централізму і демократії; стимулювання й уваги до кадрів; правової пріоритетності й законності; фінансово-економічної раціональності та ділової ініціативи. основних принципів  педагогічного менеджменту : принцип єдності централізму та демократії, є одним із фундаментальних факторів, що забезпечує ефективність управлінської діяльності керівника вищого закладу освіти як менеджера навчально-виховного процесу. Принцип соціальної детермінації в управлінні вищим закладом освіти вимагає насамперед розуміння кожним із суб'єктів ВНЗ, а не тільки керівними кадрами, головних соціальних завдань у здійсненні професійної підготовки молодого покоління майбутніх фахівців до продуктивної життєдіяльності на конкретному етапі історичного розвитку держави і у відповідній галузі народного господарства. Принцип гуманізації і психологізації націлений на подолання абсолютного керівництва й авторитаризму у відносинах між людьми, досягнення і постійне підтримання позитивного морально-психологічного клімату через повагу до особистості кожного члена колективу закладу освіти. Принцип правової пріоритетності та законності припускає узгодження діяльності менеджера освіти із законодавством України в питаннях надання обов'язкових і додаткових освітніх послуг, організації праці, захисту прав людини. Принцип науковості та компетентності передбачає всебічну поінформованість менеджера освіти як суб'єкта управління навчально-пізнавальним процесом чи навчально-виховним закладом й урахування ним різноманітних аспектів знань (правових, економічних, психологічних, педагогічних, управлінських) під час реалізації своїх функціональних завдань, а також урахування різних соціальних зв'язків і факторів розвитку особистості. Принцип інформаційної достатності в педагогічному менеджменті визначається його вирішальною роллю на всіх етапах управлінського циклу, що має місце під час керування макро- чи мікропедагогічними системами: оперативного аналізу, прогнозування, планування, прийняття рішень, організації їх виконання, оцінки якості результатів і коригування дій виконавців. Принцип аналітичного прогнозування припускає здійснення реальних прогнозів на основі всебічного аналізу реальних ситуацій і побудови конкретних моделей функціонування педагогічного процесу чи закладу освіти на кожному з їх рівнів і в різному часовому режимі: оперативному, тактичному та стратегічному. Принцип оперативного регулювання, який дуже тісно пов'язаний із процесуальною стороною управлінської діяльності суб'єкта педагогічного процесу як менеджера освіти, припускає чіткість організації праці кожного члена колективу, визначення та розподіл їхніх функціональних і посадових обов'язків та функцій, постійну підтримку каналів прямого й зворотного зв'язку, налагоджену систему взаємодії всіх елементів керування, запрограмовану наявність резерву виконавців і відповідних енергоресурсів. Принцип зворотного зв'язку за своєю сутністю спрямований на інформаційне забезпечення управлінської діяльності менеджера освіти. Принцип наступності і перспективності припускає серйозне вивчення менеджером освіти провідних досягнень управлінської думки вітчизняних і зарубіжних авторів минулого та сьогодення, вдумливе використання і творчу переробку досягнень передового управлінського досвіду в соціально-педагогічній сфері, а не пряме його наслідування й копіювання.

Функція планування, або прийняття  рішення (розпорядження, накази, рекомендації, плани, рішення педради і т.п.). Планування навчально-виховного процесу - перший основний компонент (функція) педагогічного менеджменту. 
Функція попереднього поточного, відстроченого та підсумкового контролю. Попередній контроль передбачає перевірку планів, інші види контролю - координація діяльності виконавців на основі інформації, отриманої в ході цього контролю, облік результатів діяльності цього контролю. 
Функції організації виконання прийнятих рішень і планів включає в себе: доведення прийнятого рішення до виконавця; матеріально-технічне забезпечення можливості виконання даного рішення; узгодження даного рішення з установками і потреб особистості виконавця. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

70.Сутність професійної  діяльності керівника сучасного  навчально-виховного закладу як  менеджера освіти

Вищий навчальний заклад як об'єкт професійної діяльності менеджера  освіти виявляє свою сутність у формі  соціально-педагогічної системи, яка  є: за походженням — реальною; за субстанціональною ознакою —  соціальною; за рівнем складності —  багатофункціональною; за характером взаємодії з навколишнім середовищем  — відкритою; за критерієм мінливості — розвивальною і динамічною; за наявністю мети — цілеспрямованою; за мірою керованості — самокерованою. Відповідно до означених особливостей педагогічний менеджмент сучасного  вищого закладу освіти постає як комплекс принципів, методів, організаційних форм та технологічних прийомів управління процесом взаємодії керуючої (хто  керує) і керованої (ким чи чим  керують) підсистем, спрямований на досягнення його найвищої ефективності. ректор як менеджер освіти — це активний суб'єкт, котрий створює систему з тим об'єктом (сучасний вищий навчальний заклад), якими він керує та на який поширюються його повноваження. Ректор має право організовувати, контролювати й оцінювати. Він є спеціалістом-професіоналом, сучасним керівником, котрий управляє педагогічним і студентським колективом та допоміжним персоналом вищого навчального закладу, забезпечуючи досягнення його мети, освітнього іміджу і соціально значущих педагогічних результатів найбільш ефективними засобами. Менеджер освіти — це суб'єкт, що здійснює професійну діяльність з управління навчально-виховним процесом у вищому закладі, суб'єкт, якому належить активно-організуюча роль, підкріплена певною владою, яка поширюється на об'єкт.

Зусилля менеджера освіти спрямовані на те, щоб керований  ним вищий навчальний заклад функціонував як єдине ціле, з успіхом досягав  своєї мети, нових результатів. Оскільки менеджер освіти є носієм розумової  праці, його професійна діяльність спрямована: на аналіз інформації щодо ринку освітніх послуг та можливостей об'єкта в  його просторі, розробку маркетингової  концепції; пошук і створення  інновацій; проектування майбутнього  стану розвитку педагогічної системи  через генерування нових ідей та постановку більш перспективних  цілей; планування оптимальних шляхів досягнення їх, зокрема через реалізацію комерційних операцій, бізнес-плану; добір, організацію і стимулювання учасників конкретних дій і заходів; контроль ефективності їх реалізації, оцінку і самооцінку якості одержаних  результатів.

 

 

 

 

71.Система освіти в Україні

Стаття 53 Конституції України проголошує: "Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства".Освіта як вид економічної діяльності охоплює нині в Україні не тільки державну і приватну освіту, котра надається різними закладами, що належать до традиційної системи навчання, за різними рівнями (дошкільну освіту, загальну середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту) та за всіма галузями, у тому числі заочну, а також освітні передачі по радіо і телебаченню. Вона включає й освіту дорослих, післядипломну освіту, навчання в аспірантурі та докторантурі, самоосвіту тощо [5, 140]. Причому ми переконані: освітня сфера суспільства працюватиме ефективно лише в тому випадку, якщо всі її елементи складатимуть дійсно єдину, цілісну систему освіти.Вітчизняний соціальний інститут освіти охоплює насамперед постійні дошкільні, загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади різних рівнів акредитації, підготовку аспірантів та докторантів.До загальноосвітніх навчальних, закладів належать: школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, навчально-виховні комплекси (об'єднання), санаторні школи всіх ступенів, а також спеціальні школи (школи-інтернати) та школи соціальної реабілітації.До складу навчально-виховних комплексів входять школи, дитячі садки. Загальноосвітні навчальні заклади першого ступеня (початкова школа) забезпечують початкову загальну освіту, другого ступеня (основна школа) - неповну загальну середню освіту, третього ступеня (старша школа) - повну загальну середню освіту.Професійно-технічні навчальні заклади - навчальні заклади для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті. Випускникові професійно-технічного навчального закладу, який успішно пройшов кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" із набутої професії відповідного розряду (категорії).До вищих навчальних закладів належать: технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети тощо. Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації: І — технікуми, училища; II - коледжі та інші, прирівняні до них заклади; III і IV — академії, університети, інститути, консерваторії. Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями:молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади І рівня акредитації;бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади II—IV рівнів акредитації;спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади III і IV рівнів акредитації.