Шпаргалка по "Педагогике"

 

 

 

 

 

 

28.Загальна характеристика  методів навчання

Розповідь- Монологічне виклад навчального матеріалу, що застосовується для послідовного, систематизованого, дохідливого та емоційного піднесення знань. Основна функція: навчальна. Бесіда- За допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених питань спонукати учнів до застосування вже відомих їм знань і досягти засвоєння нових шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Основна функція: спонукає. Демонстрація- Наочно-чуттєве ознайомлення учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх натуральному вигляді. Ілюстрація- Передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт і т. п. Лабораторний метод -Учні самі вивчають предмети, процеси і явища, виконують потрібні вимірювання, встановлюють залежності, завдяки чому здійснюється активний пізнавальний процес - осмислюються речі, явища, а не чужі уявлення про них. Практичний метод- Даний метод виконує функцію поглиблення знань, умінь (застосування теорії на практиці), а також сприяє вирішенню завдань контролю і корекції, стимулювання пізнавальної діяльності. Методи роботи з книгою - Конспектування - короткий запис змісту прочитаного; складання плану тексту; тезірованіе - короткий виклад основних думок прочитаного; цитування - дослівна витримка з тексту; анотування - короткий, згорнуте виклад змісту прочитаного без втрати істотного сенсу; рецензування - короткий відгук з виразом свого ставлення про прочитане.  
Вправа - Планомірне організоване виконання дій з метою оволодіння ними або підвищення їх якості. Методи програмованого навчання - Методи пред'явлення інформації.  
Методи виконання програмованих завдань.  
Методи контролю і корекції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30.Сутність процесу виховання.Основні  закономмірності та особливості

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає  передусім у Його цілеспрямованості. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному  вихованню, оскільки цілеспрямований  виховний вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра. У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності.

1. Органічний зв'язок виховання  із суспільними потребами та  умовами виховання. 2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. 3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів. 4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, їі духовну, емоційну сфери. 5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки.

31.Виховання  як процес інтеріоризації загальнолюдських  цінностей

Інтериоризация  особистістю загальнолюдських цінностей  в процесі здійснення учням оціночної  діяльності допомагає йому спроектувати нову діяльність відповідно громадськими еталонам і тим завданнями, які  виникають перед ним в процесі  самоосвіти і самовиховання, і реалізації її на практиці. Емоційна природа процесу интериоризации підтверджується численними дослідженнями. У них показано, що соціальні цінності сприймаються не тільки свідомістю раціонального мислення, але й насамперед почуттями. Можна виділити два способи організації виховання як цілеспрямованого процесу інтериоризации загальнолюдських цінностей. Перший полягає в тому, що стихійно сформований і спеціально організовані умови вибірково актуалізують окремі ситуативні стимули, які при систематичної активізації поступово переходять у стійкі мотиваційні освіти. Другий спосіб організації виховання з метою інтериоризації загальнолюдських цінностей полягає в засвоєнні вихованцем пред'явлених йому в готовому вигляді мотивів, цілей, ідеалів, які за задумом педагога повинні у нього сформуватися і які сам учень повинен поступово перетворити ззовні сприйманих у внутрішньо прийняті і реально діючі. У цьому випадку потрібно пояснення сенсу формованих мотивів, їх співвідношення з іншими. Повноцінна організація виховання як процесу интериоризации загальнолюдських цінностей вимагає використання і першого і другого способів. Це пов'язано з тим, що обидва вони містять в собі переваги і недоліки.

 

32.Мета гуманістичного  виховання. Особистість в системі  гуманістичних відносин

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання  був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть. Моральні ідеали не є раз і назавжди заданими, застиглими. Вони розвиваються, удосконалюються як зразки, що визначають перспективу розвитку особистості. Розвиток є характеристикою гуманістичних моральних ідеалів, ось чому вони виступають в якості мотиву вдосконалення особистості. Ідеали пов'язують історичні епохи і покоління, встановлюють спадкоємність кращих гуманістичних традицій, і насамперед в освіті. Моральні ідеали є вищими критеріями мотиваційно-ціннісного ставлення особистості, яке характеризується усвідомленням особистістю свого боргу, відповідальності перед суспільством, добровільним прийняттям рішення поступитися своїми інтересами у користь іншої людини, не вимагаючи нічого натомість. У відносинах особистості відображається не тільки її суб ’ єктність, але і об'єктивно задані смисли, так як у них представлені об'єктивні мети. Об'єктивним моментом відносин особистості виступає її соціальне становище, що являє собою сукупність відносин, що виникають у системі референтних міжособистісних відносин і соціально значущої діяльності. 
 
33.Найважливіші принципи процесу виховання

Принципи виховання — керівні  положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання  і визначають вимоги до змісту, організації  і методів виховного впливу. Так, учені В. Лозова, А. Троцко пропонують, як керівництво до дій такі основні принципи виховання: - принцип гуманізму виховання; - принцип урахування вікових та індивідуальних особливостей школярів; - принцип цілісного підходу до виховання.

Процес виховання ґрунтується  на принципах: 1. Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети. 2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів. 3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. 4. Опора на позитивне в людині. 5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. 6. Систематичність і послідовність виховання. 7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. . 8. Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії.

 

 

35.Методи,прийоми і засоби  виховання. Сучасна теорія методів  виховання у контексті особистісно-орієнтованих  виховних технологій

Методи  виховання – шляхи досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей. 1.  Методи формування свідомості особистості – передбачають вплив на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. 2. Методи організації і формування досвіду суспільної поведінки – передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. Методи стимулювання діяльності і поведінки – покликані регулювати, корегувати і стимулювати діяльність та поведінку вихованців. Методи самовиховання – спрямовані на систематичну і цілеспрямовану діяльність особистості з удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних. Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Дієвість методів виховання залежить і від того, наскільки у виховному процесі задіяна праця молодої людини над собою, природа, надбання національної культури (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.). Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на творчі та гальмуючі. Творчі прийоми передбачають виявлення педагогом доброти, уваги та піклування, які сприятимуть пробудженню й активізації прихованих гуманних почуттів учня, зміцненню його впевненості у своїх силах, залученню до цікавої діяльності. Гальмуючі прийоми постають як паралельна педагогічна дія, осуд, наказ, ласкавий докір, натяк, удавана байдужість, іронія, розвінчання, вияв обурення, попередження, вибух емоцій. 

 

 

 

 

 

 

 

 

36.Встановіть співвідношення  виховання,самовиховання,перевиховання

Самовиховання - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, переживаннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення

Самовиховання починається  із запитань: "Хто я? Чому хотів  зробити так, а вийшло по-іншому? Може, спробувати зробити в такий-то спосіб? ", закінчується прийняттям відповідного рішення.

У самовихованні важливою є його внутрішня ("інтимна") сторона: пізнавальне та емоційно-вольове  самоставлення і самопізнання (самооцінка, самоконтроль, самодисципліна, самокритика, самопримус та самовизначення). Учень, який займається самовихованням, самовдосконаленням, завжди має глибинні спонуки до постійного розвитку.

Ідеалом самовиховання є  різнобічно розвинена, внутрішньо несуперечлива, психічно здорова і духовно багата особистість, яка творить добро  на землі, бореться зі злом.

Передумовами перевиховання є незадовільні прояви у поведінці, негативна мотивація, деструктивна спрямованість особистості. Перед вихователем постає завдання сформувати позитивну спрямованість особистості і відповідні позитивні норми і звички.

Звичні форми поведінки  є міцним, сформованим динамічним стереотипом. Однак перевиховання  передбачає не руйнування існуючого  стереотипу, а заміну його новим. Це відбувається у боротьбі старого  і нового, тобто за одночасного  гальмування негативних звичок і  створення умов для формування досвіду  позитивних стосунків.

Особливої уваги педагога потребують учні, в яких вже сформувалися значні відхилення у розвитку особистості (аморальні мотиви поведінки, негативні  норми і звички, емоційна нестійкість).

Важковиховувані школярі  характеризуються певними якостями і вимагають індивідуального  підходу.

Вихова́ння — процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки. Процес виховання є двостороннім (обов'язкова взаємодія (вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази. Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини.

Внутрішні спонукальні чинники  певних дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.

Структура процесу  виховання передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відносин людини до явищ дійсності).
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).
4. Формування умінь і звичок поведінки.

37.Відомо,що потреби  у самовихованні не існує, а  є потреба у рухові до обраної  життєвої мети. Доведіть,що самовиховання  – це спосіб виконати себе

Здатність розуміти своє власне я є надзвичайно важливий момент в духовному розвитку дитини; з  цього моменту він... робиться здатним  до рефлексії над самим собою... Але найголовнішим є тут весняне  в них почуття, що вони ще й не є те, ніж вони повинні бути, і  живе бажання стати такими ж, як і  дорослі, серед яких вони живуть... 
 
Це власне прагнення дітей до виховання є іманентного момент всякого виховання. 
 
Ідеал, до якого прагне людина, передбачає більш досконалу особистість, змінену, зроблену відповідно з цим ідеалом. Самовиховання виступає, як засіб змінити себе, підготувати себе до здійснення життєвої програми. 
 
І в цьому сенсі ні, звичайно, потреби в самовихованні (вираження такого роду зустрічаються в педагогічної літератури), а є потреба в русі до обраної життєвої мети (потреба виконати себе), про яку ми говорили вище; самовиховання ж є засіб, інструмент досягнення цієї мети. 
 
В процесі самовиховання людина міняє себе відповідно до обраної метою, і тому самовиховання, взяте поза ідеалу, ні добре, ні погано. Воно набуває значення і цінність лише при виявленні його мети. 
 
Кожна дитина і дорослий в певні моменти свого життя з необхідністю, стихійно або цілеспрямовано, свідомо чи несвідомо, буває змушений змінити себе, адаптуватися до нового оточення, нової ситуації. 
 
У спеціальному дослідженні було показано, що вже через кілька років роботи у вчителя складається зовсім певний вигляд: особлива манера говорити, слухати, одягатися, навіть особлива, професійна хода. 

 

 

 

 

 

38. Розкрийте поняття  базової культури особистості  як єдності її складових елементів,внутрішніх  зв*язків,суперечностей і тенденцій  у вихованні

Культура  – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених усіма видами перетворювальної діяльності людини і суспільства”. Базова культура особистості, з педагогічної точки зору,  – це фундамент  для подальшого розвитку, для усвідомлення себе суб’єктом власного життя і  щастя, це уміння приймати самостійні рішення і нести відповідальність за власну поведінку і дії. Сама людина сприймає базову культуру як цінність „для себе” і тому обирає оптимальний  режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, форми проведення вільного часу, спосіб реакції на невдачі  й успіхи та інше. До складу  базової  культури  входять такі субкультури: інтелектуальна, моральна, трудова, екологічна, економічна, культура праці, політична  і правова, культура спілкування, фізична  культура і культура сімейних відносин.