Шпаргалка по "Педагогике"

Діяльність педагога є  неперервним процесом розв'язання різноманітних  завдань і реалізується в таких  видах:а) викладання (управління переважно  пізнавальною діяльністю школярів);б) виховна робота (організація виховного  середовища та управління різноманітними видами діяльності, зокрема пізнавальною, вихованців із метою їх гармонійного розвитку);в) класне керівництво (організація  навчання і виховання учнівського  колективу в певному класі);г) діяльність із самоосвіти і професійного самовиховання;ґ) управлінська діяльність (діяльність керівників освітніх закладів та їх заступників);д) організаторська  діяльність (діяльність організаторів  дитячого та юнацького руху в школі  і поза нею);е) методична діяльність (діяльність методистів із вивчення досягнень  психолого-педагогічних наук і передового педагогічного досвіду);є) позашкільна  діяльність (робота у позашкільних закладах, дитячих кімнатах міліції);ж) науково-дослідницька діяльність (діяльність педагогів-експериментаторів).Діяльність педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль (постановка мети діяльності), мотиви (мета – діяльність обов’язково повинна бути мотивованою тобто набути особистісного сенсу; мотив це внутрішній стимул, який рухає людину до досягнення мети), дії і результат.

11.Сутність компетентності  та її роль у формуванні  особистості майбутнього спеціаліста

Розглядаючи поняття компетентності із позицій розвивального навчання, Б. Д. Ельконін визначає компетентність як міру "включеності людини у  діяльність". У зв'язку із таким  розумінням компетентності вчений вказує на те, що функція уявлення про компетентність – оцінно-кваліфікаційна, а отже у рамках компетентністного підходу  до освіти потрібно будувати і заздалегідь  задавати ситуації включення. поняття "компетентність" включає знання, уміння і навички, а також способи їх реалізації в діяльності (А.П. Журавльов, Н. Ф. Тализіна та ін.).  Аналізуючи склад і структуру професійної компетентності викладача ВНЗ, Л. І. Гурьє вказує на те, що у сфері професійної діяльності компетентність визначається як адекватне розв'язування професійних задач. При цьому набуті у процесі підготовки, навчання чи діяльності знання, вміння і навички, способи їх реалізації не вичерпують складу цього поняття; велике значення має особистісний потенціал, сукупність професійно значимих особистісних якостей. Досвід практичної діяльності, аналіз досвіду роботи ВНЗ, що готує вчителів початкових класів, показує, що зі зміною освітніх підходів у системі вищої педагогічної освіти відбувається перехід до нових технологій навчання, спрямованих не на пріоритет знання і виконання, а на варіативність, суб'єктність, індивідуально творчі, особистісно-зорієнтовані форми і методи навчально-пізнавальної діяльності, в умовах розвитку суспільства, які вимагають навчати школярів приймати рішення, використовувати інформаційні та комунікаційні технології, критично мислити, розв’язувати конфлікти,орієнтуватись на ринку праці, необхідно формувати у майбутніх учителів і пізнавально-інтелектуальну компетентність, як основу для розвитку готовності до професійної діяльності в умовах, що часто змінюються. 

12.Професіональний ідеал  вчителя.Основи і засоби професійної  самоосвіти студентів.Професійний  ріст вчителя

У вчителя має бути підготовка кваліфікованого  фахівця відповідного рівня і  профілю, конкурентоздатного на ринку  праці,  компетентного,  відповідального,  такого, що вільно володіє своєю  професією і орієнтованого в  суміжних галузях діяльності,  здатного до ефективної роботи за фахом на рівні  світових стандартів,  готового до постійного професійного зростання,  соціально-професійної  мобільності. Якщо попередні покоління  набували професію на все життя, то нинішнє має бути готовим до зміни  професійної діяльності і володіти соціально- професійною мобільністю  через швидкоплинні виробничі умови. Відповідно до нового етапу розвитку суспільства,  професія більше не виступає як центр життєвого циклу людини,  а представляє одну з можливих форм соціальної адаптації і творчої  самореалізації особистості. Сучасний вчитель має працювати за новими педагогічними технологіями, здійснювати  науково та педагогічно обґрунтований  вибір навчальної програми, відповідних  до неї дидактичних засобів, підручників  та посібників, розробляти таку методичну  систему навчання з предмету або  циклу дисциплін,  щоб не тільки давати знання,  а й навчати  самостійно мислити,  спираючись на ці знання, збуджувати інтерес в  учнів до творчого пошуку, реалізувати  змістовний аспект викладання певного  предмету,  який передбачає забезпечення відповідності ступеня освіченості  учня вимогам сучасного рівня  розвитку науки та практики. Робота у вищій школі на сучасному  етапі реалізації ідей Болонської угоди  спрямована переважно на інтенсивну інформатизацію, мобілізацію потенціалу системи самоорганізації навчання, які забезпечують формування в майбутніх  фахівців цілісного досвіду педагогічної діяльності, самореалізацію професійних  якостей. Самостійна робота - діяльність студентів, яка полягає в самостійному визначенні мети, завдань, засобів їх досягнення на основі пізнавальних потреб та інтересів; виборі власного пізнавального шляху, спрямованого на створення творчого освітнього продукту; аналізі результату. Індивідуальна робота - форма організації навчального процесу, яка забезпечує реалізацію творчих можливостей студента через індивідуально спрямований розвиток здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність. Самоосвіта - специфічний вид діяльності, яку особистість здійснює добровільно з метою задоволення пізнавальних потреб чи покращення своїх особистісних якостей або здібностей.

13.Поняття про зміст  освіти.Його історичний розвиток

Зміст освіти - це гуманістично орієнтована і педагогічно адаптована система знань, способів діяльності, досвіду творчої діяльності і досвіду ставлень до світу.В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до визначення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної освіти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоцільно давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула розвитку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважали, що в процесі засвоєння корисних знань здійснюватиметься розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.У традиційній педагогіці зміст освіти визначається як сукупність систематизованих знань, умінь і навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил і практичної підготовки, що досягається в результаті навчально-виховної роботи . Він зорієнтований головним чином на знання як відображення духовного багатства людства, накопиченого протягом історичного розвитку. Знаннєво орієнтований зміст освіти сприяє входженню людини у соціальне середовище, її пристосуванню до культурних, психологічних, соціологічних факторів, забезпеченню її життєдіяльності.Концепції цілісного розвитку особистості вперше з'явилися в епоху Відродження (ХУІП-ХІХ століття) у зв'язку з утвердженням ідей гуманізму. В організації навчання у нових школах Франції, Швейцарії, елітних школах у СІИЛ. Німеччині, Австрії реалізувалися: теорія В. де Фельтре. яка надавала дитині можливість вільного фізичного і розумового розвитку, теорія вільного виховання Ж.-Ж. Руссо, який пропонував у розвитку дитини йти за спонтанними проявами її досконалої природи; ідея Й.Г.Песталоцці про повний розвиток усіх сил людини шляхом залучення її до активної життєдіяльності. Ця теоретична основа дала змогу пов'язати навчання і виховання дитини з її природою, вільним розвитком, самореалізацією і самоствердженням. Ідея розвитку цілісної особистості, що мас загальнолюдський смисл, поступово стала в педагогіці домінуючою. Сьогодні вона визначає зміст сучасної освіти. 

14.Структурні компоненти  змісту освіти та їх взаємозв*язок

чотири основні компоненти:

досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань;

Досвід пізнавальної діяльності особистості включає систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.

досвід виконання відомих  способів діяльності - у формі умінь  діяти за зразком;

Другим компонентом змісту освіти є накопичений людством досвід здійснення відомих людям способів діяльності, тобто умінь і навичок.

досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях;

Досвід творчої діяльності покликаний забезпечити готовність до пошуку шляхів вирішення нових проблем, формування тих здібностей, які допоможуть молодій людині самостійно та творчо працювати і жити. Важливими творчими уміннями учня є:

- уміння самостійно переносити  знання і уміння у нову ситуацію;- виявляти пізнавальну трудність  і формулювати її як задачу, проблему, пізнавальне запитання;- встановлювати  зв'язки між новими та засвоєними  знаннями;- застосовувати аналогію  як засіб засвоєння нового;- уявляти  та прогнозувати (вміння висловлювати  припущення, здогадки, гіпотези);- моделювати, комбінувати, доповнювати, продовжувати, перетворювати;- вміння виконувати  експеримент;- вміння знаходити різні  способи вирішення проблеми, альтернативні  докази;- вміння організувати нову  справу;- вміння брати відповідальність  на себе, ризикувати тощо. Досвід ставлень особистості. Цей компонент є системоюмотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових ставлень. 

• досвід ставлень до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій.

15.Принципи формування  змісту освіти,розроблені В.В.Краєвським

У педагогічній теорії знайшли визнання принципи формування змісту загальної освіти, розроблені В. В. Краєвським:  
- Принцип відповідності змісту освіти в усіх її елементах і на всіх рівнях конструювання вимогам розвитку суспільства, науки, культури та суспільства.  
- Принцип єдиної змістовної і процесуальної сторони навчання при відборі змісту загальної освіти відкидає односторонню предметно-наукову його орієнтацію.  
- Принцип структурного єдності змісту освіти на різних рівнях його формування передбачає узгодженість таких складових, як теоретичне уявлення, навчальний предмет, навчальний матеріал, педагогічна діяльність, особистість учня.  
- Принцип гуманітаризації змісту загальної освіти пов'язаний насамперед із створенням умов для активного творчого та практичного освоєння учнями загальнолюдської культури.  
- Принцип фундаменталізації змісту освіти вимагає інтеграції гуманітарного та природничо-наукового знання, тобто навчання постає не тільки як засіб для отримання знань і формування умінь і навичок, але і як засіб навчання школярів методам добування нових знань, самостійного набуття умінь і навичок.  
- Принцип відповідності основних компонентів змісту загальної освіти структурі базової культури особистості.

16.Основні критерії гуманоцентрично  орієнтованого навчально-виховного  процесу в освітньому закладі

Критерії гуманоцентрично орієнтованого навчально-виховного процесу в освітньому закладі: Відтак основним критерієм педагогічного процесу в цілому і кожної його складової зокрема є співпадіння освітньої діяльності та життя дітей, іншими словами - наскільки смисл та особливості життя дітей стали змістом самого педагогічного процесу; Індивідуалізація освітньої діяльності, її максимальне наближення і специфікація у відповідності з потребами кожної особистості - основа освітніх технологій, які застосовуються в гуманоцентрично орієнтованому освітньому закладі; Основним результативним критерієм педагогічного процесу в загальноосвітній школі має стати формування зрілої особистості, адаптованої до самостійного життя і діяльності в сучасному інформаційному суспільстві в усіх її проявах - і як працівник, і як громадянин, і як приватна особа. Під цим кутом зору мають розглядатися і наслідки освітньої діяльності в різноманітних сферах навчання та виховання; Основним критерієм при оцінці педагогічних технологій та методик, що застосовуються в педагогічній практиці освітнього закладу, є наявність чи відсутність неформальних партнерських взаємовідносин між учасниками педагогічного процесу і їх результативність з точки зору саморозвитку дітей; успіх виконання виховних і соціалізуючи функцій (а в інформаційному суспільстві значною мірою -і функцій професійної підготовки) гуманоцентрично орієнтованою школою визначається тим, яку людську культуру, в яких обсягах і напрямах, якими методами і з якою долею інтеріорізації освоює дитина в педагогічному процесі, а відтак - які у вже сформованої особистості складаються стосунки з культурою, реальним життям, людьми.

17.Тенденцї  розвитку освіти у 21 столітті

1 тенденція – гуманізація,  що полягає в утвердженні людини  як найвищої соціальної цінності. Тенденція стверджує створення  нового зразка освіти, який передбачає  пріоритет освіти, орієнтованої  на особистість учня (особистісно  орієнтованої) над освітою, орієнтованою  на “знання з предмета”;найповніше  розкриття здібностей учня, задоволення  його різноманітних освітніх  потреб, виховання почуття власної  гідності, свободи, гармонії стосунків  з навколишнім середовищем. 
2 – гуманітаризація освіти, що покликана формувати духовність, культуру особистості, планетарне мислення, цілісну картину світу. Від рівня засвоєння базової гуманітарної культури залежить розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою. 3 – національна спрямованість освіти, що полягає у невіддільності освіти від національної основи, в органічному поєднанні освіти з історією і народними традиціями, збереженні та збагаченні національних цінностей українського народу та інших народів і націй. 
4 – відкритість системи освіти. Це означає, що визначення цілей освіти не обмежується державним замовленням, а розширюється потребами в освіті, які привносять учні, їх батьки, учителі. 5 – перенесення акценту з навчальної діяльності педагога на навчально-пізнавальну, трудову, художню та іншу діяльність учня. Культура реалізує свою функцію розвитку особистості лише у тому випадку, коли вона активізує, спонукає людину до діяльності. 6 – перехід від переважно інформативних форм до активних методів і форм навчання з використанням елементів проблемності, наукового пошуку, резервів самостійної роботи тих, хто навчається. 7 – створення умов для самоствердження, самореалізації і самовизначення особистості, що є результатом її самоорганізації. 8 – перетворення позиції педагога і позиції учня в особистісно-рівноправні, в позиції людей-співробітників. 9 – творча спрямованість освітнього процесу. Вона передбачає безпосередню мотивацію навчальної та інших видів діяльності, організацію саморуху до кінцевого результату.  10 – перехід від суворо регламентованих контрольованих способів організації педагогічного процесу до розвивальних, активізуючих, що передбачає стимулювання, організацію творчої, самостійної діяльності учнів. 
11 – оцінка результату діяльності системи освіти по виходу (outcome edukation), який визначається певними вимогами, або стандартами, уніфікованими незалежно від форми навчання. 
12 – безперервність освіти, що відкриває можливість для постійного поглиблення загальноосвітньої підготовки, досягнення цілісності і наступності у навчанні та вихованні; перетворення набуття освіти у процес, що триває упродовж всього життя людини. 
13 – нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню цілісної та гармонійно розвиненої особистості.