Шпаргалка по "Педагогике"

 

20.Педагогічна  система Я.А.Коменського. Огляд  Великої дидактики

Засновником дидактики є  Ян Амос Коменський — великий чеський  гуманіст і педагог. Його визначним  твором є "Велика дидактика" (1633). Коменському належить обґрунтування  існуючої класно-урочної системи: поділ  учнів на класи, навчального часу — на навчальні роки з чвертями і канікулами між ними, 45-хвилинний  урок, 10—20-хвилинні перерви, предметна  система викладання за певними навчальними  планами, програмами і підручниками, екзамени наприкінці року з переведенням до наступного класу або залишенням на другий рік. Низку своїх праць  Я. А. Коменський присвятив професіоналізму  вчителів, засобам активізації учнів, їх свідомому ставленню до навчання, законам добре організованої  школи.Його багатющій педагогічній спадщині, і передусім у «Великій дидактиці», вперше у світі педагогічна теорія набула якості науки. Тут розглянуті всі найважливіші питання педагогічної науки. Коменський прямо не дає дефініцій головних понять педагогіки, але аналіз праць Коменського з питань виховання і навчання, особливо «Великої дидактики», робить очевидною його точку зору. Так, наприклад, Коменський ніде не дає визначення педагогіки як науки, але зі змісту його праць ясно, що педагогіку він розуміє як науку про виховання дитини; Коменський ніде не дає визначення уроку, але з його творів ми вільно можемо вивести розуміння уроку як форми організації навчання.Класична праця Коменського «Велика дидактика» (1632) послідовно і систематично висвітлює майже всі основні проблеми навчання і виховання. Довга назва книги в урочистому стилі тієї епохи сповіщає про її головні цілі: «Велика дидактика, яка містить універсальну теорію вчити всіх усього або вірний і ретельно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах кожної держави такі школи, в яких би все юнацтво обох статей, без будь-якого де б то не було винятку, могло навчатися наук, вдосконалюватись в норовах, набиратись благочестя і, таким чином, в роки юності навчитись всього, що потрібно для справжнього і майбутнього життя.. Коротко, приємно, ґрунтовно, де для всього, що пропонується, основи черпаються з самої природи речей;істинність підтверджується паралельними прикладами з галузі механічних мистецтв;порядок розподіляється по роках, місяцях, днях і годинах, нарешті, вказуєтьсялегкий і вірний шлях для вдалого здійснення цього на практиці».Архітектоніка педагогіки як науки чітко проглядається у змісті цього твору. Перші 12 розділів (із 33) становлять собою загальнопедагогічну частину «Великої дидактики». Розділи ХІІІ-ХІV характеризують основи для створення нових шкіл. Наступні розділи (ХV-ХІХ) розкривають основи загальної дидактики, ХХ-ХХV присвячені частковій дидактиці окремих видів освіти, XXVI — «Про шкільну дисципліну», XXVII-XXXII дають характеристику організації чотирьохступінчастого влаштування шкіл. Нарешті, розділ XXXIII, підсумковий, присвячений викладанню загальних умов, необхідних для практичного здійснення ідей Коменського. «Велика дидактика» є плодом строго критичного перегляду всієї нагромадженої спадщини, а також результатом критичного дослідження причин і основ дидактичних способів і прийомів навчання. «Велика дидактика» є великою за широтою і величчю своїх завдань, висунутих і розв’язаних Коменським.Всі складові частини знань про формування людини у цьому творі пов’язано між собою, а також вперше у світі під них підведено науковий фундамент у вигляді законів. Методологічною основою педагогічної теорії Коменського виявився принцип природовідповідності виховання. Йому підпорядковані всі теоретичні положення «Великої дидактики».

21.Характеристика  класно-урочної системи організації  навчання

Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками. Творцем класно-урочної системи справедливо вважають Яна Амоса Коменського.

Основні ознаки класно-навчальній системи навчання:

• всі члени навчальної групи в один і той же час вивчають одну і ту ж тему, одне і теж питання, одним і тим же чином;
• зміст навчання ділиться на вузькоспеціальні навчальні предмети, а кожен предмет вивчається окремо;
• учні поділяються на класи - навчальні групи, постійні по складу, однорівневі (в сенсі вивчення програми); звідси виникли однорівневі (одновозрастные) класи;
• для всіх членів групи (класу) визначається одна і та ж послідовність вивчення  розділів навчального предмета;
• за характером діяльності виділяються дві різні групи людей: одні тільки вчать (вчителя), інші тільки вчаться (учні);
• вивчення певного предмету організується одныэю «мовою» для всіх членів класу;
• визначаються загальні для всіх членів групи початок і кінець занять, кількість, тривалість і час перерв на відпочинок.

 

 

 

 

 

22.Дидактика як  наука. Її походження і розвиток. Основні дидактичні поняття. Актуальні питання сучасної дидактики

Дидактика як наука бере свій початок з видатного твору  великого чеського педагога Яна Амоса  Коменського (1592 -1670) «Велика дидактика». Я.Коменський став фундатором наукової педагогіки. Уперше педагогічна думка, яка відображала практику панівних класів, зароджується у системі філософії стародавнього Сходу, в Єгипті, Китаї, Індії. Особливого розквіту філософія досягла в Афінах. Дидактика — це розділ педагогіки, який містить теорію навчання і освіти. Процес навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у ході якої здійснюється освіта, виховання, розвиток. Принципи навчання — це система важливих дидактичних вимог, які забезпечують ефективність навчального процесу (науковість, наочність та ін.). Зміст освіти — це система знань, умінь і навичок, які закладають основи для розвитку і формування особистості.  Категорія - основне, найбільш загальне поняття науки. 
 
Дидактика охоплює всю навчальну діяльність вчителя й учнів, їхню співпрацю, співтворчість. Найбільш важливими поняттями дидактики є: процес навчання, освіта, закономірності і принципи навчання, зміст освіти, методи і форми навчання, засоби навчання, знання, вміння, навички, мотиви.

Процес навчання — цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів, у ході якої здійснюється освіта, виховання, розвиток.

Принципи навчання — це система важливих дидактичних вимог, які забезпечують ефективність навчального процесу (науковість, наочність та ін.).

Зміст освіти — це система знань, умінь і навичок, які закладають основи для розвитку і формування особистості. Зміст освіти — не сукупність наук, а певна "критична маса", яка постійно дає імпульс саморуху, самоосвіті, саморозвитку. Перед педагогічною наукою, практикою постійно постають питання: для чого вчити? Чого вчити? Як учити? У процесі навчання учителю потрібно вирішити такі завдання:

1. Озброїти учнів системою  знань.

2. Сприяти розвитку творчих  сил і здібностей учнів шляхом  правильної організації пізнавальної  діяльності.

3. Сформувати інтерес до  знань, до предметів.

4. Навчити учнів учитися.

5. Виховати, сформувати світогляд,  активну життєву позицію.

Загальну середню освіту учні отримують у середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах, середніх профтехучилищах, середніх спеціальних  навчальних закладах і шляхом самоосвіти. Учні здобувають наукові знання, уміння, навички, розвивають інтуїцію, творчі здібності, виробляють позитивні мотиви навчання.

Знання — це продукт пізнання (уявлення, поняття) людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства.

Уміння — це свідома дія, спрямована на застосування знань, це знання в дії. Уміння без навичок не працюють. Уміння складніше від навички. Уміння переростає в навичку.

Навичка — автоматична практична дія, вона економить думку, бо коли є навички, то свідомість відступає на другий план.

Інтуїція — це досвід, відкладений у свідомості.

Мотиви — рушій, внутрішній збудник навчальної діяльності. Навчальна діяльність завжди мотивована. Існують соціальні, пізнавальні, моральні мотиви, мотиви спілкування, самовиховання, професійної спрямованості і мотиви небезпечні, корисливі (учусь, щоб похвалили). Провідними мотивами повинні бути пізнавальні — учусь тому, що цікаво пізнавати світ, науки, професію.

Метод навчання — це підхід, спосіб передачі вчителем знань, засвоєння учнем знань, умінь, навичок. Існують методи розповіді, пояснення, бесіди та інші, їх слід відрізняти від прийомів навчання.

Методичний прийом — це частина методу, він вужчий від методу (запис на дошці).

Засоби навчання — це весь арсенал, який застосовує вчитель, щоб досягти на уроці мети. Існують предмети, практичні, інтелектуальні, емоційні засоби навчання. Існують тисячі методів, методичних прийомів і засобів навчання. Універсального методу навчання немає. Кожен метод має переваги і недоліки порівняно з іншим. Кожен метод проявляється в різних формах навчання.

Форми організації навчання — це особливі об'єднання учнів для занять, навчально-пізнавальної діяльності; це зовнішнє вираження взаємодії вчителя й учнів з метою навчання, виховання і розвитку. Найбільш поширена форма навчання в наших школах — урок, існують позаурочні форми навчання. В останні роки дидактика збагатилася сотнями нестандартних форм навчання (урок -"КВК", урок -"Поле чудес", урок -"Що? Де? Коли?" тощо). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

23.Процес навчання  в цілісному педагогічному процесі.  Його рушійні сили,гносеологічні основи

Процес – це розвиток якогось явища, що відображає закономірну, послідовну, неперервну зміну моментів розвитку, що слідують один за одним.

Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду.

Процес навчання при всій різноманітності його конкретних форм характеризується двома суперечливими  ознаками: цілеспрямованістю, суворою  послідовністю - з одного боку, і  неперервним збудженням активності учнів та створенням простору для  творчої діяльності колективу класу  і кожного окремого учня – з  другого. Істинна діалектика – у  взаємопроникненні й взаємодії  цих протилежних начал.

Рушійними силами розвитку індивіда в процесі навчання є такі суперечності:

- між вимогами щодо рівня розвитку і наявним у індивіда рівнем, засобами, мотивами;

- між прагненнями учня задовольнити свої органічні потреби і нездатністю зробити це самостійно в доцільній формі;

- між рівнем підготовки і поставленою метою, яку треба досягти не тому, що вона має безпосереднє значення і самоцінність для учня, а у зв’язку з іншими мотивами (престижність, вплив авторитету, почуття відповідальності тощо);

- між тим, що знає та вміє учень, і метою, яка виникає перед ним сама або поставлена ззовні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

25.Діяльність учителів  і учнів у процесі навчання.Роль  мотивів у навчанні

Пояснювально-ілюстративне навчання характеризується тим, що вчитель викладає, повідомляє знання в обробленому "готовому" вигляді; учні сприймають і відтворюють Його. Етапи діяльності вчителя і учня в цьому дидактичному процесі мають такий вигляд:

Діяльність учителя

1. Повідомляє нові  знання, пояснює.

2. Організовує осмислення  навчальної інформації.

3. Організовує узагальнення  знань.

4. Організовує закріплення  навчального матеріалу.

5. Організовує застосування  знань і оцінює ступінь засвоєння.

Діяльність учня

1. Сприймає інформацію, виявляє певне розуміння.

2. Осмислює, поглиблює  розуміння матеріалу.

3. Узагальнює засвоєний  матеріал.

4. Закріплює вивчення  шляхом повторення.

5. Використовує знання  у вправах, завданнях та ін.

Мотив навчання (від фр. motif — рухаю) — внутрішня спонукальна сила, яка забезпечує залучення особистості до пізнавальної діяльності, стимулює розумову активність. Виокремлюють кілька груп мотивів: —соціальні, які мають широкий спектр прояву. Передусім це прагнення особистості через учіння утвердити свій соціальний статус у суспільстві; —спонукальні, які пов´язані з впливом на свідомість тих, хто навчається, певних чинників — вимог батьків, порад, прикладів викладачів, членів первинного колективу; —пізнавальні, що виявляються у пробудженні пізнавальних інтересів і реалізуються через отримання задоволення від самого процесу пізнання і його результатів. —професійно-ціннісні, які відображають прагнення студентів отримати ґрунтовну професійну підготовку для ефективної діяльності в різних сферах життя; -меркантильні, що зумовлені безпосередньою матеріальною вигодою особистості. 

 
27.Закономірності,принципи і функції  навчання

Закономірності навчання - суттєві, необхідні зв'язки між процесом навчання і соціальними процесами, а також зв'яжи внутрішнього характеру (між метою і змістом, формами). Принципи навчання (від лат. Principium — основа, начало) — це основоположні ідеї, вихідні положення, які визначають зміст, форми й методи навчальної роботи відповідно до мети виховання і закономірностей процесу навчання. Принцип науковості вимагає, щоб знання, якими оволодівають учні, якомога повніше відображали досягнення сучасної науки і методи наукових досліджень. Принцип систематичності й послідовності випливає з того, що пізнання навколишнього світу можливе лише в певній системі. Принцип свідомості. Знання передати не можна. Вони стають надбанням людини лише в результаті самостійної свідомої діяльності. Принцип активності та самостійності у навчанні. Процес оволодіння знаннями — це результат активної самостійної пізнавальної діяльності особистості. Учитель не може передавати знання. Принцип наочності. Цей принцип випливає, з одного боку, із закономірностей процесу пізнання, початковим етапом якого є споглядання, а з іншого — із використання у процесі пізнання першої сигнальної системи. Принцип ґрунтовності. Навчання має сенс, якщо учні ґрунтовно засвоюють необхідні знання, на основі яких у них формуються уміння та навички. Принцип зв'язку навчання з практичною діяльністю. Навчання лише тоді буде успішним, коли особистість постійно відчуватиме користь набутих знань у задоволенні своїх життєвих потреб. Принцип доступності навчання ґрунтується на необхідності зважати на природні особливості і можливості учнів певних вікових груп, не забуваючи при цьому про індивідуальні особливості фізичного і психічного розвитку особистості. Основне значення освітньої функції полягає в озброєнні що вчаться системою наукових знань, умінь, навиків і її використовування на практиці. Виховна функція. Виховуючий характер навчання – закономірність, що виразно виявляється, діючий непорушно в будь-які епохи і в будь-яких умовах. Розвиваюча функція. Так само як виховуюча функція, розвиваючий характер навчання об’єктивно витікає з самої природи цього соціального процесу. Правильно поставлене навчання завжди розвиває. функція профорієнтації навчання.