Шпаргалка по "Педагогике"

 

 

 

 

 

 

 

49.Суперечності  і конфлікти у вихованні. Сутність  конфлікту,його структура та динаміка

Основні суперечності, конфлікти в освіті виникають  довкола проблеми, чого навчати і  як навчати. Головним замовником у цьому  процесі, як відомо, є суспільство, а  виконавцем — система освіти і  виховання.

Внутрішні суперечності процесу виховання:  

• між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя; 
• між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на їх вирішення; 
• між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Зовнішні суперечності: 
• невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї; 
• зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення; 
• між окремими впливами вчителів, які працюють в одному й тому ж класі; 
• між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності.

Конфлікт - це таке відношення між людьми, яке характеризується їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань) чи суджень (думок, поглядів, оцінок і т. п.).  
Основні ознаки конфлікту:  
1. Конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень.  
2. Конфлікт - це завжди протиборство взаємодіючих людей, що характеризується нанесенням взаємного збитку (морального, матеріального, фізичного, психологічного).                      Сторони конфлікту - це люди, що перебувають у стані конфлікту чи підтримують конфліктуючих.  
Предмет конфлікту - це те, через що виникає конфлікт.  
Образ конфліктної ситуації - це відображення предмета конфлікту у свідомості конфліктуючих.  
Мотиви конфлікту - це внутрішні спонукальні сили, підштовхують людей до конфлікту (мотиви виступають у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань).  
Позиції конфліктуючих сторін - це те, про що вони заявляють один одному в ході конфлікту чи в переговорному процесі.

 

 

 

51.Стилі поведінки  у конфліктній ситуації

Суперництво - тиск на іншу сторону з метою нав'язати свій варіант. Перемога однієї сторони є поразкою іншої. Поступливість- проблема замовчується. Створюється видимість і гармонії. Ви йдете на поступки. Інша сторона виграє. Ухиляння - проблема ігнорується або демонструється байдужість. Відповідальність за рішення перекладається на іншу сторону. Інша сторона виграє. Компроміс - кожна сторона йде на поступки в окремих питаннях. Ніхто не здобуває перемоги. Співробітництво - визнаються здібності й система цінностей всіх учасників. Інтереси обговорюються. Домовленість оцінюється як вигідна за наявної ситуації.

53.Типологізація  конфліктів

Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

Найчастіше виникають  такі чотири типи конфліктів:

• внутрішньоособистісні (інтраперсональні), які виникають  на рівні однієї особистості (наприклад  на рівні безпосередньо викладача  або студента);

• міжособистісні (інтерперсональні), які виникають між двома особистостями (наприклад між двома студентами);

• внутрішньогрупові (інтрогрупові), які виникають всередині  групи, зокрема між конкретною особою і групою;

• міжгрупові (інтергрупові), які виникають між соціальними  групами, причому як всередині організації, так і за її взаємодії з оточенням (наприклад, між двома підрозділами в організації).

 

 

 

 

 

 

 

 

55.Конфлікт в  особистісному та соціально-політичному  аспектах

Політичний конфлікт —  це конфлікт з приводу розподілу владних повноважень, з приводу панування і управління. Більшість соціальних конфліктів знаходять продовження у сфері владних відносин, тому що для вирішення протиріч, що виникли, часто вимагається прийняття політичних рішень. конфлікт як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії. в основі соціального, соціально-політичного конфлікту є суперечність, зіткнення. Вертикальний політичний конфлікт — конфронтація проходить на лінії "влада-суспільство". Існують два види таких конфліктів:

1) статусно-рольові, в основі  яких лежить боротьба за підвищення  особистісного і групового статусу  і ролі в політичній структурі;

2) режимні, метою яких  є скинення чи радикальна зміна  існуючого політичного устрою.

Горизонтальний  політичний конфлікт — при цьому виді конфлікту відбувається боротьба за владу і владні повноваження в умовах існуючого режиму (наприклад, конфлікт між законодавчою і виконавчою владою). Конфлікт політичних культур — зіткнення різних політичних цінностей, норм, традицій, звичаїв, способів політичної поведінки і цілей політичного розвитку. Соціально-політична криза — різке загострення соціально-політичних протиріч, у результаті якого порушується стабільність і нормальний розвиток у суспільстві. «Конфлікт - це найбільш гострий спосіб усунення протиріч, що виникають у процесі сприяння, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і звичайно супроводжується негативними емоціями». Соціальний конфлікт - це явне або приховане стан протиборства об'єктивно розбіжних інтересів, цілей і тенденцій розвитку соціальних об'єктів, пряме і непряме зіткнення соціальних сил на грунті протидії існуючому громадському порядку, особлива форма історичного руху до нового соціального єдності.

 

 

 

 

 

 

 

56.Сутність та  змістова характеристика виховного  колективу

Колектив – це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що перебуває у процесі свого становлення (наприклад, дитячий колектив) і сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з відпрацьованою системою суспільно значимих цілей, чіткою структурою ділових стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління (наприклад, виробничий колектив, бригади, цеховий колектив та ін.). Сучасний виховний процес в освітніх закладах різного типу і рівня (дитячий садок, школа, ліцей) орієнтований на цінності гуманізму, співпраці, творчої взаємодії, свободи і відповідальності у вихованні дитини. Теоретичні основи концепції виховання в колективі з позиції марксистсько-ленінської ідеології були розроблені в радянській педагогіці Н.К. Крупською та А.С. Макаренком. Необхідність колективістського виховання вони пов’язували перш за все з реалізацією цільових установок соціалістичного суспільства для формування в учнів колективістських рис, уміння працювати і жити в колективі, підкоряти особисті інтереси суспільним. Принцип виховання в колективі, для колективу і через колектив, проголошений А.С. Макаренком, став провідним принципом комуністичного виховання. Під колективом А.С. Макаренко розумів “цілеспрямований комплекс особистостей”, об’єднаних суспільно значимими цілями, спільною діяльністю для їх досягнення, взаємною відповідальністю і самоуправлінням. А.С. Макаренку належить ідея первинного колективу як основного інструменту виховного впливу на дитину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

57.Структура колективу.  Проблема лідерства(офіційний та  неофіційний лідери)

У школі є такі типи колективів: а) навчальні —  класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації —  колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства —  спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання  за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання  для виконання певних видів роботи. Усі типи колективів пов'язані між  собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення  учнів до різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності — колектив класу. У ньому виникають найтриваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи. Проблема лідерства та керівництва є однією з кардинальних проблем соціальної психології, бо обидва ці процеси не просто ставляться до проблеми інтеграції групової діяльності, а психологічно описують суб'єкта цієї інтеграції. Ефективна діяльність групи,  в першу чергу,  залежить від того,  які стосунки сформуються між офіційним і неофіційним лідером чи лідерами. Знаючи про реально укладені міжособистісні відносини в групі, педагог набуває можливості зорієнтувати їх у потрібному йому напрямку. Лідер — це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній. Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За цих умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.

У колективі за певних обставин часто виникають неофіційні групи, що так само висувають своїх лідерів, як це часто трапляється у шкільних класах. Якщо міжособистісні стосунки у групі підпорядковані загальній меті, то наявність лідерів неофіційних груп не тільки не заважає, а й допомагає колективу розв’язувати поставлені завдання. Якщо ж цілі діяльності окремих угруповань перестають бути підпорядкованими загальній меті, то колектив, по суті, перетворюється на конгломерат окремих груп, в яких не лише лідери, а й усі члени можуть вступати в антагоністичні міжособистісні стосунки. Педагогу важливо вчасно помічати ці процеси в колективі, щоб запобігати його руйнуванню та розпаду.

 

 

58.Етапи розвитку  колективу. Основні методи успішної  організації діяльності в колективі

Розвиток колективу  відбувається за певними стадіями, основними з яких вважаються:

1. Формування нової  групи. (створення цілісної

одиниці із розрізнених  частинок – практично чужих одне одному людей).

2. Боротьба (притирання).

3. Стадія нормалізації  стосунків (зміцнення).

4. Стадія повної  інтеграції (єдності).

Саме організація ефективної діяльності персоналу і є основною турботою управління персоналом організації і відповідно менеджера з персоналу. Для досягнення цієї мети необхідно добре уявляти собі такі особливості персоналу організації як:  
· Особливості індивідуальної поведінки;  
· Особливості групової поведінки;  
· Особливості поведінки керівників, членів управлінської команди.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

60.Підготовка молоді  до сімейного життя як складова  моралі в контексті національного  виховання

У сучасному  суспільстві спостерігається процес ослаблення сім'ї як соціального  інституту, зміна її соціальних функцій, неролевих сімейних відносин. Сім'я  втрачає свої провідні позиції у  соціалізації індивідів, в організації  дозвілля та в інших найважливіших  функціях. Колишні, століттями діючі  уявлення про те, якими мають бути чоловіки та жінки, стаючи чоловіком  і дружиною, вже не відповідають вимогам сьогоднішнього дня. З точки зору ідеальних відносин, не повинно бути нерівності і якогось особливого розподілу ролей. Чоловік і жінка починають прагнути, перш за все, до таких відносин, які протягом довгого часу характеризуються яскравістю чуттєво-емоційних переживань, спрямованих на задоволення всієї сукупності подружніх орієнтацій в їх спільному житті. Для досягнення необхідного ефекту в процесі формування гендерної культури підлітків необхідно вирішити ряд конкретних педагогічних задач, до числа яких належить виховання: соціальної відповідальності у взаєминах між особами жіночої та чоловічої статі; прагнення мати міцну, дружну сім'ю, що відповідає сучасним вимогам суспільства: рівноправності батька і матері в сім'ї; народження декількох діти; взаємини між дітьми і батьками; здатності розуміння інших людей і почуття поваги до них не тільки як до людей взагалі, але також як до представниками чоловічої або жіночої статі, здатності враховувати і поважати їх специфічні психологічні та статеві особливості; адекватного розуміння дорослості: її змісту, істинних ознак, проявів і якостей. Соціально-педагогічні дослідження доводять, що вихідною орієнтацією індивіда в процесі формування уявлень про особисте життя є орієнтація на створення в майбутньому сім'ї. У людини з раннього дитинства формується і закріплюється досвід життя саме в сім'ї. Для дитини вона виступає найбільш природною і сприятливою формою його існування і дає йому уявлення про культуру колективного співіснування, про культуру праці, прищеплює йому навички інтелектуальної культури. У сім'ї формуються основні правові уявлення і моральні принципи. Засвоєні несвідомо, вони зберігаються на все життя.

Сім'я являє собою багатогранну систему, в якій існують не тільки взаємодія і взаємовідношення в  діаді «батько-дитина», але й взаємопроникнення  світу дорослих у світ дітей, що об'єктивно  може сприяти формуванню у дітей  «образу сім'ї». У цьому сенсі  вже можна говорити про те, що орієнтації на сім'ю несвідомо починають  складатися з самого раннього дитинства  і закріплюються тоді, коли в підлітковому віці, а то й раніше, дитини починають  готувати до створення власної сім'ї. Практично всі морально-трудові  якості, які вироблялися у дітей, безпосередньо зв'язувалися з  їх застосуванням у майбутній  сім'ї.  

 

 

61.Поєднання зусиль  школи і сім’ї у справі підготовки учнівської молоді до сімейного життя

Особлива роль у статевому  вихованні учнів належить урокам біології, на яких вони отримують уявлення про розмноження і розвиток живих  організмів; статеве і нестатеве  розмноження; органи розмноження (будова чоловічих і жіночих статевих органів); дітородну функцію людини; вплив нікотину, алкоголю і наркотиків на спадковість; спадкові захворювання; ембріональний розвиток, гігієну  вагітності; вікову періодизацію розвитку дитини; статеве дозрівання і відхилення у статевому розвитку; ранні статеві  контакти та їх шкідливі наслідки; статеву  гігієну та ін. У морально-естетичній підготовці до сімейного життя використовують уроки музики і співів. Уроки фізкультури не лише сприяють формуванню фізичних якостей особистості, а й необхідних у сімейному житті моральних якостей, послаблюють передчасний статевий потяг, переключають гормональну активність статевого дозрівання на іншу діяльність, що поліпшує фізичний і розумовий розвиток школярів. Шкільний компонент базового навчального плану передбачає вивчення в 10 класі курсу "Етика і психологія сімейного життя", який систематизує, поглиблює і доповнює набуті учнями під час вивчення інших предметів знання зі статевого виховання. Важливою у статевому вихованні учнів є позакласна виховна робота. Виховні заходи покликані ознайомити із міжстатевими стосунками і шлюбно-сімейними відносинами (бесіди, лекції, диспути, конференції, вечори запитань і відповідей та ін.), формувати правильну поведінку в між-статевому спілкуванні, виконання властивої статевої ролі в суспільстві (спільну трудову діяльність учнів різної статі, виконання громадських доручень, організація туристичних походів, шкільних свят, спільне дозвілля тощо). Особливе місце у статевому вихованні належить родині, де дитина щодня знайомиться з різноманітними взірцями і формами поведінки батьків у різних ситуаціях. Найважливішими завданнями сім'ї у статевому вихованні є виховання жіночності та мужності, статева просвіта і сексуальне виховання, формування досвіду нестатевої любові, підготовка до виконання численних подружніх ролей у майбутній власній родині.